Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2648
Творів: 49108
Рецензій: 93761

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Щоденник

І тоді бог сказав мені французькою

© Станіслав, 22-06-2021
Вона раптово розвернулася на барному стільці до мене, подивилася швидким цупким поглядом прямо в очі і сказала:

- Станіслав, тобі туди не треба. Це - пекло.

Потім розвернулася назад до столу і продовжила веселу застільну розмову про свою  подоріж по справах на копалини Атабаски. Посміхаючись. Я досі не розумів цього раптового контрасту моменту і списував на типовий емоційний бзик франкомовної канадки. Втім, канадка була з Акаді.

Вона завжди мене називала повним іменем "Станіслав". На відміну від інших франкомовних друзів і знайомих в Канаді, які коли знайомилися божилися не називати мене цим жахливим американським іменем "Стен", але які мене наступного дня так і кликали: "Ecoute Stan. A propos de...".

Більшість моїх знайомих франко-канадійців були квебекуа, тобто народженими в найбільшій, найнаселенішій франкомовній провінції - Квебек. Але тут в провінції Альберта серед франкомовної громади було багато і акадіців, тобто народжених в яскравому етно-культурному регіоні на сході Канади - Акаді. Вона була з Акаді, а значить більш усміхнена, відкрита, ще більш креативна, ніж креативні але дуже внутрішньо закупорені квебекуа. По роботі вона була моєю начальницею, тобто менеджером.

Отже, ми сидимо за столом в якомусь ресторані на півдні Едмонтону. Ми - це така собі франкомовна діаспора в суцільно англомовному місті. Так, я українець був, або відверто сказати - я мав честь бути частиною франкомовної громади Едмонтону, майже цілий рік.

Тоді, за тим круглим столом я не зрозумів контрастного, як бризки холодного душу ривчастого "Тобі Туди Не Треба". Вона мені не близький друг, але ось так розвернулася до мене і категорично поставила крапку на моїй зацікавленості. Вже зараз, коли пройшло більше 10 років, коли я став старшим, я зрозумів цю швидку акадійську мудрість.

Коли переосмислюєш чим ти займаєшся, чим ти займався всі ці роки, який вибір робив, розумієш: тоді, за цим столом, від цієї жінки з Акаді, це була репліка Бога.

Потім, пізніше, ще один життєвий епізод. Українська церква в центрі Калгарі, ранкова служба. Сонячний день, те прозоре повітря, яке уважний спостерігач помітить в Калгарі не лише розглядаючи Великі Скелясті гори на горизонті міста, а навіть на телевізійних картинках з домашньої гри "Калгарі Флеймс". Навіть в пропахлій ладаном церкві тут це сухе і чисте, розріджене гірське повітря. Біля української церкви чепурні, дорогі блискучі авто на парковці. Панянки в чистих дорогих пальтах, сивочолі, поважні. Одна іншу питає: "Як твій онук?" "О, він у мене такий молодець!" - молодішає лицем друга сивочола панянка - "Він влаштувався на роботу в oil industry, в Конкліні!"

Конклін це одне з індустріальних містечок на півночі Альберти. Якщо Калгарі це квітнуче місто на півдні то Конклін три години літаком на північ провінції. Між Калгарі і Конкліном столиця провіції Едмонтон, який називають "воротами на північ". Коли ти рухаєшся на північ чи то літаком, чи то на авто по прямому як рейка хайвею №2 то на півночі бачиш зовсім іншу Альберту: немає тут гір, немає тут блискучих дорогих авто. Всі менеджери, офіси, дорогі ресторани залишаються позаду в Калгарі. Починається канадська північ. Дерева стають низькими, земля довкола дерев вкривається сірувато-зеленим мохом. Доріг стає все менше. Ті, що  прорізані мисливцями і лісорубами стають піщаними. І це особливий пісок. Пісок цей як чорнозем на Чернігівщині - вязкий, якщо прилипне до взуття не відмиєш. Робить його вязким нафта.

Пару годин трасою на північ від Едмонтону починаються нафтові піски Атабаски. Одне з найбільших родовищ нафти в світі. Нафту тут видобувають відкритим способом. Величезні крокуючи ескаватори скидають важкий пісок у також величезні вантажівки. Вантажівки як великі стомлені тварини, які ніколи не сплять по колу возять пісок від екскаваторів до переробних фабрик неподалік. Фабрики, як залізні міста з картинок утопій лязкають мільйонами колес, шарнирів і димлять натужно, гублячись урбаністичними краями ген в лісах. Вночі, особливо взимку все це залито холодним білим електричним світлом. Таку картинку можна або любити, або ненавидіти.

Коли я сам попав в Конклін, Форт МасМаррі я їх полюбив. Особливо за те, як дбайливо піски і ліси відновлюються. За квітнучі міста і заможних аборигенів індіанців на дорогих авто, один з яких з любовю показував мені на спеціально обладнаній оглядовій зупинці що людина може творити руками.

В Атабасці, як і в Сибіру, на нафтових родовищах працює чимало українців. Я б сказав, що українців приманює це світло, ця високо організована, індустріалізована потуга. Цей запах мастила і нафти. І в цьому небезпека.

То де ж пекло? Режисер Спілберг прилітає з своєї вілли на каліфорнійському узбережжя на нафтові піски і десяток камер знімають його стурбоване обличчя. Його турбують птахи. Українець бачить багату ресурсом землю. Родючу землю. Бо те, що людина викопує з під землі народжує довкола заможні міста, великі сильни родини, освіту, прогрес. Спілберг летить того ж дня назад в Каліфорнію, українці залишаються тут надовго, назавжди.

В Едмонтоні я знаю одного громадсько активного українця, який пише часом для Української Правди. Креативний, соціально активний він кожен другий тиждень працює з величезними нафтовими механізмами, вимазаний в мазут. В Україні сказали б "працює як той чорт". Невисокий, жилястий він щопятниці повертається додому і пише ледве відмиваючи руки від нафти. Пише, бо не може не писати. Втім, він виключення. Більшість українців, українських помислів ці залізні слони індустріальної Атабаски зжирають. Як зжиралися українські мрії на Донбасі, в Сибіру, на Дальньому Сході Росії. І ось в цьому пекло.

Родинна легенда переказує, що мій прадід працював на Донбасі. Але недовго. Повернувся на Чернігівщину. Жорстка пропозиція Джона Хюза привабила селянина та не втримала. Хто зна, якісь гальма, який внутрішній романтизм. І не лише прадіда. Мій дід (по іншій лінії) повернувся від лабораторій університету і авіації в радянське село пасти корів. Щось тримає наш рід від індустріальної воронки. Можливо це інтуітивно відчувала моя менеджерка?

Очевидно, що українська бабуся в Калгарі бачить успіх інакше.

Я - запойний роботяга
Але спорожніли мої баки
Як та бляшанка з під пива
З самого дна сміттярки

Я розгубився на дорозі
Та чую дивну казку
Про той рай в Альберті
Де пекло залишають для пивниці      

"Це про працівників з Сходу!" пише на Ютюбі збуджений роком пісні коментатор, маючи на увазі Акаді і інші регіони з яких їдуть заробітчани в Альберту. Ця пісня - All Hell For A Basement є одним неофіційних гімнів Альберти.

Колись давно давно в Монреалі мене приголомшив колишній киянин, який тримає піццерію в українському районі на Бобьєн. Коли я сказав йому, що приїхав сюди вчитися він мені відрізав:

- Чоловіче, у тебе вже є діти. Ти розмовляєш українською, ти здоровий. Навбіса тобі це навчання? Українці в Монреалі заробляють на будівництві, ремонтах. У них найкращі контракти. Зароблятимеш добре і вже завтра!

Скільки разів я повертався думками до цієї української мудрості. Втім, ця щира порада було чим завгодно та "не від бога".

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Natalka Myshkevych, 22-06-2021

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анатолій Азін , 22-06-2021
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.61985397338867 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …