До блокпосту на краю лісу їхали старі «жигулі» червоного кольору. Побачивши їх, мужики з блокпосту, зраділи.
− Шустрий!
Всі вийшли до дороги. Блокпост був невеликий: два протитанкових їжака, півсотні старих шин і кілька викладених мішками з піском вогневих точок, над якими майорив український прапор. «Жигулі» під’їхали і зупинилися. З машини вийшов хлопець років тридцяти, невисокий, жилавий, з чіпким поглядом.
− Ну що, мужики, воюєте?
− Та воюємо. А ти куди, Шустрий?
− Та у Верболози.
− Там же блокпост рускіх стоїть.
− А я полем об’їду. І що це, досі з «пукалками»?
Шустрий кивнув на мисливські рушниці, які були у трьох з п’яти бійців на блокпосту.
− Так а з чим? Це у Оклункові автомати роздали, а нас оце тільки ружбайки.
− Ми жаканами зарядили! Якщо зблизька, то тільки так розхуяре. Чаю хочеш, Шустрий?
− Та можна.
Відійшли трохи з дороги в ліс, за кущами в улоговинці мужики побудували накриття, прикрите маскувальною сіткою. Тут же було вогнище, на якому висів чавунок з чаєм. Поруч збитий з дошок стіл і лежанка з карематом і парою спальників.
− Та у вас тут прямо курорт!
− Ну а як? Хтось гріється, а хтось на дорозі чатує.
Налили Шустрому чаю, закурили.
− І що будете робити, якщо русня полізе?
− Дивитися будемо. Якщо вантажівка чи інша машина, тоді підпустимо і в’їбемо. А якщо БТР чи, тим більше, танк, тоді тікаємо у ліс. Бо що ми зі своїми ружбайками проти них?
− Автомати треба добути.
− Бабай поїхав до Оклункова, обіцяв привезти. Але ж русня блокпост поставила, тепер до нас не доїдеш.
− А напряму, лісом?
− Двадцять кілометрів! І не проїдеш же, багно!
− То Бабай до Оклункова з’їбався і там сидить?
− Не просто сидить. Каже, що і зброю виб’є і гуманітарку. Привезе, як тільки русня прибере блокпост.
− Може їх полякати?
− Та ну слухай, там танк і БТР! Чим ти їх налякаєш? Це вони хоч кого налякають, підори такі.
− Ну добре танк чи БТР. Але ж до них щось і не захищене їздить. Типу вантажівка чи заправник. Ото б їх перестріти!
− Бабай сказав поки тут блокпост тримати, не лізти на роги.
− Мужики, наші пацани на фронті гинуть, а тут русня сидить спокійно. Хіба це діло?
− Але ж Бабай…
− Бабай склади свої з яблуками береже! Елеватор в Покровському! І маєток в лісі! Щоб все ціле було, то йому і не потрібно русню дражнить!
− Слухай, у Бабая зятя схопили.
− Хто?
− Та русня, хто ж ще.
− Як схопили?
− Та той дебіл попер на джипі через блокпост. Русня машина віджала, зять щось почав пиздіти, який він крутий, то і його пов’язали. Зараз Бабай думає, як його виручити. Донька Бабаєва волосся на собі рве, хоче повернути чоловіка. То Бабая можна зрозуміти, йому потрібно, щоб тихо було.
− А нам потрібно, щоб у русні земля під ногами горіла! Хіба ні?
− Так, Шустрий, так. Тільки що ми з ружбайками можемо?
Мужики зітхали. Були вони років за п’ятдесят, підтоптані, з барильцями, тероборону створили, на блокпост вийшли, чергували тут, гріли чай, могли і самогону чарку перекинута, але в бій лізти не дуже хотіли. У них у всіх родини, господарство: городи, худоба, мотоблоки, вулики. Це Шустрому легко, у нього тільки ці старі «жигулі», і то не його, а батькові.
− Чуєш, Шустрий, а де Малого дів?
− Поставив за русньою стежити.
− Ти його бережи, а то він дурний, гарячкуватий.
− Бережу.
− Ти знаєш, що брат його, Сашко, загинув.
− Як загинув?
− Ще в перший день війни ракетою вбило. Він аеродром охороняв, туди ракети прилетіли. За тиждень тільки відкопали з руїн. Мамка Малому нічого не сказала, бо боїться, що побіжить русні мститися і сам загине.
− Так, а чому Сашка не поховали?
− Бо тіло було у моргу, а морг русня захопила. Це на півдні десь. Тіло сюди не доправиш. Тамтешній священник, наш, з української церкви, подзвонив мамці, спитав дозволу поховати біля церкви. Бо русня погрожувала викинути з морга, для своїх жмурів місце звільняли. Ну мамка і дозволила. Фотографію їй прислали, з могилою, ото і все. Тільки ти Малому нічого не кажи! А то ж точно попреться мститися. Він тепер у Степанівни єдиний син.
− Не скажу.
Шустрий попивав чай, курив.
− Як думаєш, візьмуть Київ?
− Ні.
− Їм же Київ потрібен.
− А мені баба потрібна з хорошими цицьками і що з того? Я дрочу і вони дрочитимуть.
Мужики посміхнулися. Шустрий завжди, як сказане!
− Ну добре, поїхав я.
− Ти там обережно. А то ж русня хлібовозку вчора розхуячила. Вони теж в об’їзд поїхали, але не врахували, що в них фургон високий. Русня дах помітила і стала гатити. Снаряд будку пробив, добре, що пролетів, вибухнув вже у землі. Хлібовози цілі, а хлібовозку вщент роз’їбало.
− Я обережно.
Шустрий повернувся до «жигулів», але не зміг завестися. Тоді мужики підштовхнули, допомогли «з товчка». Погуркотів. Трохи від’їхав, вийняв телефон.
− Малий, це я. Пиздуй до дороги.
Шустрий проїхав з пару кілометрів і з’їхав у лісосмугу. Там вийшов до вітру, ще покурив, коли побачив хлопця, що вийшов з ярку неподалік і швидко пішов уздовж лісосмуги. Шустрий сів в машину, хлопець, який підійшов, теж всівся. Весь тремтів.
− Що, Малий, змерз?
− Та капець, як холодно!
− І що русня?
− Стоять на блокпосту, всіх перевіряють.
− Скільки їх?
− Танк і бетеер. Танк – те-вісімдесят. І бетеер-80.
− А ти звідки знаєш?
− Ну, я ж в техніці розбираюся. Ось, дивися.
Малий показав на телефон і танк і БТР, розповів про модифікації.
− Це по техніці. По особовому складу: тринадцятеро. Троє – танкісти, десятеро – відділення мотопіхоти. Командує всім лейтенант, молодий пацан.
− Звідки ти це все знаєш?
− Побачив!
Малий розстебнув куртку і вийняв польовий бінокль. З задоволенням показав його Шустрому. Той здивовано узяв, роздивлявся. Малий посміхався.
− Справжній польовий бінокль, німецький! Кучу бабла коштував! Саня мені подарував, коли на контракт перейшов, з першої получки мені купив!
− Ого! А чому я його в тебе не бачив?
− Бо я ховав, від мамки. Вона б таке влаштувала, якби дізналася, на що Саня гроші витрачає! Скажи, моща!
− Непогано. Може в тебе і пістолет є?
− Ні, пістолета немає. Саня з війни обіцяв привезти.
− А де він зараз?
− Та десь на півдні воює. Ніяк не можу з ним поговорити. Позавчора останній раз дзвонив мамці, сказав, що охороняє десь аеродром. Не розумію, чому він на передову не відпроситься? На передовій цікавіше. Я б на передову хотів. Щоб мочити русню.
− Буде тобі передова.
Шустрий вийшов з машини, Малий також. Підійшли до багажника, Шустрий відчинив. В багажнику стояла п’ятилітрова пластикова баклага з якоюсь рідиною брунатного кольору.
− Це що?
− Самогон Бабая.
− А де узяв?
− Там вже немає.
− Таки це ти тоді склад з кальвадосом бомбанув?
Малий з захопленням подивився на Шустрому, той скривився.
− Неважливо. Підеш до маєтку Бабая у лісі, поставиш баклагу у дровнику. Зрозумів?
− Так.
− Сторожа ж там немає?
− Нікого там немає. Бабай з’їбався і сторожа відпустив. Порожній будинок.
− Добре. Так от, баклагу в сарайчик, а ось це, під дах у параші.
Шустрий подав малому щось загорнуте у сіру ганчірку. Малий розгорнув, побачив ніж, з гардою, щоб рука не зіскочила з рукояті під час удару.
− Ніхуя собі!
Малий з захватом роздивлявся ніж, потім узяв в руку, зробив пару випадів.
− Охуїти! Де взяв?
− Найшов. Під дах покладеш, праворуч, якщо сидіти на товчку.
− А для чого там ніж? І самогон бабайський для чого?
− Для того, Малий, що Батьківщину треба захищати, а не чаї по блокпостах ганяти.
− Мужики село охороняють.
− Охороняють, бля! Ти чув їх план? Якщо танки чи бетеер, то зйобуватися до лісу! Захисники, бля.
− А що вони можуть? В них, навіть, автомату немає.
− Добувати треба, автомати!
− Як?
− Побачиш. Запам’ятав про ніж та баклагу?
− Так. Поставиш, покладеш і сховаєшся на протилежному березі ставка. Щоб тебе не видно, а ти всіх бачив. Зрозумів?
− Що ти замислив, Шустрий?
− Зрозумів?
− Зрозумів.
− Послухай, Малий: справа серйозна. Я життям ризикуватиму. І мені потрібно, щоб ти не схибив!
Шустрий дивився Малому в очі. Той кивнув.
− Шустрий, ти ж тоді сам сів, Саню не заклав. Саня це пам’ятає і я пам’ятаю. Якщо треба буде, я за тебе під кулі піду!
− Ось і добре. Сідай, поїхали.
Машина знову не заводилася, удвох розігнали, Шустрий застрибнув в машину і увімкнув швидкість. «Жигулі» смикнулися, а потім таки завелися. Рушили. Малий знову спитав про план Шустрого.
− Не скажу. Мені фарт потрібен, а якщо почати патякати до справи, то не буде фарту!
Малий більше нічого не питав. Шустрий висадив його біля майже непомітної стежки, що вела від дороги до лісу. Двигун не глушив.
− На ось, телефон ще мій.
− А ти?
− А я поки зі старим.
Шустрий показав кнопкову «нокію».
− Зроби, як я сказав.
− Зроблю.
− З богом.
Шустрий поїхав далі. Оминав калюжі, нарешті виїхав з путівців на розбиту асфальтову дорогу. Метрів за п’ятсот, на пагорбі, помітив рускій блокпост. Танк, БТР і піхота. Метрів за сто скинув швидкість, руки тримав на кермі. Йому кивнули, щоб під’їздив. Шустрий під’їхав, зупинився.
− Із машини вишел!
Шустрий вийшов, віддав паспорт, його жорстко заламали руки і поставили обличчям до машини, примусили розставити ноги, обшукали, забрали кнопочний телефон, віддали сержанту, який стояв поруч. Сержант скривився.
− Гдє тєлєфон нормальний?
− На ремонті, в Оклункові, я по п’яні екран роз’їбав.
− А єслі я под сідєнієм посмотрю?
− Та дивись.
Двоє солдатів тримали Шустрого, а сержант заліз рукою під сидіння.
− Бля!
Забрав руку в пилюці і павутині, почав обтиратися.
− Чо там у тєбя за срач!
− Сорок років тачілє, накопичилося.
Солдати посміхнулися, сержант недобре подивився на Шустрого.
− Татуіровкі єсть?
− Єсть.
− Показал!
З Шустрого стягли куртку, светр і сорочку. Побачили золоті купола і троянду в колючому дроті. Сержант розчаровано скривився, бо очікував на руни чи хоча б тризуб, які бували у місцевих нациків.
− Ти чо, бля, сідєл?
− Сідєл.
− Ладно, піздуй отсюда.
− Мені треба з лейтенантом вашим поговорити.
− Чо?
Всі здивовано подивилися на Шустрого. Той кивнув.
− С лєйтєнантом?
− Ага.
Сержант ударив Шустрого в живіт. Той скрутився, але не застогнав. Сержант нахилився до Шустрого.
− Так чо ти там хотєл?
− З лейтенантом побазарити.
Шустрий сказав хрипко і тут же отримав носаком в бік, завалився.
− Ну, єщьо чота хочєш ілі пєрєхотєл?
− Хочу побазарити з лейтенантом вашим.
− Бля, да ти, я смотрю, борзий.
− Ага. Полсрока на шизо просидів.
− Та мнє похуй.
− Та мнє тоже.
− Я тєбя щас прістрєлю!
Сержант смикнув завтор і наставив на Шустрого автомат. Той спокійно дивився на зброю.
− Ето мнє кум на зоні кожен місяць обіцяв.
− Чо там, Рєпнін?
До них з-за бетеера підійшов лейтенант.
− Да вот, хуй хохляцкій хочєт с вамі поговоріть.
Лейтенант підійшов до Шустрого, який лежав на землі.
− Встал.
Шустрий підвівся.
− Чо надо?
− Побазаріть без лішніх ушей.
− Нахуй мнє з тобой базаріть?
− Вот ето і поясню.
Лейтенант роздивлявся Шустрого. Молодий, середнього зросту, плечистий, з кудрявим русявим волоссям.
− Ну ладно, поговорім. Рєпнін, руки.
Підійшов сержант, завів Шустрому руку за спиною, зв’язав їх скотчем.
− Ну ідьом.
Відійшли за бетеер. Шустрий озирнувся, чи нікого немає поруч.
− Значить така тема. Є один хуй, Бабай його звуть. Йому тут все навколо належить: земля, ліси, ставки, менти, влада, все. І от є в нього будинок у лісі, куди він з Оклункова возить хмілити генералів та губернаторів.
− І чо?
− Я покажу, як до нього доїхати.
− А тєбє што?
− А мнє Бабай потрібен.
− Для чєго?
− Убівать буду.
− Ну так іді і убівай.
− У мене немає чим. У вас зброя, я вас проведу. Там у будинку багато всякого цікавого, то все ваше, я не претендую. Мені Бабай потрібен.
− І ти прєдлагаєш мнє в лєс поєхать?
− Так. Тут недалеко. Кілометрів сім, не більше.
− І чо там уже твої дружкі ждут нас?
− Дружкі?
Лейтенант вдарив Шустрого у живіт, потім приставив пістолет до голови.
− Ти чо, думал, што я лошара? Наєбать хотєл? В засаду прівєсті! Да я тєбя сєйчас прістрєлю, прікопают тєбя тут, как собаку!
Шустрий несподівано зареготав. Лейтенант здивувався.
− Чо смєйошся? Нє вєріш, што прістрєлю?
− Бабай тобі на лапу дав? Ну Бабай, ну падло! При любій власті с козирями! Він же автобуси на Антимайдан відправляв, я сам їздив! А коли Янукович з’їбався, Бабай одразу перекинувся, Слава Україні, Небесна сотня і вся хуйня! Мєня ж посадили за Антімайдан! А він депутатом од Порошенка став! Потім стрибнув до Зеленського! А тепер вже з вами! Ну Бабай, ну блядь стрибучая!
Шустрий аж заричав. Лейтенант трохи розгублено дивився на нього.
− Так тєбя за Антімайдан посаділі?
− Так, друга ходка. Перша була по малолєтству, а друга за те, що з пацанами майданутих відпиздили. Я півроку ховався, а потім узяли мене. Просив Бабая допомогти, у нього ж связі, бабло, але хуй там! Каже, я тебе, мудака, не знаю, я – патріот України, а ти – тітушка йобана! Чотири роки відсидів! Жодної посилки від нього не отримав! Хоча ж я його наказ виконував, коли майданутих пиздив! Понімаєш, чому я на нього злий? Я, пиздець, який злий!
− І чо ж ти Бабая раньше не прірєзал, єслі ти такой злой?
− Бо Бабай з охороною завжди. Два бики з ним. І мєнти ж за нього і бандити, всіх купив! Йому тут все належить! Ось ці поля – його! Он той ліс – теж його!
Лейтенант зацікавився.
− Так чо, многа у нєго бабла у етого Бабая?
− Позаминулого року, на весілля доньки Монатік два дні поспіль співав! Феєрверк у десять тисяч баксів обійшовся, для гостей цілий готель в Оклункові зняли! В місті у нього триповерховий палац, двох прибиральниць утримує!
− Палац?
− Ну, дворєц!
− А чєго ж он в лєс подался із дворца-то?
− Бо дворєц у центрі, а там поруч менти і СБУ. Боявся, що бомбіть будуть, то втік до лісу! Там теж палац! З басейном, лазнею, каміном і більярдною!
− Покажеш на картє?
Лейтенант засунув пістолет в кобуру, узяв свій офіцерський планшет, вийняв карту. Шустрий піднявся з землі, став на коліна.
− Не покажу.
Помахав зв’язаними за спиною руками.
− Рєпнін, рукі освободі!
Сержант прийшов з ножом, зрізав скотч.
− Свободєн.
Сержант відійшов, лейтенант підніс мапу Шустрому. Той скривився.
− Я оце в картах ніхуя не розбираюся. А де ми?
− Здєсь.
Лейтенант показав пальцем, Шустрий кивнув.
− Ага, значить ось дорога, ось ліс, там десь кілометр і ось ставок. Отут будинок.
− На картє тут лєс.
− Так карта ж, мабуть, стара. Будинок років десять тому Бабай одгрохав, ще при Януковичу. Бачиш, тут один ставок перед будинком, а другий за. На тому, що перед будинком, купатися можна, пляж є і кладка, щоб пірнати з бані. А за домом у ставку дуб мориться.
− Чо дєлаєт?
− Мориться. Ну, дуб стоїть дохуя, а якщо років десять у воді полеже, потемнішає, тоді вже двічі дохуя, а то і тричі. Бабай на всьому заробляє!
− І чо, одна дорога туда?
− Одна. Там далі ліс, а потім річка, Сурма. Мостів немає. Глухий кут. Бабай так зробив, щоб ніхто йому не заважав.
− Чо?
− Нє мєшал чоб ніхто. Там раз журналісти з Кієва приїхали, хотіли засняти маєток, так охорона Бабая їх словіла, камеру забрала і відпиздила. Скандал був, але Бабай від кого хочеш відкупиться.
Лейтенант почесав голову.
− І чо там, в домє в етом?
− Да що хочеш! Плазми, хуязми, бухло дороге, колекція зброї! А ще сейф є!
− А ти откуда знаєш?
− А нам коли Бабай платив, перед Антимайданом, то з сейфу брав. Він за картиною у кімнаті відпочинку.
− Сєйф?
− Ага.
− Сєйф ето хорошо.
− Хорошо. Тільки Бабай – мій! Я сам ним займатимуся!
− Ладно, мотньомся к нєму в гості.
Шустрий задоволено зареготав і вдарив кулаком у долоню.
− Ну все, Бабаюшка, допригався!
− Только ж ти смотрі… Єслі чо не так, пристрєлю, как собаку!
− А чо нє так? Я Бабая на смуги різати буду!
Шустрий вишкірив зуби і недобре блимнув очима. Виглядав небезпечним, хоч весь виваляний в землі.
− Рєпнін!
Лейтенант наказав сержанту залишитися з трьома солдатами і танком, далі перевіряти транспорт на блокпосту.
− А ми нємного прошвирньомся. Поєхалі!
− Командир, а можна мені форму вашу? І маску, щоб обличчя закрити.
− Зачєм?
− Бо мене пріріжуть, якщо з вами побачать.
− Кто тєбя прірєжет, дурак, ми ж тут навсєгда! Йобнєм Кієв, прогонім вашего жидка і будєт у вас нормальная власть!
− Це ще когда буде, а мені в село повертатися. Пожалуста!
Лейтенант наказав, Шустрому дали курточку і ватяні штани. Маску на обличчя сам зробив з якоїсь ганчірки. Повантажилися всередину бетеера і поїхали. Шустрий виглядав з башти, щоб не пропустити з’їзд.
− Ось сюди!
− Завал же!
− Зараз розтягну.
Бетеер зупинився біля цілої гори гілок, наваленої на узбіччі. Шустрий став ті гілки відтягати в бік, руські солдати допомагали. Швиденько розчистили, попереду була дорога.
− Ого, асфальт!
− І я ж про шо! Сука, у нас в селі останній асфальт ще за комуністів поклали, а тут серед лісу асфальт! Бо до Бабая, підора такого, прокурори та судді, сам губернатор на шашлик їздив! Ну пиздець же!
− Залазь, поєхалі!
Лейтенант наказав приготуватися до бою.
− Та який бій? Тут нікого!
− Завалі єбало!
Проїхали з кілометр лісом, потім попереду зачинені ворота.
− Варота, камандір!
Мехвод був якийсь азіат, говорив з акцентом.
− Хуярь, Аскар!
Мехвод додав газу, бетеер розігнався і протаранив ворота. Заїхали всередину маєтку, аж до головної будівлі. Автоматники вистрибнули назовні, кулеметник розвернув башту. Шустрий теж виліз. Дивилися. Вікна були зачинені ставнями. Шустрий підійшов до дверей, спробував відчинити. Підійшов до лейтенанта, прошепотів.
− Бабай тут, ховається! Скажи, щоб виходив!
− Двері открилі, а то роз’єбьом з пулємьота!
Тиша.
− Міха, давай по двєрям!
Лейтенант наказав кулеметнику, той навівся і дав чергу. Яка здалася дуже гучною посеред лісу.
− В замок, бля целься!
Кулеметник дав чергу у замок. Шустрий підбіг, вдарив ногою, двері, продірявлені кулями, відчинилися. Всередину забігли автоматники. Перевірили перший поверх, побігли на другий.
− Нікаво! Чісто! Нікаво!
− З’їбався, сука!
Шустрий вдарив кулаком по стіні біля відкритого сейфу. Шафи теж були відчинені. Видно було, що Бабай тікав поспіхом, вивалив всі речі на підлогу, забрав лише частину. Солдати повернулися з другого поверху, стали розбирати труси, сорочки, халати, спортивні костюми, які були навалені.
− Нормальноє шматьйо!
Шустрий вийшов до зали, де був камін і стояв більярдний стіл.
− І бухло вигріб! Ну, уїбан!
Шустрий дивився на порожні бар у стіні.
− Блять, та що ж мені так не щастить!
Шустрий сів в одно з крісел. Солдати між тим почали виносити оберемки речей і вантажити у бетеер.
− Хуясє! А тут баня єсть!
− Командір, может помоємся? Сначала маньоври, потом война, забилі, когда миліся! Командір, ну пожалуйста!
− Так холодная же баня.
− Так натопіть можна! Командір, погреться хочеться, заєбалісь уже на холодє!
Лейтенант подивився на Шустрого.
− Ей ти, как тєбя звать?
− Шустрий.
− Шустрий? А чо так?
− Бо я – шустрий.
− Баню нам сделаєш?
− Та сделаю.
Шустрий підвівся і пішов на вулицю.
− Ти куда?
− За дровами. Топіть же баню треба.
− А гдє дрова?
− Та тут поруч, у сарайчику.
− Аскар, за нім.
− Та чо я?
− За нім!
Шустрий і мехвод, який тримав автомат напоготові, вийшли до сарайчику. Той був не зачинений, Шустрий зайшов, набрався дров, а потім кинув їх.
− Йобана!
Вибіг з баклагою рідини. Відкрив, понюхав.
− Охуїти!
− А чо ето?
− Це − яблучний самогон! Кальвадос, якщо по-пантовому! На, скуштуй!
− Нє, я не бухаю, я – мусульманін.
− А пацани теж?
− Та нє, пацани бухают.
− Бери.
Шустрий дав баклагу Аскару, а сам повернувся і набрав величезний оберемок дров. Ледь пер. На порозі вже стояв солдат, якого лейтенант поставив вартовим.
− А що це?
− Кальвадос! Не все бухло підор забрав!
− Кальвадос?
− Яблучний самогон! Він охуєнний!
Шустрий заніс дрова до будинку, скинув біля пічки, яка гріла лазню. Засунув півдесятка дровеняк, помастив з пляшки рідиною для розпалу, кинув сірник. Дрова дружньо загорілися.
− Блять, харошая штука!
− А чо там, Русік?
− Да самогон мєсний, ядєрний!
− О, бля і я хачу!
− І я!
Всі вибігли на ганок, де чатовий стояв з баклагою і пив з горла.
− Так, а ну стой!
− Командір, да погрєємся!
− Я вот і стаканчікі пріньос!
− Стоять, я сказал!
Лейтенант гримнув і його послухали. Він узяв один з келихів, підніс вартовому.
− Налєй.
Вартовий налив з баклаги на палець. Лейтенант подав келих Шустрому.
− Пий.
Уважно дивився на нього. Шустрий обурився.
− Командір, а можна налити нормально? Що це, як птичка сернула!
Шустрий узяв келих і повернувся до вартового з баклагою.
− Повну.
− Крєпкая ж штука!
− Повну!
Вартовий покрутив головою, але налив, Шустрий видихнув в бік і узявся пити. Ковток за ковтком, все випив і аж загарчав.
− Ох, отрава! Закусити б чим. Піду на кухню, подивлюся.
− Налівай давай!
Бійці підбігли з келихами, стали розливати. Шустрий зайшов в будинок, праворуч там була кухня, холодильник був порожній, а от у морозилці знайшов багато м’яса. Шустрий озирнувся, побачив Аскара.
− Ти чо, хвостом тепер будеш?
− Командір сказал смотрєть за тобой.
− А, ну смотрі.
Шустрий набраз з морозилки багато сосисок, вийшов на вулицю.
− Пацани, сосіски будете?
− Бля, сосиски! Охуєнно! Ещьо бахнешь?
− Да хватіт єму! Скопитітся сейчас!
− Чого це я скопичуся? Я перший самогон у десять років за клубом йобнув! Наливай! Та повний давай!
Але налили половину, Шустрий невдоволено скривився, але випив і пішов розпалювати багаття у мангалі, щоб швиденько посмажити сосиски.
− Пацани, сматрітє какой мангал! Ето ж Крємль!
Солдати прийшли подивитися.
− Точно Крємль! Тіпа гаріт! Ну, нацикі йобаниє!
− Це все Бабай! Кажу ж він спочатку за Януковича був, а потім перекинувся.
− Сламать ету хуйню надо!
− Да пусть Шустрий сосіскі поджаріт, потом.
Шустрий розпалив багаття, сходив за решіткою, виклав на неї сосиски. Йому ще налили. Солдати випили вже більше половини баклаги. Тільки Аскар не пив. Шустрий хитнувся, ледь не впав у мангал. Аскар схопив його за плече.
− Брат, хватіт тєбє.
− Та нормально! Зараз піду проригаюся.
Шустрий пішов до вуличного туалету, який був під парканом. Для гостей у будинку був ватерклозет, але обслугу туди не пускали, обслуга ходила на звичайну вигрібну яму. Шустрий зайшов всередину і став блювати. Аскар стояв з автоматом у кількох метрах, прислухався і з засудженням крутив головою.
− Чо ти там, живой?
− Та живий, живий.
Шустрий вийшов з побілім обличчям і почервонілими очима, лівою рукою витер рот, а потім посміхнувся за спину Аскару.
− Бля! А це що ще?
Аскар озирнувся, Шустрий стрибнув йому за спину і увігнав ніж у горло. Пирснула кров, багато крові, Аскар захрипів, схопився за автомат, але Шустрий скористатися зброєю не дав, повалив на землю і натиснув. Аскар булькав кров’ю, а потім смикнувся і затихнув. Шустрий забрав автомат, прислухався. З-за рогу було чутно вже п’яні голоси. Лейтенант лаявся, чого це всі позасинали, хотіли ж паритися у лазні, якого хера.
Шустрий визирнув з-за кута, побачив, що лейтенант і сам присів, щось варнякав собі під ніс, а потім завалився на спину. Тиша, тільки дрова у мангалі потріскували. «Кремль» мальовничо палав. Шустрий позабирав автомати у десантників, потім побіг у будинок. Вмився від крові Аскара, став жадібно пити воду. Потім вибіг на двір і знову проблювався. Потім ще раз.
− Малий! Іди сюди!
Шустрий кричав, щоб почали на тому березі ставка, але Малий вже був поруч, підбіг.
− Охуїти, Шустрий! А що це з ними?
− Одного прирізав, а інші сплять.
− Як сплять?
− Про клофелін чув?
− Ні, а що це?
− Краплі такі, якщо в бухло додати, то людина вимикається. Раніше проститутки використовували, щоб клієнтів грабувати. Зараз такі краплі вже не продаються, але в людей були запаси, от я і попросив.
− Шустрий! Бля! Ти − охуєнний!
− Ще треба проблюватися, щоб і сам не зліг.
Шустрий знову побіг до хати, напився води, яка надходила зі свердловини за будинком. Напився води і знову блював. Потім стояв, відсапувався. Підійшов Малий.
− Чуєш, Шустрий, а вони ніхуя не дихають.
− Що?
− Кажу, що не дихають.
− Та не пизди.
− Та дивися сам! Готовченко!
Шустрий кинувся до одного солдата. Той дійсно не дихав. До другого – той теж.
− Бля, передоз! Лейтенант!
Той ще дихав, Шустрий заліз йому пальцями до роту, примусив проблюватися. Потім заливав воду у рот і знову сував пальці в рот.
− Малий, допомагай, нехай вони проблюються!
− Як!
− Два пальця в рот!
− І що?
− Ти що, ніколи не блював?
− Ніколи!
− Бля!
Шустрому довелося самому. Лейтенанта і ще одного солдата врятував, а інші померли.
− Йобана хуйня! І я ж чув, що передози бувають, але думав, що то у в папіків різних, а тут же молоді пацани! Ну не йоб твоя мать!
− Шустрий, хулі ти за ними побиваєшся? Русня ж! Здохли і хуй з ними! Зате в нас автомати! І бетеер!
− Полонені краще, аніж трупи.
Шустрий зв’язав руки двом живим рускім, знову пив воду і блював. Потім присів.
− Малий, поверни телефон.
Малий повернув. Вже сидів з автоматом.
− Охуїти, зброя!
Пересмикнув затвор.
− Ти той, обережніше!
− Та нормально, я знаю, як з автоматом поводитися! Ну тепер можна русню хуярити!
− Спочатку треба подумати про бетеер. Як би його утягнути звідси?
− Так а хулі? Заведемо і поїдемо!
− Це ж не трактор!
− Та один хер! Я у Сані в частині на схожому їздив!
− Треба відігнати його кудись подалі.
− Для чого?
− Сховати. Кажуть, що за русняву техніку бабло дають, якщо державі здати. Хороші гроші, чи сто тисяч, чи більше! Я дізнаюся, що і як, а потім здам. Частину тобі удєлю, за допомогу.
− Та не треба. А може краще поїдемо, розхуяримо блокпост?
− Там танк.
− І що? Під’їдемо на бетеері, наче свої, а потім з кулемета покладемо їх! Танкісти ж біля танка сидіть і бетеера не злякаються!
− Треба подумати.
− Та що там, думати! О, Санька дзвонить!
Малий аж підхопився з телефоном. Шустрий зайшов за будинок, пошукав номер, набрав. Довго слухав гудки.
− Не бере, падла.
Написав повідомлення. Швидко передзвонили.
− Привіт, Бабай. Це я, Шустрий. Кажуть, русня в тебе зятя забрала? Моя яка справа? А чо ти стартуєш одразу, а, Бабай? Я, може, допомогти тобі хочу. Чим? А тим, що є у мене два полонених кацапчика. Один – офіцер. Ну не генерал, але лейтенант. Що значить «тащі сюди»? Бабай, а ти з повагою говорити вмієш? Що? Та пішов ти!
Шустрий вимкнув телефон, посміхнувся крізь стиснуті зуби.
− Передзвонить же, падла так.
Дійсно за хвилину передзвонив.
− Ось так вже краще, Бабай. Короче, я русню тобі можу загнати, недорого. Пятьорік за солдата і двадцять за офіцера. Євро, звісно. Так, п’ять тисяч і двадцять тисяч. Дорого? Бабай, а скільки твоя остання машина коштувала? Тисяч сто? То машина не дорого, а зятя врятувати – дорого? Та не переконуй ти мене. Ні, то ні. Повезу їх тоді в Харків, там кращу ціну дадуть. Що? Знижку? Бабай, я, блять, життям ризикував, щоб їх добути! Мене тут ледь не пристрелили, а ти знижку просиш! Двадцять п’ять косарів і крапка! Згоден? Добре. Везти до Оклункова? Привезу. Доставка безплатно, не бійся. Все, як приїду, наберу. І той, який там пароль на блокпостах в Оклункові? Хром. А відповідь? Нікель. Добре, ну, чекай.
Шустрий сховав телефон і зареготав. Потім почув якесь виття. Воно Шустрому не сподобалося.
− Що за хуйня?
Шустрий побіг, вискочив з-за рогу і побачив на ґанку Малого, який сидів на сходинках, обхопив голову і вив, наче дикий звір.
− Малий, якого ху…
І тут Шустрий побачив, що Малий весь у крові, поруч з ним лежить ніж Шустрого, а на ґанку у калюжах крові лежали солдат і лейтенант. Мертві, зарізані.
− Ти блять що наробив? Малий!
Шустрий закричав страшно, але Малий не злякався, підняв повні сліз очі.
− Саню вбили! Оркі Саню вбили! Ракетою! Бляді! Ненавиджу!
Малий заверещав, підхопився, схопив ніж і кинувся бити ним вже мертві тіла. Шустрий вилаявся і сам схопився за голову.
− Ну не йоб твою мать! Двадцять п’ять косарів! Двадцять п’ять! Бля-я-я-я!
Малий впав біля знівечених тіл і плакав. Любив старшого брата, який був йому за батька. Шустрий підвівся і пішов до мангалу. Дрова вже майже перегоріли. Погупав коцюбою, щоб набити жарин, потім поклав решітку з сосисками, щоб смажилися. Сходив за водою, поливав з кружки, якщо полум’я вибивалося з жарин. Принюхувався до апетитного запах. Малий вже не плакав, підійшов з автоматом в руці.
− Вбивати хочу русню. Ходімо, роз’їбемо блокпост.
− Заспокойся, Малий.
− Я не заспокоюся, поки не замочу русню! Вони Саню вбили!
− Ти вже замочив, аж двох.
− Це не рахується, вони спали!
− Я тобі скажу, що рахується! Ту русню я добув і збирався штовхнути Бабаю!
− Бабаю?
− Так, щоб він їх виміняв на свого зятя! Бабай мав мені заплатити двадцять п’ять косарів! Євро! А ти що наробив?
− Вони Саню вбили!
− Чувак, ти узяв і пустив по пизді мої двадцять п’ять косарів!
− Вони Саню вбили!
− Я тебе почув! Значить так, зараз похаваємо сосисок, потім сховаємо бетеер, а потім підемо до блокпосту і подивимося, як його йобнути. І коли йобнемо, полонених я заберу! Чуєш? Я пообіцяв Бабаю і я йому продам русню!
Малий кивнув, продовжував плакати.
− В бетеері дві «мухи» є.
− Хто?
− «Мухи», гранатомети. Можна підійти до блокпосту, танк йобнути з них, а піхоту перестріляти.
− Отлічно, так і зробимо. Тільки дивися, в бою мочі русню, скільки хочеш, але полонені – мої! Мені два потрібно! Домовилися? Малий!
Той кивнув. Шустрий перевернув решітку з сосисками. Невдовзі вже були готові, з’їв пару. Малий їсти не хотів. Повантажили тіла русні в бетеер.
− Заводи поки, зараз прийду.
Малий поліз в бетеер, завів. Шустрий же узяв коцюбу і пішов до хати. Вивернув з пічки жарини перегорілих дров. Совком розніс по хаті, кинув на меблі і в лазню, яка вже нагрілася. Потім приснув рідиною для розпалювання. Спалахнуло полум’я.
− Ось тобі, Бабай. Не треба було Шустрого в тюрму садити.
Дивився, як вогонь розбігався хатою. Посміхнувся і пішов. Заліз в бетеер.
− Малий, поїхали!
Двигун загудів і бетеер рушив. Шустрий знімав з трупів бронежилети, зазирав у розкладки. У лейтенанта знайшов кілька телефонів, жмуток доларів і золоті прикраси. Сунув собі у кишеню. Не дарма лейтенантик на дорозі стояв, трохи навіджимав. Один з телефонів задзвонив. На екрані висвітилося «Рєпнін». Шустрий вимкнув телефон, щоб не заважав. І майже одразу ж впав від удару.
− Блять!
Бетеер в’їхав в дерево.
− Малий, не поспішай!
− Та нормально, звикнути треба.
Відігнали бетеер на невеличку галявину, там прикидали гілками. Одягли бронежилети, обирали ті, які не заляпані кров’ю. Автомати склали під бетером, собі узяли по одному і ті дві «мухи», про які Малий говорив.
− А ти вмієш з них стріляти?
− Вмію. Коли до Сані їздив, він мене навчив. Він з усього стріляти вмів. А його вбили! Падли русняві! Ненавиджу!
− Тихо, тихо!
Шустрий почекав поки Малий трохи заспокоїться.
− Так тобі просто показували, як стріляти, чи ти сам стріляв?
− Показували, хто б мені дав стріляти? Але я вмію!
Шустрий зітхнув.
− Цей, ніж поверни.
− Бери.
Ніж був весь у крові, Шустрий витер його торішньою травою, замотав у хусточку і сунув у кросівок, прикрив штанями.
− Шустрий, зніми камуфляж кацапській, а то ще свої пристрелять.
− Ага, точно.
Зупинилися, Шустрий зняв бронежилет, скинув камуфляж, одягнув бронежилет, тоді вже пішли. У лісі було тихо, запах весни, бруньки вже потроху набрякали.
− Тихо!
Малий зупинився. Вони вже майже дійшли до виходу з лісу, метрів сто залишалося.
− Що?
− Танк! Сюди їдуть!
− Тікаємо!
− Ми їх йобнемо! Тут зручне місце!
− Малий, це ж, блять, танк!
− У нас «мухи»! Біжи он туди, заляж і не висовуйся, поки я не відпрацюю «мухами»! А потім поливай з автомату! В спину їх розстріляєш!
− Малий…
− Швидше!
Вони розбіглися і залягли по різні боки від лісової дороги. Гуркотіння вже було близько. Шустрий знявся з запобіжника, пересмикнув затвор. Руки тремтіли. Танк зупинився на в’їзді до лісу. Мабуть, русня вагалася, чи варто їхати. Шустрий дуже хотів, щоб вони забралися геть. Бо танк є танк, він їх розхерачить в мотлох! Шустрий сховався у ямі за деревом, тут було сиро, але майже окоп. Подумав, чи не варто просто поплазувати зараз геть. Малий-то хотів мститися, а Шустрий не хотів помирати.
Танк загуркотів і рушив у ліс. Шустрий лежав, схопившись за автомат. Танк все їхав, Малий не стріляв, а що як в нього не вийде вистрелити? Може ті «мухи» не працюють, або Малий забув, як ними користуватися! Це було б добре, нехай танк їде до будинку Бабая, подивляться на файєршоу! Шустрий посміхнувся! Він спалив Бабаю лісовий будинок, яким той так гордився, а тепер ще злупить з Бабая бабло, 25 косарів! Ну і Шустрий!
Щось бабахнуло і тут же почалася стрілянина. Шустрий визирнув і побачив кількох рускіх, які зістрибнули з танку, залягли і стріляли. Один рускій залишився на броні. Танк спробував повернути дуло, мабуть, щоб вистрелити в Малого, але завадили дерева. Тоді танк спробував розвертатися сам і роздавив одного з солдат, який ховався за ним. Інші відскочили з криками. Знову вибух. Танк смикнувся і заглухнув. З башти пішов дим. Почувся крик Малого, Шустрий підняв голову і побачив, що Малий стоїть і поливає русню з автомату, наче ото герой бойовика. Вистріляв всі набої, затіяв міняти ріжок, коли один з рускіх, той сержант, Рєпнін, підняв голову і два довгу чергу. Малий скрикнув. Шустрий дав чергу у сержанта. Той смикнувся і впав обличчям в землю. Шустрий дав ще кілька черг по інших рускіх, які не встигли второпати, що їм стріляють у спину. Так і залишилися лежати. Тиша. Відкрився люк попереду, звідти вискочив мехвод.
− Руки до гори! До гори, бля!
Шустрий наставив автомат і тут тільки подумав, що вистріляв всі набої і треба замінити ріжок. Мехвод підняв руки.
− На коліна!
Він став на коліна.
− Нє стрєляй, брат! Нє нужно!
Шустрий підбіг до мехвода, поклав його на землю, той слухняно зібрав руки за спиною. Був без зброї. Відкрився люк на башті. Звідти хтось намагався вилізти. Шустрий поміняв ріжок. З башти поліз якийсь очманілий хлопець. Шустрий збив його чергою. З башти валив дим.
− Уябивать нужно! Сєйчас боєкомплєкт йобнєт!
− Піднявся! Пішов!
Вони відійшли, Шустрий зняв з полоненого ремінь і зв’язав ним руки. Пролунав вибух. Шустрий впав, втиснувся у землю. Щось тріщало, летіли осколки. Вичекав десь хвилину, підняв голову. Танк палав, його башта відлетіла в бік і зламала дерево.
− Охуїти!
− Нє убівай, брат! У мєня родітєлі стариє! Я у ніх одін син! Нє убівай!
− Ходімо!
Шустрий схопив полоненого за шкірку і потягнув.
− Малий! Малий!
Малий мовчав. Шустрий з полоненим обійшли палаючий танк, Шустрий помітив Малого. Кинувся до нього.
− Малий!
Той був мертвий. Одна куля влучила в обличчя, ще одна в плече. Малий завалився на спину, стискав автомат, поруч валялися тубуси з відстріляних гранатометів.
− Малий! Ну якого хера?
Шустрий присів над ним і несподівано для себе заплакав. Дитина ж ще зовсім. Так хотів помститися, що, для чогось підхопився і стріляв стоячи. А треба було лежати. Це ж не кіно! Шустрий краєм ока помітив якийсь рух. Побачив, що рускій тікає.
− Стояти, падло!
Побіг за ним, довелося побігати, потім добряче побив. Став думати, що робити. Подзвонив Бабай. Шустрий вирішив не говорити про свої проблеми.
− Зустрінемося біля джерела. За годину буду.
Шустрий не став чекати, що скаже Бабай у відповідь. Відчував власну крутість.
− Ходімо, утирок!
− Нє убівай!
− Хотів би, але не можу. Продам тебе, морди ти кацапська!
− Продаш?
− Обміняють тебе на нашого, якого ваші схопили. Рухай краглями!
Вони вийшли з лісу і пішли дорогою, яка була геть безлюдна. Лише одного разу вдалині з’явилася машина, Шустрий зрадів, що підвезуть, але машина ще на відстані загальмувала, розвернулася і чкурнула геть. То довелося плентатися пішки до самого колишнього блокпосту. Там вже сіли в машину Шустрого, яка так і стояла. Знову не завелася, довелося розв’язати руки полоненому, щоб штовхнув. Потім знову зв’язав руки. Не довіряв. Поїхали в бік Оклункова. Не доїхавши до міста кілька кілометрів, звернули на путівець, що вів спочатку полем, а потім спускався в ярок, порослий лісом. Там було джерело. Але вниз Шустрий не поїхав, бо дорога була мокра, ризикував загрузнути. Відігнав свою машину за кущі, загнав полоненого у багажник, закрив його, а сам вийшов до дороги і присів на колоду покурити. Бабай мав приїхати вже невдовзі. Шустрий помітив, що руки тремтять. Чи то від пережитого, чи від передчуття зустрічі з Бабаєм. Ні, він не боявся Бабая! Він он скільки русні покришив! Поправив бронежилет, стиснув автомат, викинув недопалок. І закурив ще одну.
Хвилин за десять почув, що хтось їде. Мікроавтобус. Здивувався, бо Бабай любив дорогі джипи. Може не він? Хтось просто їхав до джерела за водою, яку вважали цілющою? Хоча яка там, в біса, вода, коли війна! Мікроавтобус наблизився, вікна були тоновані, не видно, хто там. Зупинився навпроти Шустрого. Той підвівся. З мікроавтобусу вийшов хлопець в спортивному костюмі і бронежилеті.
− Ти – Шустрий?
− Я. А ти хто?
− Я – Саша, привіт.
Хлопець підійшов до Шустрого і подав руку. Шустрий подав свою, а далі хлопець вдарив йому у нирку. Від больового шоку Шустрому аж в очах потемнішало, впав на землю, йому заламали руки. З бусика вискочило ще кілька хлопців, всі озброєні, били носаками, а Шустрий навіть не кричав, напівнепритомний біля першого удару.
− Дай води!
Шустрому полили на голову водою з пляшки. Потім поплескали по щоках.
− Де полонені?
− Де Бабай?
Шустрий ледь прохрипів і його знову почали бити.
− Уйобок, ти що, не зрозумів, що запитую тут я? Де полонені?
І тут Шустрий зрозумів, що Бабай його наїбав. Вкотре. Просто прислав якийсь спецназ, мабуть, СБУ, Бабай займався і контрабандою, то мав дах в СБУ.
− Несіть його сюди!
Шустрого принесли до колоди, на який він сидів. Один з нападників, який назвався Сашою, поклав руку Шустрого так, щоб вона ліктем впиралася в колоду, а кулаком у землю. Намірився прикладом автомату.
− Слухай сюди, Шустрий. Зараз я тебе спитаю. І якщо не почую відповіді, то зламаю тобі руку. Почув? Почув. Де полонені?
Шустрого тримали троє, він не міг і смикнутися рукою, Саша підняв вгору автомат. Шустрому було дуже гірко розуміти, що він програв. Але вистачило розуму вирішити, що краще програти з цілою рукою, аніж з розтрощеною.
− В машині, за кущами.
− Де?
Шустрого поставили, він показав де. Хлопці побігли, привели переляканого танкіста.
− А де другий?
− Довелося пристрелити, хотів втекти.
− Другий де?
− Кажу ж…
Шустрого знову поклали так, щоб ламати руку.
− Де другий кацап?
І тут Шустрий зрозумів, що таки доведеться програвати зі зламаною рукою. І аж заплакав від образи на весь світ. Ось чому так? Саша замахнувся автоматом, Шустрий скривився і зчепив зуби. Саша вдарив, але так, що удар прийшовся по землі поруч з рукою Шустрого. Той скрикнув.
− В машину цього підора!
Шустрому зв’язали руки скотчем, їм же замотали рот, на голову одягли мішок. Кинули в бусик, поруч лежав полонений. Повезли кудись. Полоненого по дорозі десь висадили, а Шустрого відвезли в якийсь гараж, залишили на холодній бетонній підлозі. Шустрий деякий час полежав, потім почав соватися. Зміг дотягнутися зв’язаними руками до ножа у кросівку. Вийняв, довго звільняв від ганчірки, в яку той був замотаний. Потім ще десь годину терпляче різав скотч на руках. Нарешті перерізав, зірвав з голови мішок і скотч з роту, розтирав занімілі руки. Почув, як під’їхала машина. Озирнувся. В гаражі було темно. Стиснув ніж.
− Я на місці. Що з цим хуєм робити? Вивезти до лісу? Просто вивезти? Ну добре, вивезу.
Чоловік говорив телефоном, відкрив два замки. Зайшов всередину, став вмикати на телефоні ліхтарик, щоб присвітити.
− Не рипайся, бля!
Шустрий тримав ніж біля горла чоловіка.
− Спокійно! Спокійно!
Той говорив хрипко, голос тремтів.
− Став на коліна.
− Чувак, я з СБУ, ти знаєш…
− Я знаю, що тобі зараз горлянку переріжу.
Чоловік став на коліна, потім ліг. Шустрий забрав у нього автомат. Зачинив двері, увімкнув світло.
− Шустрий, тебе ж Шустрий звуть?
− Завали їбало.
− Краще тобі…
Шустрий пересмикнув затвор на автоматі. Чоловік замовчав. Шустрий приставив дуло автомата до голови.
− Скільки вам заплатив Бабай?
− Я не знаю, командир домовлявся.
− Скільки?
− П’ять.
− Автомат я забираю. Скажеш, що вивіз мене.
− Ні-ні, автомат же на мене записаний! Свій забирай, він там під стінкою стоїть.
Дійсно стояв. Шустрий визирнув на двір. Там стояв забрьоханий пікап, повернувся до хлопця.
− Де Бабай буде міняти зятя?
− Я не зна…
Хлопець замовчав, бо Шустрий притиснув йому дуло автомата до голови.
− Де?
− Біля повороту на Старе село.
− О котрій?
− О п’ятій.
− Бабай сам поїде, чи ваші?
− Сам. Слу…
Хлопець знову замовчав, притиснутий дулом.
− Руку за спину.
Склав руки, Шустрий їх зв’язав скотчем. Заклеяв і рот. Примусив підвестися, всадив на стілець, примотав скотчем до нього.
− Оце діло.
Вийшов, сів в пікап, поїхав. На виїзді був блокпост. Шустрий відчинив вікно.
− Хром.
− Нікель. Проїжджай.
Шустрий виїхав за місто. Подивився на телефоні мапу. Приїхав до повороту на Старе село, пікап сховав в парі кілометрів. Прийшов пішки і заліг у кущах метрів за сто. Невдовзі приїхав Бабай на джипі. Зазирнув у багажник, полонений, мабуть, був там. Закурив. Бабай цигарок не курив, лише сігари. Скурив третину, коли загуркотів бетеер. Виїхав на дорогу. На бетеері сиділо кілька рускіх з автоматами. Їхали неквапливо, навели кулемет на Бабая. Вже були метрів за тридцять, коли Шустрий дав чергу по піхоті на бетеері. Солдати посипалися вниз, а кулемет застрекотав і вщент розніс і Бабая і його машину. Піхота почала стріляти в бік кущів, але Шустрий вже встиг звідти відповзти, плазував якимось рівчачком і реготам.
− Двох! Двох кацапів завалив! Мінімум двох! І Бабая! Отримав, падло!
Рускі припинили стріляти, почали вантажити тіла чи вбитих, чи поранених. Витягли з бетеера якогось цивільного, мабуть зятя Бабая, розстріляли. Потім подивилися розстріляну машину Бабая, вийняли з багажника труп танкіста. Поклали на бетеер, прив’язали і поїхали далі. Шустрий же добіг до машини і повернувся у Оклунків. Прийшов до гаражу. Розв’язав хлопця.
− Скажеш, що відвіз мене до лісу, як наказали.
З тим пішов. Відійшов і подзвонив.
− Алло, Анжел, це Шустрий. Та хочу тобі за ліки віддячити. Бухнути буде щось? Та звісно ж не з порожніми руками! Скоро буду.
До початку комендантської години не встигав, але знав же пароль, то не хвилювався.
Якщо вам сподобалося це оповідання і виникло бажання віддячити автору, то підтримайте сумську (і не тільки) артилерію (і не тільки): 4731 1856 0216 5711 ПриватБанк, Павло НАРОЖНИЙ
