І од початку створення світу - тобто з моменту здачі нам в оренду крихітного двокімнатного помешкання - нас було троє: Я, Він та наша новонароджена Ніжність.
Напівтемрява квартирки, просякнута духом невмирущої совдепії, вогко ковтнула нас, мов темна вода падаючі зірки. Сірі штори раптом молодечо струсили порох та павутину. Диван еротично заскрипів пружинами і пристрасно забулькотіло щось у трубах опалення.
- Сонечко моє! - мліючи, шепотів він
- Зайчику... - белькотіла я.
- Солоденька - мурмотів він.
- Міміміііііііііій - лебеділа я.
НІЖНІСТЬ керувала нашим маленьким оркестром.
Минуло кілька днів. Температура наростала. Гарячими були обійми, батареї, драматичні сцени, голови... Все плавилися й пливло. НІЖНІСТЬ затемпературила і втратила букву "Ь"
Втрата була помітною - НІЖНІСТ стала зовсім несхожою на себе: диван стверд, жарти втратили тонку талію, час од часу прослизала груба лайка. Температура суттєво впала. Іноді - особливо вночі - холодок бігав туди-сюди квартиркою і лоскотав чимось гостреньким десь під горлом... Ми ще тулилися один до одного у темряві, але НІЖНІСТ тремтіла і вкривалася ціпками Одного ранку вона прокинулась без "Т" - "Т" відмерзла і безтолково лежала на підлозі без ознак життя.
Ми вирішили жити як жили: Я, Він і НіжНІС. Але
НіжНІС зробилася нестерпною - пхала свій НІС всюди, куди могла: ми слідкували один за одним не згірш найманих детективів, читали потаємні переписки у телефонах, взаємно відслідковували вмісти гаманців та напрямки маршрутів.
А якось Він сказав:
- У мене страшенно чухається НІС... Мабуть, до випивки.
Ми пили щовечора багато днів - я, Він і НіжНІС. Аж наші носи почервоніли, а душі обвуглились... На одній з останніх вечірок у НіжНІС відвалився НІС. Од ніжності залишився НІЖ.
НІЖ був настроєний дуже рішуче. Хоч од минулої ніжності годі було знайти й сліду, НІЖ усе ще керував нашим маленьким оркестриком і орендованим двокімнатними королівством. Усі слова були гострими, як леза, різали по живому. Пружини дивана копирсали ще теплі тіла наших спогадів, билися тарілки та глибоко врізалися в товщі сердечних м'язів гостренні уламки дрібнесенько поколотих сподівань.
НІЖ вимагав повної покори і їжі.
- Їж! - якось крикнула я у відчаї, жбурнувши добрячий шмат свого серця... Од НІЖ одвалилося ІЖ." Н", яке залишилося од нашої колись Ніжності, мовчки стояло притулене до стіни. І дуже нагадувало ноші. Медичні ноші.
Коли прийшли санітари, вони мовчки зібрали на "Н" , як на ноші, усе, що залишилося від нашого світу.
Я і Він вийшли з орендованої квартири. Віддали ключі господарю і розійшлися в різні боки, щоб більше ніколи не зустрітися.
