Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2648
Творів: 49095
Рецензій: 93740

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

ШАЛЕНА ЛЮБОВ ?...*

© Андрій Будкевич, 04-10-2021
Святославу минув 30-й рік, бучного, гучного  св’яткування не було, круглу дату відзначив в колі приятелів і колег. Вперше в житі промайнула думка: «Однолітки вже дітей до школи повели, а я ще й не одружений…». За різних обставин траплялися знайомства з дівчатами, жінками, окремим з них він симпатизував, але не більше того. Закохався по юнацьки  в 9-му класі, радше по дитячому, ото й все…

            Вероніка за своїх 27 років встигла одного разу вийти заміж, невдало, вдруге ледь - ледь не ступила на рушничок щастя. Але, наречений за кілька днів до важливої події  зрадив. Зрада не буває в пошані, в особистому житті також. Вона одразу в односторонньому порядку забрала заяву про одруження із місцевого РАЦСу. На душі було тоскно, боляче, подряпини нутра пекли сильніше ніж порізи чи подряпини на тілі. «Чому вже не вперше  розминаюся з щастям....», - ледве не приречено запитувала сама себе молода жінка.

Якщо в житті  відбуваються додатні події, багато що вдається, все в радість, напевно людина на це заслужила, буває і навпаки, тут важче розібратися, бо може і сам накликав  негатив, а може відпрацьовуєш  не свою карму, відповідаєш за скоєне своїми родичами, яких ймовірно вже й немає на цьому світі… Ніщо не виникає безпідставно...

                  Перший раз, то була любов, так тоді міркувала. Хлопець був уродженцем Миколаївської області. А до приїжджих з інших країв на Закарпатті завжди було, - щонайменше насторожене ставлення. Вголос про це не говорилося, та чи не кожен  місцевий житель з діда – прадіда підсвідомо виносив присуд: «Не свуй…». Була ще одна вагома причина, яка посприяла руйнації сім’ї. Її мати, Горпина Василівна, то - такий цікавий тип авторитарної закарпатської українки, яка повсякчас втручалася у сімейні справи доньки. Мешкала молода із своїм чоловіком Владом у будинку батьків. Батько Вероніки рано пішов з  життя, на 51-му році, до одруження доньки не дожив.  А Горпина Василівна вважала, що краще від усіх знає як слід облаштовувати молоду сім’ю.  Думка тепер уже колишнього, цебто Влада, взагалі до уваги не бралася, адже приймак…

Жити згідно чужої програми, не знаючи, навіть не здогадуючись про це, то нещастя. За спиною кожного з нас 7 родів стоїть, 128 родаків, і кожен з них у тій, чи іншій мірі присутній у нас. А жити дуже бажано за своєю програмою, цього можна досягнути. А надзавдання, - це піднятися до 4-го рівня, Простору Волі, то є можливим, працювати багато треба, з розумом, самовдосконалюватися…

             Вероніка свою необлаштованість намагалася компенсувати працею. Була навчена всьому, що повинна знати і вміти жінка, до того ж, грала на фортепіано і мала красивий голос. Струнка постава, гарна фігура,жвава, енергійна, весела, ніби все було при ній. У невеличкому містечку коли йшла вулицею і мелодійно цокотіла підборами, озиралися чи не всі хлопці й чоловіки, а от створити сім’ю, з отим одним – єдиним ніяк не вдавалося.

Святослав у період зародження приватних структур по всій Україні  пробував застосувати свої сили і знання у бізнесовій сфері. Поволі він освоювався у новому середовищі, з’явилися і цікаві, ділові знайомства. Одного разу запросили на гостину до містечка Вероніки, мало того, в родину її найкращої подруги Вікторії. Вона запросила на вечірку і Вероніку, маючи на меті познайомити колежанку зі своїм діловим партнером. Зрозуміло, про це він нічого не відав. Сталося усе не так, як гадалося…

              ВІн сидів у зручному кріслі, з келихом вина в руці, курив цигарку. Вино не пилося. Пролунав дзвінок у двері, Вікторія озвалася: «Святослав, відчини, це мабуть до тебе…». «Хто б це?», - про себе подумав він, а вголос сказав: «Не я тут господар, відчини сама». Прямо на нього по довгому коридору, що вів до вітальні, йшла струнка, рвійна, дуже приваблива дівчина, з довгим світло каштановим волоссям, модель, інакше не скажеш. Він не міг відвести погляд від неї, а в голові гупало:  «Це моя жінка, це моя жінка…». Струснув головою, намагаючись позбутися нав’язливої думки, та не вдавалося… За короткий проміжок часу вони насправді побралися. Вероніка звернулася до господині: «Вікушка, а чому цей чоловік так дивиться на мене?...». «Спитай у нього», - відказала та.

Гостина була в самому розпалі, присутні виголошували тости, випивали, жартували, веселилися. Все відбувалося так, як це водиться у товариствах які розважаються. Святослав втратив навіть апетит, хоча смачно поїсти полюбляв. Відчужено дивився на гостей, був фізично присутній, а подумки, десь далеко – далеко. Хтось звернувся до нього: «Друже, ми тебе знаємо як балакучого, веселого чоловіка, що трапилося? Ну ж бо, виголошуй заздравицю!». Він повільно встав із – за столу, і рішуче сказав: «Пропоную випити за мене». Гості були не проти, але прохали аргументувати, що він і зробив: «Я одружуюся на тій дівчині, що сидить навпроти мене, пробач, як тебе звати?». Вероніка не змовчала, оголосивши молодика божевільним, та що цікаво, за своє нове заміжжя разом зі всіма випила.

            З вечірки вони вийшли разом, йшли в ніч. Після запевнень щодо серйозності намірів: «Я полюбив  тебе сильно – сильно, з першого погляду, це не жарти. Де ти живеш, завтра об 11-й годині прийду просити руки і серця у твоїх батьків», були любощі, якими вони тільки й бувають. Гарячі, скажено – пристрасні, справжні…

Наступного ранку прокинувшись у помешканні приятеля, був дуже занепокоєний. Вчорашня пригода не йшла з голови. Швиденько привів себе до ладу, придбав розкішний букет троянд, велику коробку цукерок, пляшку найдорожчого шампанського, і вирушив за вказаною адресою. Піт крупними краплями виступав на чолі, руки легенько тремтіли. «Що зі мною?», - не міг зрозуміти чоловік. Не гаючи часу, завернув до головного ресторану міста, звернувся до знайомого офіціанта: «Налий три по сто, пляшку мінеральної , і, мабуть  все…». Горілка не п’янила, у кімнаті для особливих відвідувачів присів, закурив, сильно затягнувшись улюбленою цигаркою «Marlboro medium». Відпустило, в голові все вляглося, впорядкувалося. За певних обставин алкоголь може бути рятівним. «Розсиджуватися нема коли», - підвівся і пішов у потрібному напрямку.

Розмова відбулася небуденна, матір Вероніки вона застала зненацька. Святослав заявив про свої наміри: «Горпино Василівно, ми з Вашою донькою покохали одне одного, та вирішили побратися. Прошу руки і серця Вероніки у Вас, як у матері. Якщо є питання, то будь - ласка, цікавтеся». «Скільки часу Ви знаєте мою дочку?», - розгублено вимовила майбутня теща. «Від учорашнього вечора», - чесно відповів він. Якби за спиною господині будинку не стояв табурет, вона гепнулася б на підлогу. Опанувавши себе, вигукнула: «Веронічко, сись чоловік каже правду?». Молода, не знаючи що робити, сховалася, не знати від кого у найдальшій кімнаті. Гість теж не змовчав: «По перше, не цей чоловік, а Ваш за 5хвилин зять, а ти сонечко, виходь будь – добра, та щось говори..». І тут на порозі з’явилася Вероніка: «Мамко, він каже правду!». Молодий чоловік пішов у подальший словесний наступ: «Щось маєте проти моєї кандидатури?». «Боронь Боже», - відказала Горпина Василівна, яка здається так і не зрозуміла, що ж то відбулося… «Будемо вважати, справу залагоджено», - резюмував він. Подальший розвиток подій того дня був прогнозовано банальним…

               Невелике місто в якому мешкав Святослав з мамою, знаходилося за 28 км від міста Вероніки. Батько його  пішов у засвіти, не дочекавшись самостійної України два роки. Опісля процедури знайомства мами, Меланії Андріївни з невісткою, коли кохана вже виходила на подвір’я, син затримався на хвильку, і швиденько спитав: «Мамо, ну кажіть що - небудь, бо поспішаю…». «Сину, щоб я не казала, ти ж усе одно на ній одружишся. Правда? Тому зауважу, - була б доброю дружиною, та не для тебе, а ти, був би добрим чоловіком, та не для неї», - так загадково висловилася старенька вчителька. Син тоді особливої уваги  словам матері не придав, а даремно.

Ось вже й відгуляли весілля в ресторані «Червона гора», гостей було небагато, проте банкет видався пишний. На столах було все, чого тільки може забажати навіть вибаглива на смаки людина. Другого дня після одруження Вероніка серйозно занедужала. Легенева хвороба з дня на день просто з’їдала молоду жінку. Рекомендації різних лікарів не допомагали, полегшення не приходило, а вода в легенях піднімалася все вище і вище. Наступала загроза летального завершення хвороби.

               Його величність щасливий випадок врятував хвору. До міста завітала група лікарів із США, які люб’язно надали 2 великі пігулки, запевнивши: «Не треба боятися, нехай хвора вип’є одну капсулу нині, другу завтра, і все повинно минутися». Дія пігулок виявилася направду чудотворною, хвороби як і не було. Проминуло півроку, вона завагітніла, з’явився на світ син – Вікентій… Таким ім’ям назвали хлопчика за наполяганням мами.

Коли Вікентієві виповнилося 4,5 місяці батька забрали під слідство, на час розгляду справи  ув’язнивши  до буцегарні. За перші 7,5 місяців перебування чоловіка у слідчому ізоляторі дружина жодного разу на відвідала його. Пояснювала згодом це так: «Була сердита на нього…». Не секрет, що будь – яка особа перебуваючи в місцях позбавлення волі дуже гостро сприймає прояв  щонайменшої несправедливості  щодо себе. Святослав в цьому питанні не став винятком. А згодом довідався, що у їхніх маленьких містечках гуляла чутка: «Йому вліплять десь років з 10 позбавлення волі». «Мабуть за таких обставин я їй не потрібен», - мучився здогадками він. Потім зміст чуток радикально змінився, подейкували що: «Вже зовсім скоро він буде вдома». Ця інформація була близькою до правди, і що найважливіше, Вероніка ніби надолужуючи втрачене, почала системно з’являтися на побачення, навіть на незаплановані, цебто за грошову винагороду потрібним персонам… У нього неприязнь до дружини посилилася. Під час одного з побачень він різко спалахнув: «Що нас з тобою єднає? Нічого…». Вона демонстративно тулила до щита з прозорого пластику,  який їх роз’єднував, фото маленького сина.

У в’язниці як ніде, є багато часу на роздуми. Він пригадав, що не хотів помічати те, що їх сім’я почала тріщати по усіх швах ще до народження сина. Надто вже різними людьми вони були. Не випадково колись вивчали родовід майбутніх нових родаків аж до 7 коліна, а сім’я – це і сім Я, і сім’я (чол.). Вероніку з дитинства привчали до того, що основою філософії буття є: «Шпурувати мусай, шпурувати**…». Ця засада являється головною для багатьох закарпатських родин. Трапляються й винятки, не без того…

                Він зростав і формувався зовсім в інакшій атмосфері. Великий вплив на нього мала бабця Божена, стара аристократка, представниця давньоукраїнського шляхетного родоводу, такого ж походження був і її чоловік Володимир, дід Святослава, і другий його дід – Амвросій. Тепер  вважають, що це вже не має ніякого значення, ох як помиляються! Був творчою натурою, в 4 роки вже вмів  читати, з юнацьких літ кохався в музиці, поезії, живописі, любив історію. Батьки заклали в нього поняття першорядності духового над матеріальним. Поміж двох таких різних ян і інь панівною була тілесна,  шалена пристрасть, а щодо духовної спорідненості , то чого не було, то  не було…

Святослав таку поведінку дружини в період випробувань означив для себе, як нефізичну зраду. Пробачити пробачив, та забути не зміг. Не хотів жити разом з жінкою, котра при біді не хоче бути поруч. Потребував від неї не грошової, чи речової допомоги, розумів, що їй дуже важко одній з маленькою дитиною. Очікував доброго слова підтримки, усмішки, запевнень що любить його попри все….

           Третя  спроба Вероніки створити власну родину виявилася теж невдалою… Його ж життя після розлучення на тривалий час пішло під укіс, але він вистояв, і поволі почав вириватися із цупких обіймів затяжної кризи. Рятувало незважаючи  на найбільші труднощі, вміння бачити, нехай і на чималій відстані – блимання вогника надії, який свідчить - життя триває, отже мусиш жити на повну…

Андрій Будкевич (Буткевич).

*«УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА ГАЗЕТА», 17.02.2021 року.

**Шпурувати (з місцевої говірки)  означає – заробляння грошей головне у житті. Простіше – гроші понад усе.



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Інра Урум, 04-10-2021
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.39755487442017 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …