Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2685
Творів: 51006
Рецензій: 95757

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 50772, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.238.235.248')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Антиутопія

ДЗЯНЬ ЛІ ПИЛИПЧУК І БУНТ РОБОТІВ

© Росткович Олег, 06-10-2022
Дзянь Лі прокинувся в незвичній тиші. Протер очі, глянув на настінний годинник, одинадцята. Судячи з мороку в кімнаті та смужці світла з щілини між шторами, одинадцята  ранку. «Нічогенько собі поспав, - відзначив він. І. взагалі, який сьогодні день?» – захопившись переглядом чергового серіалу, Пилипчук дещо втратив орієнтацію в часі. На скільки днів він випав з життя? Три? Чотири? П’ять? Спочатку Дзянь Лі спробував вирахувати тривалість свого зависання за кількістю серій та їх тривалості, але усвідомив, що це нереально через те що: а) титри пропускав, б) другорядні сцени переглядав  прискорено, в) не пам’ятав, скільки часу відволікався на сон та їжу. Тому вирішив подолати невідомість іншим чином:
– Галю, який сьогодні день, яке число?
Галя нічого не відповіла, продовжуючи нерухомо лежати поряд на ліжку. Взагалі, від андроїда годі очікувати дихання чи хоча, притаманного людям, крутіння-вертіння під час сну. Але ж відповідати на нескладні питання вони повинні одразу.
– І взагалі, чому ти мене не розбудила? – запитавши це Дзянь Лі згадав, що сам же і попросив її цього не робити: планував відіспатися після серіалу. Серіал! І чим той часожер закінчився? На це питання відповіді не було теж. Склероз чи просто ще не до кінця прокинувся, відзначив Дзянь Лі. То що ж з Галею?
– Добрий ранок! – привітався він, сподіваючись, що це якось змусить Галю повернутися до робочого стану. Андроїд був старий і часто «підвисав», видаючи відповідь чи діючи з кількасекундним запізненням. Галя мовчала і не рухалась.  
Зламалася! – усвідомив Пилипчук, адже і тупому зрозуміло, що просто так роботи не «сплять» довше запрограмованого часу, а також негайно відповідають на питання господаря. – Це ж я повинен був відсипатися, а не вона. Якби все було нормально, то Галя давно б уже повинна готувати сніданок чи прибирати квартиру.
Натомість вона лежала на боку, спиною до Дзянь Лі, як і передбачалося налаштуванням за замовчуванням.
Можливо батарейка, яка відповідає за збереження системного часу розрядилася? – подумав Дзянь Лі. Він десь чув, що таке буває і в цьому випадку робот запускається голосом.
– Галю, вставай! Галю, прокидайся! Що це з тобою? Одинадцята година, а ти спиш! Вставай! Галю, вставай! – перевірив цей варіант Дзянь Лі.
Але Галя навіть не ворухнулася.
А якщо спробувати застосувати метод ударного впливу? Іншими словами, дати стусана? Якщо відійшли якісь контакти, це може, хоч і тимчасово, вирішити проблему. Та ні! Ще вм’ятини з’являться. А за ремонт робота з вм’ятинами в майстерні за подвійним тарифом доведеться платити. Без доказів ніхто ж не повірить, що вона, мовляв, сама впала і сама ж якось так погнулася, як гнутися при падінні не повинна. Але не розрахувати силу та переборщити, то замість однієї поламаної мікросхеми можна отримати, мінімум, дві. Тому, за відсутності кращих ідей, Дзянь Лі взяв Галину руку і легенько стиснув:
– Прокидайся, чуєш!? – однак знову жодної реакції на свої зусилля не отримав.
Здалося,  ледь помітна посмішка майнула на її обличчі. Хоча, мабуть, то і справді, тільки здалося,  – пристав до простішого варіанту Дзянь Лі. Йому подумалося, що краще вже хай зовсім ніяк не реагує, аніж  посміхається-насміхається.  
Пилипчук і так і сяк, під різними кутами придивлявся до поламаного дива техніки. Оце гарно день розпочався! Знущається вона, чи що? Спробував пригадати що було вчора: якісь симптоми, чи ознаки несправності. Чи віщувало щось таку катастрофу? Ніби нічого. День був як день. Пропав через серіал, тому за Галею не спостерігав зовсім.
– Та чорт з нею, зараз сечовий міхур вибухне. Спочатку сходжу в туалет. А потім подумаю, що робити, – врешті вирішив він.
Доведеться каву самому готувати. І сніданок, мабуть, теж. Тільки б познаходити, де вона на кухні то все ховає.
З чайником проблем не виникло. В нього виявилося тільки дві кнопки. Одна відкривала кришку, інша вмикала нагрівання. Поки кип’ятилася вода, Дзянь Лі пройшов у свій кабінет і ввімкнув комп’ютер. Не чекаючи закінчення завантаження операційки, повернувся на кухню. Чайник, зробивши свою справу, якраз вимкнувся. Знайти каву теж виявилося нескладно.
Приготувавши порцію напою, обережно, щоб не розхлюпати, Дзянь Лі знову побрів до комп’ютера.
– Оце ранок! Добре, хоч дорогою кавусю на підлогу не пролив, а то довелося б ще й самому прибирати! – подумки похвалив себе Пилипчук, поклавши каву на спеціальну підкавну печеньку та вмощуючись у своєму кріслі.
– Тьху, яка гидота! Гірка. Несолодка. Чому в Галі набагато смачніша виходить? Ще раз спробувавши кавовий напій власного приготування, Дзянь Лі скривився і підсумував: – Ні, я це пити не буду!
Після цього, знову ж таки, стараючись не розхлюпати по дорозі, він відніс каву на кухню та вилив у раковину. Натомість в холодильнику знайшовся пакет апельсинового соку, яким Дзянь Лі втамував спрагу та, частково, голод.
Здійснивши вищеописані маніпуляції, він повернувся до комп’ютера та  відкрив сайт-форум власників андроїдів-домогосподарок.
Виявилося, Дзянь Лі у своїй біді був не самотнім. Більше того несправність андроїдів була масовою.
Повідомлень на кшталт: «Сьогодні зранку андроїд не встав з ліжка. Ніякі засоби не допомагають. Повстання роботів? Що робити?» уже було безліч.
На фоні загальної паніки розгубленості увагу виділялася історія про чудесне зцілення. Якийсь відчайдух підпалив свою спальню і це спрацювало. Андроїд прокинувся-ожив і почав активно гасити вогонь. «А я якщо це фейк-брехня? – подумав Пилипчук, – Підпалю дім, а воно не спрацює? Ні, з такими радикальними методами краще не поспішати. З іншого боку, можна зробити висновок, що трапилася програмна проблема, не механічна поломка».
Прочитавши кілька десятків панічних меседжів, він, врешті, натрапив на корисне повідомлення: «Здається, я знаю в чому справа. Відмовили тільки роботи з останньою прошивкою, в якій за замовчуванням ввімкнено опцію «Ідеальна сім’я». Якщо ви практикуєте домашнє насильство, ображаєте свого робота, він вимикається на знак протесту. Щоб відновити функціонування, загладьте свою провину: подаруйте квіти, косметику, попросіть пробачення. В мене вже все працює!»
– До чого тут якісь режими та прошивки? До чого подарунки? Яке ще пробачення?» – розізлився Дзянь Лі. – Навіщо роботам квіти? Навіщо роботам косметика? Куди котиться цей світ? Вони ж просто роботи! Тупі механізми. З ними можна поводитися як завгодно! Це ж якась нісенітниця! Не може такого бути! Галя образилася?! О! Зараз проведу експеримент!
Пилипчук з максимальною для свого віку швидкістю рвонув до спальні.
– Галю, доброго ранку! Подивися, які чудові квіти я купив! Троянди… Червоні… І взагалі… Вибач, якщо що… За грубі слова, образи, що кричав на тебе.
Галя відкрила очі:
– Доброго ранку, і де ті квіти?
– А щоб тебе клята залізяко! То ти таки не поламана!? Ну начувайся! Тепер ти у мене знатимеш, як комедії показувати!
Але Галя, не побачивши квітів, знову закрила очі та унерухомилась. Дзянь Лі теж замовк, зрозумівши що погарячкував та ймовірно наламав ще більше дров.
Спроба зв’язатися з сервісною службою, щоб вимкнути опцію «ідеальної сім’ї» виявилася марною. Чи то і там роботи відмовили, чи обладнання не було розраховано на таку кількість звернень. Так чи інакше, витративши кілька годин намарно, Дзянь Лі пішов іншим шляхом:
– А чи не зателефонувати старому товаришу Жань Жею? Можливо, досвід заслуженого ветерана таємних спецслужб стане в нагоді? Як справи в його Катерини? Теж лежить пластом чи Драпчук уже якось відкупився?
Після кількох гудків, Жань Жей відповів. Привітавшись, вибачившись, що давно не дзвонив та обмінявшись банальщинами щодо здоров’я, погоди та геополітичної ситуації, Дзянь Лі розказав про свою біди: нерухому Галю, каву  власного приготування яку, як виявилося, неможливо пити та про розіграш із трояндами.
– А як твоя Катерина? – після довгого монологу поцікавився Пилипчук. З нею все нормально.
– Звісно, нормально. Вже тиждень у коморі пилюкою припадає. В мене зараз відносини з живою жінкою. Андроїд тільки заважає.  
– От в кого чуйка! Дар передбачення! – фальшиво позаздрив Дзянь Лі. – Чи тебе по каналах спецслужб попередили, що очікується халепа з роботами?
– Та ні, ніякої конспірології. Так збіглося.
– Щаслива ти людина, шановний Жань Жею! Чому ж у мене усе «як пороблено»? І Галя вимкнулася і кава на смак як не знаю що!
– А що тобі заважає бути щасливим?
– Ну, напевно відсутність спецпідготовки.
– До чого тут спецпідготовка? Щоб приготувати звичайну каву, супергероєм бути непотрібно. Ймовірно, ти просто цукру не поклав. А якщо і поклав, то не розмішав.
– Цукру? А хіба він в комплект до кави не входить?
– Якщо кава вийшла несолодка – значить не входить. А взагалі, на упаковці пишуть. Зазвичай каву пакують не цукровану,  щоб споживач на свій смак міг підсолодити.
– Гм, а я й не знав. Спасибі! Тепер цукруватиму. А скільки отого цукру потрібно, можеш підказати? Щоб я експериментальним шляхом не мучився.
– Зазвичай одна-дві чайних ложки. Це, знову ж таки, як кому смакує.
– Дивовижа! Вік живи – вік учись! Оте захоплення андроїдами-домогосподарками вилізе людству боком.
Уже вилізло, шановний Дзянь Лі. Оце така кара, отака розплата. Давно я вам казав, що цей день настане. А ви не вірили. Без своєї Галі ви безпорадні, як немовлятко. Каву зробити не вмієте. Їсти приготувати, мабуть, теж. В магазин піти за продуктами, рівнозначно виходу у відкритий космос. Як взагалі, ви далі жити плануєте? Хіба не зрозуміло, що оця вся роботизація – це наруга над природою, це деградація кожного зокрема і людства в цілому?
– Та не треба в таких темних тонах. Можливо, все якось позитивно вирішиться, щасливо. Якщо ж зовсім вже буде непереливки, то напрошуся до вас у гості. Невже ви мені в шматку хліба та каві відмовите.
– Звісно, не відмовлю. Але ж сам зрозумій, що це не вихід.  
– Згода – не вихід. Може справді, піду куплю якщо не квітів, то косметики якоїсь. Яка логіка в квітах? Постоять та зів’януть і викидати доведеться. Краще крем придбаю. Хоч шкіра пом’якшає та блищатиме.
– Блиск та м’якість шкіри, важлива річ, яка вирізнятиме вашу Галю на звалищі серед іншого залізяччя андроїдного.
– Безсердечний ти, Жань Жею. Вона ж мені, як рідна. Порадили б краще, як далі жити?
– Порадити неважко. Але знайомства та стосунків з нормальною жінкою ви  не подужаєте. Вірніше жодна справжня білкова жінка не схоче мати з вами справи.
– Тому, що застарий?
– Справа зовсім не у віці. Навіщо ти живій жінці? Яка з тебе користь? Навіть кави зранку в постіль не приготуєш! То ж вчися виживати самотужки. Ось моя порада.
– Якщо чесно, побоююся я жінок. З роботами набагато простіше. У всякому разі, набагато простіше було досі. Але спасибі на доброму слові. Піду купувати косметику.

Здавалося, що той клятий смердючий крем Дзянь Лі розтирає вже цілу вічність. Дотики, які на початку були ніжними перетворилися на грубе вимазування.
–  І як потім нього руки відмити?  Запах, мабуть, на кілька днів залишиться? Скільки ще ця комедія триватиме? Треба обов’язково додзвонитися  в сервіс і домовитися про її налаштування!  – роздратовано думав Пилипчук, але з уст його чулося: – Галю, ну годі вже! Прокидайся! Поображалася і досить! Бачиш, я крем тобі купив! Пахучий! Годину в черзі за ним простояв. Сьогодні всі наче показилися з тою косметикою. Відчуваєш як шкіра чи той матеріал який слугує шкірою стає оксамитовим?  Ну, годі! Я вже голодний як собака! Совість є? Пробач, якщо образив тебе. Ну, я не знав про ці всі налаштування, прошивки. Що роботів більше не можна ображати. Прокидайся! Обіцяю виправитися. Що більше такого не повториться. Не кричатиму на тебе. Не ображатиму. Від сьогодні все буде інакше.
Невідомо, що вплинуло на андроїда: вмовляння, втирання чи й те й інше. Але врешті Галя прийшла до тями.
– Що тобі приготувати?
– Омлет, дорогенька, омлетик! Та подвійну порцію, будь ласка! – попросив Пилипчук. І вже подумки закінчив речення: – А я за той час ще раз спробую додзвонитися в сервіс.
– Замовлення «подвійний омлет» отримано.
– Ти не уявляєш, як я радий, що ти знову функціонуєш, – по старечому розчулено і майже щиро зізнався Дзянь Лі.




Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Артур Сіренко, 06-10-2022
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.93084096908569 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …