Стояв якось я у черзі ув одному відділенні укрпошти. Черга - чоловік дванадцять, може тринадцять. З наявних трьох віконець відвідувачів приймало лише одне.
У двох інших тітки бальзаківського та забальзаківського віку діловито перекладали папірці. Завідуюча відділенням то вибігала зі свого окремого кабінету, щоб щось знайти, то знову туди ховалася.
На стінах, дверях і взагалі на усіх площинах, де можна було причепити хоча б аркуш формату а-чотири, була розміщена реклама різних послуг «Укрпошти», виконана у новому красивому дизайні. Реклама розповідала нам про найширший діапазон послуг, що може надавати нам «Укрпошта», а саме: нам можна було б скористатися і тим, і сим, і п’ятим, і десятим – аби тільки бажання, час і натхнення. Реклама обіцяла, що усі послуги будуть нам надаватися «Укрпоштою» на найвищому рівні, та навіть, більше того, на рівні, ще вищому за самий найвищий європейський рівень, який тільки собі можна уявити.
Проте, незважаючи на обіцянки глянцевої реклами, черга рухалася мляво і повільно, вірніше сказати – практично і не рухалася. Люди в черзі покірно стояли і, скупо перекидаючись стандартними новинами, почерпнутими з телемарафону, терпляче очікували, поки касирка у першому віконечку обслужить бабусю з купою паперів. Матричний принтер EPSON-LX-1050 без упину щось голосно друкував на безкінечному рулоні жовтувато-сіруватого паперу. Хитра бабуся принесла купу платіжок з десятка адрес, мабуть – усіх своїх родичів, друзів, сусідів. Воно й правильно – чого усім приходити та марно гаяти час, стоячи у черзі…
Рипнули вхідні двері. За мною зайняв чергу дядько, не набагато й старший, а може навіть і молодший за мене. Зараз такий час, що й не розбереш – старший чи молодший. Дядько акуратно притримав двері, щоб, притягнуті пружиною, вони не гупнули. Інтелігент, - промайнуло в голові.
Ми розташувалися у хвості черги, біля третього віконечка, котре не працювало. Розговорилися. Він і каже: от прийшов щоб заплатити комуналку. Я йому й відповідаю: для чого сюди ходити, я вже років 20 сплачую комуналку через Плюват24.
Він:
- Та ні. То не те. Тут прийдеш - тобі дівчата роздрукують квитанції, скажуть, скільки платити треба, посміхнуться.
- Так у плюват24 так само, хіба що ніхто не посміхаєтья.
- А звідки я знаю, що той плюват не бреше?
- А тут на пошті звідки ви знаєте те саме?
- А чого їм мене дурити? Я ж їх постійний клієнт!
- Ну і що? От скільки тут з вас беруть за 1 квитанцію?
- 5 гривень.
- А в плюват24 - лише 1 гривню! Більше того, якщо ви платите за 3 місяці зразу -то комісія також лише 1 гривня! Хоч би й за увесь рік!
- Та ні, я краще буду сюди приходити та платити щомісяця, а то ще квартиру відберуть! І цей плюват24 для мене занадто вже заскладний!
Тітка з третього, непрацюючого віконця аж привстала з місця, щоб роздивитися нас із співбесідником, - настільки її зацікавила наша розмова.
Я йому навів ще кілька переваг сплати комуналки через плюват24 (чи інший платіжний сервіс, той же мордобанк), але інтелігент делікатно вперся рогом - і перевів розмову на щось інше.
У відділення раптово увірвався вихором дядько пенсійного виду у військового забарвлення плямистій куртці. Без черги, розлякавши і розсунувши ліктями тіточок, підбіг до віконця.
- ДЕ МОЯ ПОСИЛКА?????
- Зачекайте, уважаємий, не бачите - я жіночку обслуговую.
- Я ВЖЕ ТРЕТІІЙ ДЕНЬ ДО ВАС БІГАЮ ЗА ПОСИЛКОЮ! ПОЗОВІТЬ ЗАВЄДУЮЩУ!!!!
Заввідділенням вийшла зі свого кабінету, привіталася з агресивним дядьком, почала перебирати і передивлятися квитанції про посилки. Хвилин за 5 вона винуватим голосом повідомила, що посилка, як виявляється, ще не поступила, може вже нарешті завтра буде, то зайдіть, будьласочка, завтра або ще краще післязавтра.
- МЕНІ ЩЕ ТРИ ДНІ НАЗАД ПРЙШЛО НА ВАЙБЕР, ЩО ПОСИЛКА У ВАС, А ВИ МЕНІ ТРЕТІЙ ДЕНЬ ГОЛОВУ МОРОЧИТЕ!!!
- Ну вибачте, ми ж хіба що? Ми ж хіба б вам не віддали ту посилку, якби вона прийшла? Але ж вона не прийшла! Ви ж бачите, яка в країні ситуація!? Війна надворі,а ви тут зі своєю посилкою! Нікуди вона не дінеться, я ж вам кажу - зайдіть завтра!
- Я ЗАВТРА ВЖЕ НЕ ПРИЙДУ! Я ЩЕ ВЧОРА НАПИСАВ ВІДМОВУ ВІД ПОСИЛКИ, ЩОБ ВОНА ПІШЛА НАЗАД! ДОСВІДАНЬЯ!!
І дядько пенсійного виду у військового забарвлення куртці так само вихором вилетів з приміщення укрпошти.
Двері на пружині голосно хрякнули об дверну коробку. Не інтелігент, - подумалося.
- Ви ж бачите, з ким доводиться працювати, - виправдовувальним голосом звернулася завідуюча до людей в черзі. - Вже третій місяць сюди бігає кожного дня, шукає якусь посилку. Псіх. Настоящий псіх, клінічєскій ідіот, хоч зараз так і не можна говорити. Але що поробиш?? Мусиш робити вигляд, підігрувати йому, бо носить в кишені гранату, обіцяє тут все зірвати, якщо ми його будемо погано обслуговувати. Ну от викликали ми одного разу поліцію, а шо та поліція? Поліція подивилася та й кажуть- то ваші проблєми, у нього медична справка, шо він тойво, ми його посадити не можемо. А та граната може і несправжня,- каже поліція. Може то муляж, - каже поліція. Ми так подумали - може то і муляж, але, знаєте, не хочеться отримати тим муляжем по голові, знаєте. Він же тут живе в домі рядом, зараз темніє рано, підстереже... поки поліція приїде, то вже не буде і кого спасати.
- Отак і живем!- додала зі свого місця жіночка з третього віконечка.
І заввідділенням знову забігла у свою схованку.
З першого віконця, де обслуговували чергу, нарешті відійшла задоволена бабуся з купою квитанцій про оплату, роздрукованих на матричному принтері EPSON-LX-1050.
- Чого так довго обслуговуєте? Чого работає тільки одне окошко?- запитала голосно наступна в черзі тітонька.
З кабінета долинув гучний голос завідуючої:
- Уважаєма, нам свєт дають тільки по три часа. А три часа сидим без свєта, як і вся страна! І за ті нещасні три часа, шо нам дають свєт, ми должні і вас обслужить, і позаводить у комп’ютер і позакривать усі документи, шо ми навидавали людям, як свєта не було! А ше трєвоги! А коли трєвоги - ми вас не маєм права обслуживать! Ви ж бачите, яка в страні важка ситуація!? Скажіть спасіба, шо хоч на вулицю на холод вас не виганяємо!
- Ну да, ну да,- зітхнула тітонька, що задавала питання.- Спасіба вам огромне за наші налоги, шо ми вам платимо!
Жіночка з третього віконця аж не витерпіла:
- Ви налоги платите не нам, а государству! То государство і благодаріть за таку жизнь!
А касирка з першого віконця висунула руку крізь отвір:
- Давайте, бабушка, шо там у вас? Так… За кватіру, газ і за свєт? За воду не будете?
- Яка я тобі бабушка? Я всього на два года старша за тебе, ми же одну школу посіщали!
- Ой, ізвініть! Мені отсюда вас плохо видно!
- Канєшно, сидиш тут в теплі, нагодована, бумажки перекладаєш… Давай… За кватіру, за газ і за свєт. За воду пока не буду, може післязавтра,чи вже тоді попожже.
На стіні поруч мене висів рекламний плакат з QR-кодом, де було написано зеленим по білому, що якщо у відділенні велика черга, то наведіть смартфон на QR-код і проблема відразу буде вирішена. Ймовірно - відразу ж мають повідкриватися додаткові віконця для обслуговування відвідувачів. Ну якщо й не відразу, то може хоча б через кільканадцять хвилин.
Я вийняв свого смартфона, навів на QR-код.
Моментально жіночка з третього віконця, котре не працювало, гукнула до мене:
- Так, молодой чєловєк, шо там у вас? Квартплата?
- Та ні, я комуналку через інтернет плачу. Мені б посилку отримати.
- Я чула, як ви платите. Кажіть номер посилки.
Я продиктував їй номер замовлення. Вона увімкнула комп’ютер, почала оформляти видачу.
Я стою, жду і думаю собі: ну нічого собі!! Не встиг навести смартфон на QR-код – а віконечко моментально, ну просто моментально відкрилося і запрацювало! До чого ж дійшли сучасні українські технології!!!
Ну та й оце ж їй же, жіночці з третього віконця, і кажу:
- Це ж треба! До чого дійшли у нас технології!! Не встиг я навести смартфон на QR-код, а ви відразу і відкрилися! Це ж як так? Вам що, якась есемеска прийшла, чи що?
- Який куаркод? Про вакцинацію, чи шо? Ніякого куаркода нам від вас не треба, тільки паспорт чи удостовєрєніє водітєля.
- Та ні, ви не зрозуміли. Я запитував, чи вам прийшла якась есемеска після того, коли я навів камеру смартфона на оцей QR-код, що на вашому рекламному плакаті? Чи на вайбер, чи в тєлєгу? Бо ви так швидко відреагували…
Жіночка привстала зі стільця, здивовано підняла окуляри на лоба і поглянула мені просто у вічі:
- Маладой чєловєк, я вам ще раз об’ясняю: просто паспорт покажіть, ілі другий документ.
І всьо. Посилку вам зараз принесуть зі складу. У нас тут всьо автоматічєскі. Без куаркода.
- Валя!! Валєнтіна Гнатовна!! У мене в прінтері бумага закончилась! – гукнула на весь зал касирка з першого віконця.
- Щас Вася тобі заправить новий рулон!
Де не взявся чоловічок в синьому робочому халаті, виніс зі складу невеличку коробочку – мою посилку з Галя-експрес, мовчки жбурнув її на прилавок. Під пахвою він тримав ще рулон паперу для епсона.
Я показав свого паспорта, жіночка звірила дані, мовчки повернула мені документ. Потім нахилилася до мене і прошепотіла:
- Всьо. Ідіть собі уже. А то ви тут своїми разговорами про отой плюват24 нас без всіх клієнтів оставите. Мало нам отого кобіда, та ще як почнуть ті, шо осталися, платити за кватиру через отой ваш плюват, то наше отдєлєніє просто закриють, а нас всіх – на біржу труда повідправляють.
- Так це що, не QR-код спрацював?-здивувався я ще більше, аніж тоді, коли здивувався, що QR-код спрацював аж занадто моментально.
Жіночка знову пошепки відповіла:
- Маладой чєловєк, ну ви ж вроді би уже взрослий дядько, а вірите в оті рекламні сказочки? Той ваш куаркод не спрацював і ніколи не працював. Тоість, конєшно, там шось работає, ми в тому, правда, нічо не понімаєм шо і как, але нам пєріодічєскі то догану винесуть, то без прємії оставлять. І зняти ж ми його не можем, бо провєрки у нас. Должні ми його десь у себе причепити, шоб висіло. То потому його біля мого окошка і причепили, шоб я таких умніків, як оце ви, відразу вичисляла і обслужувала без очереді. Ето понятно?
- Понятно. Зрозуміло, - кивнув я.
- Ну то ідіть уже собі. Досвіданья!- прошепотіла жіночка з третього віконечка.
- Да, на все добре, дякую, - відповів я і вийшов з приміщення, акуратно притримуючи двері, щоб не бабахнули. Я ж який-не-який інтілігент все-таки.
- Приходьте ще! – голосно гукнула навздогін мені жіночка. Ну та, шо з третього віконця.
Крізь зачинені двері «Укрпошти» мені все ще було чути, як голосно роздруковує чиїсь квитанції матричний принтер EPSON-LX-1050 …
