Цупкі клапті слів скріплюють докупи матерію всього. Це те, що в мені є невід’ємною частиною торби. Наповнена на повному серйозі порожнистим камінням, вона змовчує похмурий день. Учора літо різало вени, брудні калюжі цікавилися розжареними черевиками. Сонце мило голову; від опалого волосся жовкла морква. Недорослі пташата дякували материним черв’якам за те, що вони є. Розпочинався новий оксамитовий сезон психоделії. А при чому тут я? …ставав панком на тонкі пахощі бруківки. Розкидане за минулу вічність сміття кануло в Лету. Грім вигрібав кігтями собі рів і заселяв його сполоханими райдугами. Дорогу неможливо прочитати наперед. Ідеш навсупереч, заздалегідь прощений стихіями подорожі. Вітер благословляє мандрівців.
