Стоїть дід на воротях у червоних чоботях із червоним прапором в руках. На голові шапочка, на спині латочка, а в кишені партбілет.
Йде коза-дереза, квітами-перлами закосичена.
-Кізонько моя люба,
Кізонько моя мила,
І чого ж ти не любиш нашої власті?
-Та й не пила і не їла, тільки бігла через місточок - рельси, рельси, шпали, шпали - мало ногу не зламала. Тільки бігла через гребельку - турбіни гудуть - чистий Армагеддон. Робіть, діду, що хочете, а в колгосп не піду.
-Та як же ти не підеш, як і кабан-іклан пішов, і лисичка-сестричка пішла, і вовчик-братик пішов, і зайчик-стрибайчик теж. І котик із півником як жили удвох, так удвох і пішли. Кривенька качечка - і та пішла в колгосп, пошкандибала. Тільки ведмідь-набрід не пішов, то тепер у тайзі ліс валить бензопилкою.
- Не піду. Не для того мене мати повивала, а повиваючи співала.
- Ага. Прям тобі Соломія Крушельницька.
- Я б ото на лічності не переходила.
- А в колгоспі ж комунізм. Радянська влада плюс електрифікація, молочні ріки в кисільних берегах, од кожного скільки не жалко, а кожному хто скільки хоче. І що характерно, блага усілякі ллються повним потоком!
- Не піду. Не хочу, щоб із мене ті блага тричі на день машинною доїлкою доїли!
- Е-е-е, щось не туди ти, козо, гнеш! Тобі вже й машинне доїння не таке. Не хочеш, по-хорошому, буде по-поганому. Судитимемо тебе нашим революційним судом!
Стукнув-грюкнув древком об землю, зашуміло, загуділо, тільки прапори цвітуть, а з-за повітки Змій-Горинич виповзає. Сів коло стола з каламарем на табуретку, щоки роздуває - всі шість, очі - всі шість - горять, а із трьох пащ вогонь шугає.
Права голова каже:
-Винна.
Ліва голова каже:
-Ніт, не винна.
А середня, мігренєва, каже:
-Ну, хіба із цими ахвирістками приймеш коли-небудь консенсусне рішення?
Стали золотого рубля циганського кидать. Випаде орлом - арешт і примусові роботи. Випаде решкою - арешт, примусові роботи і конфіскація. А стане на ребро і так день до вечора простоїть, то відпустить.
Як кинули рубля, впав орлом, підскочив, перевернувся, впав уже решкою, знов підскочив, перевернувся, а тоді як став на ребро, то так ото і вкляк.
Стали думать та й гадать як би діло це владнать. Революційний суд, він хоч і строгий, зате ж справедливий. Якщо побачить, що де лажонув, то зразу помилку й виправить. Тому отак опреділили і приказали записать: козу посадить у холодну й держать там, аж поки добровільно бомагу не підпише, що в колгосп іде.
Коза це як почула, закричала на весь вигін:
- Не бувать такому!
Стіл із каламарем на Змія-Горинича перевернула і помчала що той Рембо через тин, через перелази, та як була на каблуках, так з каблуками на тополю пірамідальну й видряпалася.
Сидить коза вверху древа, голосить. Кругом поле, як те море широке, синіє, а угорі гуси-лебеді летять.
- Гуси, гуси, гусенята! Візьміть мене на крилята!
А ті одповідають:
- Ми такі питання самі не вирішуємо.
Знову гуси-лебеді летять. І ці кажуть:
- Не в нашій компетенції. Питайте начальника поїзда.
А внизу вже козенят плаче семеро. Дід привів на мотузку. Дерево обступили, ратичками на стовбур спираються, кумедно так голівки задирають, квилять, просять:
- Мааааамо, злазьте! Мааааамо, злазьте!
- Не злізу, діти! Хоч би й хотіла, то не зумію, не та в мене конституція, - і гірко заридала.
- Конституція у нас одна - радянська! Дітей в інтернат! - скомандував дід. - Не пропадуть. Виростимо справжніми комуністами. Одного, понімаєш, роду, та не одного класу!
- Прощавайте! Ждіте волі! - закричала коза. - Не жить мені на цьому світі! Зазнаю наостанок радості польоту, нехай то навіть буде падіння!
З усіх сил відштовхнулася від дерева чотирма ногами, змахнула ними раз, змахнула другий і… полетіла. Та не вниз, а вгору.
Летить коза й думає: ти бач, як усе просто. Скільки ще є всяких прихованих резервів у організмі. Щоб не той стрес, то й не знала б.
Чи гарна моя казочка, чи ні?
Чи розповідать далі, чи ні?
