(за мотивами оповідання Юрія Камаєва "Книжник" http://www.gak.com.ua/creatives/1/4951)
«Немає такого слова…»
Камаєв Юрій
«Веселі, брате, часи настали...»
ОЕ
- Хєр! – Голосно вигукнув Чернетник.
Книжника аж пересмикнуло.
- Немає такого слова... – почав сивочолий Книжник, заперечливо хитаючи головою, але Чернетник, хоч і ставився до сивини з певною повагою, не дав старому закінчити чергове моралізаторство.
- Аз, Букі, Вєді, Глагол, Добро... Продовжувати? – запитав він і глузливо розсміявся.
До кімнати заглянула Оленка. Була якраз година щовечірнього чаювання із Книжником, тому на таці Оленка несла дві чашки з чаєм (зелений, з жасмином), та піалу з малиновим варенням, яке так полюбляв Книжник.
- Ой, пробачте... – Оленка розгублено подивилась на Чернетника. Той був вдягнутий у рвані джинси та чорну футболку з надписом «Сучукрліт руліт!», волосся мав кислотного кольору, а у вусі виблискувала сережка. Він зустрів погляд дівчини, посміхнувся та привітливо помахав рукою.
- Здоров була, красуне! Не стрємайся, я не кусаюсь.
- Як не соромно! – гримнув на нього Книжник. – От же ж дав Бог онука...
- Чернетник, - відрекомендувався тим часом новоприбулий. – завітав ото до вас, так би мовити, по програмі культурного обміну та підвищення кваліфікації.
- Дуже приємно, - чемно відповіла Оленка. – А я – Оленка. Чи не хочете чаю?
- Нє, дякую, в мене із собою, - Чернетник підморгнув Оленці й дістав з кишені маленьку фляжку. – Твоє здоров’я, мала!
- Припини! – роздратовано вигукнув Книжник. – Пити цю гидоту та ще й одразу на «ти» переходити! Це неприпустимо!
- Упс... І справді якось негарно вийшло, ми ж навіть на брудершафт не пили... Оленко, чи не поцьомали б ви мене, а то дідо так просто не відчепиться. Ну, будь ласочка, ну, цьом, - Оленці звісно не дуже до вподоби прийшлась така нахабна поведінка, але і дивитись без усмішки на потішні гримаси маленького чоловічка було неможливо, і недовго повагавшись Оленка послала тому повітряний цілунок.
- От і добре, тепер можна на ти переходити, дідо ти не заперечуєш?
- Господи, дай сил мені витримати все це... – Книжник закотив очі до гори і перехрестився двома перстами.
- Дідо, прокинься! На дворі двадцять перше сторіччя, старообрядник-хрінів!
- Нема такого слова!
- Хрін – рослина така. Старообрядники, кажуть, полюбляли її дуже.
- Оленко, - Книжник благально подивився на дівчину. – Не слухай ти цього негідника. Хоч і рідна кров, але... Ох, в сім’ї не без... гхм... Яка ганьба для всього нашого поважного роду Книжників. Не повіриш, Оленко, в дитинстві він був дуже вихованим хлопчиком, а потім почав читати усіляку... гхм, погані книжки читати почав, сплутався з чернетниками і пішов до них у навчання... Хоча яке там навчання... – розпачливо зітхнув старий Книжник.
- Дідо, усьо пучком! Не филюйся, ти ще пишатимешся онуком! Про мене ще всі газети писатимуть!
- Аякже! У рубриці скандали тижня.
- Нічого, чорний піар – також піар!
- Нема такого слова!
- Дивно, - посміхнувся Чернетник. – піар є, а слова – нема. Парадокс. Нє, дідо, піар, сука, корисний.
- НЕМА ТАКОГО СЛОВА!!!
- Авжеж! «Но зла Юнона, суча дочка, розкудкудакалась як квочка...» Нє, ну, ясєн пєрєц, не Карпо-Дереш, та свого часу теж чувак усіх на вуха поставив, а потім ще й мову літературну на основі його та Шевченкової творчості примудрились забабахати.
- Де ти таких слів набрався!
- В нових підручниках їх повно.
- Бачив я ці «підручники». Оленко, - звернувся Книжник до дівчинки, яка уважно слухала суперечку двох маленьких чоловічків. – Уявляєш, що то за «підручники» в них? Сучасний український сленг!
- Словники сучасного українського сленгу, - з наголосом на першому слові заперечив Чернетник. - А отже – підручники нічим не гірші за твої, дідо, талмуди.
- Це ракова пухлина на тілі нашої солов’їної, калинової мови, а не підручники!
- Ти ще скажи, що вони її «паплюжать»! – зареготав Чернетник.
Оленці стало шкода старого Книжника і вона вирішила прийти до нього на допомогу.
- А що значить надпис на вашій футболці? – звернулась вона до Чернетника.
- Сучукрліт, то – Сучасна Українська Література, - почав той пояснювати Оленці очевидні речі.
- Зрозуміла! – радісно вигукнула дівчина і безневинним голосом запитала, – А «руліт» - руська література?
- Молодець, мала, - не розгубився Чернетник. – Один бал на користь мого діда.
Відчувши мінімальну моральну перемогу Книжник вирішив перейти у наступ:
- До речі, щодо того слова, з якого ми почали. Так, звісно, саме так у старослов’янській мові називалась сучасна буква «Ха». Але старослов’янська мова не є попередницею української. Вона навіть з іншої групи мов!
- Дідо, дик, хто заперечує? Чи то ти вирішив переповісти мені перший семестр першого курсу? Зрозуміло, що то інша група мов, але ж і ти, мабуть, не заперечуватимеш, що саме її східні слов’яни юзали в якості літературної? Це навіть не шняга з Північної Америки. Культурні, освічені люди Київської Русі користувались саме нею.
* * *
- Олено Юріївно, а я теж пробую писати. Не могли б ви підписати мені книжку?
Видатна українська письменниця, посміхнулась дівчинці, яка підійшла до неї із книжкою і не довго думаючи написала:
«В середині кожного з нас живуть дві чарівні істоти. Книжник і Чернетник. Книжник – консерватор, пурист. Чернетник – новатор, блюзнір, нахаба. Книжник – традиція, збереження знань. Чернетник – експериментатор. Книжник ніколи не помиляється, бо знає як треба. Чернетник – не знає як треба, а отже часто помиляється. Книжник без Чернетника – застигла традиція, мертва. Чернетник без Книжника – хаос в якому життя неможливе.
Нехай у твоєму серці знайдеться місце для них обох!
Успіхів!»
