Військовик неслов’янської зовнішності з шевроном «Z» на рукаві пожмаканої і засмальцьованої тактичної куртки не поспішаючи йшов центральною вулицею міста і по хижацьке вдивлявся, пильними, розкосими очима тайгового мисливця, в спустошені двори обгорілих та частково розбитих артою будинків. Йому наказав взводний Зверев, якого всі звали «звір» за особливу жорстокість, настріляти собак на вечерю, бо від про термінованої свинячої тушонки сухпайків солдати поголовно хворіли ботулізмом і їх, як відпрацьований мотлох, просто залишали помирати вздовж доріг Слобожанщини. На руках, як малу дитину, він тримав на зводі снайперську гвинтівку. Дві шавки він сьогодні вже замочив, але цієї здобичі було замало для зголоднілої роти десантури, і він шукав домашньої, гарненько вгодованої собаки. В животі військовика безперестанку кишки грали марш «Крассная армія всех сільней» від з’їденої вранці консервованої тушкованої капусти сухпайку – тушковану свинину він принципово не їв – краще вмерти від кулі укра, – думав він, – а собачатинка – то делікатес, знав військовик від китайців-заробітчан, що валили ліс в його рідному забайкаллі. Вбивець вже не вперше полював у цьому місті і собаки його добре запам’ятали, особливо велетенський, як ведмідь, кудлатий пес породи алабай, по кличці Барон. Він був здавна вожаком собачої зграї, що тримала за собою міський ринок. Це був справжній собачий барон. Без його дозволу кожній собаці було зась навіть торкатися курячих лапок, якими торговка Катруся щедро пригощала вуличних бідолах біля свого прилавка. Це він, після вбивства військовиком його подруги, вагітної Пишки, дав обіцянку всій собачій зграї помститися негіднику.
Барон потайки пильно слідкував за кожним рухом військовика в очікуванні слушної миті для нападу.
В цей час військовику, зненацька, тушкована капуста попросилася на волю. «Пропадай пропадом ваш сухий пайок і ця довбана війна», – подумав військовик і почав приглядати місце де б відправити швидку нужду. Довго шукати місця не було часу. Військовик, в запалі, притуливши гвинтівку до дерева і, мерщій стягнувши штани, присів на клумбі посеред квітів.
Барон, відразу зрозумівши свій зірковий час, не мешкаючи, як вправний мисливець, одним могутнім стрибком накинувся на свого ворога. Хруснули хребці шиї. Бризнула чорна кров ката. Військовик, навіть не скрикнувши, завалився набік, і лише інстинктивно шкрябнув правою рукою по землі, намагаючись дотягнутися до зброї. Алабай розімкнув щелепи. Ворог не ворушився. Барон задоволено підняв ліву лапу і, щедро збризнувши огидний труп, спокійно пішов по своїм собачим справам.
