Олег лежить на ліжку. Йому не дуже подобається ця гра. Очі закриті м'якою чорною смужкою шовку. Сіре світло пробивається через холодну тканину, але Олег все одно не може побачити жінку. Від цього по всьому тілу нервове тремтіння і збудження. Губи чекають поцілунку, але його немає.
Несподівано оголеного тіла Олега торкається тепле дихання. Воно рухається від низу живота вгору по його грудях до шиї. Олег прогинається, аби відчути торкання коханих вуст. Марно. Він відчуває, як Аня всміхається. Дихання зупиняється навпроти його вуха.
– Що ти відчуваєш? – ніжний, невинний голос, який зводить з розуму.
Що Олег може відчувати? Він нарешті поруч з Анею, може бути п'яним від її пристрасті, чути її голос.
– Я кохаю тебе.
Олегу не можна ворушитися й знімати пов'язку. Такі правила і з цим нічого не вдієш. Він не може побачити її реакції, але знає, що Аня зараз відводить очі. Йому марно чекати на її відповідь. Гра триває.
Жінка цілує його плечі. Довгоочікуваний потік ніжності наповнює душу Олега. Йому доводиться надто довго мріяти про ці миті. Нескінченні дні приходять у болісному очікуванні чергової появи Ані. Тіні повільно повзуть по стінах, одна сторінка чернеток змінюється іншою, Олег божеволіє. Це триває вже рік. Ось тільки зараз він щасливий, бо вона поруч.
Аня дозволяє Олегу підвестися на коліна, стає у нього за спиною і опускає руки на його груди. Він відчуває тепло її долонь. Олег добре знає її руки. Вони можуть дарувати радість і біль. Причому біль все одно буде солодким, адже він готовий терпіти. Він готовий чекати на її прихід, готовий чути погрози додавання до чорного списку, готовий любити її до кінця життя. Нехай без відповіді.
– Що ти зараз відчуваєш? – нігті з акуратним манікюром легенько впиваються в його стегна.
Що він може відчувати? Аня забрала його серце та душу.
– Ти хочеш мене? – вона торкається губами кінчиків його пальців.
Так, він хоче. Бути з нею, володіти нею, відчувати її любов. Ось тільки не все можливо отримати від цієї жінки. Вона може віддатися всією душею та всім тілом, але не віддасть йому свого серця.
Аня обвиває Олега і починає покривати поцілунками його груди.
– Що ти відчуваєш?
Що може відчувати серце, що розлетілося на уламки? Що може відчувати щаслива у своїх муках душа? Що може відчувати розум, який помутився від любові? Що може відчувати виснажене безсонням тіло?
⋅⋅⋅
Олег повільно та акуратно затягує вузол на шовковій стрічці та відступає на кілька кроків. Він бачить Аню, але не бачить її очей. Це здається болісним, бо очі є першим, що спливає в пам'яті, коли намагаєшся згадати людину. Найдорожчим.
Він милується її тілом. Намагається запам'ятати її аромат. Бачить її прочинені вуста, відчуває її бажання продовжити і отримати задоволення і... не хоче продовжувати. Олег примружує очі.
Він живе заради неї. Він дихає заради неї. Він продовжує творити заради неї. Боляче.
Робить кілька кроків назустріч. Бере Анину руку та кладе собі на серце.
– Що ти відчуваєш?
-
15-17.X.2007 р., м. Дніпро, Україна. Вечірні зміни.
04-05.VIII.2022 р., м. Дніпро, Україна. Переклад на українську мову.
