Скажіть, прошу, як слухати нам когось, хто не знає Бога, бо не хоче знати? Що такому нині я спроможний про Нього сказати? Дороги, якими він іде, ведуть його в життєву каламуть.
Нам про це треба не тільки говорити, повчати, а може й кричати, щоб шукав розуміння. Дивлюсь на таких людей, бачу терпіння, чую стогін тих, які з ним ідуть…
Бачу тих, які їх ведуть у життєву безодню.
На жаль вони за ним ідуть, як вівець отруєна отара ведена до кошари, щоб там ночувати.
Бачу, як недовчені люди, мов ті вівці, які ідуть на заріз, ідуть пропадати. Того пояснити не в силі безбожна святість.
І тому ти, поклавши на спину нерозуміння, ідеш як блудна дитина далеко десь від рідної хати. Приймаєш терпіння за те, що мав колись твій тато, а нині знаємо, що не зі своєї вини, все втратив через того, в якого Бога не було. Нині немає людини, яка могла б тобі сказати хто ти. Тим, які слухають тебе і його, то лишень час тратять.
Життя триває. Світ стоїть там, де вчора.
Церковні дзвони, якщо є, сумної грають. Тебе лякає голос їх. Скрипка голосу не міняє. Грає. Знай, що десь за хмарами сонце світить… вийде з за хмар, буде гріти.
Глянь, біля тебе ростуть діти. Також твої діти.
А ти? Де ти? Цураєшся рідною говорити, а якщо говориш, то тільки на самоті десь скрито…
Тою скритістю почнуть жити твої діти.
Забув про гори, про розкинені між ними полонини. Забув, чиїм ти внуком, чиїм сином… А там, на рідне Надсяння, на Лемківщину сідає роса рання. Чиста вона, як сльоза діда, а може й батьків твоїх, яких в чужину кинув не їх гріх.
Не спи, коли треба нести хрести на роздоріжжя, в села, яких може нині вже нема, на попелище, де стояла колись дідова хижа… Своєю поведінкою скажи, ким ти для себе, для родини, для рідного краю?
Чи ти ще є, чи тебе між своїми вже немає?
Сестра волосся чеше. За тином собака бреше. Час поспішає.
В снах говоримо, бо віримо, що є добро, що воно є десь там, далеко. Воно нас не торкає…
Хтось влітає в спогади батьків. Хтось все минуле забуває і починає ворожий спів, як гімн, несвідомим людям своїм. Спитаєш, хто він? Ким він? Я не знаю. Ти не знаєш.
Але й він нічого про себе не знає. Так воно є нині тут в чужині. Той хтось тратить своє і тихенько пропадає. Ось таке слово моє, затраченим в гущавині дурниць і брехні тобі невідомий друже…
31.08.2021р.
