Кувалда в руках пролетаріату
........
Максімка на прізвисько "Кувалда" вийшов з прохідної заводу імені Цеткін, витер черевики в пожовклій траві клумби і задріботів до зупинки. Там він декілька разів подумав про те, як люди паскудять весь час і всюди, де тільки можна. Йому дуже не подобався зовнішній вигляд тролейбусної, а також різні скиглики, що завжди першими рвуть до курілки, щоб там повчати інших, бо більше нічого не вміють.
Транспорту довго не було, а тому Максімкє довелося зайняти голову чимось більш важливим, а саме – чи є сенс воювати після роботи за справедливість чи одразу плюнути на все і піти до пивної?
Покопавшись у почуттях, розхитаних добросовісно виконаною нормою, він, нарешті, зробив правильний висновок - як не крути сохою, а на танк у долі все одно копійок не випросиш! Витягнув з внутрішньої кишені пачку "Димка", засунув у рот дивовижну гидоту, що завжди викликала запитання у всіх, хто мав щастя вдихнути її, - де ж ви такий цванціг заалдонили?, і пішов шукати щастя на дні брудного посуду у баби Клави в генделі, що успішно загнивав від буржуазних недоліків за два кроки від зупинки.
Кафешку називали всі зацікавлені особи "У прохіндєя", а взагалі, вона носила гарну та зручну назву "Інтернаціонал."
Увійшовши до прокуреного (до останньої щілини) приміщення, Максімка хвильку розглядав відвідувачів, але знайомих поціновувачів вишуканих словосполучень не виявив, а тому одразу попрямував до місця, де передовикам виробництва розділяли прості мирські блага, шльопнув на стійку всю дрібноту, що була в кишені, і трагічно промовив:
- Наливай на всьо! Нерви ні к чорту. Трудрезерви горять.
Клава невдоволено зиркнула на завсєгдатая, що давно всім тут остогид, але гроші взяла. Булькнула підозрілою прозорою рідиною на півсклянки і безбарвно вимовила:
- Заради Бога, тільки не так, як вчора.
- Ась? - просипів Максимка і вилив рідину всередину свого пролетарьского єства.
Навколишній світ став стрімко змінюватися в сторону гармонії, про яку йому розповідала в школі старенька підсліпувата вчителька анатомії.
…Прокинувся Максімка у незрозумілому місці. Довго сперечався в темряві з кимось дуже розумним про сутність принципу єдності історичного та логічного, але порозуміння так і не знайшов. Зрештою, йому це набридло і він закричав:
- Та скільки ж можна? Хочу працювати, а не точила точити! Дайте мені передовий прапор – і я перевиконаю план.
– План ти вже перевиконав! - раптом почув він ще один, неприємний голос від істоти, не по-цивільному серйозної.
"Знову..." - сумно подумав Максімка, - "Знову мені прийдеться доводити, що я не якийсь професор Капіца, а караюча робоча кувалда в руках пролетаріату. А це вже грошей коштує..."
