Брати їхали до Європи на тиждень, а затримались на три місяці. Поїздка розпочалася тріумфально: у Брюсселі, на Міжнародній виставці Мистецтва та Ремесел отримали медаль Гран-прі – білого емалевого хреста в зеленому лавровому вінку — «За якість виробництва і широку благодійну діяльність» Торгового Дому Корнієнків. Розчулені брати влаштували пишний обід і щедро пригостили товаришів своєю знаменитою осетриною й добірною, сяйнистою ікрою. Звичайно, не обійшлося без горілки й пісень, що брати красно виводили дуетом.
Не гаючи часу Корнієнки кинулись оглядати експонати – найсучасніші апарати й пристрої, та замовляти все, що їм здавалося корисним, не зважаючи на ціну. Головним надбанням став автомобіль, що виблискував сталевими витонченими ріжком і парою фар, вабив м’якими шкіряними сидіннями. Складений кузов «ландо» обіцяв затишок і затінок.
Тепер брати відчули себе повністю вільними – незнана досі Європа щиро розчинила перед ними усі двері! Двоє респектабельних, зрілих чоловіків, озирались навколо себе так само захоплено, як колись юнаки у селянських свитках стовпеніли перед величними київськими дзвіницями. Годинами розглядали бундючні будівлі у незнайомому стилі, мережані башти, ажурні балкони, приземкуваті фігури готичних святих із грубими селянськими обличчями. Вітрини яток, до стелі заповнені ясно-жовтими сирними голівками або купками шоколаду різних відтінків, прозорим мереживом чи барвистими гобеленами, найтоншою порцеляною чи флаконами парфумів.
Вкрай здивувало мандрівників, що грандіозні, багато оздоблені статуями, барельєфами й золоченими орнаментами багатоповерхові будинки на центральній площі Брюсселя були помешканням ремісників. Торгові та ремісничі гільдії достойно розселяли своїх робітників — кравців та м’ясників, бондарів та мулярів, пекарів та галантерейників. Кожний будинок оздоблювали відповідно до власних смаків і можливостей, зосереджуючись на символах ремесла та статуях покровителів. Брати вирішили знайти щось близьке до їхнього промислу. І дуже зраділи, коли побачили будинок човнярів, вони впізнали його за прикметами – рулем, якорем, гарпуном і канатами. Довершували цю красу два тритони на морських конях. Верхівку будівлі прикрашала корма корабля із двома моряками з боків. Іван та Максим з гордістю відзначили, що жодного будинку багатше за цей немає. І щиро позаздрили бельгійським човнярам.
Спрокволу Корнієнки шпацирували сутінковими незнайомими вулицями. Все більше жінок з’являлося навколо, все більш звабливо й зухвало вони виглядали, з викликом заглядали в очі, намагалися зачепити пишними спідницями. Врешті брати звернули на вузьку вулицю, де біля кожної двері стояла розряджена краля й зазивно усміхалася карміновими вустами. Переглянулися: Іван запитально примружив око, Максим «приречено» розвів руками, й обидва рішуче вирушили вперед. Якщо вже вивчати життя європейців – то з усіх боків.
Коли брати закінчили свої справи у галасливому, пропахлому бензином і мазутом Брюсселі, вирішили навідатися до якогось тихого, забутого куточка, щоб відпочити декілька днів. Таким було Брюгге – містечко з казок братів Грим, ностальгійно-затишна суміш кам‘яниць з високими гострокутними фронтонами й чепурних цегляних будиночків із вигадливою кладкою, готичних шпилів, мальовничих млинів і романтичних аркових містків. Брати каталися на човнику вузеньким каналом поміж старезних дерев і гостроверхих будиночків, що ніби виростали прямо з води.
— Уяви, якими ж славними мали бути люди, що збудували всю оцю красу? Адже щоб створити щось прекрасне, в душі повинна бути гармонія.
— Так, брате. Правда, саме ці люди без застережень спалювали своїх сусідок на вогнищах…
Утім, віра в людей все ж перемогла, коли Корнієнки дізнались, яке значення в житті бюргерів займала благодійність. В добротних та красивих будинках розміщались притулки для старих або сиріт. А патетичний готичний замок на березі каналу насправді був шпиталем, збудованим суровими братами-августинцями у похмурому дванадцятому сторіччі.
Після відвідування чистеньких затишних богаділень та притулків брати не спали всю ніч. Гаряче обговорювали все, що побачили й почули в благодійних закладах, згадували обличчя тамтешніх мешканців — акуратних дідуганів із хвацькими вусами у капелюхах, бабусь у білих мережаних чепцях і квітчастих шалях, дівчаток у білих фартушках і хлопчаків із голими колінками. Й метикували що можна зробити для знедолених у Києві.
Поверталися додому завантаженим подарунками авто непоспішно, часто зупинялись у невеликих містечках, спостерігали за городянами, ходили у величні храми. Відводили душу на строкатих веселих ринках. Але найбільш братам подобалося просто роздивлятися усе, що зустрічалося на шляху. Пагорби, озера, болота, річки, ручаї та барвисті поля, посеред яких час від часу з’являлися акуратні старовинні садиби-кам’яниці, гострі шпилі дзвіниць або башти замків, гладкі брунатні корови в загінчиках. Так проминули Бельгію, Німеччину, Чехію, Польщу. А потім з болем стали примічати, як меншає добротних, чистих, ситих хуторів, більшає босих, в залатаних свитках і зі спрацьованими обличчями людей.
