Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2648
Творів: 49108
Рецензій: 93761

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Роман-мозаїка

Вежа "Моцарт" 18

© Natalka Myshkevych, 19-07-2021
Частина VI
L’Ete Indien

І. Ясухіро. Doloro.
Після невдалого візиту до Києва Ясухіро ще кілька разів приїздив до України – і кожного року йому здавалося, що востаннє. Тепер він зовсім посивів, і перетворився на субтильне втілення нашого стереотипу літнього японця. В останній рік Ясухіро втратив єдину близьку людину – маму, яку він, на відміну від багатьох його співвітчизників, самовіддано доглядав до останнього дня. І тепер він занурився у глибоку і безнадійну депресію.
В останні роки у мами швидко розвивалася хвороба Альцгеймера – здебільшого японці доручають піклування за такими батьками комфортабельним закладам. Ясухіро боявся розлучитися з єдиною жінкою, яка його любила – навіть коли від матері залишилася лише безмовна тінь.
І тепер він залишився наодинці зі своєю самотністю. Японська самотність, особлива, оспівана у витончених віршах, намальована тушшю на сувоях і описана в сотнях психологічних романів – самотність людини у перенаселеному місті і в загубленому в горах селищі, напевно, є зворотньою, темною стороною філософії дзен. Ясухіро культивував свою самотність, не купляючи навіть найпростішого мобільника. В його будинку не було інтернету – він перевіряв пошту раз на тиждень в університеті.
У важку годину тепло згадалися старі українські друзі. Написав їм короткого і дуже сумного листа. Ввечері того ж дня Аліна відповіла простими щирими словами підтримки. А ще за декілька днів Ясухіро несподівано отримав повідомлення від професора, якого не бачив уже понад рік. Професор запропонував посаду в новій лабораторії.
Це була перша справжня робота Ясухіро в Японії. Він не міг опанувати свої почуття, вважав запрошення професора справжнім дивом, і ніяк не пов’язував його з листом від Аліни. Ясухіро з натхненням поринув у роботу. Нові проекти обіцяли нове життя. Тепер йому довелося орендувати кімнату поблизу Університету, тож додому повертався лише по вихідних. Старий будинок занепадав, маленьке рисове поле заросло нахабними паростками бамбуку. Доглянуте колись господарство нагадувала пожовклу середньовічну гравюру із сухим деревом і сумним листям, що летіло невідомо куди. Лише високий кущ золотих чорнобривців (тропічний клімат давався взнаки) нагадував про щасливі молоді роки, щиру українську родину і сільське обійстя, де давня подруга зірвала для нього дозрілу жовту квітку.
Уве. Lirico.
Повернувшись до Німеччини, Уве облаштувався у великому північному портовому Гамбурзі, що славиться своїми старовинними складськими приміщеннями, сотнями мостів і, звичайно, гамбургерами.
Гамбург видався найбільш ФРН-шним  містом з усіх німецьких міст. Приблизно такими були загадково-привабливі капіталістичні міста з політичних детективів нашої юності. Тривожна музика, темне небо, дрібний дощ, люди з піднятими комірами плащів, спокусливо модерні будівлі упереміш із середньовічними будинками, архаїчні наземні ділянки метро і суворі лютеранські собори, величезні дзеркальні вітрини відсвічуються у темних водах каналів. І, звичайно, затишне кафе із найсмачнішими у світі гамбургерами. Секрет привабливості цього міста зовсім не веселий: більше 50 процентів будівель були знищені жорстокими атаками американських бомбардувальників під час Другої світової війни. І досі тут залишилось багато незабудованих ділянок. Але будівельники ювелірно заповнюють порожнини суперсучасними лаконічними будівлями, які не вирізняються серед старовинних домів висотою й розмірами. Кожний з таких будинків  є взірцем  сучасної архітектури. Найпривабливішим для туристів місцем є порт на річці Ельба, схожий на казковий замок. Але родзинка міста - це найбільші в світі складські приміщення. Збудовані у 19 сторіччі з червоної цегли та вже потемнілі від часу, похмурі й таємничі, вони щільними шерегами стоять на берегах вузьких каналів, ніби виростаючи із води, і надають місту  антураж містичного тріллера.
На новій роботі Уве швидко обвикнувся і почав придивлятися до колег. Його увагу привернула ефектна, спортивна й стильна білявка з рисами обличчя скоріш виразними, аніж правильними. Енергійна й організована, вона розмовляла з невідомим йому акцентом. Уве був зачарований її привітністю та легким стилем спілкування. Потроху зав'язалися відносини. З'ясувалося, що схожа на докорінну німкеню жінка приїхала з України, з Києва − міста, яке зіграло фатальну роль у долях Уве та Марічки. Однак враження від нової знайомої були настільки позитивними, що чоловік знехтував згадкою про це місто.
Ілона згадувала свої перші роки у Німеччині. Фірма, в якій їй запропонували роботу, знаходилась у самому центрі Мюнхену, поряд із казковою площею Марієнплац. Кожної неділі на площу збираються тисячі людей – вони заповнюють усі кафе, п’ють пиво, слухають вуличних музикантів у коротких шкіряних штанах і чекають на головну подію тижня. Рівно о 12 годині на багато оздобленій башті старої ратуші відбувається ляльковий перфоманс у супроводі чарівної музики. Через півгодини після колоритного дійства площа миттєво стає порожньою – адже в неділю ринок, магазини і більшість ресторанів зачинені.
Якщо Німеччина – країна майстрів, то Мюнхен – їхня столиця. У вигадливо оформлених вітринах крамничок виставлені шедеври місцевих ремісників: пістряві годинники із зозулями, фасонисті дерев’яні лускунчики, громіздкі керамічні келихи, барвисті тарілки та вінтажні ювелірні прикраси. В антикварних магазинчиках вишикувались шереги друкарських або швейних машинок та громіздких годинників з боєм. Апофеоз торгівельної справи відбувається на початку зими, коли відкриваються незліченні ятки з різдвяними сувенірами. Перерахувати витвори фантазії художників неможливо – тут і святково прибрані іграшкові кімнати, і квартири, і цілі будинки. Особливо зворушливі крихітні телевізори, на екранах яких відтворені сцени з життя Санта-Клаусів. А про різноманіття кренделів, пряників, тортів, пирогів і марципанів у кондитерських годі й казати.
А увечері в німецьких містах починається нічне химерне життя. Людей на вулицях меншає, перехожі стають глядачами велетенського театру: з денних хованок виходять на яскраво освітлені сцени вітрин вифранчені дорослі Барбі і Кени і розпочинають свою феєричну гру. Найбільше ваблять вечірніх городян веселі та пухнасті звірятка, що бавляться, гасають та грають у футбол за склом дитячих крамниць. Часом біля них збирається аудиторія не менша, ніж у вуличних акторів.
Попервах Німеччина видалася Ілоні неймовірно комфортною для життя країною. Люди чемні і доброзичливі, завжди готові прийти на допомогу – за винятком випадків, які стосуються хоча б найменших грошей. Поліцаї коректно тримаються у тіні – на відміну від кремезних чорно-білих французьких жандармів, які полюбляють влаштовувати ефектні тусовки і вечірні перегони з оглушливими сиренами.
Ілоні подобалося вмоститися на великому м’якому дивані у демократичному кафе, де кожний відвідувач мав власну філіжанку, і спостерігати за сімейними сценками. Літні елегантні подружжя з породистими псами, растаманські парочки, жорстко-металеві тінейджери, які приходили на зустріч із сивими, гладкими і добродушними бабусею та дідусем – усі вони виглядали ситими, врівноваженими і беззлобними.
Єдині, хто не вписувався у загальну німецьку ідилію, були водії автобусів та контролери жіночої статі. Після першого шоку від спілкування з цими фуріями Ілона вирішила, що непогано було б їх перевдягнути в есесівську форму.
Офіс, до якого прийшла працювати Ілона, увесь виблискував білозубими усмішками. Але після кількох місяців перебування в ейфорійному стані вона помітила, що за порогом офісу її спілкування закінчується. Завжди компанійська і відкрита до контактів, Ілона не змогла ні з ким потоваришувати, спілкувалася в основному з вихідцями із східних, «постсовкових», земель. А душу можна було відвести хіба що в неділю у православній церкві, де збиралися різноманітні слов’яни, яких у Баварії не менше, ніж турків.
За рік Ілона отримала нове призначення − з південної мальовано-фахверково-іграшкової Баварії вона переїхала до овіяного північними вітрами морського Гамбургу.
У новому офісі їй стало зовсім самотньо. Лише один із співробітників видався Ілоні щирим і готовим до спілкування. Він все життя прожив у Франції, і в офісі його сприймали як чужака. Ілоні здавалося, що чоловік втомився від невпорядкованого нервового французького життя і потягнувся до неї, відчуваючи в ній надійність і врівноваженість. Сама ж Ілона в його компанії нарешті змогла розслабитися і не контролювати кожне слово. Після першої кави вони почали зустрічатися.
Довідавшись про подробиці невдалого шлюбу Уве, Ілона чомусь згадала історію з далекого минулого. Коли вона була ще зовсім молодою дівчиною, то потрапила до лікарні зі струсом мозку. Їй дуже пощастило із сусідкою, жінкою, значно старшою за неї, але набагато цікавішою за багатьох її одноліток. Марія була підтягнутою шатенкою з довгим, гладко зачесаним волоссям і зеленими мигдальними очима. Тонко виліплене обличчя з віком не зіпсувалося, тонкі дрібні зморшки лише підкреслювали аристократичність рис. З-під лікарняного халату виглядала майстерно вишивана сорочка. Марія була природженою співрозмовницею, вона вміла віртуозно грати багатими барвами свого глибокого голосу, надаючи йому чи задушевного, чи то глузливого відтінку. Жінка від душі підтримувала сусідок – кого уважним співчуттям, а кого – жартівливим буркотінням. Лікарняну депресію знімало як рукою. Єдине, що порушувало гармонію її образу – тугі пов’язки на передпліччях. Марія ніколи не скаржилася і не видавала жодної інформації про себе, але однієї ночі не витримала, і виплеснула перед Ілоною усі свої почуття.

III. Марія. Agitato
Марія мала так багато талантів і таку незвичайну для жінки ерудицію, що знайомі не могли второпати, чому вона працювала у замизканій районній бібліотеці імені Павліка Морозова. Її заповнений книжками і квітами закуток нагадував професорський кабінет. Марія була затятою профспілковою активісткою, радо забезпечувала колежанок путівками та матеріальними допомогами і щедро роздавала поради щодо сімейних проблем. Вчительки, перукарки, секретарки, продавчині й нотаріуси з усього району приходили до неї на «консультації» та ароматний чай з бергамотом.
Таку популярність не могла не помітити завідувачка, стара партробітниця, і почала присіпатися до Маріїної роботи. Для пенсіонерки, яка ще працює, немає більшого ворога, аніж жінка «перспективного» бальзаківського віку. Незабаром дріб’язкові причіпки переросли у справжню жіночу війну. Бібліотечні дівчата хоча й полюбляли старшу колежанку, але ніколи не підтримували її у конфліктах. Але Марія так блискуче відбивалася від недолугих нападок шефині, що читачі за тоненькою перегородкою задихалися від сміху. Найсильнішою рисою її характеру було незнищенне почуття гумору, який варіював від світлого, дитяче-наївного, до різних відтінків чорного. Інколи від її ризикованих жартів втрачали мову запеклі матюкальники.
Якось один із постійних відвідувачів, прослухавши словесну баталію двох амбітних жінок, назвав ефектну і гонорову бібліотекарку Марією Стюарт. Прізвисько всім дуже сподобалося, але з часом дівчата понизили її в статусі, і тепер називали «Наша Стюартесса». Назвище дуже пасувало Марії, тим більше, що вона полюбляла вузькі спідниці, охоче демонструючи читачам свої шляхетні коліна. Ці спідниці й були найбільшим подразником для круглої, мов помідор, начальниці, яка роками не знімала брунатного кримпленового костюма.
Особисте життя Марії було абсолютно недоступним для співробітниць, вони знали лише, що в неї троє синів і чоловік Роман, молодший від неї на 16 років.
Насправді ж удома в Марії було так само затишно і впорядковано, як і в її кабінеті. Вона так майстерно вміла будувати відносини, що кожному з її «хлопчиків» було добре й на самоті, й при купі. Але коли життя стає занадто щасливим, слід чекати біди.
На бібліотеку насунула нудна бюрократична комісія під зловісною назвою КРУ. Три сумно вдягнені тітки декілька днів поспіль зачинялися у кабінеті начальниці, звідки доносилися роздратовані голоси. Під кінець останнього дня тижня з кабінету вибігла червона, з розпухлим обличчям шефиня, картинно вказала товстим пальцем на Марію, і пафосно виголосила: «Я ж не можу за усіма слідкувати, ось вони й роблять,що їм заманеться!»
Марію довго і пристрасно допитували втомлені тітоньки. Мова йшла про суми грошей, які начальниця привласнювала при закупівлі книжок. Зрозуміло, що спростувати це недолуге звинувачення Марія змогла без зайвих зусиль. І все ж, пережитий стрес мав для неї трагічні наслідки. Пізно вночі, коли вона, зовсім знесилена і засмучена, нарешті поверталася додому, з-за рогу раптово на шаленій швидкості вилетіла машина. Марія залишилася живою, але отримала струс мозку і сильні забиття. Довелося їй прожити у лікарні цілий місяць, аже поки вона змогла впевнено рухатися. Прийшовши до тями Марія дуже побивалася, що кинула родину напризволяще. Але з’ясувалося, що її рідні зовсім не безпорадні: Роман з хлопчиками щоденно навідувались до неї, приносили домашню їжу, яку дуже швидко навчилися готувати, розповідали новини, читали їй книжки. Коли ж вона повернулася додому, то й квартира зовсім не виглядала занедбаною. Марія з гордістю відчула, що в неї назвичайно міцні тили. Завдяки своїм «хлопчикам» вона досить швидко відновила свою форму.
Коли вона вийшла на роботу, ніхто навіть не згадав про причини її довгої відсутності. Начальниці на місці не було, бо вона увесь час була зайнята судовими справами. Здавалося, тепер нічого не мало порушити рівновагу в душі Марії.
За декілька місяців сталася жахлива авіатроща, про яку писали у газетах всього світу. У катастрофі загинув молодший брат Марії разом з усією родиною. Залишилась лише п’ятирічна дівчинка, яка разом з хлопцями на той час була в батьків Романа в селі. Племінниця стала четвертою дитиною у сім’ї, довгоочікуваною дівчинкою. Але кмітлива й весела від народження, після страшних подій вона отримала яскраво виражений невроз і кожного дня доводила прийомну маму до приступів задухи. До того ж, дівчинка почала дуже сильно заїкатися, і Марії довелося щодня водити її на лікування до логопеда.
Роман останнім часом дуже багато працював і повертався додому пізно. Він розповідав, що алярм у лабораторії пов’язаний із приїздом аспірантки з Парижу, адже з її появою проявилася звична розхлябаність відділу.
Одного дня Роман зібрався у відрядження на Десну. Марія за звичкою прийшла провести його на автовокзал. Серед його колег вона помітила маленьку, дивно вдягнуту іноземку, і зрозуміла, що це та сама аспірантка, яка спричинила в Інституті такий шарварок. За звичаєм Марія приязно привітала дівчину, аспірантка чемно відповіла їй, але вузькі чорні очі обпекли арктичним холодом. Груди на мить стисла якась невідома досі сила.
Марія розривалася між дитячою поліклінікою, школою, бібліотекою і квартирою, де їй добряче діставалося від коників племінниці. За цією гризотою жінка зовсім забула про неприємну зустріч.
Коли ж Роман повернувся з відрядження, Марія з першого погляду відчула, що він уже не з нею. Вона гарячково прокрутила в голові обставини останніх тижнів і раптом з моторошною чіткістю усвідомила, що з аспіранткою все зайшло дуже далеко. Знайомий вже задушливий спазм у грудях, який вона вперше коротко відчула на автовокзалі, тепер не відпускав доти, поки до кімнати не залетіла перемазана фарбами племінниця, схопила Марію за спідницю і потягла показувати свої шедеври. Коли дихання відновилося, Марія заходилася витирати заляпану підлогу, адже ось-ось мали повернутися хлопці.
З Романом вдалося зберегти лагідно-іронічний тон, але між іншим Марія кинула, що жити без нього вона не зможе. Незважаючи на легковажність розмови, Роман одразу збагнув, про що йдеться. Його ставлення до дружини різко змінилося, він з головою поринув у домашні клопоти, а по вихідних відновив культпоходи до зоопарку. Марія полегшено подумала, що найгірше позаду.
Два місяці пролетіли у біганині і виховальних пристрастях. Аж раптом Роман оголосив, що вирушає в експедицію на Канівське водосховище на два місяці. Присутність в експедиції аспірантки не підлягала обговорюванню.
Марія зрозуміла, що цю війну програла. Вона занадто добре знала свого коханого, щоб припустити, що він міг зрадити її в такий драматичний момент заради різноманіття у сексі. Все було набагато гірше. З гіркотою Марія усвідомила, що яскрава імпортна лялька дозволила Роману відчути себе чоловіком, а не улюбленим найстаршим хлопчиком. Темна задушлива хвиля вкрила її з головою, перед очима вигравали веселкові кружала. В одну мить усі інші проблеми здались мізерними і безглуздими. В голові пульсувала єдина думка: все закінчилося!
Марія прокинулась у реанімації. Їй було добре. В її житті тепер існували лише неймовірно чиста кахляна стінка, годинник із зеленим циферблатом і делікатні голоси медсестер за тонкою стінкою. Турботливі досвідчені руки виконували за нею всю її роботу, а головне – кололи чудодійні ліки. Марія воліла б залишитися тут назавжди.
Але коли її перевели до загальної палати, вона зазирнула у зарюмсані очі сусідок, послухала їхні істеричні сповіді і відчула, що потрібна людям. Захотілося чаю з бергамотом. Життя поверталося.
А ще за декілька днів прийшов Роман. Він взяв відпустку за свій рахунок і майже оселився в лікарні. Чоловік не ховав очей, за рідним тихим голосом і знайомим насмішкуватим тоном Марія визначила, що все погане залишилося у минулому житті.





Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анатолій Азін , 21-07-2021
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.67993712425232 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …