На подвір'ї валялася риб'яча шкірка. Лежала. Грілась на сонечку, розімліла, і пахла... Пахла так, що бджоли збивалися з курсу і, трохи причмелені, терміново летіли кохатися з квіточками.
День обіцяв бути нудним - понеділок, ага, більшість мешканців двору розповзлися по роботах.
Пес Бублик вийшов на вулицю, потягнув ніздрями і, висолопивши язика, одразу пішов на запах. Гавкнувши на п'яну бджолу, чітко взяв курс.
Сусідський пес Моцарт - втричі більший за Бублика - підкрадався з другого боку.
Риб'яча шкірка парувала і молекули, які торкалися собачих епітеліїв на шнобелях, обіцяли неземну райську насолоду. Бублик і Моцарт встигли одночасно.
На гвалт, який зчинився, коли квадратна і тверденька голова Булика цілком - як частинка пазла - помістилася в широко відкриту крокодилячу пащу Моцарта, вибігла господиня Бублика. З кружечкою ранкової кави. Голова Бублика скавуліла у пащі Моцарта. Кава парувала. Господинька верещала. Риб'яча шкірка смерділа.
За секунду на широку волохату спину Моцарта була вихлюпнута кава - бо голова Бублика продовжувала сердито скавчати в нетрях голови Моцарта. Нічого не змінилося - шуба Моцарта була міцна і густа - кавовий кипяток був як мертвому припарка. На вереск господиньки Бублика почувся тріск і гуркіт. То впав з дерева господар Моцарта - він рвав вишні на компот. Відро з вишнями відлетіло і гепнуло по лобовому склу припарковану тут же машину Степановича - ще одного сусіда. Ввімкнулася сигналізація.
З-за кущів смородини - за ними починаються грядки - замайоріла войовнича фігура тьоті Орисі з сапою - дружини Степановича.
Сяяло сонце, гуділи бджоли,Моцарт незворушно тримав у роті голову Бублика, Бублик пищав і матюкався, господиня Бублика верещала і наносила точкові удари порожньою порцеляновою кружечкою по волохатій спині Моцарта, з кропиви виповзав сусід - господар Моцарта, сигналізація завивала, відро валялося, розчавлені вишні стікали, ритмічно розмахувала сапою спринтер тьотя Орися, риб'яча шкірка смерділа.
Чи то запах рибячої шкірки сягнув райських порогів, чи то маленька п'єска у дворику наробила гвалту і розбудила Бога, хтозна...
Але раптово вдарив грім і лийнула така злива, що за секунду двір спорожнів.
День уже не був нудним.
- "Шрами прикрашають мужиків" - казав своєму відображенню у калюжі Бублик, коли через три дні біг на побачення з рудою сенбернарихою Джавеліною, що вже чекала його на сусідній вулиці.
