Вікові чорні сосни обабіч сторін нічної дороги норовлять вхопити гілляччям, як кігтистими руками, мене, зірвати ранець, зірватися зі мною в танець. Несуся несамовито, розвівається квітчастий подолок плаття, розливаються думки віршами, нанизуються коралями слова у візерунок намиста-життя, мелю педалями ровера час. І з тої часової муки розлітається хмара пилку казкової папороті. Осіда мерехтливий, світлячковий пилок на віях волошкових та вересневих очей, зачакловує та навіває чудернацький сон. Спіть, солодкі, спіть....
