Вже були океани до тебе таких..
І пустелі таких же, повір мені, будуть...
Добрих, тихих, привітних ...а, може, лихих..
Бо й тебе, як і всіх, на землі цій забудуть...
___________________________________________________________
..знаки...можливо, й існує щось божественне...диявольське...що постійно тицяє пальцем у нашу будучину..хоча я впевнений, що достеменно її ніхто із них не знає..просто чи то в Всевишнього, чи то в Мефістофеля існує своє бачення розв"язки нашої людської долі, свої хитромудрування, вибагливості обіцяного...а ось який шлях торувати - це вже справа кожного особисто...адже завжди під ногами їх аж три...останній - і є саме той, по якому ми ступаємо.....
__________________________________________________________
..небо... - це як безкінечність та незбагнена протяжність...в цьому, напевне, і проявляється його схожість із коханням...відчуття того, що ти розпочинаєшся, продовжуєшся та закінчуєшся.. у комусь... неначе ти є сонцем...світанковим...сутінковим...нездоланна пов"язаність...навіть позасловесна...надобразна...черезідейна... вранішнє пробудження..і раптомий..радше вибуховий...порив до банального вмивальника..щоби надати банальному вмиванню забарвлення прозорості...очищеності...повторюсь, невинності... адже, можливо, хтось..десь..вже встиг прокинутись...і набравши повні долоні знову ж таки банальної води...складає із пелюсток її капельок твій образ.. щоби вчергове проказати свою невимовну молитву..і нехай підглядаюсь..дивуються з вас..обплітковують...решта світу із його країнами, каїнами, кранами, ранами, трупами, трубами, каналізаціями.... їхня зумовлена наявність, насправді, не має жодного щомайменшого відношення до вашої витвореної явності.......
P. S. ... спускаючись на землю, анголи не розуміють, що слід залишити вдома свою дитячу наївність...тому вони й сприймають це життя крізь призми своїх розширених зіниць...спочатку... бо потім вони вже усвідомлюють сутність законів Ньютона тдтп...і навіть з розпростертими крилами...чи то пак руками... щодуху летять... чи то пак мчать...їм назустріч... чи то пак на зустріч.......волочачи за собою своє спантеличене серце...що, неначе в кулаці, затисло глибоку тріщину....неба... і збагни після цього, хто все ж таки плаче...чи то серце... чи то небо ... сльозами....
________________________________________________________
..а поблизу мене усміхнене вікно... напевне, то так, бо воно з рожевого скла... і тільки двері стримують в хаті, боронячи від розхлюпаних хмар..тримають ручкою за руку... тримають мовчки...вуста на замок..
..всякі, мабуть, існують небеса..: на шибах, в калюжах..в горнятках.. в очах...і дійсно вгадай, хто їх образив...чи сам Господь Бог ...чи сльоза...
_______________________________________________________
