Чотири роки тому зібрав насіння деяких київських мальв. Рік воно вилежувалося у темній скринці. Два роки тому проростив зернятка в горщику на підвіконні та висадив сходи на вільних клаптиках землі навколо будинку. Та не врахував завзятість комунальних косарок, і лише один кущик встиг оборонити кілками. До листопада той кущик розрісся у щось направду доісторичне, вигнав пругкі високі стебла та розлоге шорстке листя, та доля спіткала його така сама, як і доісторичне життя: морози вбили все, і на посивілий від паморозі ґрунт впало жалюгідне зогниле клоччя. А потім почалася війна, і я вже не сподівався, що побачу мальвові пагони другого року - року для мальви та мене найважливішого, тому що мальва цвіте та дає насіння на другий рік.
Але з настанням тепла мальва ожила, а навалу відкинули від Києва. До середини червня пагони мальви рясно вкрилися зеленими ґудзиками бутонів, а 25 червня я, нарешті, побачив і першу квітку, яку я вимріював і плекав аж 4 роки. Зранку вона нагадувала цукерку, щільно загорнуту в соковито-бузковий папір, а з настанням сутінок обгортка перетворилася на ясно-цикламеновий дзвоник, у серцевині якого м'яко сяяла золотава принада для джмелів і бджіл, які не забарилися. Не забарилася й решта "ґудзиків", і веселий мальвовий цвіт оздобив наш непоказний двір. Бджоли та джмелі його не минали, а я вже чекав на той день, коли збиратиму насіння - і дочекався.
У 20-х числах серпня збирав мальвове насіння та раптом згадав про насіннєвий банк, знищений зловорожим обстрілом у Харкові. Унікальна колекція, понад 160 тисяч рослин, деякі з котрих вже в природі зникли, напрацювання видатних вчених, національне надбання... - цей перелік тривав би й тривав, якщо спитати притомного рільника або вченого рослинника. Але я рослинник непритомний, а рільник стихійний, який вбачає в найбуденніших предметах перш за все символи, знаки, образи та метафори. Отже, я згадав насіннєвий банк не через його видатні наукові та агрономічні властивості, а через потужний символізм - і цієї втрати, і насіння як такого.
Насіння - початок нового життя, наступного покоління, навіть багатьох прийдешніх поколінь, адже одна насінина родить стократ або й тисячакрат - такий собі заповіт "плодитеся й розмножуйтеся" в дії. Ці покоління можуть зійти вже наступного року, а можуть пролежати у сховищі або землі роки або й століття, щоби колись у майбутті відродитися із усіма спадковими властивостями прабатьків, - якщо, звісно, якомусь навіженому не спаде на думку розпочати тотальну війну та звести все те нанівець. Ці ж зернини можуть стати ґрунтом, на якому зростатимуть інші рослини, або нагодувати птахів, збагативши їхній раціон у час гніздування та урізноманітнивши коловорот свого рослинного життя і тваринним виміром. Для деяких зерен це навіть не випадковість долі - вони мають мобільний застосунок "Верхи на мурасі": глюкозна цукерочка, доточена до оболонки насіння, вабить мурашок, які й розносять його скрізь, де самі дріботять, і кидають, споживши рослинні ласощі, а рослина сходить на нових теренах.
А ще насіння якесь... гарне. Можливо, сприйняття насіння як гарного спровоковане багатющими нашаруваннями образів і метафор, тобто змісту, затиснутого у таку мізерну форму-оболонку. Одне зернятко - гарна штука, а висип їх на стіл десяток - і маєш візерунок, або сузір'я, або суцвіття. Замилувався, задивився - і маєш подобизну: зернина мальви-ружи скидається на риб'ячу луску. Виклав ті "лусочки" як слід на аркушику - і ним пливе рибе, так само тихо, як справжня риба у справжній воді, яка, можливо, колись потрапить на берег і загине або перетвориться на ящірку або іще якусь нову істоту. Струсив головою та аркушиком - і знову маєш насіння.
А ще кожне сім'я має паз, виїмку, заглиблення певної форми, прямокутне, ну, чисто лєго. Можливо, це гніздо для кріплення деталі, якої мені бракує? Ні, не бракує: дві насінини, з'єднані цими пазами, перетворюються на "вісімку" - або математичний символ безкінечності. Він не має знаку, ані +, ані -, тому ця мізерна "вісімка" цілком вміщує все. І безодню мінус-безкінечності, в якій бозна коли почалося життя як таке, а дещо раніше поклався відлік часу та всьому в часі сущому, а до того був один тільки Бог; і безодню плюс-безкінечності, в яку прямує ця "вісімка", людина, що склала "вісімку", світ, що народив цю людину, Бог, який створив світ. Се - вічність і все, що в ній було, є і буде.
