Потрібно спілкуватися, обмінюватися думками.
Це дуже корисно.
Математикиня, докторка фізико-математичних наук
Катерина Терлецька
Самотність не в тім, що ти не отримуєш пошту,
а в тім, що ти і сам нікому не пишеш.
Письменник, перекладач, громадський діяч
Сергій Жадан
∞
Катя лише на мить прикрила очі і трохи послабила свої руки, щоб випадково не поранити спину Сергія. Вона відчула маленькі краплинки поту на його плечах та його тепле дихання біля свого обличчя. Їй здавалося, що мільйони іскор розливаються від низу її живота по всьому тілу.
Сергій відчував, як кінчики пальців Каті ковзають по його спині, трохи впиваючись нігтями в шкіру. Він розглядав її обличчя: прочинені перед поцілунком губи і темні очі. Прислухався до її подиху та стукоту серця. Він завмер і намагався не ворушитися, боячись перервати її оргазм.
Його подих став ще ближче, і Катя в приємній знемозі подалася вперед, щоб торкнутися губ свого чоловіка. Він майже не відповів на її цілунок. Його губи ковзнули її щокою, ніжно поцілували мочку вуха. Дихання Сергія завмерло біля її шиї. Наступної миті він легенько вкусив Катю, а потім зробив ще кілька повільних глибоких фрикцій.
За кілька хвилин вони, оголені, укуталися в товстий теплий плед. Катя притулилася спиною до Сергія і заплющила очі. Його серце все ще сильно билося, але рівне дихання заспокоювало. Сергій вдихав аромат Катиної шкіри, вбирав у себе запах волосся, що розметалося по подушці, і теж заплющив очі.
За вікном кружляли сніжинки. Снігопад засипав двір їхнього котеджу та сосновий ліс навколо нього. У глибині лісу сніжинки падали у воду річки, що вже почала замерзати.
f(x)→L
– Ви можете мене ознайомити з усім коротко? – попросив аудитор. – Одна справа бачити статті витрат, а зовсім інша – це розуміти їхню ефективність та доцільність. Я фінансист за освітою, тому чим простіше і лаконічніше ви розповісте про те, чим займаєтеся, тим легше мені буде зробити висновки.
Чоловік і жінка увійшли до просторого холу на першому поверсі висотної будівлі. Зовні споруда представлялася вуликом через зовнішні стіни зі скла, за якими навіть з відстані вгадувалася активна робота безлічі людей. Кожен її поверх був помітно озеленений. Декілька з них нагадували стільники через офісні клітини з відкритими перегородками між робочими місцями. Решта будівлі була заповнена різним обладнанням.
Гелікоптер пролетів навколо об'єкта, що дало можливість аудитору придивитися і звернути увагу на велику кількість вчених. На вертолітному майданчику його зустріла жінка невисокого зросту і сказала, що вона є операційною директоркою. Поки вони йшли до будівлі, встигла дати короткі характеристики об'єкта і, оперуючи досить складними для аудитора формулюваннями, спробувала описати суть досліджень, що відбуваються на території.
– Що ж, як скажете. Коротко так коротко, – операційна директорка випромінювала спокій. Вона підняла свою руку і вказала вгору: порожній простір над холом пронизував наскрізь усі поверхи до скляного даху. У аудитора на кілька секунд перехопило подих від побаченого, а жінка продовжила. – Вражає? Тиша, спокій та умиротворіння у такому величезному просторі на тлі того, що ви бачили зовні. Ми з вами знаходимося в місці, де результати досліджень наших провідних вчених стикаються з потоки інформації, що надходить з усього світу.
∞
Катя не прокинулася, коли Сергій відпустив свої обійми та вислизнув з-під пледу. На кілька секунд він схилився над нею та поправив покривало на її плечах. Вона усміхнулася уві сні, а він не став її цілувати, щоб випадково не розбудити.
Коли її очі розплющились, у спальні було вже досить світло. Її стрункі ноги ковзнули м'яким простирадлом. Ще кілька хвилин вона лежала, потягаючись у ліжку. Якоїсь миті почула голоси і вирішила підвестися.
Спустилася в кухню і побачила дівчаток, що сміялися, за обіднім столом. Сергій стояв біля плити та щось готував. Судячи з запаху, оладки. Від гейзерної кавоварки на сусідній конфорці вже йшла пара.
Жінка завмерла у дверях, розглядаючи своїх дочок та свого чоловіка. Її уважні очі в ці миті намагалися вловити якнайбільше. У Катиній пам'яті відбивалися усмішки і нерозчесане волосся двох дівчат, маленькі пилинки, що кружляли у сонячному світлі над темною стільницею і над такою ж темною дощатою підлогою. Ще було похитування дитячих ніжок у вовняних шкарпетках під столом і блиск снігу, наметеного за ніч на відливи вікон.
– Доброго ранку.
Катя озирнулася на голос Сергія і посміхнулася. В одній руці він тримав тарілку з оладками, в другій – кавоварку. Жінка пройшла босоніж прохолодною шорсткою підлогою і взяла з руки чоловіка широку тарілку. Швидко глянула у його очі.
– Доброго.
Сергій усміхався, читаючи в очах Каті ніжність та підтвердження того, що під час нічного снігопаду їй було добре. Вони поснідали і разом прибрали зі столу брудний посуд. Дівчата розбіглися по своїх кімнатах. Сергій обійняв Катю за талію і поцілував її у скроню.
– Допоможи мені зібрати дівчат і сідай за роботу.
– Куди ви поїдете?
– Швидше за все на ковзанку. Потім десь пообідаємо і попрямуємо до кіно.
– Чудовий план.
– Що завгодно, аби ти залишилася у спокої, зосередилася і дописала цю статтю.
– Я допишу її сьогодні.
– Куплю вина на зворотному шляху.
– Кохаю тебе.
– І я тебе кохаю.
f(x)→L
Ліфт рухався вгору. Аудитор оглядав простори, заповнені людьми і технікою. Операційна директорка розповідала про деталі роботи. Вона послідовно формувала в його свідомості загальну картину величі розуму та інтелекту зібраних одному місці людей.
– На цих поверхах формується наш, так би мовити, вхідний інформаційний потік.
Вони вже йшли довгим коридором між “стільниками”.
– Інформація про всі відкриття, здійснені нами, про наші дослідження та про наші перспективні розробки розміщується в мережі. Завдання певної частини фахівців, яких ви бачите, здійснити комунікацію, отримати зворотній зв’язок від вчених із усього світу, від всіх можливих науково-дослідних інститутів та лабораторій. Це необхідні дані, які допомагають нам удосконалювати результати нашої роботи.
– Чи не надто багато людей для таких операцій? Чи не можна замінити їх, наприклад, штучним інтелектом?
– Ці операції виконує лише третина людей, які перебувають тут. Всі інші зайняті формуванням інформаційного потоку для наших провідних вчених. Потік інформації, який їм потрібен, просто колосальний.
– Ви відсікаєте якусь частину даних? На це не потрібно великої праці. Знову ж таки, добре прописані алгоритми та макроси…
– Вибачте, що перебиваю, – жінка посміхнулася. – Але йдеться не лише про аналітику та новинні стрічки. Я говорю також про створення умов, необхідних для роботи провідних вчених.
– Моделювання? Візуалізація? Це якісь проекції? – аудитор уважно дивився у вічі жінки. Вона зупинилася перед величезною залою, що складалася з кількох десятків знімальних майданчиків.
– Саме так. Можна сказати, що ви все вже перерахували.
Жінка зробила кілька кроків у бік найближчого знімального майданчика. На ньому кілька статистів танцювали якийсь повільний танець. Навколо них літали дрони, фіксуючи кожен їхній рух.
– Що необхідно для того, щоб робота приносила вам задоволення? – запитала операційна директорка у аудитора.
∞
Катя провела Сергія та дівчат і з вікна робочого кабінету на другому поверсі дивилася на те, як їхній кросовер виїжджає із двору. Підняла руку і помахала донькам, ті замахали ручками у відповідь. Широкі колеса залишили глибокі сліди у снігу посеред двору.
– Не хвилюйся, будь ласка, – заспокоював Сергій, поки вдягав свою куртку. – Дороги встигли почистити. Я буду уважний і обережний, все буде гаразд.
Жінка перевела погляд з воріт, що закрилися за машиною, на засипані снігом дерева. За ніч усі гілки сосен буквально вкрилися кучугурами. Усміхнулася і ще кілька секунд вдивлялася вглиб хащі. За спиною нявкнув кіт.
Поки всі снідали, він обійшов двір і повернувся до теплого будинку. Сергій, коли виходив до машини, впустив у будинок Расті. Рудий кіт встиг потертися об ноги Каті і випросити пестощів, поки вона влаштовувалась зручніше в кріслі перед глибоким підвіконням, на якому розташовувалося її робоче місце. Расті стрибнув на те ж підвіконня і ліг на свою подушку в тіні відкосу. Заховані під вікном радіатори опалення достатньо обігрівали місце відпочинку кота та Катині ноги взимку, коли вона занадто захоплювалася своєю роботою.
Увімкнула лептоп. Простягла руку до кота і акуратно розгладила його вуса.
– Вибач, у мене буде кілька коллів, і я не дам тобі нормально спати.
Катині пальці торкнулися клавіш, пробігли ними з тихим стукотом. За вікном пролетіло кілька синиць. Расті провів їх сонним поглядом і заплющив очі.
Ніжні губи жінки іноді промовляли пошепки текст. Її зосереджені очі вчитувалися у рядки необхідної інформації. Іноді Катерина відкидалася в кріслі і кидала свій погляд над кришкою лептопа на засніжені дерева. У ці моменти вона впорядковувала і структурувала свої думки, які поступово збиралися в її уяві у закінчену досконалу картину.
Стаття вже сформувалася у її свідомості. Вона не бачила в ній нічого зайвого, не відчувала невиражених до кінця ідей. У Катиній уяві всі слова і кожен символ вже стояли на своєму місці – від першої великої літери до самої останньої крапки. Це було досконале суперсиметричне підтвердження її теорії.
Вона зосереджено працювала кілька годин. Телефонувала і радилася з колегами, зайнятими схожими дослідженнями. Розчиняла в собі аналітичні дані та потоки тематичних статей. Власний впевнений голос резонував із голосами колег, але все одно, здавалося, вплітався у загальний потік інформації.
Ближче до вечора Катя нагодувала кота, приготувала собі чай і в останній раз перечитала текст статті. Акуратно побудовані речення з акцентами в потрібних місцях були доповнені кількома графіками та діаграмами. Аналіз даних і аргументи були викладені не в повному обсязі, але таким чином, щоб читач легко додумав частину сам і не зміг не погодитися з фінальними тезами.
Катерина клікнула по кнопці “Надіслати” і зробила кілька ковтків чаю. Почуття спокою та легкої ейфорії, які вона відчувала у теплому просторі будинку, у тиші своєї кімнати, переповнювали її. Вхідний дзвінок від Сергія лише посилив відчуття комфорту та умиротворіння.
– Я надіслала статтю, – не чекаючи привітання, промовила Катя.
– Чудово, – у голосі чоловіка була усмішка. – Пропоную відсвяткувати. Десь повечеряємо?
– Так, – усмішка у її відповіді. – Ти обереш заклад?
– Я зараз за кермом, ми повертаємось. Але я повністю довіряю твоєму смаку, ти ж знаєш... Я зателефоную няні і домовлюся, щоб вона ближче до шостої години була в нас. Подивися поки що, де є вільні столики, добре?
– Добре. Чекаю на вас і починаю приводити себе до ладу.
Об ноги Каті знову потерся кіт, вимагаючи, щоб його терміново взяли на руки, розгладили вуса і добряче почухали за короткими вушками.
f(x)→L
– Тут знаходяться наші провідні вчені, – операційна директорка сказала це майже пошепки, заводячи аудитора до зали, що розтягнулася на чотириста метрів і більше нагадувала тунель. Вздовж довгої стіни вишикувалися в ряд резервуари з прозорими стінками з товстого скла. Люди у резервуарах перебували в горизонтальному положенні.
Не було видно ні дротів, ні датчиків. Резервуари були наповнені напівпрозорою рідиною. Аудитор зупинився біля першої “колби” і розглядав жінку, що була в ній. Її обличчя було розслаблене, красиві губи зімкнуті, а очі – заплющені. Темне волосся ніби парило в невагомості. Груди жінки, покриті облягаючою чорною тканиною, повільно підіймалися й опускалися, даючи зрозуміти, що вона дихає рідиною, в яку її занурили.
Аудитор поглядом оцінив довжину зали, глянув на сусідні резервуари і звернувся до операційної директорки.
– Як це працює?
– Біоінженерія, якщо дуже коротко. Рідина, в якій знаходяться вчені, збагачена киснем і мікроелементами, що дозволяють живити їх тіла і сповільнювати процеси старіння їх організмів.
Жінка підійшла впритул до резервуара і відвернулася від аудитора.
– Якщо говорити дуже-дуже просто, то рідина наповнена наноботами, завдяки яким здійснюється обмін інформацією між жінкою, яку ви бачите, та нашим центром досліджень. Це відбувається в моменти максимальної релаксації її свідомості та підсвідомості. Колеги називають цей процес “перезавантаженням”.
Операційна директорка торкнулася рукою скла. Аудитору цей жест видався імпульсивним. Через кілька секунд жінка прибрала свою долоню, ніби намагаючись приховати почуття. Вона продовжила говорити тим самим тихим і рівним голосом.
– Крім того, завдяки наноботам м'язи тіла перебувають у тонусі. Якщо придивитеся, то ви зможете помітити, як її тіло повільно обертається в резервуарі, а руки та ноги так само повільно змінюють своє положення.
Операційна директорка замовкла. Аудитор теж мовчав, заворожено вдивляючись у рідину і намагаючись розрізнити в ній хоч щось, крім м'якого сірого кольору, який чимось нагадував згустки щільного туману.
– Наскільки це етично та людяно по відношенню до цих людей? – його тихий голос перервав їхнє мовчання.
– Питання етики не розглядалося радою національної безпеки, коли вони ухвалювали своє рішення, – несподівано сухо відповіла жінка. – Але люди, які займалися розробкою та впровадженням цього проекту, перейнялися не лише технічними та юридичними питаннями. Такими як прижиттєві згоди вчених на використання їх тіл для блага науки, наприклад.
– Але де-факто всі ці люди і зараз живі, так?
– Де-юре всі вони недієздатні і перебувають у своїх власних віртуальних світах, які ми постійно проекцюємо в їхню свідомість і підсвідомість разом із необхідними для їх досліджень даними. Як я вже говорила, ми не просто дбаємо про те, щоб робота приносила їм задоволення, але і про те, щоб вони були щасливі.
Знову виникла мовчанка. Операційна директорка намагалася роздивитися щось у холодних сірих очах аудитора та чекала наступних питань.
– Ця жінка… – він обмірковував свої слова. – Вона була першою?
– Ваше питання не пов'язане з аудитом.
– Прошу відповісти, бо мене також цікавить моральний бік вашої діяльності. Наскільки те, чим займаються цьому об'єкті, вкладається у моральні принципи нашого суспільства.
Жінка на кілька секунд опустила очі, але потім спрямувала свій впевнений погляд на співрозмовника.
– Так, ця жінка була першою. Тридцять років тому вона потрапила до автокатастрофи разом зі своїм чоловіком. Її паралізувало, вона кілька років перебувала у комі, доки її чоловік… Він вижив. І започаткував розробки технологій, які ви бачите. Мій батько зробив усе для того, щоб ця жінка, моя мама, була не лише жива, а й щаслива.
Аудитору здалося, що тихий голос і слова операційної директорки розрізають повітря і простір, що знаходяться між ними.
– Ваш батько також тут?
– Ні, мого батька кремували майже десять років тому. То було його власне бажання.
По всьому простору зали знову розтеклася тиша.
∞
Дорогою до ресторану Катерині передзвонили і повідомили, що приймають статтю без правок, готові перекласти її чотирма мовами для публікації в регіональних видавництвах. Сергій здригнувся за кермом від несподіванки, коли Катя радісно зойкнула, закінчивши розмову. Він не прислухався до того, про що вона говорила, бо стежив за дорогою, але потім глянув на Катю і побачив її щиру усмішку, блискучі радісні очі.
Під час вечері Катя відмітила про себе, що знову і знову вдивляється в риси обличчя Сергія. Щоразу, коли до них підходив офіціант, щоб долити вина в її келих, або коли гучні голоси за сусіднім столиком змушували її чоловіка повернути голову трохи вбік, Катя розглядала свого чоловіка: уважний погляд й невелика, ледь помітна, але унікальна асиметрія його носа і губ робили їх незабутніми та привабливими для жінки.
Вони сиділи біля вікна і бачили ілюмінацію на вулицях вечірнього міста. У залі заграла музика. Поки готували їхній чай, Катя та Сергій танцювали.
– Люблю тебе, – тихо сказав Сергій, обіймаючи Катю під час танцю. – Люблю твою цілеспрямованість.
– Люблю твої компліменти, – відповіла Катя, притискаючись до нього сильніше.
– Прогуляємось центром міста?
– Із задоволенням.
– Ти не боїшся замерзнути?
– В середині мене вже тепло.
– Вино?
– Ти зігріваєш.
За півгодини Катя щільніше зав'язала свій шарф і взяла під руку Сергія. На центральному проспекті не було заторів у вихідний день. Разом із головною ялинкою міста встигли запалати гірлянди, розвішені між будинками над проїзною частиною та тротуарами. Тепле жовте світло м'яко лягало на цегляні стіни будівель, а відблиски незліченних лампочок і діодів відбивалися у вікнах та скляних стінах офісних та торгових центрів. На тлі переповнених світлом вулиць і темного неба знову почав падати сніг.
Коли вони поверталися додому, снігопад посилився. За межами міста Сергію довелося зменшити швидкість. Великі сніжинки, які підганяв вітер, летіли в лобове скло, зісковзували по ньому і линули геть – у темряву. Уздовж узбіччя з'явилися перші ряди сосен. Жінка милувалася своєрідним коридором із засніжених дерев, яким рухалася їх машина. На проїжджій частині почали з'являтися перемети.
Катя подумала про те, що якщо снігопад не припиниться, то через кілька годин дорогу повністю замете. У цей момент у світлі фар несподівано з'явилося авто. Габарити були вимкнені, чиясь машина просто стояла на дорозі і перекривала половину смуги, якою вони їхали. Сергій зрозумів, що не встигне загальмувати та вивернув кермо вліво. Катя втиснулася в сидіння від несподіванки і дивилася на Сергія. Він спробував вирівняти машину на вкритій тонким шаром снігу дорозі, але кермо завмерло в його руках. Штучний інтелект узяв керування на себе – кермо не вдалося провернути ні на міліметр. Сергієві здалося, що час зупинився.
Він тиснув на педаль газу, щоб машина набрала швидкість, але це не давало жодного результату. Кросовер продовжувало заносити на дорозі. Заднє колесо в'їхало в кучугур на узбіччі, підкинувши вгору сніг. Чоловік заціпенів, його зуби стиснулися в очікуванні удару. Мозок всього за мить спрогнозував можливу траєкторію подальшого руху машини – мала обернутися ще на дев'яносто градусів і лівим боком врізатися в одне з дерев.
Катя зчитувала емоції Сергія по його обличчю, що миттєво стало блідим. Вона відчувала його злість, жах і розгубленість, бачила, як їхня машина летить просто на стовбури сосен. Жінка перестала дихати, бо в уяві з блискавичною швидкістю пролітали моменти її життя за останні кілька років. Її рука чомусь витяглася вперед і палець торкнувся якоїсь маленької кнопки на панелі.
Наступної миті кросовер набрав швидкість – Сергій не припиняв тиснути на газ. Кермо в його руках зовсім трохи провернулося, і цього виявилося достатньо, щоб вийти із заносу і вирівняти машину. Щойно Сергій зрозумів, що контролює управління, зменшив швидкість, з'їхав на узбіччя та заглушив двигун. Катя думала, що зараз її чоловік опуститься на кермо, переводячи подих, але Сергій відразу ж повернувся до неї і торкнувся своїми руками її обличчя. Його очі уважно оглянули її, а пальці поправили її волосся, що впало на плечі.
– Ти в порядку? – запитав Сергій.
– Все добре… Тільки злякалася.
– Вибач мені, я зовсім забув, що можу вимкнути штучний інтелект. Я розгубився.
– Заспокойся, – з максимальною ніжністю у голосі відповіла Катя. – Головне, що ми живі.
Жінка не стала говорити, що всього кілька секунд тому разом з короткими епізодами їх життя її мозок візуалізував уламки скла, що розлітаються по салону, скрегіт заліза, звук кісток, що ламалися в тілі Сергія, і глухий удар її голови об стійку. Але зараз все відійшло на другий план. Візуалізація в її підсвідомості перестала бути яскравою, реалістичною та лякаючою, ставши якоюсь світло-сірою плямою, що повільно розчинилася в пам'яті через ніжні дотики Сергія та його погляд.
f(x)→L
– Ви не маєте права.
Раптова злість у голосі аудитора змусила жінку завмерти.
– Що, перепрошую? – її голос втратив колишню впевненість та спокій.
Чоловік відступив на кілька кроків від резервуара і зупинився, широко поставивши ноги.
– Чому тут немає моїх батьків? – відчувалися гіркота і розчарування. – Чому вони не потрапили сюди, хоч і присвятили свої життя дослідженням, науці та розробкам? Чому вони прожили марно?!
– Ми діємо відповідно до процедур, – у голосі жінки був переляк, але не чулося виправдання. – З правової точки зору, з погляду рівності громадян у їхніх правах…
Аудитор різко обсмикнув свою праву руку вниз і з рукава його піджака вислизнув білий, із загостреними кутами предмет.
– До біса вашу рівність. Чому мої мама й тато не можуть бути щасливими і не можуть далі ділитися з усім світом своїми досягненнями?
Операційна директорка мовчала і намагалася не дивитись у очі аудитору. Вона не хотіла говорити про те, що значущість роботи людей, про яких він говорив, могла бути завищена. Ще вона мовчала про три з лишком десятки критеріїв відбору провідних вчених і про те, що за кілька секунд у приміщенні мала бути охорона. Жінка не знала, що лежить у долоні чоловіка, що стоїть перед нею, і думала лише про те, як відтягнути час.
– До біса все, – тепер були лише смиренність і відчуженість. Аудитор різко викинув руки вперед і на мить завмер, прислухаючись до свого серцебиття та ловлячи момент між рівним вдихом і повільним видихом.
Роздрукований на принтері пістолет вистрілив. Пластикова куля, схожа на голку, на дозвуковій швидкості змогла пробити товсте скло, але не змогла встромитися в чоло жінки, що перебувала в резервуарі, завмерши за кілька міліметрів від нього.
В просторі зали повільно розвіявся пороховий дим. Операційна директорка завмерла, стоячи за кілька сантиметрів від отвору у склі. Аудитор опустив руки і дивився, як темнішає рідина в резервуарі навколо кулі-голки. Речовина з надмірно високою концентрацією наноботів збільшила свою щільність до максимуму і зупинила стороннє тіло. Згустки рідини – від невеликої дірки в резервуарі до кулі, що завмерла, – стрімко ставали темними.
– Ви навіть не уявляєте скільки мільйонів наноботів зараз вивели з ладу, – голос жінки зазвучав спокійно, як і раніше. Охоронці вже заломили руки аудитора за його спиною та зв'язували кисті пластиковою стяжкою. Коли його, потягнувши вгору за лікті, підняли з підлоги, вона одвернулась. – Вони, люди в цих резервуарах… Наші критерії, вимоги – це лише умовність на тлі їхнього прижиттєвого бажання зробити наше суспільство кращим і досконалішим. На жаль, у прийнятому порядку ради національної безпеки немає пунктів щодо можливої апеляції рішенням про вибір провідних вчених.
Аудитора витягли геть. Жінка залишилася стояти на своєму місці, дивлячись на те, як рідина всередині резервуару поступово набуває свого колишнього кольору – світло-сірого, схожого на згустки осіннього густого туману або на снігові перемети над бетонним дорожнім покриттям пізньої ночі. Операційний директор дістала з кишені телефон та зробила виклик.
– Зі мною все гаразд, сестричко, – тихо повідомила вона, ніби боячись завадити роботі сотень провідних вчених. – Краще скажи, чи все гаразд із мамою?
– У неї все добре! Судячи з даних системи, мама перезавантажується.
∞
У діях Сергія відчувалась якась розгубленість. Від моменту, коли він вийшов з кросовера, щоб переконатися, що в залишеному посеред дороги чийомусь авто нікого немає, до поточних моментів, коли він проводжав няню до таксі.
Півгодини тому він розставляв на снігу під час хуртовини світловідбиваючі знаки. Його волосся розтріпав холодний пронизливий вітер, поки він знайшов у себе в багажнику кілька сигнальних шашок, підпалив їх і розкидав дорогою. Він розумів, що в цьому може не бути жодного сенсу, бо через п'ятнадцять-двадцять хвилин вони згаснуть. Просто Сергій не хотів, щоб з кимось трапилося те, що могло статися з ним і з Катею, навіть з огляду на практично нульовий трафік на дорозі вночі. Він продиктував Каті номер залишеної машини, і вона зателефонувала до поліції, повідомивши про ризик аварії та щоб ті прислали евакуатор.
Зараз же Катя стояла посеред теплої просторої кухні, притулившись плечем до стіни і дивлячись на те, як її чоловік п'є чай, відігріваючи об стінки кухля свої замерзлі пальці. Доньки давно заснули, за вікнами чувся подих вітру і тихий скрегіт соснового бору, що згинається під його силою.
Катя підійшла до Сергія і обійняла його за плечі. Він відчув її дихання біля своєї шиї.
– Мені страшно уявити, що б я робив, якби ти загинула.
– Заспокойся вже. Я жива, – жінка поцілувала його шию. – Ми живі.
Сергій поставив чашку на стільницю і глянув на Катю.
– Я люблю тебе. Пробач мені, будь ласка.
– І я тебе люблю. Іди за мною, – тихий, спокійний, ніжний і заспокійливий голос.
Вони разом піднялися до себе в спальню. Трохи згодом Катя знову, як попередньої ночі, відчула маленькі краплинки поту на плечах Сергія та його тепле дихання біля свого обличчя. Але цього разу її нігтики вп'ялися в його спину. Вона нахилилася вперед і поцілувала його губи.
Усі її почуття, відчуття провини та свідомість були переповнені лише задоволенням. Вона зчитувала емоції та вбирала в себе відчуття Сергія, як і він зчитував та вбирав у себе її. Десь за межами дійсності залишилися її думки, цілі та плани. Статті, доповіді, конференції, довгі поїздки, часті перельоти, насичені наради, розмови з колегами – все це та багато іншого поринуло десь далеко, за зовнішній радіус її сприйняття, тому що зараз вона повністю віддавалася Сергію.
Під час її максимальної релаксації, Катина підсвідомість неспішно приймала петабайти нової інформації. Вона не відчувала цього, тому що дві третини нейронів її мозку були зайняті почуттями щастя і відчуттями задоволення. Мільйони іскор саме в ці миті розливались від низу її живота по всьому тілу.
