Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2691
Творів: 51264
Рецензій: 95870

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 50256, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '35.172.230.21')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Казка

Пригоди в квітковому королівстві

© Віталіна, 18-01-2022
Пригоди в квітковому королівстві

В одному квітковому королівстві жила королівська родина:
Король- батько Чорнобривець, Королева- мати Мальва, їх донька- принцеса Волошка  та син-  принц Барвінок. Було те королівство сонячним, радісним, різнокольоровим. Його мешканці дуже любили свого доброго і справедливого короля та  всю королівську родину.

Квіткарка і казкарка

В столиці королівства- великому місті Ружа жили дві сусідки, дві подруги.
Мешкали вони на околиці міста. Одну з них звали Сільва. Це була вже поважна пані в літах. Сиві пасма у волоссі, кілька зморщок на обличчі. Понад усе любила вона зібрати коло себе дітей, що гралися на вулиці та розповідати їм казки, які Сільва одразу ж і вигадувала. Побачить гарну хмаринку- розповідає казку про казкову хмаринку. Почує спів пташки у лісі неподалік і діти слухають казку про пригоди пташки в лісі. А вибіжить на вулицю з двору тітки Варвари чорний кіт Буркотун і вже казка про чорного кота розказується. Місцеві діти дуже любили Сільву та її казки. Мешканці міста називали жінку казкаркою. Її подругу і сусідку звали Аля. Аля була ще молодою жіночкою з білими кучерявими локонами, чорними бровами  та рум’яними щічками. На всю столицю славилася Аля своїми квітами: в її дворі росли різноманітні, яскраві, барвисті, ароматні квіти. Перед парканом на вулиці з весни до осені гордовито квітли троянди, підіймалися вгору мальви. Господині з усього міста бігали до Алі - хто за насінням, хто за розсадою, хто за порадою.  Алю містяни називали наша квіткарка.
Одного разу на початку літа на вулиці, де жили подруги, з’явився гонець від короля Чорнобривця. Він сурмив і кричав:
-пані Сільво! Пані Алю! Виходьте- розмова є. За кілька хвилин зі своїх дворів вийшли трохи стривожені Аля та Сільва.
-Що сталося, хлопче?- запитала Сільва.
-Все добре, пані.- відповів гонець- Їх високість має бажання влаштувати в королівстві свято квітів і з цього приводу звертається до Вас, пані Сільво і до Вас, пані Алю, з проханням:
Треба прикрасити до свята Майдан перед його палацом квітами та гірляндами з квітів і  вигадати цікавий сценарій святкування, яке буде проходити три дні і три ночі. Весь персонал замку, який потрібно буде задіяти на святі, у вашому повному розпорядженні.  
Гонець вклонився жінкам, вручив їм королівську вірчу грамоту та поскакав до палацу.
А подруги сіли на лавку біля двору казкарки та почали обговорювати майбутнє свято.
-Квіти для оформлення свята будемо використовувати тільки польові,- почала говорити Аля- Ми їх обережно викопаємо разом з корінням і пересадимо у вазони. Я вважаю, що вбивати квіти,  зрізати їх заради одного вечора, якось недобре, по- варварські. Гірлянди зробимо штучні- з тканини та паперу, пофарбованих в яскраві кольори. Ти згодна зі мною, подруго?
-Згодна.- відповіла Сільва.- Покличемо дітей з нашої вулиці та сусідніх. Вони швиденько гірлянди накрутять. Папір у друкарів візьмемо, а клапті тканин у кравців. В поля самі сходимо, прогуляємось, травами подихаємо, квітів назбираємо. Треба тільки взяти з собою великі кошики.
Обговоривши плани на найближчі кілька днів, подруги пішли обідати.

Наступного ранку Аля збігала до кравців та друкарів і принесла додому обрізки кольорових тканин та забраковані аркуші паперу, теж кольорового. Сільва тим часом вийшла на вулицю, покликала дітей, попросила їх попередити батьків та прийти до неї на кілька годин. Зацікавлені діти розбіглися по хатах та дуже швидко повернулися до Сільви. Кожна дитина привела з собою ще й брата, сестру чи сусідську дитину. Компанія зібралась чималенька.
Аля, коли повернулась, сіла посеред великої кімнати, де казкарка зібрала дітей, виклала на стіл принесе від майстрів та почала показувати дітям, як робити штучні квіти і гірлянди з цих квітів. Незабаром діти захопилися роботою, а Сільва, щоб їх якось розважити, почала тихенько розповідати казку про доброго чарівника, злого чаклуна та прекрасну принцесу.  За кілька хвилин Валюша, яка саме робила троянду з червоної тканини, підняла голову та спитала:
-А прекрасна принцеса то наша Волошка? Наша Волошка ж найпрекрасніша в світі.
-Може й наша , а мо й з іншого королівства. На землі королівств багато і принцес багато.
Валюша посміхнулась і знову занурилась в роботу.
Аля принесла і поставила на стіл миску з пиріжками, таріль з яблуками, кухлі з чаєм, щоб діти при бажанні могли перекусити. За кілька годин діти розбіглися по домівках. На столі лежали дві великі гірлянди. Одна з червоних троянд, друга з білих конвалій.  
Ще за день Подруги сходили до палацу, роздивились залу, де буде проходити свято, вирішили, куди саме краще повісити гірлянди і де поставити букети польових квітів.
І ось нарешті настав день, коли квіткарка з казкаркою пішли в поля та луки збирати польові квіти.
Прокинулись з першим променем сонечка, взяли по великому кошику та й пішли за місто. Ще подруги прихопили з собою невеликі садові лопати, щоб акуратно викопувати квіти з корінням.
На околиці міста подруг наздогнала дівчинка Іванка. Сором’язливо посміхнулась та сказала:
-Тітонько Сільво, тітонька Аля, можна з вами піти за квітами? Я і кошик великий взяла, і лопату у мами попросила.  Допоможу вам.
-А батьки? Вони знають, що ти з нами пішла, не будуть хвилюватись?- спитала Сільва.
-Знають. Я, коли лопату просила,  сказала мамі, що збираюсь іти з вами за квітами.
-Добре, ходімо з нами. Квіти будеш акуратно викопувати з корінням та не пошкодивши корені, і тільки ті, на які вкаже Аля. Домовились?
-Так.- радісно відповіла Іванка і приєдналась до подруг.
І пішла маленька компанія в луки.
А там! Від розмаїття квітів очі розбігаються.

На лузі ростуть і дзвіночки, і польові ромашки, іван-чай, лабазник, звіробій, вероніка,  конюшина та багато інших яскравих та пахучих квітів. Аромат навколо такий, що зробивши вдих, не хочеться й видихати цю насолоду. Трохи помилувавшись лугом, жінки на краю луки накопали землі та насипали її в кошики, щоб туди переміщати викопані квіти і без пошкоджень принести додому й пересадити. Після того Сільва, Аля та Іванка розійшлися в різні боки та почали викопувати квіти. Іванку Аля попросила зайнятися звіробієм та ромашкою.

Розмова з будяком
Ходять дівчинка і жіночки по полю, вдихають аромати, квіти зрізають, кошики їхні вже майже наповнені.

Аж раптом захоплена роботою Іванка почула якесь бурмотіння:
-Квіти вони збирають, до свята готуються. А не знають,що до королівства вже пробрався злий чаклун Пирій і нашій принцесі загрожує небезпека. Дівчинка здивувалась, озирнулась навколо та нікого не побачила. Тільки недалечко ріс великий будяк та якось осудливо похитував своїми яскраво-фіолетовими квітками.  
Іванка підійшла до будяка, нахилилась до нього і прошепотіла:
-Дядечку Будяк, то ти говориш? Нашій Волошці лихо загрожує? Як її врятувати, що робити?
-Так, Іванку, біда велика чатує на принцесу. Прискочив до нашого королівства злий Пирій та хоче викрасти Волошку і одружитись з нею. Щоб її врятувати, треба до свята сходити за місто, до печер, знайти біля них мого брата- блакитного Чортополоха та попросити його про допомогу. Тільки він здатен протидіяти злому чаклунству Пирія.
-Дякую, дядечку. Обов’язково знайду Вашого брата, допоможу принцесі.
Іванка попрощалась з Будяком, назбирала повний кошик ромашки й звіробою та побігла до жінок.  
Дівчинка була так вражена розмовою з Будяком, що навіть забула розказати про неї Сільві та Алі.
Повернувшись в місто, Іванка занесла кошик з квітами до Сільви і зараз же побігла додому, так нічого й не розказавши казкарці.
На ранок дівчинка згадала про розмову з Будяком і побігла до свого товариша Андрійка, розказала йому про вчорашню пригоду.
-Треба йти до печер. І йти сьогодні!- рішуче сказав Андрійко.
-Згодна- погодилась Іванка- я і Будяку обіцяла знайти його брата, і Волошку буде шкода, якщо з нею лихо трапиться.  
Діти запитали дозволу в батьків та побігли до печер. Вийшли за місто та пішли дорогою, що вела до печер.  День був чудовим, сонечко пригрівало, вітерець гуляв полями. Пташки радісно цвірінкали. Діти  дійшли до печер. Навколо них ріс спориш, Петрові батоги, а Чортополоха не було.  «Що його робити?»- подумала Іванка і тут помітила, що ліворуч від печер росте високий Сонях. Діти підійшли до нього.
-Доброго ранку, шановний Соняху!- сказала дівчинка,- ми шукаємо синього Чортополоха, брата Будяка. Підкажіть, де його знайти.
-Доброго ранку, діти. Звісно, підкажу. Шукати його не треба. Чортополох живе в одній з цих печер. Зараз він відправився на ранкову прогулянку, скоро повернеться, можете сісти на траві перед печерами та зачекати на нього.
Іванка з Андрійком сіли перед печерами та почали чекати Чортополоха. Сидять, роздивляються навколо, брата Будяка виглядають. Коли це Андрійко почув голосне каркання ворон, підняв очі до неба та як закричить:
-Іванка, дивись! Тікати треба!
Іванка і собі підняла очі. Дивиться! А в небі, направляючись до печер , летить Дракон! Злякалась дівчинка та Дракон вже близько, втекти вони не встигнуть.
- Пізно, не втечемо.- прошепотіла дівчинка і притислась до Андрійка, шукаючи захисту.  
Сидять діти, тремтять від ляку, а дракон кружляє в небі, повільно наближаючись до землі.
-А може він добрий, як у казці бабусі Сільви?- ледь чутно спитала Іванка.
-Добрих Драконів не буває, це життя, а не казка.- сказав, як відрізав, хлопчик.
Та ось лапи дракона торкнулися землі, крила його склалися. Друзі напружилися, чекаючи жахів від страховиська. А дракон раптом тричі перестрибнув через сонях  і обернувся Чортополохом.  Іванка аж підскочила:
-Дядечку Чортополох, то це Ви? Як же Ви нас налякали! А ми до Вас по допомогу прийшли.
Чортополох  посміхнувся:
Та чого мене боятись? Я добрий. Пішли в печеру, поговоримо. Ти з нами, брате Сонях?
Зайшли в печеру, сіли в коло на підлозі, вкритій товстим шаром споришу.
-Розказуй, дівчинко,- сказав Чортополох,- що сталося, яка потрібна допомога?
Іванка почала розказувати про свято, яке планується провести в столиці, про свою розмову з Будяком та його попередження.
Чортополох уважно вислухав дівчинку і промовив:
- Зрозуміло. Будяк дарма лякати не буде, я свого брата добре знаю. Повартую я нашу Волошку на святі, не хвилюйтесь.
-А я допоможу.- кивнув головою Сонях.
Діти подякували, попрощались та пішли додому, заспокоєні обіцянками Чортополоха та Соняха.

Зникнення принцеси

Настав день свята. Майдан перед палацом був гарно прикрашений. Подруги розвісили на стінах палацу та на будинках, що стояли на майдані, квіткові гірлянди, що їх зробили дітлахи. Палацовий  майстер обіцяв, що з настанням темряви гірлянди засяють різнокольоровими вогниками. З вогниками майстру підсобив королівський маг. По всьому майдану стояли великі глечики, в яких цвіли польові квіти: Звіробій, Ромашка, Конюшина, Дзвіночки та інші. Майдан було не впізнати. На балконі палацу стояли  музики та награвали веселі мелодії.
Потроху сутеніло, на майдан сходились містяни. І в мить, коли на небі загорілись зорі, палац теж засяяв вогнями, квіти в гірляндах замерехтіли яскравими вогниками.
З палацу вийшов Король Чорнобривець, оголосив бал квітів відкритим та запросив містян до вальсу троянд. Вся королівська родина спустилась на майдан і дві пари ( Король з королевою і принц з принцесою першими почали танцювати. До них помалу приєднувались  городяни. Сільва та Аля також прийшли на свято. Казкарка танцювала з друкарем, Алю запросив на вальс кравець.
Весь вечір і до півночі містяни веселилися і танцювали та ось Король оголосив заключний танець- «гречаники». Музики весело заграли «гречаники», всі  кинулися витанцьовувати. Захопившись танцем, принцеса Волошка, не зчулась, як дотанцювала до краю Майдану, де танцюристів майже не було.
І коли Волошка залишилась сама, раптом з землі, на якій росло дерево край площі, висунулось довге гнучке стебло Пирію, обкрутилось навколо стану принцеси і миттю  втягнуло її під землю.  Ніхто й не помітив зникнення принцеси, тільки зовсім маленька дівчинка, що стояла край майдану, чекаючи старшу сестру з танців, здивовано відкрила рота, побачивши, що Волошка зникла під землею.
Танець закінчився, всі почали збиратися додому, королівська родина теж зібралась повертатись до палацу. Музики збирали свої інструменти. І тут Королева Мальва помітила, що доньки поруч немає.
-Барвінок, ти не бачив сестру? Куди вона поділась?- спитала вона принца.
Принц огледівся навкруги:
-Не знаю, мамо. Гречаники ми поруч починали танцювати, захопились, я навкруги вже нічого не помічав. І дійсно, куди Волошка пропала? Піду людей  попитаю.
-Чекай, Барвінок!- втрутився Король,- не треба підданих дарма хвилювати. Чорнобривець підняв руку і непомітно для оточуючих, які вже розходилися, подав знак начальнику охорони. За мить до Короля підбіг начальник королівської стражі стрункий красень Мак:
-Слухаю, Ваша Величносте!
-Тут така справа Маку. Під час останнього танцю кудись пропала Волошка. Пошукайте тихенько навколо майдана та по місту. Галасу поки не підіймайте.
-Буде зроблено, мій Король!
І Мак повернувся до своїх підлеглих організовувати пошуки. Король подав Королеві руку і вони почали підійматися сходами в палац.
-Батьку, можна я теж трохи Волошку пошукаю?- спитав Барвінок.
-Пошукай та тільки недовго, бо матір почне за вас обох хвилюватись.
-Гаразд. Я тільки ближні вулички обійду і повернусь, Може сестра з подружками десь бродить? Я знаю, де живе її найкраща подруга Ромашка. Збігаю про всяк випадок до неї.
-Біжи. Чекаємо вас обох у палаці.- з надією озвалась Королева.
-Мамо, я швидко. Принц побіг у темряву нічних вулиць.
За деякий час Принц повернувся до палацу один, так і не знайшовши сестру.  Сіли вони втрьох біля вогню в комині та почали чекати новин від Мака. Начальник охорони з’явився тільки перед світанням і теж без новин. Всю ніч сторожа ходила містом, заглядала у всі будинки, заходила у всі двори. Волошка, як під землю провалилась.  Та ні Королівській родині, ні сторожі й на думку не спадало, що саме так воно і було.
Король Чорнобривець вирішив почекати кілька днів на принцесу і, якщо вона не з’явиться, звернутися по допомогу до підданих.
  Наступного дня Іванка, втомлена святом, прокинулась, коли сонечко вже піднялося височенько, поснідала та вирішила сходити до тітоньки Сільви, розказати їй про своє дивне знайомство з Будяком і Чортополохом.
Прийшла Іванка до казкарки. Та її зустріла привітно. Вони сіли та терасі з кухлями чаю в руках  і дівчинка почала свою розповідь. Сільва уважно слухала, здивовано ойкала та час від часу плескала в долоні від захвату.
Раптом двері розчинилися і на терасу вбігла маленька дівчинка зі словами:
-Тітонько Сільва, біда, біда!
На очах у дитини бстояли сльози.
Сільва рвучко встала, обійняла дівчинку:
-Що сталося, Машенько? Розказуй, моя хороша.
Машенька схлипнула, притислась заплаканим обличчям до ніг казкарки та прошепотіла:
-Я вночі бачила, як чудовисько нашу Волошку під землю затягло. І дівчинка розридалась вголос.
Казкарка погладила Машеньку по голові:
-Не плач, люба. Ми що-небудь вигадаємо, порятуємо принцесу. Сільва розвернулась до Іванки:
Біжи по Андрійка. Сходимо до Чортополоха в гості. Машенько, а ти йди додому до мами. Молодець, що прибігла і  розказала нам про те, що бачила. Не плач, ми знайдемо принцесу. Слово казкарки.
Сільва провела дівчинку на вулицю, прослідкувала, як вона біжить в бік свого будинку та повернулась на терасу.  За двадцять хвилин прибігли Іванка з Андрійком. Хлопець вже знав сумну новину.
Сільва зітхнула:
Підемо зараз у печери, спитаємо Чортополоха, як це вони з Соняхом принцесу проґавили?  Та допоможемо їм врятувати Волошку. Ви готові? Не боїтеся Пирія?
-Звісно, боїмося, тітко Сільва.- відповів Андрій,- Та судячи з розповіді Іванки, ніхто , крім Маші , Пирія не помітив і Король, мабуть, вважає, що принцеса десь загулялась і скоро повернеться. Треба йти шукати Пирія і забирати в нього Волошку. Я з собою і сапу взяв, викорчую Пирій з корінням до біса. Андрій дійсно тримав у правій руці сапку.
-Добре, Андрію, якщо ти такий герой і Іванка не злякається, не будемо  гаяти часу. Пішли до печер. Дорогою Сільва завернула до Алі і покликала її іти з ними. Аля взяла великі садові ножиці в якості зброї проти Пирія і приєдналась до гурту рятівників.
Дійшли до печер і одразу побачили, що перед печерами стоїть Сонях, похиливши свою жовту голову, а біля входу в печеру сидить Чортополох, який теж схилив голову та так низько, що носом діставав колін.
Сонях почув кроки, підняв голову, побачив гостей:
-Сусіде, досить хлюпати носом, люди йдуть, до нас ідуть.
Чортополох із зусиллям підняв голову від колін, побачив знайомі обличчя:
-Вітаю, діти. Доброго дня, пані. Винний я перед усім королівством, не стримав свою біцянку. Надурив мене вчора чаклун. Прилетів під вечір, обернувшись на Змія, почав мене  дражнити, боягузом обзивати, а потім запропонував злітати в гори та битися, щоб дізнатися, хто з нас двох сильніший. Я повівся,  мов дурник. Обернувся Драконом і полетів за Змієм- Пирієм в бік гір.  Думав собі:
-Намну добряче чаклунові Стебло, відіб’ю звичку злі справи робити.
Та вийшло все зовсім інакше. Не долітаючи до гір, чаклун каменюкою почав падати до землі, в польоті обернувся Пирієм і, торкнувшись землі, одразу занурився в землю. Я, нажаль, такими чарами не володію, погнатися за ним під землею не маю змоги, тому мені не залишалось нічого іншого, як повернутись додому та жалітися Соняху на свою легковажну вдачу.
Поплакавшись деякий час, я взяв себе в руки та полетів в Ружу вартувати Волошку на святі. Причаївся у завулку біля майдану і почав пильно наглядати за принцесою.  Весь вечір все йшло добре, до півночі теж. А під час гречаників принцеса дотанцювала до краю майдану, мало не впритул до мене. Я навіть зрадів, що легше буде спостерігати  за Волошкою. В якусь мить мені почувся шелест крил, я озирнувся буквально на секунду. І в цю мить принцеса щезла, наче під землю провалилась.  
-Так вона і провалилась!- схвильовано заговорила Іванка.
-Ми думаємо, мабуть, її Пирій під землю затягнув- додав Андрійко.
-Скоріш за все, так воно і сталось- знову заговорив Чортополох,- прокрався в місто під землею, дочекався, коли Волошка сама залишиться, і вкрав. А я, старий дурник, бачив же, що Пирій може під землею гуляти та я і уявити собі не міг, що можна принцесу під землю затягти та ще й миттєво.
Чортополох знову схилив голову.
-Не сумуй , Чортополох, не картай себе. Зараз зберемося гуртом та підемо визволяти принцесу. Ти знаєш де шукати Пирія?- заговорила Сільва.
Чортополох знову почав схлипувати:
-В тому й справа, друзі. Не знаю я, де той клятий чаклун переховується.
-Чекайте!- вигукнула Аля,- Я спробую допомогти.
Квіткарка відійшла трохи вбік, стала в зелену шовковисту траву босими ногами, нахилилась до землі та прошепотіла:
-Петрики, братики, допоможіть знайти принцесу. Ви знаєте, де Пирія шукати? Аля випросталась і почала чогось чекати.
Кілька хвилин нічого не відбувалось, а потім з трави вигулькнуло стебло Петрових батогів, їх сині квіти радісно затріпотіли на вітрі.
Аля приклала вухо до квітів, деякий час уважно слухала. Всі терпляче чекали.
Нарешті Аля заговорила:
-Я не помилилась, Петрові батоги знають, де лігвище Пирія і минулої ночі вони бачили, як чаклун затягнув бранку в свою печеру.

-Подруго, ти добре розпитала, як знайти те лігвище?- спитала Сільва.
-Дуже добре і детально.- відповіла квіткарка.
Піднявши голову, знову заговорив Чортополох:
-Ідіть додому, друзі, відпочиньте, поїжте, а на закаті сонця зустрінемось біля старого дуба на околиці Ружі та підемо Волошку визволяти. Аля, будеш нашим провідником. Всі згодні?
Подруги та Іванка з Андрійком кивнули головами на знак згоди.
Пошуки Волошки
Повернулись друзі до міста, розійшлися по домівках. А по обіді зібралися у Сільви.
За традицією спочатку випили чаю з трав та ягід, щоб справа вдало закінчилася.
-Може вас, діти, в місті залишити?- заговорила казкарка,- Біжіть додому.
-Е, ні!- обурився Андрійко,- Без нас ви чаклуна не подолаєте, ми його і відволікти можемо, і голову йому задурити. Батьків ми попередили. Вони знають, що ми йдемо принцесу визволяти.
-Добре,- погодилась Сільва,- ідемо всі разом.  
І пішов наш дружній гурт за місто. Дорогу показувала Аля. Спочатку дійшли до печери Чортополоха. Там до них з рішучим виглядом приєднались Сонях з Чортополохом.  Чортополох одразу вдарився об землю, крутнувся тричі проти сонця і обернувся драконом. Дракон піднявся до неба і летів попереду, час від часу оглядаючись і перевіряючи, чи не повернули бува друзі на якусь із бокових стежок. Забула сказати, що Аля вела компанію північним шляхом, що пролягав до болотяного царства. Ідуть вони , ідуть. За деякий час Сонях почав буркотіти:
-І чого це ми на болота йдемо? Що Пирій там забув?
Надвечір доходять друзі до першого болота на шляху, за ним вже починалось болотяне царство.
Змінилися квіти і трави, що росли довкола, ромашку замінила пухівка, замість соняхів з’явився очерет, а під ногами вже захлюпала вода.
Сільва зупинилась:
-Чекайте, друзі! Треба палиці взяти, перед тим, як в болото заглибимось.
Андрій взяв у Алі секатора, зайшов у невеликий лісок, який був поруч, і відрізав для кожного підходящу палицю.
Тепер вони йшли,  спершу перевіряючи землю перед собою палицею.
Дуби змінилися  вільхами та вербами. На купинах цвів багульник.
-Дивіться, друзі!- раптом вигукнула Іванка.
Дівчинка  показувала на кущ журавлини, на якому висіло коралове намисто.
-Зрозуміло.- сказала Сільва, - Волошка десь тут. Я пам’ятаю, у принцеси було саме таке намисто, з рожевих коралів. Ми ідемо у правильному напрямку.

Аля в цей час низько нахилилась до куща журавлини і до чогось уважно прислухалась.
Нарешті Аля розігнулась.
-Тітонько Алю, що? що розказала вам журавлина?- не витримала мовчанки Іванка.
-Журавлина розказала наступне- почала розповідь Аля, - Нещодавно на болото прилетів Пирій і приніс з собою дівчину, вона навмисно скинула намисто на кущ, коли Пирій над ним пролітав.
За трясовиною, що тягнеться вглиб болота, є очеретовий замок, саме туди Пирій і потягнув принцесу. Зв’язав її осокою, а сам полетів у степ. Сказав березі, яка росте біля замку,  щоби пильнувала, а він повернеться на світанку.
Ідуть друзі трясовиною. Вивіряють кожен свій крок, роздивляються навколо, очеретяний замок шукають. Вже і трясовину пройшли, заглибились у саму середину болота, а замку все не видно.  Очерет росте рясно, іноді чаплі зустрічаються, із зосередженим виглядом жаб шукають. Кулики у траві ховаються. Та уважна Іванка куликів помічає, тихенько друзям показує. А сонечко вже зеніт проминуло, до закату повернуло.  На болотах ночувати не хочеться- лячно. Та пошуки кидати не можна. Принцесса в очеретах у замку однісінька. Пирій вранці повернеться. Хто зна, що він там собі надумав з Волошкою скоїти?
Тож друзі вперто йдуть далі. Раптом чують недалеко струмок співає. І наче в його співі якісь слова вчуваються. Підійшли ближче.

А струмок тече та співає:

-Йдіть за мною, йдіть за мною,
я проведу вас глушиною,
я покажу вам, де Волошка,
вам залишилось зовсім трошки.

Здивувались друзі, зраділи та пішли за струмком.
Струмок тече, друзі йдуть, а сонечко повільно до обрію хилиться.
Аж бачать- в струмку сидить чорна пташка з червоним дзьобом. Побачила пташка компанію, що йшла вздовж струмка, захвилювалась, голову під крило сховала, про щось струмку зацвірінчала, послухала його відповідь та висунула ока з-під крила, зацікавлено на компанію подивилась і говорить:
-То ви Волошку шукаєте? Вибачте, що перше вас злякалась. Я водяна курочка Буль-буль. Зараз я кулика покличу, він вам трохи коротшу дорогу покаже, чим вздовж струмка йти.
Іванка підскочила до пташки:
Привіт, люба курочко! Дякуємо за поміч. Клич кулика, за ним підемо. Курочка почала цвірінчати голосніше і за деревами почувся шурхіт крил і до струмка вилетів кулик, сів на землю, повернув голову до друзів та говорить:
-То що? Полетіли принцесу визволяти?
Кулик знову піднявся в повітря. Друзі швидко подякували струмку та курочці і пішли за куликом.
Летить кулик, друзі за ним поспішають, обережно ступають трясовиною, стрибають з купини на купину. А болото тягнеться і замку все не видно.
Та ось перестрибнули друзі на велику купину і бачать-  за вербами замок стоїть, утворений чудернацько переплетеними очеретами. Високий, на перший погляд міцний, а з лівого брку наче вхід роглядається. Кулик до того входу і націлився, на друзів обернувся, головою показав:
-Нам туди.
Друзі не витримали, зірвалися й побігли до замку. Тільки до входу підбігли, як з неба спустився дракон та обернувся любим оку Чортополохом. Сонях полегшено зітхнув:
-Заходимо, друзі? Боги, помагайте!
Озвався кулик:
-Ви вже тут самі впораєтесь? А я додому полечу. Помахав на прощання крилами та й полетів назад, в серцевину болота.
-Бувай!-закричав Андрійко,- Дякуємо!
Іванка почула дзюркіт струмка та підбігла до старого знайомця:
Принцеса ще в замку?

-В замку, в замку, де ж їй бути?
Спить під мій веселий дзюркіт.
Швидше двері відчиняйте
Та Волошці помагайте.- продзюрчав струмок.
Друзі відчинили двері, зроблені з великого листя латаття, тихенько, щоб не злякати сплячу дівчину, зайшли в замок і потрапили у велике приміщення. У дальньому кутку на великій купі трави, скрутившись калачиком, спала зв’язана Волошка. Сільва приклала пальця до рота, попрохавши друзів поводитися тихо. А сама підійшла навшпиньках до Волошки. Нахилилася до неї, поклала руку на волосся дівчини та почала тихо гладити:
Люба, просинайся, друзі прийшли. Принцеса заворушилася, відкрила очі, здивовано глянула на казкарку:
-Пані Сільво, це Ви? Як ви мене знайшли?
Сільва не встигла відповісти, бо до них підійшов Андрійко, витяг з кишені ножика і обережно розрізав осоку, яка міцно стягувала руки і ноги принцеси:
-Ви вільні, панянко Волошка.
Принцеса нарешті зрозуміла, що врятована, посміхнулась та почала роздивлятися своїх
рятівників.
Щасливі та втомлені пішли друзі назад в місто, ведучи з собою Волошку, яка досі не могла заспокоїтися, радіючи своєму порятунку. Весь час вона кидалася всіх обіймати, цілувати, дякувала та плакала від щастя. Чортополох летів попереду та вів гурт найкоротшою дорогою з болота. Швидко спускалась ніч та болото вже майже закінчилось.
Друзі намагалися йти якомога швидше. І раптом в темряві почулося голосне бухкання!
-Що це? перелякалася Волошка.
Почувся шепіт- до друзів заговорила верба:
-Не лякайся, люба! То бугай прокинувся, з бугаятами розмовляє. Пташка така, живе на болоті, нікого не ображає, от тільки, як ніч прийде, бухкає, мов бик на пасовищі.
І верба тихенько розсміялася.
Друзі пішли далі. Болото закінчилося і за деякий час вони дійшли до печери, де жили Чортополох і Сонях. Дракон спустився з неба, став Чортополохом:
-То що, друзі? Місто вже зовсім поруч, ви йдіть у Ружу, заведіть Волошку в палац, повертайтесь додому. А ми з Соняхом перепочинемо і до світанку підемо з ним на болота, підстережемо Пирія в замку та розквитаємося з ним. Треба провчити цього злодія, щоб йому й на думку не спадало принцес красти.  
Волошка з друзями розпрощалися з Чортополохом, Соняхом, Петровими батогами та пішли в місто.
Як зустрічали Волошку містяни, як раділи її поверненню! Всі посміхалися, підходили обійняти принцесу, розціловували в обидві щоки. А як зраділа королівська родина і не розказати! Це треба було бачити. Король Чорнобривець схопив доньку на руки, мов маленьку,  і почав кружляти її по всій банкетній залі, Королева Мальва знесилено сіла в кутку на підлогу, сховала обличчя в долонях і почала плакати від полегшення та радості. Принц Барвінок скочив на підвіконня і вистрибнув на майдан перед палацом, вигукуючи:
-Принцеса повернулась! Сестра вдома! Люди, чуєте? Волошка знову з нами!
Наступного дня Король оголосив свято і три дні частував містян та розважав їх королівськими музиками й танцюристами.



Перемога над Пирієм
Вам, звісно, цікаво, чи подолали Сонях з Чортополохом підступного Пирія? Зараз розповім.
Наступного ранку після звільнення Волошки, прокинувся Чортополох задовго до світанку, вийшов з печери, почав Соняха будити, а той звик по Сонечку жити, ніяк його добудитися товариш не може. Аж гульк! З землі піднімається стебло Петрових батогів, видовжилось, простягнулось до Соняха та як давай його плескати по жовтій голівці! Не дуже сильно, але вимогливо. Після четвертого ляпаса зітхнув Сонях, очі відкрив:
-О, Чортополох! Чого ти так рано встав? А ви, Петрові батоги чого б’єтеся? Зараз як прокинусь та як дам відсіча!
-Тихо, тихо, друже.- озвався Чортополох,- скажи дякую, що я не встиг тебе своїми колючками почати будити, саме Петро нагодився, допоміг. Нам вже час на болото вирушати, Пирія перемагати.
Сонях остаточно прокинувся:
-Все! Я готовий!
Заговорили Петрові батоги:
-Я з вами піду, моя допомога зайвою не буде.
-Добре.- відповів Чортополох,- Оскільки часу до сходу сонця залишилось зовсім мало, зробимо наступним чином. Я перетворюсь на Дракона, а ви вдвох залазьте мені та спину та міцно хапайтесь за мій гребінь, летіти швидше, ніж іти. Всі разом і полетимо. Гайда! І Чортополох став драконом. Сонях з Петром забрались на драконову спину, вчепились у гребінь і дракон піднявся в небо та полетів у напрямку болота.
Швидко долетіли до очеретяного замку. Дракон спустився на землю, його друзі зі спини зістрибнули, а Дракон став знову Чортополохом.
Зайшли друзі в замок.
Сонях спитав:
-Тут і будемо чекати Пирія? Волошка лежала в цій кімнаті,він одразу сюди прийде.
Чорнобривець підняв голову:
-Чекайте! Там, під стелею є велике вікно. Пирій може влетіти в замок , а не зайти.  

Петрові батоги роззирнулися та промовили:
- Треба заховатись. Я так думаю, нам треба сховатися в траві, на якій вчора лежала принцеса. Трави багато, схованка вийде гарна.
Так і зробили.
Спочатку Сонях з Петровими батогами добряче притрусили травою Дракона, на якого знову обернувся Чортополох та влігся в кутку на підлогу. Потім Сонях з Петром вляглися поруч та притрусили один одного травою. Кімната стала виглядати порожньою, тільки в кутку лежала величенька купа трави.
Не пройшло і хвилини, як з лісу голосом берези  пролунало «Доброго вам ранку, володарю» і майже тої миті у вікно влетів обернутий на Змія Пирій. Завмер під стелею та гукає:
-Гей, принцесо! Годі боки відлежувати, вставай, в болотяне царство полетимо, заміж тебе за мене, болотяного царя підеш! Станеш моєю жінкою, болотяною царицею, будеш покровителькою жаб. Піддані на нас вже зачекалися. Ану бігом!
Трава заворушилась, з підлоги злетів Дракон та кинувся на Змія. І почалася битва.
Б’ються Пирій з Чортополохом на рівних, ніяк Чортополох чаклуна не здолає, вже зовсім знесилився, ось- ось впаде. Побачили це Петрові батоги, вони уважно слідкували за поєдинком. Вискочили з трави, витягнули до стелі свої сині квіти та голосно промовили:

Пирія реп’ях здолає,
Земля йому допомагає.
Славний наш Чортополох
подолає навіть двох!

Падай, злісний ти бур’яне-
Позмагайся з батогами!
Вирву корінь в сорняка!
Будеш знати ти Петра!

Тієї миті підскочив і Сонях:
Духом Землі нашої, іменем її вимагаю, Пирію, щоб ти щез навіки з нашого королівства геть!
І перетворився Змій на Пирія, впав додолу, зіщулився та помалу поповз подалі від замку. Дракон спустився до друзів, перекинувся Чортополохом, став поруч. Стоять вони- з одного боку Сині Петрові батоги, посеред Чортополох, з іншого жовтий Сонях.
А потім вийшли та прослідкували шлях переможеного Пирія аж за межі королівства.
З того часу щез злодій Пирій з земель квіткового королівства, ніхто його ніколи не бачив, тільки старі розповідали онукам давні легенди про підступного Пирія. (09.09.2021)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.5802309513092 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …