Або ж "Пропалі парти"
В 4-му класі вчителька української та класручка завдала нам написати оповідання. Натуральний літературно-художній мистецький текст на тому засновку, що типові парні столи на трубчастих рамах і з відкидними сидіннями, за якими ми тоді навчалися - бац, і зникли.
Вона була молоденька (як я звіднині спостерігаю), та звалася Світлана Володимирівна Шевчук. Вона затиналася та ледве вимовляла прізвище голови расейського ЧеКа "Джиржинський", про якого їй наставили прочитати нам лекцію до його кривавого дня народження, мабуть.
За 11 років моєї школи вона одна з трьох, кого я знаю повністю.
Друга - Валентина Григорівна Дешко (укрмова та літ, баскетбольного зросту, доведена до плачу посеред уроку, грала нам платівку "Кожному городу нрав і права...").
Третій - Борис Дмитрович Родіонов (воєнрук).
Решта - частково, тільки туманним лицем, чи оскаженілими викриками перед класом. Окрема тема.
За "Пропалі парти", певно, взявся тільки я, дебіл. Часу багато не було, експозиція зайняла цілий зошит, що Світлана прочитала перед класом. Аби втямити, що сюжету я не знаю, не вмію та не можу, мені забрало десятки років. На тому за життя вся моя "проза", за вийнятком цього.
***
Тож, "Парти".
Перший пунктик - узяти когось із реальних однокласників, і ними діяти.
Тарас (Колесан) іде до школи (№199 на Сирці, відомим усій авдиторії провулком і через шкільне футбольне поле), все вкрито надзвичайно густим ранковим туманом, нічого не видно (Містика, блін!). Мріє закінчити зірку, що вирізьбив частково на своїй парті, "на Камчяткє", що почав напередодні. Запізнюється знову. Хуліган, лінивець, двієшник.
На ганку стикається з Людою (відмінницею, мати бібліотекарка, завжди говорить швидко, поспіхом, дещо істерична особа, ніколи не запізнювалась, аж отут).
Школа порожня, нікого немає, заходять до класу - там нікого і ПАРТИ ПРОПАЛИ (ах!). Під стінкою лежить безтямна незнайома дівчина, а на щоці - стікає кров"ю ножем глибоко вирізана зоря.(Незграбне бездушне сідало перетворилося на компактну рухливу особу, ви панімаєте як ловко? Я був у 4-му класі маладєц!)
***
У першому варіанті Тарас і Люда сперечалися, спілкувалися та обговорювали, що за хєрня, а коли натикалися на правильні висновки, то згори лунав ГОЛОС, який рахував "ОДИН!", "ДВА!", "ТРИ!".
(Після чого зошит закінчився та Світлані Володимирівні не стало чого читати).
***
У другому варіанті (чортзна скільки пізніше) Тарас отруєний суржиком, і кожне збоченське випадкове висловлювання викликає крововилив у його "парти", що стала дівчиною. Парта-дівчина пояснює, в який містичний світ діти потрапили.
Магія! Голови на це нема! Щось такоє ніби Гра в Бісер? На цей час максимум було - буквальне тлумачення фраз укрліту. Типу:
- О, не турбуйся за тіло! - саркастично мовив Тарас.
- Ти думай, нарешті, що ти говориш! - відрізала наполохана Люда.
***
Конкретно укрліт-бойової магії так і не було розроблено, але туманна фінально-космічна битва з силами Зла вже намарилася, по чому Тарас і Люда постали перед всеохопною сліпучою Орантою-Богоматіррю-Україною... Певно вже побічний печальний наслідок Raymond E. Feist. A Darkness at Sethanon (до того, як я добачив, як він починає кожну частину роману)...
***
Вони перемогли, скажу вам зразу.
