Колись, певно з двадцять років тому, попросив мене парох нашої парафії на слово. Він попросив мене, щоб написати привітання для нашого Владики, який мав візитувати нашу парафію, бо добре знав, що я пишу вірші і статті до газет і часописів. Так я і погодився на це. Написав привітання, а ще приєднав свого вірша присвяченого тій події і нашому Владиці. Я думав, що мені прийде сказати це привітальне слово. Так не сталося. Отець парох дав написане мною слово зачитати іншому, молодому парафіянину, якого дідусі, а можливо що також батьки були синами Лемківщини, з якої у 1947 році нас тодішня польська влада викинула. Ця молода людина тільки що знала кириличні літери. Вона можливо, що не прочитала жодної книжки чи газети українською мовою написаної. В її хаті говорилося польською мовою будь лемківською говіркою.
І прийшов той день і той молодий хлопчина, активний в ділах для парафії зачитав з карточки вітання для Владики, яке я написав. Я написав ці вітання користуючись словниками (а маю великий Словник Української Мови), щоб все гарненько в українській мові звучало.
Коли він читав мої слова, мені стало дуже соромно. Наголошував лемківським і польським акцентами.
З того часу, буває, що вірші свої пишу до україномовних газет українською, для лемків перекладаю на лемківську говірку, а ще і для людей з рідного Надсяння тим же діалектом .
Тому буду дуже вдячний всім, які мене читають, хай збагнуть, хто я і кому це пишу…
