Дайте стисну, як вийде.
(Кожну фразу можна розгорнути).
Я знаю, я живу (щодня) у світі своїх дитинних марень. Знаю, це самогубче (in the long run). Що ж.
Мене навчило, що справжній світ прямий і брутальний. (Дякую. Я вважаю я “подорослішав”. Принаймні, тривкіший, не змінивши психологічне підгрунтя. Я помру не зразу).
Я спробував вивчити формальну логіку і надбудувати над мареннями. (Гадаю,) цим я став схильним до “боянів” і неприємним у (писемній) розмові.
Я помітив, що люди цитують – і почав цитувати їхнє до них.
Ще приклад “ілюзіонізму” (здається) – емігранти по 1917-му. “Не може такий нелюдський сатанинський кривавий режим тривати. Він от-от завалиться”. Швидкість історії vs тривалість особистого життя. (Відомий приклад. Були 100% праві, сиділи на валізах, але сталося в 1991-му. Персонально – крах.)
Я бачив(?), був свідком(?), помітив(?), ближче – відносно запам”ятав, experienced, пережив, проіснував (через чи поряд) = [вставити список подій “останніх” 30-40-50 років].
Мені сподобалися “цікаві часи” (rem). Я був спраглий нових (таких само – то “старих”?) часів. “Вам нужны вєлікіє патрясєнія – а нам нужна вєлікая расєя“.
Мені не тра вєлікая расєя. Я хочу бачити її загибель.
Я марив: от якби расєя розвалилася. Я знав: мої марення – дитинні мрії. Насправді історія довжелезна, нудна, та я сто разів помру, так і не дізнавшися (побачивши) казкову казку.
І от воно – БАХ!
Кров і м’ясо.
Знову.
Смерть.
Грецька трагедія. Покажіть мені смерть Росії.
(Пробачте, як завгодно, Це не обов"язково).
