А таки Адам і Єва знайшли ту флєшку! Я не знаю хто чи Хто запакував у неї Змія, але видно, що так було комусь чи Комусь конче треба. Якщо би дехто згадав, як у ті золоті часи було, без сумнівів зміг би якось приблизити собі деякі пікантні нюанси Едемського Саду.
Так от, ще коли Галілей (1564 р.н.) був лише у планах, для Паганіні (1782 р.н.) ще не було скрипки, для Андруховича (1960 р.н.) – чорнила, а для мене (1983 р.н.) Microsoft Office’а і піратського Windows’а – дні були такі, як солодкий кавун, сонцеподібна диня, сік свіжозірваних слив та звісно прохолодне молоко джерельних пасік у одному коктейлі із напівзануреною туди рожевою рурочкою-парасолькою.
Десь за пару років почнеш собі пригадувати ту спеку весни-літа 2007 року, а потім невідомо ще яку зиму, а все ж несподівано для себе відкриєш те, для чого ти був покликаний – одяг не відповідає людським потребам, а транспорт це є вуста до жерла пекла. Отож-то, якщо наприклад у тому екстравагантному Львові постійні перебої із водою, а у провінційному Тернополі є хоч якесь мінімальне озеро – висновок напрошується один: географічно рай лежить ближче до півдня.
Закономірно, що в раю таки не було ярмарків, але через те він не був ані багатший, ані бідніший. У це важко повірити. Це як у випадку із National Geographic і моїми свіжими знайомими – організаторами фестивалю у Шешорах. За їхніми висловлюваннями, там на Заході не сприймають реалістичність фотознимок, з яких б’є та яскравість карпатських святкувань, радість сп’янілої спільноти у дещо відвертих обіймах, вертепи, гаївки, Йвана Купала ітп. Я ще розумію прискіпливість пересічних еуропейців, а радше їхню недовірливість, якщо вони гадають, що це було знимковане на постановках одного із тих фільмів, які прийнято нині вважати за психоделічно-культові творення.
В раю не було книжок. Типовий мінімалізм. Як це жити напередодні перших більш-менш вдалих клиноподібних каракулів, літописів та львівського Івана Федорова я вже мабуть не встигну пофантазувати, адже зараз ми говоримо про КНИЖКУ. Якщо книжок не було – отже було багато чого іншого цікавішого, наприклад такі ігри як Злови Метелика, Осідлай Єдинорога, Люби Мене Вже та низка інших. Наскільки людина повинна бути щасливою, щоб нічого не читати?!
Коли мене запитують (допитують?) допитливі чи я хочу бути в раю, я волію не відповідати. По-перше, я не маю бодай найменшого сумніву, що хочу; по-друге ті байки із світловими тунелями здаються мені тут не такими вже й доречними; по-третє, сподіваюся все вирішиться само собою, а отже – рай вибере мене сам. І хай різношерсті сектанти закидують мене своїми теоріями, а мені направду однаково, де той рай є. Але якщо не помиляюся, він розташований дещо південніше від мене: Одеса, Анталія, Екватор, але точно не Південний Полюс. Основне, щоб всім було добре, а святому Петру не зламалися б ключі!
Тепер на хвильку повернімося до наших головних діючих персонажів: він був Адам, вона була Єва. Невеликий вибір був у нього, тому назвав її красивою, тай іншого вибору не мала вона, тому згодом народила йому двох синів: добряка-неборака Авеля і того горезвісного Каїна. Дочки теж народжувались, але в давні часи їх вважали за правильне не рахувати.
Пеклом не було це сьогоднішнє масове безробіття, військово-визвольні сутички, надмірна концентрація уваги і механічних транспортних засобів на автобанах... пеклом був сам вимушений вихід із Едему. У психології функціонує такий термін як голод вражень, який я люблю називати прагненням екстремальних ситуацій. З ними це сталося і не могло завершитися безслідно. Думаю, що їм було за чим шкодувати, але така вже є політика: згідно конвенцій евентуальних некомпетенцій та звідти плинучих консеквенцій передбачені норми вступають у дію із дата/число/підпис. Але простішими і зрозумілішими словами або Словом.
Паралельно із Вашими роздумуваннями над метафізикою раю завершую свою оповідь рядками недавно почутої мною у автобусі приспівки. Це на довгу поїздку до Києва запасливі алкоголем домашньої роботи чоловіки середнього віку із середнім статистичним відхиленням +/- 7,5 років заспівали її, коли я нещодавно повертався із Франика домів:
А ми хлопці молодії, горівки не п’ємо,
Із дівками не спимо – до раю підемо...
