− Та цей, мала, не грузи мене! Та де я тобі шубу візьму, ми тут у лісі стоїмо! Та ти розумієш, що тут війна, у нас у роті вже четверо двохсотих! Ну і що, що Пашаня нагріб? Вони через селище наступали, а ми у лісі! Та не можу я піти з лісу, у мене наказ! Ми фланг прикриваємо! Фланг, кажу, фланг! Фланг, блять! Та іди ти в сраку! Заїбала!
Міха вимкнув телефон і сховав його у кишеню, закрутив головою і сплюнув. Сурч дав йому недокурену цигарку. У Сурча було прізвище Сурков, то всі його називали Сурчик, але нещодавно він став командиром відділення, то зменшувальний суфікс став недоречним і тепер тільки Сурч.
− Що, мозок їбе?
− Ага. Вимага, щоб я їй шубу привіз. Пашаня, він у десантурі, однокласник мій, подзвонив своїй мамці і сказав, що привезе два манто і цілий ящик парфумів. Так дорогі, такі, що і по тищі баксів!
− Так, десантурі пощастило, вони ж через те селище наступали, а там всякі хохляцькі депутати жили, при баблі, в шоколаді.
− Та ніхуя собі пощастило! Їх там на підходах покришили, що пиздець. Пашаня говорив, що з їх роти менше двадцяти людей залишилося. Всю техніку втратили.
− Ага, хохли, суки, в’їбали добряче.
− Але, хто вижив, ті набралися. Пашаня он хвалиься, що по валізи у кожній руці тягнув, а третю до спини прив’язав. Ледь дійшов. Там і шуби і техніка. Друган Пашані новеньку бензопилу узяв, два набори інструментів для машини і бухло якесь дороге. По інтернету пробивали, так по двісті баксів пляшка!
− Ого! Пощастило!
− Ага. А моя коза почула про шубу і мозок їбе, що я маю їй шубу привезти з Хохляндії. Інакше не прийме, пизда така!
− Та поїбалу їй би дати.
− У неї батя – мент, якщо дам, то присяду, він мене попереджав.
− Та як присядеш? Ти тепер – герой війни, кров проливав! Хуй посадять!
− Це ж менти, їм наша кров до сраки.
− Та і то так.
Сиділи на броні БМП, який стояв посеред великої калюжі у лісі. Міха був білявий, курносий та бровастий. Допалив цигарку і кинув в калюжу. Сурч, невисокий, з розкосими очима і шрамом на щоці, сплюнув. Міха теж сплюнув.
− Пизда. Сидить в теплі-добрі, шубу їй подавай. Обов’язково норкову. Ну не сучка!
− Та сучка. Але трохи б розжитися було непогано. Що ж ми, з голою сракою тут, коли інші набираються.
− Але тут ліс навколо, чим тут розживешся?
− Та ото ж, блядь.
В БМП запрацювала рація, Сурч стрибнув в башту, відповів.
− Так, товаришe командире! Та їбимося тут, наче кроти! Сильно застрягли! Болото блять! По мапі дорога, а по факту – болото! Зараз гілки рубаємо, гать будемо робити! Слухаюся! Як тільки виліземо, одразу ж будемо висуватися! Так точно! Слухаюся!
Сурч виліз. Міха подивився на нього.
− Що там, лєтьоха біситься?
− Ага, наказує пиздувати до пункту призначення. Чуєш, як там.
Десь вдалині чутно було звуки бою.
− Артилерія працює.
− Укропи?
− У нас там тільки танки.
− Пиздець, знову пацанів покришать.
− Та да, краще тут сидіти. Ще цигарки є? А то я порожній.
Закурили. Вони були брудні і зморені. Забули вже коли спали на нормальному ліжку і в приміщенні. Здавалося, що трохи повоюють, буквально кілька днів, потім парад Перемоги у Києві і по домах святкувати. Але хер там.
З кущів вийшов їх мехвод, ще більш замурзаний, бо постійно копирсався в двигуні, який часто ламався.
− Ну що, Чеба, просрався?
Мехвода прозивали Чебураха, скорочено Чеба, за вуха, що стирчали майже поперек черепа. Ну і за те, щоб був тупуватий.
− Ага. Похавати б.
− Та нехуй хавати.
− Так може поїдемо?
− Куди, ти що не чуєш, яке там месілово?
Чебураха кивнув. Був він невеличкий, але зі скаженим апетитом, дивним для його худого тіла. Всі були впевнені, що у Чебурахи глисти. Тим більше, що стосовно санітарія Чебураха був нерозбірливий: рук майже ніколи не мив, шкарпетки доношував до такого, що вони смерділи, наче хімічна зброя.
Чебураха заліз в БМП і невдовзі став щось точити. Постійно мав якісь запаси.
− То наші?
Сурч схопився за автомат. Зір у нього був поганий, довелося дати на лапу воєнкому, щоб пройти медкомісію. Вдома на Сурчу висіло кілька кредитів, а ще сестра, матір-одиначка з двома дітьми, який треба було допомагати. То пішов служити до армії. Хоч стріляв погано, але хто ж думав, що стріляти доведеться?
− Та спокійно, наші. Шама і Йоба повертаються.
− А Хрест де?
− Та не видно Хреста.
Пацани підійшли, залізли на броню, закурили.
− Ну що там?
− Та нормально, йоба, проїдемо.
Йобу називали Йобою, бо він постійно вживав те «йоба». Раз після маневрів Йобу нагородили якимось вимпелом за те, що врятував товариша, який не вмів плавати, але впав у воду. Йобу нагороджував командир полку, на плацу, урочиста атмосфера. І Йоба, отримавши вимпел, примудрився гучно сказати там: «Служу, йоба, Росії!». Поїхав на гауптвахту.
− То може поїхали?
− Куди поїхали, Чеба? Не чуєш, як арта хохляцька хуярить? Чи ти медальку хочеш, посмертно?
− Та просто летьоха якщо дізнається…
− Летьоха зараз з хохлами воює, то хай воює, не будемо йому заважати.
Закурили всі разом і Чебураха виліз. Сурч подивився на прибулих.
− А де Хрест, він же з вам пішов?
− Та відійшов посцяти і зник.
− Може його укропи схопили?
Міха стиснув автомат, він боявся укропів, а особливо укропівського полону. Сурч поплескав його по плечу.
− Спокійно. Ти там ще у штани не наваляв?
Міха подивився, що всі сиділи спокійні і курили, закрутив головою.
− Але ж укропи тут десь є.
− Укропи там.
Сурч кивнув в бік, де греміло.
− Може погукати Хреста?
− Йобнувся, чи що? Хочеш укропів накликати?
− Так вони ж там!
− А ти перевірити хочеш?
− А може Хрест з’їбався? Він же говорив, що заїбало його все.
− Та ну, це ж дезертирство. Кажуть, що чечени дезертирів ловлять і одразу до стінки, без суда.
− Суки. В бій не ідуть, по тилах всі.
− Кажуть, що десантуру нізащо розстріляли.
− Як?
− А так. Пацани на БРДМ їхали, блуканули трохи і застрягли. Залишили машину, пішли пішки до своїх. Знову блуканули, мапи ж старі, тут вже все помінялося, у цих лісах. Ночувати змушені були в лісі, задубли, що пиздець. По обіду вийшли до дороги, а тут чечени на «тиграх». Почали наїзджати, що пацани – дезертири. Нічого слухати не хотіли. Один з десантників нахуй послав, так його пристрелили!
− Серйозно?
− На очах у всіх! А інших відпиздили! Скрутили і повезли здавати в штаб полка. Там розібралися, але пацанам сказали мовчати, а застреленого оформили, наче при виконання завдання його укропи хлопнули. Отака хуйня!
− Підори чеченські!
− Та зовсім охуїли! Херої блядь!
Сиділи, крутили головами, коли десь неподалік тріснула гілка. Усі схопилися за зброю, Чебураха стрибнув на своє місце, завів, двигун, а Сурч заліз у башту і став її розвертати, готовий вдарити з гармати чи кулемету.
− Та спокійно! Спокійно! Це я!
З молодих сосен вийшов боєць, високий, худий, з автоматом за плечем.
− Хрест, блядь, ти!
− Та я, я, спокійно!
Всі опустили зброю, Сурч наказав Черепасі заглушити двигун.
− Де ти лазив?
− Розвідував.
− І що розвідав?
− Тут селище поруч.
− Селище? І хто там?
− Та нікого.
− Точно?
− Я півгодини дивився. Нікого.
− Ну і добре. Сідай, покури.
− Може сходимо?
− Куди?
− У селище. Там будиночки по три поверхи, палаци!
− Хрест, не пизди!
− Чесно тобі кажу! Ось, я навіть пофоткав!
Хрест вийняв свій телефон. Ну як, свій. Забрав у якоїсь хохлушки, яку перестріли на дорозі. Ще обручку з неї зняли і хрестик з ланцюжком. Шама хотів виїбати, він же навіть гандони з собою узяв, щоб їбати хохлушок і ні про що не думати. Але поспішали, летьоха верещав, то проїхали.
− Ось, дивися!
− Ніхуйові будиночки!
− Палаци, йоба!
− Так і я про що!
− А це далеко?
− Та метрів п’ятсот, ось туди! Там ціле селище!
− А що як там хохли?
− Та немає нікого! Кажу ж, що я дивився!
− А сам чому не поліз?
− Та я ж не щур, щоб сам, разом підемо.
Солдати передивлялися. Чебураха закрутив головою.
− Та ну його нахуй!
− Чеба, тебе ніхто не питав!
Хрест подивився на Сурча. Після того, як їх командир відділення Буша захворів запаленням легень, Сурч тут був за командира.
− Сам бачиш, будиночкі не кислі. Можемо нехіло там узяти.
− А можемо і кулю спіймати.
− Кулі там, де гримить, а тут тихо.
− Сурч, йоба, може мотнемося? А то всі, йоба, при ділах, а ми, йоба, з голою сракою?
− Сурч, поїхали.
− Дома нормальні, значить буде щось і в домах.
Сурч замислився. Міха подумав, що це там і шуба може бути. Якщо шубу роздобути, то Янка буде задоволена, може і фото цицьок надішле. Міха любив дрочити на її цицьки.
− Сурч, з’їздимо!
Міха з Сурчм були земляками, корефани. Сурч поліз дивитися мапу.
− Так ніхуя тут немає, жодного селища!
− Так мапи старі, ще радянські! А селище нове, багато будинків недобудовані!
− І що нам на будівництві брати? Ламінат? Чи цемент?
− Сурч, там і добудовані є! З повним фаршем!
− Поїхали, йоба!
Сурч подивився на товаришів. Розумів, що як не погодиться, вони підуть самі. Та і в нього ті ж йобані кредити досі висіли. І сестра з малими у гуртожитку. А може тут чимось розживеться, хоч малим на подарунки.
− Добре, сходимо. Чеба, залишаєшся охороняти техніку.
− Ні! Я сам не хочу!
− Техніку одну не можна залишити, а то хохли спалять.
− Ні, сам не залишуся.
− Та поїхали, Сурч, тут недалеко.
− Шумно.
− І швидко. Приїдемо і поїдемо!
− Сурч, місця в «бесі» є, багато можемо узяти!
Сурч витримав паузу, щоб всі зрозуміли, що рішення залежить від нього. Але не перетягнув, щоб пацани не зірвалися самі.
− Ну добре, попиздували. Чеба, заводи.
БМП загуркотіла, трохи посіпалася, бо встигла вже неслабо загрузнути у багнюці. Але потім таки плюнула хмаркою чорного диму і вирвалася з багна. Поїхали лісовою дорогою, шукали перший-ліпший з’їзд ліворуч, знайшли. Проїхали ним і уперлися в зачинені ворота. Чебураха зупинився і озирнувся на башту. Зв’язок у БМП не працював, то доводилося спілкуватися так.
− Їбош, Чеба!
Сурч махнув рукою, Чебураха кивнув, БМП заревіла і легко узяла ворота на таран. Виїхала у чийсь двір. Перший будинок, але в ньому ще навіть вікна не було вставлені. Проїхали далі, якийсь паркан з тонких пофарбованих дротів, знесли його і виїхали на невеличку асфальтовану вуличку.
− Он будинок!
Вказав Шама, Олег Шамсутдінов, він був з Уралу, займався боротьбою, він тут був найсильнішим. Вказував на великий, триповерховий будинок.
− Хуйня, коробка! Навіть штукатурку непофарбували!
Хрест закрутив головою. Хрест був з Хабаровська, дивом не сів, мав багатьох друзів кримінальників і до нього зверталися, якщо треба було з’ясувати щось «по понятіях».
− Блять, Хрест, не вийобуйся! Ми ще будинки вибирати будемо?
Сурч нервово озирався з башти. Боявся, що зараз вдарить звідкілясь гранатомет і покладуть їх тут. Пацани, які сиділи на броні, теж почувалися нервово. Хрест це розумів.
− Он той!
Показав на будинок попереду. Під’їхали. Будинок був оточений високим цегляним парканом. Малися ворота. Чебураха розвернув БМП, спробував тарананити, але не мав простору, щоб розігнатися. То тикнувся і вперся, ворота були напрочуд міцні.
− Може з гармати в’їбати?
− Йобнувся, чи що, ми ж тут поруч! Чеба, давай назад.
БМП здала назад, там був декоративний парканчик, який легко зім’яли. Тоді вже розігналися і вдарили у ворота. Ворота впали, але з БМП злетів і Міха. Гепнувся, закричав. БМП проїхало далі, бо Чебураха не помітив. Проїхав аж до будинку.
− Розвертайся! Розвертайся!
Сурч хотів мати можливість швидко забратися звідси. Чеба розвернувся прямо на квітковій клумбі, виламав траками кущі троянд. Зупинився. Пацани почали стрибати з броні. До них шкандибав Міха.
− Бля, ти подивився на нього!
Всі зареготали, бо Міха був в багні, а ще й розбив обличчя, з якого текла кров.
− Хулі ви регочете!
Міха розлютився і аж схопився за автомат.
− Так, спокуха, ідемо до хати! І зброю тримати напоготові! Може тут хохли!
Підійшли до дверей, спробували їх вибити, але двері виявилися броньованими, навіть не тремтіли під ударами ніг.
− Хуйня, не зламаємо.
Хрест підійшов до найближчого вікна. Воно було заґратоване, як і всі інші. Ґрати були товсті, кріпилися до стіни міцно.
− Пиздець, не зламаємо. Поїхали до іншого будинку.
− Ти що, Сурч! Раз так будинок укріплений, значить є, що ховати!
− Але ж ґрати!
− Та поїбать!
Хрест побіг до Чебурахи, щось йому сказав, Чебураха на БМП став задкувати і під’їхав фактично до стіни будинку. Хрест узяв буксирувальний трос, пропустив його крізь ґрати і зачепив за гак на БМП.
− Газуй, Чеба!
Двигун заревів, БМП рушила з місця, трохи смикнулася і легко вирвала ґрати з вікна.
− Опачки! Йоба, підсади!
Хрест поліз першим, потім викинув з будинку стілець, щоб зручніше було залазити у вікно. Пацани швидко залізли всередину.
− Чеба, залишайся в машині!
− Та я їбав! Я теж в будинок хочу!
Залізли всі.
− Охуїти! Палац!
Ніхто з них в таких будинках не бував. Величезна вітальня з колонами, каміном і екраном да на три метри.
− Їбанутися!
Шама стрибнув на великий шкіряний диван і став гойдатися на ньому. Міха, який забув про розбите обличчя, з розгону всівся у крісло-качалку.
− Їбанутися!
Чебураха побіг до кухні. В нього був нюх на кухні, то одразу знайшов. Йоба з Шамою кинулися до невеличкої шафи в стіни.
− Бухло, йоба!
Хрест побіг далі в кімнати.
− Не розбігатися! Тут можуть бути хохли!
Але Сурча вже ніхто не слухав.
− Бля, та тут віскаря хоч залийся!
− І ром, йоба! І текіла! Їбанутися, йоба!
− Сука!
Міха гепнувся, коли намагався злізти з крісла-качалки. Підхопився і побіг за Хрестом. Той якось розповідав, що працював з домушниками і вони навчили його знаходити найцінніше в квартирах. Забіг до якоїсь кімнати, там було темно, а потім Хрест відкрив штори. Стало видно шафи. Міха кинувся до них, а там були якісь книги. Міха розчаровано вилаявся. А Хрест почав ті книги викидати з полиць і перебирати по одній.
− Ти що, блять, почитати вирішив?
Хрест не відповів. Міха підійшов до стола. Мабуть там стояв ноутбук, його б Міха забрав, але ноута не було.
− Пацани, йоба, накатимо!
Міха подумав, що дійсно можна випити.
− Хрест, ідемо, йобнемо!
Хрест тільки рукою махнув, сам уважно обдивлявся стіни, відсував меблі.
− Ти що шукаєш?
Хрест не відповів і займався своїм. Міха побіг до вітальні. Йоба там вже влаштувався барменом.
− Що, йоба, бажаєте? Віскі, йоба, ром, йоба, текіла, коньяк, йоба, ще якась хуйня, йоба, якої я і назви, йоба, не знаю!
− Ром! Мій кореш до Єгипту літав відпочивати, так казав, що він там ром їбашив цілими днями. А сік є, апельсиновий? Він до рому ок!
− Піди, йоба, на кухню, подивися.
Міха побіг на кухню. Там Чебураха сидів прямо біля холодильника і жадібно кусав палку копченої ковбаси. Зосереджено жував. Міха зазирнув в холодильник, побачив пару упаковок соку. Схопив одну і ще сирну нарізку.
− Чебураха, ходім, в’їбемо.
Чебураха повним ротом щось забурмотів і махнув рукою. Не збирався відриватися від ковбаси. Міха повернувся до вітальні.
− Сочок! Сирок!
Пацани зраділи.
− Чарок, йоба, немає, доведеться, йоба, зі стаканів пити.
− Йоба, та це не стакани, це келихи, з таких віскарь і п’ють!
− Тоді, йоба, наливаю по повній!
− Наливай!
− Так стоп! А то нахуяримося тут і спати полягаємо! Не за тим приїхали!
− Сурч, та хто після стакану спатиме? Після стакану тільки веселитися!
− Ну, давайте! За те, щоб скоріше вз’їбати цих хохлів і живим залишитися!
− Давай!
Йоба і Шама випили по повному келиху віскі, Міха теж, але в нього була половина рому, половина соку. Сурч відпив третину. Заїдали сиром.
− А ковбаси немає?
− Чеба схопив палку.
− Сходи, відріж нам шматок.
− От ти і сходи! Він же йобнутий за їжу!
Всі зареготали. Чебураха був смиренний і забитий, його частенько під’ябували і він не опирався. Але от жрачку в нього не можна було забирати. Колись в полк прийшов новенький, хотів себе правильно поставити, побачив, що Чебураха зачмирений, вирішив на ньому показати, який крутий. Спочатку дав Чебурасі запотиличника, Чебураха стерпів. А потім спробував забрати сосиску з тарілки Чебурахи. І тут Чебураха збісився, вдарив того новенького каструлею з чаєм. Чай був гарячий, то ще й ошпарив. Новенького відправили до шпиталю і потім він тихенько перевівся. Черепаху відправили на гауптвахту, погрожували дисбатом, але потім справу зам’яли.
− Ну що, йоба, ще по одній, йоба, і подивимося, що тут є!
Йоба налив, знову по-повному.
− Бля, пацани, ви ж тут поляжете!
− Та хуйня, Сурч, два стакана усього! У нас в селі завжди танці після третього стакана починалися!
− Йоба!
Всі випили. Йоба і Шама знову до дна, Міха теж, а потім вже запивав соком. Перед очима закрутилося. Сурч випив знову третину і поставив. Розійшлися по кімнатах. Хреста застали в окремій кімнаті без вікон. Світили ліхтариками, щоб бачити.
− Хуясє! Це що ціла кімната під шмотки?
Пацани почали відкривати шафи. Міха видивлявся шубу, йому була потрібна шуба, норкова. Хоча він у хутрі не розбирався. У його мамки була шуба з собаки, тепла, але коли набиралася вологи, то починала смердіти собачиною, тоді мамка вивішувала її на балкон сушитися. А що таке норка Міха не знав. Та хоч якась шуба, Янка буде задоволена. Міха згадав, як їздив додому у відпустку, подарував Янці золоте кільце, яке купив з відкладених грошей. Ох які мінети вона йому робила всі два тижні відпустки! Міхі солодко було уявляти, які мінети будуть за шубу. Норкову!
− Йоба! Кросівочки!
− Охуїти! Фірма! «Нью-беланс»!
Пацани побігли до кросівок, скидали свої брудні берці. Лише Хрест в цьому участі не брав, передивився всі стіни і пішов далі.
− Хрест, що ти шукаєш?
Тільки рукою махнув.
− Сука! Великі!
− І мені!
− Великі – не малі, папір можна підкласти. Беріть пацани, вдома продамо. Таких кросівок в нас більше не буде!
− Чого це?
− Та сестра каже, що закриваються магазини. Навіть макдональдса не буде! Санкції ж
− Та це тимчасово! До польського кордону дійдемо і одразу санкції відмінять! Злякаються, падли такі!
− Ну, я собі кросівки візьму.
− Та і я.
− І я, йоба!
− Блять, а де бабський одяг? Мені шуба потрібна!
− Та щось немає. Мабуть, чувак сам жив.
− Йоба! Костюми!
Всі кинулися до шафи, вщерть забитої костюмами. Піджаки, штани, мабуть, дорогі. Але ніхто з пацанів костюмів не носив.
− Спортики!
Спортивні костюми пацани розібрали, бо там були всі фірмові, круті. Щоправда, господар будинку, мабуть, був вищий та більший за пацанів, то костюми були завеликі, але пацани брали, щоб продати. Фірма ж, скоро таких вдома не купиш, ціни точно підскочать.
Міха узяв і собі костюм, справжній «Найк»! Такий охуєнний, що аж схотілося його одягнути прямо зараз. Потім згадав про шубу. Йому ж потрібна була шуба. Пішов на другий поверх. Там вже порпався Хрест. Заглядав у шафи, за картини і фотографії.
− Їбать-копать!
Міха зазирнув у одну з кімнат і побачив там велике ліжко в формі серце, з дзеркальною стелею.
− Охуїти сексодром!
Міха розігнався і стрибнув на ліжко. Воно було таке м’яке! Міха подивився на себе у дзеркальній стелі. Сюди б Янку! Вона б смоктала, а він дивився на її спину і сідниці. В неї охеренні сідниці! Але в дупу не дає, каже, що боляче. Цікаво, за шубу дасть?
Міха підхопився. Йому була потрібна шуба. І якщо тут є таке ліжко, значить баби сюди приходили! Міха кинувся до шафи. Відкрив одну шухлядку, там була білизна. Купа всякого мереживного, з підв’язками та стрічками: трусики, ліфчики, панчохи. Міха аж зупинився, йому дуже схотілося подрочити, так збудився. І якщо це все привезти, то буде не гірше за шубу! Та Янка йому рік смоктатиме!
Озирнувся побіг до ліжка, хотів зняти наволочку з подушки, але подушка виявилася якоюсь хитрою, наволочка просто так не знімалася. Тоді спробував зірвати простирадло. І воно не знімалося. Міха вихопив ніж і просто вирізав великий шмат. Поклав його на підлогу, висипав всю ту білизну, зверху поклав спортивний костюм і кросівки, зв’язав кінці. Вже щось. У сусідній шухлядці знайшов купу косметики. Узяв пару флаконів для Янки і дезік для себе. Ще було багато всякого, але не розбирався, залишив.
− Йоба! Ніхуя собі!
Забіг Йоба і стрибнув з розгону на ліжко.
− Охуїти! Тільочка потрібна! Де узяти хохлушок?
− Чебу помий і єби, він за ковбасу погодиться.
− Чеба, пиздуй сюди!
Реготали. Йоба розпластався у ліжку, потім розстібнув матню і вийняв член.
− Сука, хохлушку, йоба, мені! Двох, йоба! Маму і доцю, йоба! Зараз же, йоба!
− Ну ти придурок!
Йоба почав дрочити. Міха підхопив свій оклунок і вийшов. Він і сам дрочив, з початку зими вони були в полях, баб не бачили. Але от щоб дрочити при інших, такого Міха собі не дозволяв. Міха спустився, відніс оклунок до БМП. Коли повернувся в будинок, там вже зібралися всі і Хрест теж. Йоба знову розливав, знову повні келихи. Міха придивлявся, йому здавалося, що у Йоби штани в спермі. Але може лише здавалося.
− Блять, та хоч матню застебни, матляєш тут пісюном!
− Сурч, йоба, мені хохлушка, йоба, потрібна! Та з цицьками, йоба! Хохлушки, йоба, завжди з цицьками! Ох як би я, йоба, на них кінчив! Йоба, всю б обвафлив!
− Бля, та сховай пісюн!
− А що, йоба, збуджуєшся?
− Сука, ти що, нариваєшся?
− А що таке, йоба?
Сурч і Йоба пішли рогом один на одного, але Шама з Міхою розтягли.
− Та спокійно! Спокійно! Розійшлися! Йоба, застебни штани!
Розвели Сурчика та Йоба, Чебураха в цей час вже дожував ковбасу і узявся за сир.
− Все, давай.
Випили. Хтось по-повному, а хтось половинив.
− Хрест, а чого сумний такий? Нормально ж відпочиваємо!
− Та бля, хуйня!
− Що? Он яке бухло! Ти таке і в кіно не бачив!
− Бля, Шама, ну ти – дятел!
− Що?
− А то: будинок багатий. Всі речі на місцях, мабуть, господар у Києві був, коли почалося.
− І що?
− А то, що, чувак при бабках і мав щось тут тримати! Сейф якийсь! І от його я знайти ніхуя не можу!
− Сейф?
− Сейф, Шама, сейф! В нормальному будинку обов’язково буде сейф!
− А що у сейфі?
− Та все: бабло, рижйо, камінці!
− Думаєш?
− Думаю! Це вам кросівок і спортиків достатньо, а по серйозних справах!
Хрест з пихою подивився на пацанів. Ті якось про можливість сейфа не замислювалися.
− І що, немає сейфа?
− Немає. Тобто він є, тільки прихований десь. Не може такий будинок без сейфу!
Хрест аж заричав.
− Хохли хитровийобані! Сховали десь!
Міха подумав, що знайти сейф було б непогано. Повернутися додому з парою штук баксів, повіз би Янку в Туреччину, де б смоктала б йому днями! Янка ще жодного разу на морі не була, тільки океан бачила у Владіку, але то не те. Сейф, ось це діло!
− Бля, а що це смачно пахне?
− Я пельмєшкі поставив варитися!
− Бля, Чеба, ну ти хазяюшка!
− Йоба, під гаряче!
− Йоба, ти ледь на ногах стоїш!
− Та нормалди, йоба! Нормалди!
Йобу вже трохи хитало, розливав бухло по столу, але і в келихи потрапляв. Хрест нервово озирався. Потім побіг до вікна, визирнув на вулицю.
− Що там, Хрест?
Сурч подумав, що якщо зараз з’являться укропи, то легко їх візьмуть, п’яних. Йоба з Шамою – готовелли, Міха теж добрячий.
− Підвал має бути!
− Що?
− Підвальний поверх! Підлога першого поверху десь на півтора метри під землею, то має бути підвал!
Хрест почав придивлятися до підлогу.
− І нахуя тобі підвал? Консервацією вирішив розжитися? Чи картоплі набрати?
− Картофанчика смаженого я б поїв!
Чебураха почесав своє впале пузо. Хрест гнівно подивився на Сурча.
− В такому будинку консервацію у підвалі не тримають! А от сейф там може бути! Шукайте ляду!
− Ляду?
− Якийсь хід вниз. Може бути замаскований!
Хрест кинувся до дивану у вітальні, посунув його, став придивлятися до підлоги.
− Всі дивіться! Має бути хід вниз!
Міха та Сурч почали придивлятися, а Шама і Йоба присіли відпочити. Черепаха ж побіг подивитися пельмені.
Хрест дивився вітальню, потім озирнувся на великі її вікна.
− Ні, хуйня, хід десь має бути там, де його не видно з вулиці!
Пішов дивитися до ванни. Несподівано заволала сирена. Всі підхопилися, наставили автомати.
− Що це за хуйня?
− Та сигналізація.
− Йоба, уябувати треба!
− Дебіл чи що? Від кого уябувати? Чи ти боїшся, що хохляцькі менти приїдуть?
− Ось тут вона!
Міха вказав на панель під сходами на другий поверх. Хрест побіг туди, відчинив.
− Бля, сейф! А я і не подумав подивитися!
− Сейф?
− Сейф!
− Йоба, клас!
Всі збіглися дивитися на сейф. Сирена ревіла.
− А хулі вона працює, електрики ж немає?
− На акумуляторах, мабуть.
Сигналізація чомусь замовчала, так само несподівано, як і увімкнулася.
− Сейф! Баблішки!
− Йоба, лаве!
− А як його відкрити? Хрест, зможеш?
Той почесав голову. Потім підійшов до сейфу, почав уважно обдивлятися його і стіни поруч.
− Що ти дивишся?
− Буває, що лошки шифр десь поруч пишуть. Дивіться навколо, чотири цифри має бути.
Всі стали дивитися, але жодних цифр біля сейфу не було. Черепаха знизу закричав з повним ротом, що пельмені готові. Але всім було не до їди.
− Йоба, немає цифр.
− Шама, ти ж гранати вантажив?
− Ящик цілий.
− Неси сюди.
− Нахуя?
− Зробимо бабах і відкриємо сейф.
− А там всередині не згорить?
− Шама, у тебе є інші варіанти?
Варіантів у Шами не було, то покликав Йобу і побігли за ящиком. Сурч посмикав сейф, вмонтований у стіну.
− Міцно.
− Гранатами розхуяримо.
− Думаєш, візьмуть гранати сейф?
− Не візьмуть, тоді виламаємо сейф к хуям, відвеземо до рембату і там вже зваркою поріжемо!
Сурч теж присів біля сейфу, дивився, як би прилаштувати гранати. Сейф виглядав дорогим, то всередині могла бути ціла купа бабла. Сурч аж спітнів. Перед очима стояли кадри з фільмів про валізки, повні пачок баксів. Господар не встиг повернутися і залишив все тут. Оце так пощастило! Сурч подумав, що з бабла купить квартиру сестрі. Вона досі жила у гуртожитку, з двома дітьми. Загальна кухня, а сральня так зовсім на вулиці, сусіди – п’яниці, вічні крики та скандали. Оце сестричка зрадіє хоча б однокімнатній, але власній квартирі! Племінники Сурча дуже любили, він був їм за батька.
Шама та Йоба притягли гранати. Почали думати, як їх прилаштувати до сейфа. Вирішили примотувати скотчем. Йоба ще збігав вниз за випивкою.
− Де там Чеба?
− Ригає, йоба. Пережрав. Ну, йоба, по трудах!
Келихи Йоба не брав, лише пляшку, але ніхто не вийобувався, всі зробили по ковтку, схвильовані і збуджені. Вже приладнали гранати, думали, як їх висадити в повітря всі одразу. Коли несподівано сейф запищав.
− Бля!
Всі попадали на підлогу з переляку.
− Що за хуйня?
− Не знаю!
− Клацнуло щось!
− Клацнуло, йоба, клацнуло!
Перелякано дивилися, потім підвелися, підійшли. Хрест узявся за дверці сейфа і вони відчинилися.
− Якого хуя?
Хрест здивовано дивився на дверцю, яку тримав рукою.
− Що там, йоба? Що там?
Всі кинулися до сейфу. Всередині побачили акуратно складені пачки грошей і якусь шухлядку, оббиту чорним бархатом.
− Бакси! Бакси!
− А це що, йоба, за фантики?
− Довбойоб, це – євро! Це ще краще, за бакси!
− Євро, йоба! Охуїти!
Викидали ті пачки на підлогу, Хрест схопив шухлядку, в ній виявилися ювелірні вироби.
− Пиздець, діаманти, золото!
− Йоба, рижьйо!
Всі важко дихали, втирали піт, блимали очима. Дивилися на скарби під ногами.
− Пиздець, пацани, пощастило нам!
− Суперприз ми узяли, Міха, суперприз!
− Йоба, мені аж їбатися, йоба, перехотілося!
− Так, треба перерахувати все.
− Йоба, нахуя?
− А як ділити будеш?
− Треба, треба!
− В когось папірець є? І ручка?
− У мене.
Сурч відкрив командирський планшет, там був блокнот і олівець. Сурч присів, поклав блокнота і узяв олівець.
− Готовий.
− Поїхали.
Хрест брав кожну пачку, перевіряв її, казав валюту і скільки, Сурч записував. Потім порахував.
− Сорок дві тисячі баксів і двадцять сім тисяч євро.
− Охуїти, йоба!
− Плюс рижьйо і камінці.
− Та пиздець, йоба!
− Тихо!
Хрест скрикнув і всі прислухалися.
− Йоба, гуде!
− Бля, хто це ще?
Сурч підхопився і побіг до вікна. Обережно визирнув.
− С-с-сука!
− Що там?
− Чечени, їби їх мать!
− Може проїдуть?
− Та «беха» ж наша стирчить, помітять!
− Треба сховати бабло! А то заберуть!
− Хуй їм хто віддасть!
Хрест рішуче подивився на Міху і узявся за автомат.
− Та пішли вони! Наші гроші!
Шама теж узявся за зброю.
− Блять, це ж чечени!
− І що, Міха, думаєш, вони від кулі заговорені?
− Їх же шукати будуть!
− Хай шукають! Хохляцьке ДРГ розхуярило. Що такого?
− Сукі, зупинилися.
Сурч обережно визирав у вікно. На вулиці стояв «тигр» з позначками Росгвардії. З нього вийшли троє, водій залишився за кермом. Дивилися на проламані ворота і покинути БМП. Тримали автомати напоготові.
− Ей! Є хто?
Спитали з акцентом, дійсно чеченці. Бородаті, дебелі. Сурч показав на вікно.
− Шама, ти тут. Міха − ось там. Хрест і Йоба, біжить на другий поверх. Теж біля вікон станьте. Я вийду до «чехів», коли крикну «бля!», стріляйте. Тільки обережно, щоб склом не поранитися. Все зрозуміло?
− Так.
Хрест і Йоба побігли нагору, Шама та Міха стали біля вікна з автоматами напоготові. З кухні вийшов блідий Чебураха, здивовано подивився. Сурч приклав палець до губ. Сам пішов до вікна, яким влазили до хати.
− Є хто?
− Є, пацани! Свої! Та спокійно, спокійно! Укропи не підстрелили, так свої ще підстрелять.
− Ти хто такий?
− Сержант Сурков, дванадцятий мотопіхотний.
Сурч виліз з вікна, чеченці дивилися на нього недобре і цілилися з автоматів.
− Що ти тут робиш? Ваші он там наступають.
Старший з чеченців кивнув в бік, де чутно було бій.
− Комбат наказав зайняти в селищі позицію, щоб фланг прикривати. Їсти хочете?
− Який фланг? Ти мене за дурня маєш?
Чеченець розлютився.
− Бля!
Сурч показав рукою кудись за спини чеченцям. Ті озирнулися, Сурч вже стрибнув під БМП, а з вікон залунали постріли. Працювали одразу чотири автомати, чеченці попадали, один ще намагався відстрілюватися, але з другого поверху він був, як на долоні. Водій «тигру» намагався поїхати, але впав на кермо, машина заглухла. Хлопці припинили стріляти, лише коли вистріляли ріжки, швидко перезарядилися.
− Так, спокійно!
Сурч з автоматом побіг до чеченців. Дострелив одного, який ще дихав. Вибігли хлопці.
− Вантажимо цих підорів в їх «тигр», потім кинемо гранату і пиздець. ДРГ хохляцька попрацювала!
Стали вантажити тіла. До них вийшов переляканий Чебураха.
− Пацани, ви що?
Він ледь не плакав.
− Чеба, іди, доїдай пельмені!
− Ні, стій! Сідай за кермо!
− Що?
− Сідай! Відвези на околицю, кинь гранату в середину і пиздуй сюди.
− Гранату? Ні!
Сурч вдарив Чебураху в обличчя, той скрикнув, з носу потекла кров.
− Ти що, блять, туподоходящий?
− Чеба, йоба, їдь!
Чебураха пішов до «тигра» відсунув водія на пасажирське сидіння, сів, не з першого разу, але завівся.
− Поїхав! Швидко! Метрів двісті і залишай. Гранату кинути не забудь!
Чебураха поїхав. Пацани повернулися в будинок, знову стали біля грошей.
− Ну що, будемо ділити.
− Так. Спочатку мені чверть за наводку.
Всі обурено подивилися на Хреста.
− Якого хера?
− За наводку! Я привів сюди, я шукав і знайшов сейф, я його відкрив.
− Не пизди, він сам відкрився!
− Не сам! По понятіях за наводку чверть. То я візьму камінці, а гроші ділимо на п’ятьох.
− Чому, йоба, на п’ятьох?
− А скільки нас?
− А Чеба?
− Ти йобнувся, Чебе бабло давати? Нехай пельмені тріскає!
Хрест реготнув і потягнувся до шухлядки з дорогоцінностями. Сурч несподівано відштовхнув його.
− Куди лізеш!
− Ти чо, охуїв! Це моя частка!
Хрест поліз на Сурча.
− Все ділимо на п’ятьох!
− Це не по понятіях!
− А тут тобі не зона, щоб по понятіях!
− Ти чо, блядь, проти ходу воровського! Та я тебе!
Хрест кинувся на Сурча, битися не збирався, просто налякати, але Сурч вдарив його в обличчя, так сильно, що Хрест аж беркицнувся на спину. Хотів підвестися, та Сурч ще ввалив в обличчя. Хрест скрикнув, вдарився потилицею об підлогу і знепритомнів. Сурч плюнув на нього і повернувся до інших. Шама подивився на нього.
− Сурч, як ділити будемо?
− Та бабло то легко, а от камінці пропоную по-мисливські.
− Це як?
− Ділимо на п’ять частин, потім один стає спиною, я показую на одну з частин і питаю «кому?», той каже. Це на полюванні так завжди ділять, щоб по справедливості. Домовилися?
− Нормалди, йоба!
− Шама, розгрібай на п’ять частин. Тільки швидко!
Шама розкидав на п’ять частин.
− Та ні, це ж дорожче, аніж це!
− Міха, та похуй, Шама ж не знає, кому вона дістанеться. Стань спиною!
Міха став. Сурч вказав пальцем на одну з кучок.
− Кому?
− Йобі.
− Бери.
Йоба підбіг і схопив.
− Кому?
− Мені.
− На.
Сурч поклав дорогоцінності в руку Міхі.
− Кому?
− Хресту.
− Сурч, а хулі ми цьому підору маємо щось віддавати? Та пішов він!
− Шама, він же, йоба, з нами.
− Та який він з нами, хотів брюлікі собі забрати! Сурч, ну нахуй він нам?
− Так говніть же почне, якщо не поділимося.
− Пристрелити тут і все.
− Та може і так. Хрестову частку розкидаємо по всіх.
Переділили дорогоцінності, узялися за гроші. Сурч спробував поділити у блокноті, але заплутався, то Міха увімкнув калькулятор на телефоні. Ділили на чотирьох. Неподалік щось вибухнуло. Всі схопилися за зброю. Окрім Сурча.
− Спокійно, це Чеба гранату чеченам кинув. Так, розбираємо.
Сурчик розраховував гроші, тримав їх в обох руках, коли Хрест, який опритомнів, несподівано підхопився з підлоги і вихопив ніж. Вдарив Сурча в шию, увігнав по рукоять, Міха наставив автомат і дав чергу. Хреста відкинуло, Сурч упав, хрипів. Міха кинувся до нього, став виймати санпакет, але всім було зрозуміло, що не жилець. На відміну від Хреста, якого просто збило з ніг: кули влучили у бронежилет. Шама вистрелив одиночним, прямо в обличчя Хресту.
− Йоба, Шама!
− Він нашого командира зарізав!
− Сурч! Сурч!
Міха заплакав біля тіла свого товариша. Шама поплескав його по плечу.
− Ділимо на трьох і з’ябуємо.
Шама став підбирати гроші з підлоги.
− Ні, Шама, це гроші Сурча.
− Він мертвий!
− В нього сестра є! Він їй хотів квартиру купити! В общазі живе! З двома дітьми! Я їй передам.
Міха стави збирати гроші сам. Шама дивився на Міху, палець ліг на гачок. Міха, наче відчув погляд Шами, припинив збирати гроші, потім подивився.
− А ти правий. Ділимо на трьох. Допоможи!
Шама присів, почали ділити.
− Йоба, а що скажемо, йоба, про Сурча і Хреста?
− Нарвалися на хохлів, дали бій. В них великі втрати, у нас двоє двохсотих.
− І точно, йоба!
Переділили.
− Йоба, забирай!
− Завжди, йоба, готовий!
Пхали гроші і дорогоцінності в розгрузку. Несподівано Міха дав чергу. Прямо в обличчя Шамі. Той упав. Йоба скрикнув, Міха наставив автомат на нього. Йоба підняв руки.
− Бля, Міха,йоба, не треба! Не треба, Міха! Бери, йоба, гроші! Все бери! Я собі, йоба, ще знайду! Не тре…
Черга. Йоба впав. Міха нервово зареготав, потім підійшов до Шами. Забрав у того гроші і дорогоцінності. Далі обібрав Йобу. В розгрузку все не вміщувалося, то викинув порожній ріжок. Ще один. Узяв телефон, набрав Яну.
− Алло, мала, привіт. Шубу? Мала, та у тебе тепер десять шуб! Тільки краще! Я підняв бабла, охуїтельно підняв! Знаєш скільки? Зараз скажу!
Міха підняв скривавлений листочок з записами Сурча.
− Сорок дві тисячі баксів! І двадцять сім тисяч євро! Ні, не на всіх! Тільки у мене! У мене! А ще дорогоцінності! Золото, брюлики! Охуїти! Довезу? Та звісно, що довезу. Мені тепер треба з війни з’їбатися! Що ж я їбанат, щоб з таким баблом голову під кулі підставляти! Як? Та просто! Зроблю собі самостріл, скажу, що хохли напали, відстрілювався, був поранений! Може ще і медаль дадуть, бо пацани ж всі загинули, а я вижив! Що? Так, загинули. Так, всі. І Сурч теж. Ні, не кажи поки його сестрі, не треба. Потім довідається. Та не плач! Сорок дві тисячі баксів! І двадцять сім тисяч євро! Ти хоч раз тисячу баксів в руках тримала? Ні? Тільки соточку? От і я про що! Дивися, підбери нам квартиру. Я приїду, купимо. Нормальну квартиру, можна двокімнатну. Зараз бакси стільки коштуватимуть, що ми яку хочеш купимо. Так! І машину! І на море поїдемо! Шубу? Та три шуби!
− Бля!
Міха різко озирнувся і побачив Чебураху, якій заліз у вікно і ошелешено дивився на тіла. Міха став ховати телефон, щоб схопитися за автомат. У Чебурахи автомат був в руці і він вистрелив. Міха впав на підлогу. Чебураха обійшов тіла, схопився за голову.
− Я їбу!
Ледь не плакав. Озирнувся, бо почув позаду рух. Міха, ще живий, бо бронежилет загальмував кулі, вистрелив. Чебураха впав. Автомат випав з руки Міхи. Спробував підвестися, не зміг. Заплакав.
− Бля! Бля! Ну як же так!
Дуже гірко плакав. Ще раз спробував підвестися. Сів, а потім завалився на бік. Калюжа крові під ним. Якісь кроки. Міха озирнувся і побачив мужика. В цивільному, з вінчестером у руках.
− Ти хто, блядь, такий?
− Я, блядь, пиздець твій.
Чоловік вистрелив з вінчестера в обличчя Міхі. Від обличчя нічого не залишилося. Чоловік посміхнувся. За п’ятдесят, поголений, з білосніжною усмішкою.
− На тобі, сука їбуча! Ну що, отримали!
Чоловік зареготав. В кімнату забіг ще один, з сокирою в руках. Років за шістдесят, збуджений.
− Є хтось живий з кацапів?
− Вже ні.
− Чорт, я ж хотів хоч одного завалити!
− Та завалиш ще! Думаєш, це останні сюди приїбали? Валитимемо і валитимемо! Падли! Збирай зброю!
Чоловік відклав вінчестер і присів біля скривавленого Міхі, став виймати гроші і дорогоцінності.
− Бля, всі у крові.
− Та це ж фуфло все, Карловичу!
− Як фуфло?
− Біжутерія і папірці! Спеціально для лохів! Що ж я справжнє бабло залишу на горі? Та хуй там!
− То гроші не справжні?
− Звісно ні! Мали б схопити папірці і з’їбатися! Але вийшло ще краще! Перестріляли один одного! Ну кацапня, ну молодчики!
− Суддя, ну ви даєте!
− А як же! Так і знав, що їм жадібність всі очі засцить! Хоча б подумали, хулі сигналізація спрацювала і вивела на сейф, а потім дверцята сейфа самі відкрилися! Але ж ніхуя не подумали! Бо жадібні упирі! Про все забули! Тільки б схопити побільше! А потім мочити самі себе почали. Уйобки москальські.
− Зброю зібрав.
− Неси у підвал.
Карлович поніс автомати і розгрузки з ріжками вниз. Суддя ж зняв з Сурча скривавлений, але цілий бронежилет. Одягнув. Карлович повернувся. Один автомат тримав при собі.
− Чорт, як би цю золупу з двору прибрати!
Суддя показав на БМП перед будинком.
− Та легко. Зараз виїду.
− А ти вмієш?
− Та я ще в армії був, як перші до нас на озброєння прийшли.
− Тоді тіла туди, поїдь до річки і притопи к хуям, щоб кацапня не змогла скористатися.
− Зроблю!
Повантажили в десантний відсік тіла, Карлович заліз на місце мехвода, завівся, трохи потикався, щоб згадати, як перемикаються швидкості і рушив. Можна були до річки проїхати через сусідній двір, але Карлович вирішив відігнати подалі. Їхав собі, оминув палаючий «тигр», а потім несподівано побачив ще один, який їхав назустріч. З «тигра» висунувся чоловік у камуфляжі і став махати, щоб БМП зупинилося. Карлович їхав собі, спочатку трохи пригальмував, а потім різко додав газу. Двигун заревів і БМП з розгону вдарило «тигр», стало штовхати назад. Потім «тигр» вдарився задом у стовп і зупинився. Карлович ще додав газу, БМП видерлося на «тигр» і роздавало його. Заглухнув. Знову завівся і дав задній хід. Розігнався і ще таранив «тигр». Від удару гепнувся, розбив в кров обличчя, але сміявся.
− Нате вам, підори путинські! Нате! Скільки вас там було? Чотири чи п’ять! Всіх вас поклав! Це за Дімку! За Дімку.
Об’їхав і рушив до ріки. Втирав кров, а коли подивився вперед, то побачив танк. Можна було спробувати проламати паркан і втекти городами, але Карлович натиснув на газ і його БМП помчала на танк. Той вистрелив.
Суддя в будинку прибирав кров, почув вибух. Підбіг до вікна. Побачив стовп диму.
− Чорт! Пропав Карлович.
Суддя перехрестився, кинув прибирання, поклав у сейф скривавлені гроші та дорогоцінності, зачинив. Чув гуркотіння танка вже неподалік. Заліз у маленькі двері потаємного ходу у підвал. Потім згадав про вінчестер, забрав його і ящик з гранатами.
− Ну що ж, ласкаво просимо, гості дороги. Я вам влаштую!
Зачинив за собою дверці. Зверху опустилася дерев’яна панель. Ніхто і не подумає, що тут хід. Суддя спустився вниз і сів за пульт. Там було багато екранів, на одних було відео з вулиці, на інших відео з приміщень будинку. Тихенько гуркотів генератор. Суддя дивився, як навпроти будинку зупинився танк. З танку стрибнуло кілька руських солдатів. Тримали автомати напоготові і наближалися до будинку.
− Ну що, серіал «Жадібність вбиває», серія друга. Заходьте хлопці, зачекався вже на вас.
Суддя зареготав і налив собі віскі.
Ця історія є фрагментом роману «Межа Невади», який вийде після Перемоги.
