В одному царстві, тоталітарному государстві жила собі школа. Школа як школа. Сіра двоповерхова будова на хаотичному дворі, де можна було в будь-яку мить отримати в око камінцем, горіхом або сніговою кулькою. Просто так. Ні за що. Порядку не було. Директор новий був, романтика була (і я там був), а орднунга не було. Таке в житті трапляється – не дивуйтеся. Потім десь про директорів окремо напишу. Це ж пєсня. Квінтесенція вікового бігу по граблях від мощнєйшого егрегора. Та, ладно. Ще не на часі.
Так ось. В школі на той час красиве було лише одне – великі вицвілі літери на фронтоні з настановою від друга всіх голодних діток.
«Вчитись, вчитись і ще раз вчитись».
Геніально! Це тіпа, як – садити, садити і ще раз садити. Нє, це точно ще зарано. Ліпше так – орати, орати і ще раз орати. Або - їсти, їсти і ще раз їсти.
І чому було б не написати одразу на тій облупаній школі – "дважди два – чєтирє?" Це ж окончатєльне бінго.
Ми всі учились понємногу, чіму небудь і як небудь. Є один предмет, який я ніколи так і не осилив. Хімія називається. До сих пір формули з рівноваги виводять. Хімії нас вчила мамина колега і товаришка. Діти прозвали її Фасолькою. Чому? Напевно, тому що була Єва Прохорівна маленькою та надзвичайно активною. Ботаніку викладала, знову ж таки. Родом з Бердичева – повністю вписувалася в етнографічний тип цього славного міста, як зовнішністю, так і характером. Прям, агонь, але трошки мімо.
Взагалі-то, вчителів зазвичай називали приблизно так – Марічка, Оксанка, Вєрка. А хімічку – Євкою і Фасолькою, коли як. А мою маму прозвали Людмилкою. Чесно кажучи, я тоді аж занадто близько до серця брав оцю наївщину. Діти не вкладали в клікухи негативну енергетику. Скоріше, вказували на своє панібратське відношення до старшинства.
Фасолька любила порядок, якого в школі не було, свого чоловіка та гусей. Їх вона випасала прямо на шкільному подвір'ї. Трави та бадилля тоді там вистачало на всіх. Бігала за своїми виводками у розпачі. Ті часто чинили якусь шкоду, за що чули від Фасольки заслужену добірну лайку. «А щоб ви жили!!!» лунало то з одного боку двора, то з іншого. Чистий Зіновій Гердт в ролі Паніковського.
А на уроках безсердечні учні виводили вчительку з рівноваги і тоді лайка ставала більш цікавою, викрученою, пасіонарною. Вибачте, не озвучую, бо карма таке не любить. Українці кричать одне, думають інше.
Часи були жорстокі. «І Лєнін ще такой маладой». Майже все життя я вичавлював із себе совкову агресію. Занадто багато її було – в школі, армії, на роботі. Хімію я не вчив, бо вона потребувала багато ресурсів. Серйозний предмет. Сили пішли на інше. Фасолька бігала по класу, заспокоювала дітей – ті відбилися з рук. Не до хімії було…та й не пригодилася вона мені в житті. Ну, і ладнєнько.
