Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2653
Творів: 49358
Рецензій: 94002

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Окуляри версія 2 виправлена

© Сергій Вікторович, 06-01-2022
Блукаю нетрями Інтернету і натрапляю на ансамбль весільних музик «Аколада» з Ямпільщини. Шестеро дорослих чоловіків і юнак, ще вчора підліток, із саксофоном. Слухаю улюблену мелодію молодості, яку веде саксофон, дивлюсь на хлопчину, бачу себе в його віці, і згадую свою музичну історію.
Дитяче сприйняття подій не завжди співпадає з тим, що було насправді. Батько був ще тим заводієм - біля нього завжди гуртувалися люди, душа любої компанії. Додайте безмежну гостинність матері, і стане зрозуміло, чому на всі свята родичі та друзі збиралися саме в нашому домі. Я ж думав, що це тому, що в нас були гармошка й барабан. Батько грав і на гармошці, і на барабані. На гармошці так-сяк, а на барабані був неперевершеним майстром, вибивав на ньому так, як ніхто більше в світі. А як співала мати!
Мій старший брат самотужки навчився грати на гармошці. Батьки відвели його до музичної школи, купили баян. Провчився він там рік і ми переїхали в село, де не було музичної школи зате був духовий оркестр в місцевому клубі. Тож брат поміняв баян на мідні труби. Село по архітектурі явно козацьке. В центрі великий круглий майдан, від якого променями в усі боки розходяться вулиці. Мабуть колись, в козацькі часи, це місце звалось майданом, а зараз – засаджене невисокими кволими деревцями – звалося сквериком.
По суботах увечері в скверику танці під духовий оркестр та радіолу. Батько любив духовий оркестр і по суботах ходив до скверика послухати музику. Не те щоб соромився, був людиною самодостатньою, але зайвих балачок не любив. Казав, що в тому оркестрі грає його син, танці закінчуються пізно, тож він і ходить, щоб забирати сина поночі. Мати відпускала батька, але, щоб знайомі та друзі не запросили розпити пляшку, наполягала брати і мене з собою.
Батько слухав музику, спостерігав за парами, а я спостерігав за батьком. Його очі змінювалися в залежності від того, що відбувалося на майданчику. Зазвичай сповнювалися незрозумілим мені смутком. Коли ж оркестр грав знайомі мелодії, очі спалахували, і все тіло рвалося до танцю. Стримувало те, що танцювали молоді, а він – солідний дядько, в якого два майже дорослих сина та маленька донька. А коли дивився на брата, очі його теплішали і ставали вологими. Я ревнував, мені теж хотілося, щоб батько ось так дивився на мене. А для цього треба було грати в духовому оркестрі.
В оркестр приймали з дванадцяти років. Коли нарешті взимку мені виповнилося дванадцять, я не зміг потрапити до оркестру. Бажаючих було більше ніж інструментів, то ж для мене не знайшлося місця. Довелося чекати, доки десятикласники закінчать школу, хтось з них поїде навчатися до міста і звільнить інструмент. Такі події відбувалися влітку, коли ми вже були на канікулах у бабусі. Я прийшов в оркестр лише восени на початку навчального року. До зими навчився грати на найпростішому інструменті, вивчив весь репертуар оркестру. Але ж взимку в парку не танцювали. Як я чекав того року на весну! Та навесні ми переїхали з села в місто, так що на танцях я так і не зіграв.
Невдовзі після переїзду з’ясували, що недалеко від нас є клуб, а в тому клубі духовий оркестр. Брата взяли, а мене ні – не було вільного інструменту. Та я все одно разом з братом ходив на всі репетиції. Сподівався, що може хтось не захоче або не зможе більше ходити і звільниться інструмент. Керівник оркестру оцінив мою настирність, дістав з шафи книжку і невеличкий футляр:
‒ Це самовчитель гри на кларнеті, а ось і сам кларнет. Розберешся, приходь, будеш грати.
Я хотів відкрити футляр, та мене зупинив керівник:
‒ Дома відкриєш!!
Я схопив книжку та футляр і побіг додому. Прибігаю, відкриваю футляр, і мене мало не знудило. Кларнет так смердів, що батьки вигнали мене на вулицю. Там я з’ясував, що мундштук кларнета і решта частин інструменту забиті крихтами соняшникового насіння, яке загнило. Видно мій попередник, перед тим як грати, лузав насіння, тож і загидив інструмент. Я почистив забруднені частини, помив – не допомогло! Чимало днів мив і гасом, і бензином, і спиртом, сушив на повітрі, і врешті решт кларнет перестав смердіти. І тут з’ясувалась ще одна прикра обставина. Щоб кларнет грав, потрібна тростина, а її якраз і не було. Прийшов на репетицію, пожалівся керівнику оркестру.
‒ Ти поки вивчай аплікацію (які клавіші треба натискати, щоб видобути потрібний звук), а я тим часом спробую роздобути тростину.
Мабуть чекав би я ту тростину до нових віників, якби не батько. Його колега, що раніше працював за кордоном, часто їздив у справах до Києва. На прохання батька купив у валютному магазині жадані тростини. Поставив я тростину, так як було намальовано і написано в книжці і спробував заграти. Але в мене нічого не вийшло, кларнет дико верещав на одній ноті. Прийшов на репетицію, пожалівся керівнику.
‒ Кажуть, тростину треба підготувати певним чином. Є нюанси у видобуванні звуку. Я сам всього цього не знаю – сказав керівник, - але в мене є знайомий саксофоніст. Я його запрошу на наступну репетицію, він тебе навчить.
Я чув тільки про одного саксофоніста в місті. Наша школа знаходилася в центральному парку і навчалися ми в другу зміну. А який же центральний парк без танцювального майданчика? В суботу під час останнього уроку знадвору в клас вривався звук саксофона: «А на восточном полушарії віжу очі твої кариє …»
‒ Віталік, Віталік, – захоплено шепотіли дівчата.
Після уроків йшов додому повз танцювальний майданчик і бачив того Віталіка. Невисокий, міцно збитий парубок в яскравій сорочці. На шиї під комірцем сорочки барвиста хустинка. І, головне, вузенькі, останній писк тогочасної моди, темні окуляри. Віталік зі своїм саксофоном завжди попереду, на самому краю сцени, постійно рухався, вихилявся, пританцьовував. Дівчата в школі потім на перервах в коридорі пробували відтворити ці рухи.
Невже саме цей музика прийде на наступну репетицію і буде навчати мене грати на кларнеті? Я у своїх мріях уявляв, як навчуся, і разом з Віталіком буду грати на танцювальному майданчику. Він до того часу постарішає, і тоді дівчата будуть захоплено виголошувати моє ім’я.
Спочатку все відбувалося, як в казці. Прийшов саме Віталік. Його очі загорілися хижим блиском, коли я витяг з кишені і поклав на стіл прозору пластмасову коробочку з іноземними золотистими написами. Віталік тремтячими руками взяв коробочку, прочитав написи і з якимсь незрозумілим мені сумом сказав:
‒ Ці готувати не треба, вони вже готові.
Він відкрив коробочку, витягнув тростину, припасував її до мундштука. При цьому докладно пояснював мені – що до чого. Заграв якусь швидку, а потім сумну мелодію. Зупинився, тяжко зітхнув і раптом його очі спалахнули:
‒ Слухай, малий, навіщо тобі стільки тростин. Візьми собі три-чотири, тобі їх вистачить на все життя, а решту дай мені. Я ж кожної суботи граю на танцях, мені їх ох як багато треба!
‒ А ти мені що?
‒ Що ти хочеш?
‒ Окуляри!
Віталік вже був потягнувся за окулярами та раптом зупинився:
‒ Знаєш, ці тобі не підійдуть. У мене вдома є кращі. Я прийду на наступне заняття і принесу їх тобі.
Я погодився. Хоча Віталік не з’явився ні на наступне заняття, ні на якесь інше. Я його більше не бачив. На танцмайданчику здаля звичайно ж бачив, але так, щоб можна було спитати: «Де ж мої окуляри?», зустрітися не довелося.
Музика мав рацію. Залишених мені тростин вистачало на весь час гри на кларнеті. Невдовзі ми переїхали в інше місто. Там теж поруч був і клуб і духовий оркестр. На цей раз мене прийняли. Склад інструментів оркестру стандартний – без кларнета і саксофона. Довелося знову починати з найпростішого інструменту. Та я досить швидко рухався по оркестровій ієрархії, і коли старші парубки пішли служити до армії, став провідним трубачем. Єдиним школярем серед дорослих чоловіків, як той хлопчик саксофоніст з «Аколади». Але дівчата на мене чомусь не звертали уваги, не вирізняли, мов би я такий же, як всі мої однолітки. Я тоді вирішив, що це через те, що в мене немає темних окулярів. Я міг би купити собі такі окуляри, грошики в мене водилися, але я остерігався батька, бо був впевнений, що він цього не схвалить.
Закінчив перший курс інституту і перед тим, як їхати додому, купив яскраву сорочку, барвисту хустину та темні модні окуляри. Іду по рідній вулиці, а на мої сорочку та окуляри ніхто не звертає уваги. Так чемно поздоровкаються та і все. Деякі дорослі, правда, робили зауваження: «Що це ти начепив?». А ось однолітки, особливо дівчата, не хвалять і не гудять, наче немає на мені ні сорочки, ні хустини, ні окулярів. Прийшов додому, закинув окуляри в шухляду і подумав: «А чи варто було так бажати окуляри, що віддавати Віталіку фірмові тростини?».
Хлопці з «Аколади» заграли веселу мелодію жартівливої пісні. Треба було б посміхнутися із своїх дитячих та юнацьких уявлень, але в душі бриніли зовсім інші слова:

І золотої й дорогої
Мені, щоб знали ви, не жаль
Моєї долі молодої;
А іноді така печаль
Оступить душу, аж заплачу…

І, щоб не заплакати, вимкнув комп’ютер та пішов надвір робити онукам сопілки з бузини.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Максим Т, 09-01-2022
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.91382479667664 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …