Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2689
Творів: 51213
Рецензій: 95849

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 51084, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.192.48.196')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Історична проза

Спогад мого тата, якого я записав маючи п'ятнадцять років. Нині переписав його з пожовклого зошита

© Василь Шляхтич, 09-02-2023
1

Колись моєму татові наказано польською владою, очевидно через солтиса з села Улюча, їхати, як тато говорили на форшпан з польським військом.
  Наказ їхати на той форшпан солтис приніс кілька днів скоріше, так що тато мали час, щоб поговорити з кимсь з розвідки Української Повстанської Армії, яка тоді діяла в Улючі і в її окраях. Так і сталося. Тато зустрілись з старшиною, під якого опікою був Улюч. Це був обов’язок накладений на кожного, хто виїздив з села.
Той старшина дозволив татові їхати, але наказав, щоб зараз після повернення прийти до них, до управи УПА і про все, що бачили і чули розповісти.

Це був час, коли наших людей з Карпат насильно викидано з рідних земель в  Радянську Україну. Такий наказ тоді отримало багато улючан, які мали фірманк і коні в Улючі. Було вказана площа і година. Так і сталося.
До кожної фірманки приділено по одному, або двох жовнірі польського війська. Тато говорили про село, до якого мали їхати, але я вже призабув. Знаю, що говорили, що це мало бути велике село десь біля Дуклі.
Татові прийшлося їхати з якимсь старшиною, який був родом околичних сіл, сіл на шляху Улюч – Дукля. То мусів бути рік 1945 або 1946. До такого висновку доходжу, бо як говорили тато, війна вже закінчилася.
В 1945 році «добровільно» вивезено поляків з Радянської України і власне на їх місце переселювано українців з Лемківщини, Бойківщини й Надсяння.
Оджеш тато їдучи з тим польським старшиною весь час говорили. Тато любили говорити, але також любили і вміли слухати інших. З кожної розмови, як говорили тато, можна багато навчитися.
Тато були характерною людиною. Не любили брехні і говорили так, як думали. Ніколи не крилися, ким вони. І так їдучи з тим старшиною, той спитав тата, чи не міг би з’їхати з дороги і поїхати з ним до села,  тут назвав це село, але тато вже не пригадали собі його. Тата говорять йому, що він тут рядить, а вони є тут по то, щоб слухати його розказів. Тато говорили спокійно, але думки розстелювали перед ними різноманітні тривожні малюнки. Як казали, перехрестилися і були готові на найгірше. Коли хрестилися, офіцер уважно на них подивився і поклав свою руку на їх рамне і сказав: wszystko będzie dobrze (все буде добре). Старшина говорить татові, що він походить з тих сторін, що вже довгий час не бачився зі своїми рідними і дуже хотів би хоч на хвилину зайти до своєї мами. Тато кажуть йому, що добре, скоро він собі таке бажає.
Так і з’їхали з дороги. Всі інші з тої колони поїхали прямо далі. Доїхали до рідного села того старшини. Заїхали під його хату. Він зсів з возу, іде до хати, а напроти нього виходить старенька жінка і не впізнає свого сина. Щойно тоді, коли почула його голос впізнала, що це її син. Просить його до хати. Просять також і мого тата. Дають теплої страви поїсти. Він говорить мамі в скороченні про свої переживання, розпитує маму про рідню, про знайомих. Прийшла пора і треба їхати. Коли дякують за гостину, мати підходить до свого сина і дає йому на шию медальйон з Божою Матір’ю і говорить до нього такими ось словами:
- Pamiętaj synku, nie rób nikomu krzywdy, nie czyń nikomu, co tobie nie miłe. Wiedz synu, że Rusini to też ludzie, też niewinni ludzie…
- Wiem mamo, będę robił tylko to, co będę musiał.
На дорогу було дано їм хліб, а син ще раз глянув на подарований матусею медальйон і поцілував його.
Так і доїхали до села, яке мали виселяти в Радянську Україну. Там вже інші улючани були. Тато розповідали про сльози людей, яких прийшлося їм викидати з рідного гнізда. Говорили, що тоді їм на думку не прийшло, що в невдовзі така сама доля їх чекає, що і їм прийде прощатися зі сльозами на лицях з рідною землею, а саме з рідним відвічним нашим Улючем…
Ще поверну до поїздки тата з тим польським офіцером. Тато в розмові з ним відкрито запитали очевидно польською мовою:
- Panie oficerze, niech mi Pan odpowie, dlaczego tyle zła i nienawiści darują Ukraińcom Polacy, w tym także żołnierze  Polskiego Wojska?
А той відповів татові ось так:
- Gospodarzu, na pewno są Polacy dobrzy i źli. Są tacy w rodzinach i w polskim  wojsku. Ale przetłaczająca większość, to POLACY, którzy chcą przyjaźni, chcą żyć w miłości do drugiego człowieka. Niech Pan będzie pewien, że doczekamy takich czasów, kiedy to Polak z Rusinem rozmawiać będą, jak równy z równym. A kto wie, może i żołnierz polski z żołnierzem ukraińskim nie będą walczyć przeciwko sobie, a razem staną przeciwko wspólnemu wrogowi…
Чи живе той старшина, з якого був села, з якої родини? Не знаю.
Чи українець з поляком хочуть говорити як рівний з рівним? Не знаю.
Дай Боже щоб таке в майбутньому і сталося. Таким реченням тато закінчили свою розповідь.
З того, що говорили мені тато знаю, що всі ті, які їхали на форшпан, чи де небуть мусіли мати згоду від відділів УПА, яка охороняла село. Також всі мали обов’язок скласти звіт з якої небудь подорожі.
Пишу про це, бо як говорили мені тато, коли повернули з форшпану і складали звіт зі свого виїзду, то старшина з УПА, який слухав їхнього оповідання, на кінець сказав: - Правду кажете господарю. ВИ правий. Річ в тому, що про все те, що тато з’їхали з дороги з польським старшиною влада УПА все знала. Значить, що вже хтось з тих, що їхали в одній колоні з татом скоріш про все розказав їм.

Мої тато тих часів не діждали. Вони тоді, коли мені про це говорили певно і не думали, що це будуть пророчі слова.
Мої тато – Микола Шляхтич народились у 1904 році в Улючі, що над Сяном. Померли у 1984 році в Боґачові на Любуській Землі далеко від рідного Надсяння.
  
З повагою до всіх добрих і чесних людей  Василь Шляхтич


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Максим Т, 12-02-2023
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.94764304161072 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …