Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2691
Творів: 51257
Рецензій: 95868

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 50997, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.238.121.7')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Фентезі

Відьма в Бернемі

© Катерина Василенкова, 07-01-2023
1
Ірина саме поверталася з магазину, коли побачила сусідку, яка на своєму ґанку перевіряла поштову скриньку.

- Добридень! Рада вітати з новосіллям, — елегантна бабуся простягнула Ірині руку. — Я Маргарет.
- Навзаєм, Ірина, — посміхнулася молода жінка у відповідь та нахилилася, щоб поставити покупки на землю.
- Ви здалеку?
- Приїхали з чоловіком із України. Він по роботі, а я — за ним. Як бачите, в декреті.

Живіт був помітний, але акуратний і личив Ірині. Важко було здогадатися, що вона на восьмому місяці.

- Якщо треба будь-яка порада, звертайтеся. Я тут вже 75 років, знаю чимало, — підморгнула бабуся.

Сусідки розпрощалися. Ірина задзвеніла ключами біля дверей, аж раптом знову почула голос Маргарет:

- А знаєте, приходьте до нас на чаювання! Ми збираємося в тісному колі тут неподалік, у кафе на Хай-стріт. Розповімо, чим живе наш Бернем. Введемо в курс тутешніх справ, так би мовити.

Вона простягнула Ірині листівку, на якій каліграфічним почерком була виведена адреса і назва “Клуб чаювання”.


2
- Ну, розповідай. Що сьогодні було цікавого? — почав розмову чоловік, коли вони з Іриною сіли вечеряти.
- Познайомилася з місцевими бабусями. Вони порадили, де можна купити найсвіжіший багет. Розповіли, коли в супермаркеті знижки. Елен, до слова, працює в благодійній крамниці. Маргарет колись завідувала бібліотекою. А Патриція готує просто неймовірні тістечка.
- Це ж ті бабці, в яких чайний клуб? — перепитав Дмитро.

Ірина ствердно кивнула.

- “Клуб чаювання” — так вони себе називають. Дуже милі англійські леді. А чай і справді в них смачний, вони заварюють за давнім рецептом. Кажуть, що дізналися про нього з книги XVI сторіччя. У рецепті багато духмяних трав, назв яких вже й не пригадаю. А як пахне! — жінка вдихнула, ніби знов відчула аромат напою, який пила вранці.

Коли Ірина пішла з кафе на Хай-стріт, троє поважних леді залишилися, щоб обговорити нову гостю клубу.

- Хоч вона і намагається посміхатися, я відчула її тугу, — почала Маргарет.  
- Маєш рацію. Мабуть, непокоїться, що змушена знову обживатися на новому місці. Уже третє житло, яке вони орендують після пожежі, що забрала їх дім, — підтримала Елен.

Жінок розчулила історія Ірини. Здається, вона так і не змогла оговтатися після пожежі. Жодне нове місто не приносило їй щастя. На жодній роботі, за яку вона бралась, Ірина не могла знайти розраду. Вогонь неначе поглинув частину її душі.

3
Перед Іриною з коляскою відчинилися автоматичні двері кафе. Вона зловила на собі цікаві погляди бабусь “Клубу чаювання”. Елен, Патриція та Маргарет чекали на неї за столиком із яскравими пакунками подарунків.

- Вітаємо молоду матусю! — Маргарет ласкаво обійняла Ірину і зазирнула у візочок. — Яка ж чарівна крихітка.

Коли молода жінка сіла з усіма, на неї вже чекала чашка запашного чаю. Того самого.

- Ми якраз обговорювали дві недавні новини. Перша — народження твоєї маленької донечки, — почала Елен.
- А друга?

Жінки обмінялися загадковими поглядами. Маргарет почала.

- Друга — це поява червоних плодів на падубі, що росте поблизу церкви, за стіною кладовища.

Маргарет побачила німе запитання в очах Ірини, а тоді продовжила:

- Це сталося тиждень тому. На дереві, скільки себе пам'ятаю, ніколи не було плодів. Явище незвичайне ще й тому, що падуб плодоносить взимку. У нас гілки холі, як його ще називають, є одним із символів Різдва.

Ірині подія не здалася вартою уваги. Можливо, в селі дуже рідко щось стається, тому бабусі з нудьги обговорюють усілякі дрібниці.  

Втім, після розмови вона змінила маршрут прогулянки з дочкою та повернула в провулок, що вів до церкви та цвинтаря. Кладовище було таке ж старезне, як і храм. Стежка перерізала цвинтар посередині та вела до зеленої галявини, яку оточили двоповерхові будиночки.

Дерево холі росло якраз тут, на газоні. Ірина й раніше його бачила, але не розглядала так прискіпливо. На гілках росли темно-зелені, блискучі, ніби глянцеві, листочки з гострими краями. Плоди скидалися на ягоди червоної смородини. Від бабусь Ірина чула, що вони отруйні для людини, і ними ласують тільки птахи. Вона простягнула руку, щоб торкнутися до листя, і раптом вкололась. На подушечці пальця виступила кров.

4
Старовинні будиночки на Хай-стріт тулилися один до одного. Цією вулицею Ірина щодня гуляла з донькою. Дорогою роздивлялася вікна-вітрини крамниці з випічкою, милувалася строкатими картинами та великими дзеркалами, що їх виставили на продаж просто на вулиці. Проходила поблизу пабу, де щоп'ятниці за дерев'яними столами збиралися гучні компанії.

Як і завжди, сьогодні Ірина пройшла повз крамницю листівок та черіті-шоп, де привіталася з Елен, та попрямувала за продуктами. Село жило своїм мирним, звичним життям.

- Яке чудове маля, — почула Ірина, коли зупинилася, щоб скласти покупки в кошик дитячого візочка. На новонароджену дитину дивися незнайомець у сірому костюмі. Дідусь був весь сивий. — Це дівчинка? Скільки їй?
- Лише тиждень, — відповіла розчулена Ірина.
- Нехай Бог оберігає вас обох, — він люб'язно вклонився та пішов швидкою ходою.

Згодом Ірина кілька разів бачила цього старого. Він завжди був одягнений у довгий темний плащ, хоч надворі стояло літо. Часто підходив до малюків та матусь, щоб привітатися та благословити.

- Це Віктор, у нього ніколи не було власних дітей. Трохи дивакуватий, але безневинний, — пояснила Маргарет.
- Так, він дивак. Хто б ще оселився біля самісінького кладовища, ще й на місці відьминого дому?! — раптом вирвалося в Патриції.
- Чийого дому? — здивувалася Ірина.
- Місцева легенда, але доволі романтична, — втрутилася Маргарет. — Просто легенда.

Ірина схвильовано дивилася на них, вимагаючи пояснень.

- Колись в Бернемі жила відьма, яка лікувала людей травами. Кажуть, навіть уберегла мешканців від невідомої хвороби, що охопила село. Померла замолоду. Будинок згорів дотла, а сама відьма, її звали Лора, не вижила через опіки. Ще й була при надії.
- Так, рівно сто років тому. Її дуже любили. Священник власноруч поховав тіло біля цвинтаря, а на місці могили посадив падуб, — продовжила Елен.
- Лора обожнювала холі та носила його гілочки в волоссі, — додала Патриція.

5
Красива дівчина з довгим темним волоссям вдивлялася в сірий дим, що куйовдився над вогнем. Ірина зрозуміла — це Лора. Мимоволі вона відчувала дивний зв'язок між ними, особливо тепер, уві сні.

Лора кинула в полум'я дрібку трав із полотняного мішечка. З вогню посипалися іскри, сірий дим почав розповзатися довкола. Із нього утворився силует жінки.

- Востаннє прошу вас, Хранителько роду. Дайте спокій нам із Вільямом.
- Ти забула, що ти призначена Магові пітьми? В союзі з ним ти примножиш темну магію. І на світ з'явиться найбільш могутній чародій нашого роду.
- Вже пізно, Хранителько…
- Що?
- Вже не з'явиться, — Лора поклала руку собі на живіт.
- Як ти посміла? Зачати... від цього священника?!

Сірий дим затріпотів, розбурхане полум'я перекинулося на мереживну фіранку.

- Тоді знай, це байстря ніколи не народиться! — розлютилася Хранителька.

Вогонь пожирав усе на своєму шляху: картини, книги, скатертину, паперові шпалери, букети сухих квітів у вазах.

Лора зробила кілька помахів руками, її вуста ворушилися — вона читала закляття. Образ Хранительки поступово марнів і розчинився в повітрі. Однак сірий дим нікуди не подівся, він розростався і підійшов упритул до доброї відьми. Ніби встромивши свої пазурі, він проник у її тіло. Сірий дим оволодів Лорою.

Вона намагалася пручатися, але вже ледь належала собі. Тіло вигиналося так, наче ним керував лялькар. Однак очі були ясні, а вуста знов промовляли закляття. Після тривалої внутрішньої боротьби сили полишили Лору. Вона впала посеред кімнати, охопленої полум'ям. Гілочка холі випала з її волосся.

6
- Лора була віщункою. Її сни справджувалися. Можливо, чари передалися тобі, — задумливо промовила Патриція, коли Ірина розказала про свій сон на черговому засіданні “Клубу чаювання”.
- Я не вірю в відьом. Недавно ви й самі казали, що це просто легенда.
- Так. Але, в кожній легенді є частка правди, — додала Маргарет. — До речі, ми не говорили тобі, що дитина була від священника. Тоді чому про це йшлося в твоєму видінні?
- Сні.
- Ні, я думаю, це було саме видіння.

За столом запала тиша. Патриція важко зітхнула, а потім ще хвилину дивилася Ірині просто в очі, ніби обдумуючи щось дуже важливе.

- Ми мусимо розповісти тобі. Лора — не вигадка, не місцевий фольклор, як багато хто думає. З нею були знайомі мої батьки та ще чимало люду на моєму віку. Також вона залишила по собі щоденник магії, який вела вона та ще багато поколінь відьом з її роду. Він зберігався в підвалах бібліотеки, де я його і знайшла. Не знаю, як він опинився там. Але достеменно відомо, що Лора доклала до нього свою руку.

Ірина вагалася, наскільки можна вірити почутому. І чи, бува, не з’їхали вони всі разом з глузду. Вона зміряла скептичним поглядом всіх учасниць “Клубу чаювання”. Втім, вирішила підіграти бабусям, сказавши:

- Тоді покажіть мені цей щоденник магії.

7
Вже кілька днів Ірина обдумувала те, що не вкладалося в неї в голові. Магія, відьма Лора з гілкою падуба в волоссі. Милі, але дивакуваті бабусі та стариган, що живе на місці пожежі, яку спричинив сірий дим. Іще священник та ненароджена дитина в утробі вже згаданої відьми. Не таким вона уявляла собі тихе провінційне життя в Англії. Здається, вони знову помилилися, і обрали не те місце для життя.

Вона поділилася сумнівами з чоловіком, але той не вірив у надприродне.

- Люба, не варто більше відвідувати цей чайний клуб. Здається, місцеві бабці несповна розуму. І в тебе після народження Агати розігралася фантазія. Не варто так перейматися.
- Але я сама бачила старовинний щоденник так званої відьми.
- Я також можу написати щоденник, але навряд чи з його допомогою можна буде викликати духів наших предків.

Мабуть, Дмитро має рацію. Тим паче, що з того часу більше не було дивних снів.

- До речі, я їду у відрядження. Мене не буде протягом тижня. Будьте розумницями з Агатою.

Він погладив дитину, яка була на руках в Ірини, та поцілував дружину.

8
Лора кілька разів повторила пророцтво:
- Приїде здаля та, що носить маля. І в її жилах народиться сила.
- Як скоро ця жінка з'явиться в Бернемі?
- Не знаю. Можливо, минуть десятиліття. Допоки мої сили сплять, сірий дим також  нікого не потурбує. Відшукай її, коханий Вільяме.

Ірина прокинулася, всередині все похололо. Вона простягнула руку, обмацуючи постіль, але чоловіка не було поряд. Вчора він поїхав. Ірина увімкнула нічник і кілька хвилин дивилася на Агату, що спала, немов янголя, в ліжечку.

Жінка спробувала не думати про дивний сон. Кілька годин вона лежала з розплющеними очима. Їй здавалося, що з нею або Агатою станеться щось недобре. Заснула під ранок. І знову сон був про відьму.

Цього разу молода Лора явилася старигану Віктору.
- Час прийшов, — почула Ірина голос відьми.
- Сила пробудилася?
- Так. Моя наступниця вже в Бернемі. Остерігайся сірого диму. Він чатує на неї. Та стане на дорозі у всіх, кого зустрічатиме.
- Як я її впізнаю?
- Сьогодні в неї народилася донька.

Страх охопив Ірину, вона заціпеніла. У голові роїлися думки про те, що потрібно якнайскоріше їхати з цього проклятого місця. Донечка вже прокинулася і заплакала. Ірина насилу підвелася, щоб дати раду дитині.

Вона зателефонувала, але Дмитро не відповів. Ірина почала бігати по кімнаті та похапцем кидати речі, які їй траплялися, у валізу. Їй хотілося втекти. Але раптом вона зупинилася й опустилася на стілець поряд з донькою. Що якщо це вона божеволіє, а не люди навколо? Чому саме вона бачить ці сни?

9
У двері хтось постукав. Через вітражне скло Ірина впізнала старигана в довгому плащі. Вона вагалася, але руки самі потягнулися, щоб відкрити двері.

- Вам потрібно поспішати, — ніби прочитав він її думки. — Сірий дим насувається на Бернем. Він шукає вас. І тільки ви можете його зупинити.

Їх розмова тривала недовго. Пазурі сірого диму увіп’ялися в тіло дідуся. Він судомно затрясся. Врешті його руки та голова обвисли, очі запалали зловісним вогнем. Те, що тепер стало Віктором, сунуло на Ірину. Сірий дим слідував шлейфом за ним.

Ірина поштовхом зачинила двері. Схопила дитину з ліжка, загорнула ковдрою іі вискочила через бічний вихід. У дворі вона натрапила на Маргарет, яка поралася в саду. Коли бабуся підвелася, Ірина побачила вогонь в очах та шлейф сірого диму, що клубочився за нею.

Ірина з дитям на руках бігла вулицею. Сусіди, точніше їхні тіла, в яких панував сірий дим, переслідували її. Нові й нові люди ставали жертвами прокляття. Вони виходили з своїх домівок, подвір'їв, простягали руки, намагаючись схопити Ірину й вирвати в неї немовля.

Ірина вирішила бігти до залізничної станції, щоб втекти з Бернема. Але найкоротший шлях пролягав через старе кладовище. “Не найприємніше місце зараз”, — пронеслося в голові жінки. Та ноги самі понесли її в бік церкви.

10
Коли Ірина була на цвинтарі, зрозуміла, що їй на зустріч прямує натовп селян, наче оповитий сірою хмарою. Прокляття охопило мешканців Бернема. Ірина була оточена сірим димом зусібіч. Вона притиснула дитину до грудей, зробила крок назад і відчула, що за спиною в неї дерево. Тікати було нікуди.

Сотні збожеволілих від прокляття людей хотіли її смерті. В сірій гущаві, серед багатьох інших знайомих, вона впізнала Маргарет, Елен та Патрицію. Кілька метрів відділяло Ірину від натовпу. Вона чекала, що ось-ось вони її розтерзають на шматки. Ірина заплющила очі і приготувалася зустріти смерть.

Минула хвилина, друга. Нічого. Розплющивши очі, Ірина побачила, що натовп підійшов впритул, але не наважувався подолати кілька останніх метрів. Агата перестала плакати і щось захоплено розглядала за плечем в матері.

Жінка повернулася. Тільки зараз збагнула, що стоїть під падубом, де похована відьма Лора. На стовбурі, ніби вирізьблений, золотом сяяв загадковий напис. Саме він так зацікавив дівчинку.

- Сірий дим, покинь мій дім. Навіки зникни, сірий дим! — Ірина прочитала рядки вголос.

Над зеленою галявиною здійнявся шалений вітер. Ірина прикрила маля ковдрою, а сама знов чимдуж притулился до дерева, відвертаючись від вихору. Вітер розвіяв сірий дим. Люди попадали на землю. Вони терли очі, наче прокинулися від сну. Свідомість потроху поверталася до кожного.

11
- Це по праву належить тобі, — Маргарет підсунула щоденник магії ближче до Ірини. — Тебе Лора обрала своєю наступницею.
- Досі не віриться, що магія дійсно існує.
- Еге ж, дива трапляються. Навіть у нашому тихому селі, — підморгнула Елен.
- Що робитимеш далі? — поцікавилася Патриція.
- Не знаю. Треба все обдумати і навчитися давати раду цій силі.
- Якщо потрібна допомога — ти знаєш до кого звернутися, — ласкаво мовила Маргарет. Ми прочитали цей щоденник разів двадцять, не менше.
- Думаєш, звідки прадавній рецепт цього чаю? — учасниці “Клубу чаювання” весело засміялися.

Ірина поклала щоденник до свого мінірюкзака.

- А ви бачили Віктора? Здається, він не з'являвся на вулиці відтоді, як прокляття сірого диму було зняте.
- Ні. Можливо, він зник так само непомітно, як і сто років тому.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Максим Т, 09-01-2023
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.95441293716431 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …