Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2698
Творів: 51622
Рецензій: 96047

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 50934, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '18.219.255.63')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Казка

Сім Локкі

© Руслан Герасімов, 13-12-2022
     У світі, дивно’му та милому світі завелася компанія розбишакуватих, казкових тролів. Тролі були молоді, веселі та й безтурботно винахідливі в хитромудрощах неперевершеної своєї майстерності, майстерності вигадування розмаїто несподіваних та негідних каверз, підлостей і штук. Всі тролі лишень недавно завершили навчання в бакалавріаті, тому й відрізнялися молодецькою спритністю невтомного ентузіазму та запалу. Втім, ще й те, кожен з них із особливим старанням хотів виділитися серед невгамовного натовпу своїх однокурсників, кожен намагався підчепити найголовнішу роль, кожен із ревнивим хвилюванням невичерпного суперництва стежив за успіхом і зростаючою кар'єрною амбіцією самовпевнено зарозумілих своїх товаришів.
     Та все ж у компанії цих освічених, веселих пройдисвітів виділявся один найбільше кмітливий і винахідливий у мистецтві лукавого мудрування, талановитий, повний величезних надії на майбутнє – троль, якому в подальшому, майже безумовно, майже напевно пророкували блискучу наукову кар'єру, мантію магістра та навіть надалі, колись, чому б і ні, – лаборантську посаду на катедрі якогось престижного столичного університету з перспективою вигідного одруження на дочці найстарішого, найголовнішого, найважливішого та найзнаменитішого професора. Звали цього троля – Сім Локкі.
     Так, Сім Локкі був найбільш грайливим і винахідливо безтурботним пустуном серед випускників бакалавріату. Це був пречудово капосний приклад для наслідування. Багато з однолітків підло та й низько заздрили йому, проте заздрість також входила до числа обов'язкових у навчанні дисциплін і тому практикуватися в ній не вважалося чимось ганебно осуджуваним і соромним.
     Саме Сім Локкі вигадав трубу для підслуховування бажань. О, це була надзвичайно цікава річ. Це була точнісінько труба грамофона – її широкий кінець щільно притискався до комину заздалегідь обраного будинку, до вузького ж кінця тролі прикладалися своїми загостреними чутливими вухами.


     І тоді всі бажання та потаємні думки людей, що живуть у будинку, ставали відомі тролям, і тоді всі сподівання та надії, всі страхи та побоювання, і навіть усі їхні сни, різноманітно незвідані, найпотаємніші сни – старанно й докладно записувалися до товстелезних зошитів випускників бакалавріату. А вже після ці тролі-випускники, ці невиправні пустуни, вигадували, як болючіше та й мерзенно хитромудріше посміятися з людей.
     Захоче, наприклад, пекар спекти рум'яних і пишних булочок – тролі вже поруч: усе запишуть у свої товсті зошити, а потім, підхихикуючи та підморгуючи один одному, в муку підмішають пісок, в тісто глину, – і виходять у пекаря не ароматні та м'які булочки, але страшенно обвуглені, потворні цеглини.
     Замріється, припустимо, свинар, щоб у хліві лунав веселий вереск, зростаючих як на дріжджах, добірно чистеньких, славних свинок,- тролі й у цьому поспішають напакостити: навчать свиней грамоті! І ось уже не ріпи й жолудів вимагають гарненькі, чистенькі свинки, але сьогоднішніх газет та журналів шукає по годівницях злиденно брудне, короткозоро сиромудре свинство.
     Надумає, приміром, король власноруч виловити паршивку мишу, що зіпсувала в комірчині двійко-трійко волоських горіхів – аж ні, пройдисвіти бакалаври й цього разу все зіпсують і накапостять дивовижно неймовірним чином: закличуть на королівський обід мишаче товариство з усієї округи! І буде його величність тоді перебувати у вельми засмученому, нещасно роздратованому настрої. Тому що благородно ненаситна мишача спільнота (премило вусаті кузини, одягнені в каптанці та жабо кузени, тітоньки, племінники й пихатий дядечко (троюрідний шваґер по материнській лінії), одним словом: вся-вся мишача фамілія!), забуваючи про гідність і правила етикету, поточить та погризе буквально все: і квасолю, відварену на обід, і горох, і відбірні волоські горіхи, і навіть в’язані капці під продавленим ліжком його королівської величності. І настільки самовладця обляжуть тоді плачливо зажурливі думки, що, забувши про призначені йому високі обов'язки короля, він відкриє хвіртку та й залишить свої володіння на цілий день. Залишить, на цілий день забравшись у гості до балакучого свого сусіда - веселуна й п’янички шевця Йохана.


     Цілком зрозуміло, що вся ця метушня приносила хвилини справжнісінького задоволення для зухвалих та капосних випускників бакалавріату. У них зав'язувалася полеміка, наповнена майже академічного змісту – яку саме свиню підкласти свинарю та яку ложку добірного дьогтю підсунути в позолочену тарілочку його королівської величності. Сам Локкі, звичайно ж, брав участь у цих науково дорогоцінних обговореннях відкритого диспуту.


     Крутій Локкі – так називали його товариші. Пройдисвіт Локкі – так величали його викладачі. Негідник Локкі – під таким ім'ям він був відомий серед людей. А все тому, що серед випускників Сім Локкі був найбільше пустотливим і невгамовно винахідливим тролем. Факультети п'яти визначних університетів, які навчали тонкощам майстерності троля, були не проти бачити його серед студентів своєї магістратури.


     Проте сам Локкі тягнув час із вступом. Його нездогадливі друзяки вельми дивувалися цьому. Я ж думаю, що Сім підшуковував саме такий університет, де йому запропонували б водночас: навчання, іменну стипендію, лаборантську посаду та перспективи одруження на доньці професора.


     Втім, розмірковуючи про майбутнє кар’єрне зростання, Сім Локкі аж ніяк не переставав удосконалювати добірну витонченість своєї майстерності. Навпаки, щоденне вдосконалення навичок прикладної науки він вважав необхідною умовою задля розвитку бакалаврського організму. Тому майже кожного вечора троль підіймався на дах якого-небудь будинку та притискав до димаря свою знамениту трубу. Нема чого дивуватися, що незабаром усі жителі казкового містечка, усі їх різноманітно незвідані мрії та бажання, їхні надії та сподівання, а також усі їхні сни, загадкові, таємничо заплутані сни – все-все це було докладно обчислено та й записано в товстому зошиті допитливого бакалавра. І ось залишився лише один будиночок із черепичним дахом, до димаря якого не навідувався Сім.


     Цей маленький будиночок був на самому краю міста, вже за фортечною його стіною. Біля невисокого дерев'яного порога цвів кущ запашних, рожевих троянд. На веселеньких, розмальованих віконцях були розвішені глиняні горщики з яскраво розквітлими, чудесними квіточками. Сюди, радісно цвірінькаючи про щось своє, любили навідатися невгамовні горобці.


     У будиночку бідно, але щасливо мешкало сімейство лісника: він, його дбайлива та вірна дружина, та й їхня світловолоса доця. А ще в будиночку жили: руде щеня з чорною цяткою на носі, чорне кошеня з білою цяткою на хвості, курочка з трьома курчатами, качечка з двома каченятами, ластівки під дахом та крихітний світлячок, що ховався під тяжкою скринею в кутку їхнього скромного житла.


     Тролю дуже хотілося дізнатися, чим живе ця родина, що в них на думці та чим можна було б дошкулити цим людям. Він бачив, з працелюбності та злиднів цього будинку, що, безумовно, має справу з чесними людьми. І ось ця простота й чесність скромного сімейства немилосердним чином розбурхувала та хвилювала лукавого пройдисвіта Сіма.


     Взагалі, від частого застосування свого мистецтва, Сім дещо охолонув і зневірився в безсумнівно ідеальній досконалості своєї майстерності. Нескінченно незліченне повторення каверз, підлостей і штук стало звичним і нудним. Сіму хотілося перевершити самого себе, вигадати щось настільки безсоромно вигадливе та зухвало несподіване, щоб про його винахідливість пішли чутки у вищих наукових колах, щоб вони дійшли до глухуватих вух найважливішого столичного професора, щоб усі лаборанти з кафедр найпрестижніших університетів посоромилися своєї безпорадної нікчемності та бездарної недосвідченості.


     Отже, Сім приклав трубу й припав до неї своїм чутливим, загостреним вухом. Прислухався та й... та й не почув звичних для людей бажань і сподівань, надій та мрій. Він не почув нічого, майже нічого... лишень тиху та світлу молитву. Подяку маленької дівчинки. Подяку Богові. За люблячого батька, за дбайливу та ніжну маму, за їх старенький, затишний будиночок, за троянди біля порога, за квіточки на вікнах, за руде цуценя з чорною цяткою на носі, за чорне кошеня з білою цяткою на хвості, за курочку з трьома курчатами, за качечку з двома каченятами, за ластівок під дахом і навіть за крихітного світлячка, що вперто ховався під скринею в кутку їхнього небагатого житла. Троль забирав трубу, протирав її широким рукавом, протирав і цегляну кладку комину, знову прикладав трубу, – все без змін, він чув ту ж щиру, тиху молитву.


     Вельми збентеженим спускався Сім із черепичного того даху. Вся спритність лукавого мудрування, вся хитромудра витонченість винахідливих витівок були ніщо перед щирістю дитячої молитви. Перед простотою та чистотою. Троль не знав, чим може дошкулити цим людям, цій маленькій дівчинці. Чим може дошкулити коханому ними Богові...


     Після, цілу ніч Сім Локкі все ніяк не міг заснути в невільному роздратуванні облудної своєї уяви. Намагаючись звірити всі відомі постулати з усіх найвідоміших йому дисциплін, він бачив, що те, чому його навчали, у що він безтурботно й щиро вірив, у чому розвивався та самозабутньо вдосконалювався,– що все це надумана й недолуга дурниця...


     Але на ранок, коли сонце осяяло небокрай та птахи, радісно вищебечучи, виголосили над чудним світом прихід нового, світлого дня, Сім Локкі солодко задрімав. Він знав тепер, що саме йому треба зробити. Він знав, як йому належить перевершити самого себе, як йому дивовижним чином приголомшити світ тролів, як йому треба вчинити єдино правильно та вірно. Сім Локкі зробив безкраїй значливе відкриття. Він зрозумів, що немає нічого, немає нічого більш завзято спритного та винахідливо мудрованого, аніж відмовитися від хитромудрої кмітливості лукавого вишукування, відмовитися та й стати простим і добрим, небачено добрим тролем.


     І тут йому незмірно захотілося зробити щось хороше та миле для маленької дівчинки, яка навчила його найбільшій істині. І він вигадав!


     Наступного вечора Сім Локкі вирушив до заповітного будиночка. Він знов піднявся на знайомий йому черепичний дах. Зручно розташувавшись, підтис під себе коротенькі ніжки та приклав до димаря трубу... Аж ні, не широким кінцем, але вузьким – у широкий кінець точнісінько грамофонної труби Сім почав шепотіти тихі, добрі казки та солодкі сни. Так тривало щовечора, багато років поспіль. Дівчинка встигла вирости, стати гарною дівчиною, після вдало вийти заміж, у неї народилися свої діти, потім вона постаріла та стала бабусею, але для неї у троля завжди були припасені цікаві та веселі історії!


     Людське життя коротке, занадто коротке, щоби про нього можна було жалкувати величаво та важно. Однак, коли старенька померла, Сім засмутився. Адже тролі живуть набагато довше людей, майже вічність. Те, що у нас триває рік, десятки, сотні років, для них не має значення та й проноситься як один короткий, непримітно короткий день.


     Погорювавши про смерть старенької, троль, втім, продовжував розповідати казки й нашіптувати сни, вилізаючи на дахи обраних ним будинків. У його оповідках були простота та ніжність, зачарованість та любов. І захоплення Божим світом, чистим та неповторним, милим Божим світом.


     Чи треба розповідати, який галас здійнявся серед тролів, в передових (наукових, і не лишень) колах шельмівського співтовариства. Всі-всі, від найгіршого студента до найвідомішого професора, всі-всі з гнівом показного обурення затаврували жахливу єресь недостойного бакалавра. Всі відвернулися й, начеб зайняті чимось достойно значущим, намагалися якнайшвидше забути про Сіма. Навіть ім'я його не згадувалося. Люди ж... люди й надалі вважали його зловмисно завзятим негідником. У людей здавна так заведено судити про невідоме – із безперечним переконанням достовірного знання.


     Вигнаний і забутий Сім оселився в занедбаній хатині на краю лісового озера. Він і тепер мешкає там. Він і досі, підіймаючись на дахи будинків, розповідає свої казки та світлі сни. Ось і цю казку нашептав мені добрий мій приятель — Сім Локкі.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Інра Урум, 14-12-2022
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.029663801193237 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати