Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2689
Творів: 51214
Рецензій: 95849

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 50929, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.222.64.76')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Оповідання

“ОЙ МАШИНА ТИ ЖЕЛЄЗНА…”

© козак Голота, 13-12-2022
Машина в Нью-Йорку потрібна тільки для бізнесу. Авто зразу знадобилося, тільки-но Вова-руммейт налаштувався до справи на мільйон (заладити в Америці російськомовну газєту).
1. Брунатна крихітка типу “запорожець” за 400 баксів. Радіо та касетника вивернуто.
Витрати, теоретично, можна відбити за пару тижнів, коли би справа мала-таки прибуток.
Заробіток ішов за схемою: щотижня в чергового приятеля Вова витрушував, вимолював і вибивав пару сотень баксів. На те в нью-джерсійській (удвічі дешевшій) промзоні замовляли Продукт, розвозили по руських (удвічі дорожчих) крамницях, вигрібали залишки та збирали гроші з продажу - торбу дріб'язку та пару баксів.
На це булка хліба, пачка сардельок на двох нас, одне мило на душ, і залишки на прання білизни, спільно суміщені.
Тижнів зо два-три працьовита "Крихітка" кректала під тягарем двох недоладних бізнесменів і півтори тони цінного паперового вантажу, ба поступово почала грітися. Консультація по телефону виявила: старий радіатор заповнило накипом. Аби того позбутися, тра відвернути кришку та залити всередину розчинювач.
Вова залив "Крихітці" в пащу літрів зо два. Пару "блоків" (кварталів) її підірваний організм боровся з отрутою, але все-таки не втримався. З-під капоту вирвався густий білий стовп у кілька поверхів заввишки. У білу хмару оповита "Крихітка", паруючи, залетіла на автозаправку, суміщену з майстернею. Дрібні мексиканці, тим заклопотані, з переляку кинулися врозтіч, явно чекаючи на вибух.
Їздити "Крихітка" геть-то відмовилась і її було продано.
2. Натомість у братів-росіян Вова купив “краун-вікторію”. Розкішна, оксамитові багряні крісла, пухові ресори. Радіо грає. Єдина вада: по довголітній службі в кар-сервісі “Корона” непритомніла не в найкращу мить. На світлофорі. На вулиці. На парковці. Будь-де інде.
Востаннє вона зомліла, коли ми з двома тонами Продукту на повній швидкості з’їжджали з соша. Непритомна “Вікторія” полетіла навмання, як вишневий бомбовоз, та увірвалася на вулицю, тоді на щастя порожню.
Аби мимоволі не завдати роботи погребникам, багряну психопатку з паузами дотарабанили назад братам-механікам.
По тривалій душевній розмові, нам дозволили вибрати що-небуть інше живучіше з брухту на дворі майстерні.
3. Се був задрипаний “стейшен-ваген” із вибитим заднім склом. Натомість була плівка на вікна, приліплена скотчем. Радіва нема, проте магнітофон. Місце під ногами на той час займали величезні мішки сухого собачого корму. Сам пес жив-був у цій-таки машині. Тут, природно, прийшли ми та відібрали кубло.
“Ваген” їздив і не помирав. Міцний двигун і нас тягнув, і тони паперово-газетного вантажу, ба плюгавий вид полегшував їзду. Здаля забачивши пожолоблену фуру з ліпленим вікном, водії гальмували й поступалися дорогою. Грошей у бізнесі не зростало, а число друзів і приятелів у Вови поступово тануло. Невдовзі виникла потреба нагло та рвучко міняти житло (бейсменти, себто підвали) ланцюжком. Газетний бізнес поступово виздихав...
“Стейшен” стильно співпав із переїздом у підвал на Манхетен-біч (у глибині Бруклина, попри назву), в найдальший тупик.
Машині там було сутужно. Вночі, пропхавши віконну плівку, до машини навідувалися бомжі та студенти коледжу, гнані романтичними пристрастями. Перші залишали порожні пляшки, другі самі знаєте що. “Ваген”, проте, вперто їздив і не помирав.
Натомість десь ізнизу - чи то у денці, що прогнило, чи то ж у глушнику виникла таємна дірка. Вихлопні гази, не сягнувши вулиці, ринули в салон - і тільки туди. Отрутний вуглець макітрив голови. “Стейшен-ваген” перетворився на газенваген. За два дні безперервного розвозу в голові гули джмелі та співала тиха музика, ба грошей на нову машину не збиралося. Зірвати плівку для вентиляції не дозволяла зимова пора.
Кожна дорога починалася “Бахит кампотом” і кінчалася, коли заспіває “Ксюша-юбачька із плюша”. Щоп’ятниці ми діставалися промзони, падали покотом і засинали, пошарудівши ворсом. Газова камера схожа була на повстяну кибитку, зваляну із собачої шерсті. “Стейшен”, очевидно, затяв укласти нас у домовину, коли б одного разу на повній крейсерській швидкості 120 миль у нього не випала трансмісія. Або ще яка наукова деталя, по чому кермом орудуй, скіко заманеться.
Поступово дохле корито зупинилося. Вова залишив мене хазяйнувать, а сам узбіччям вирушив у Форт-Лі, де в нього на руському телебаченні ще лишалися приятелі.
Подибавши, мов одинокий журавель, незабаром він щез у далині, обіцявши повернутися з допомогою.
Натомість же над’їхав поліцейський патруль. Він-то й викликав буксирувальника, не зважаючи на мій невиразний лемент, і ми з торбою дріб’язку покотили бозна-куди… Зібравши квотери, я нагодував автомата, додзвонився в рідний підвал і розповів автовідповідачу, де опинився.
Вова знайшов мене години за три-чотири. Друг із телевізора, до речі, допомгти відмовився.
Розумна, певно, людина. Виднозора.
4. Погорівши тричі, Вова відшукав ділера, розмомбив якусь добру душу на дві штуки баксів та ми покотили в Пенсильванію.
Пенсильванія - се штат суціль заставлений машинами. Щоб не помилитися, Вова прознав таємне слово, що в дохлої машини, бач-но, ззаду фонтанує дим, а у здорової ледве помітно париться.
Хитромудро роззираючи, ми блукали стоянками, з помітною зверхністю придивлялися до дірки глушника та, нібито, вибирали.
Назавтра передбачався розвоз Продукту, без авта ніяк не можна. В останньому майданчику ми добачили ЇЇ...
Сніжнобіла лебедиця, вагон сімейного типу. Великі круглі колеса, дуже виразні. Вона сяяла на сонці та безумовно й неспростовно на всі сто була прекрасніша за всіх без вийнятку. Жорстоким торгом Вова збив ціну на пару сот, ми сіли й полетіли на маршрут.
- Глянь ото на спідометра, пілят! - кричав Вова через “Бахит кампот”. - Їдемо 150, а нічого не чутно!
Надвечір після розвозу Вова завернув до братів-механіків, аби втерти їм носа.
- У вас колеса на півтора рази більші, приладнані для мінівена, - хмикнули механіки, - тож вони малюють більшу швидкість, ніж насправді...
Російськомовна газєта, кажучи по ходу, померла. Не обов'язково через машинерію, але картина і в тому була промовиста...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Dj. Djojz, 17-12-2022

[ Без назви ]

© Максим Т, 17-12-2022
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.98972105979919 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …