Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2648
Творів: 49116
Рецензій: 93775

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Роман-мозаїка

ВЕЖА "Моцарт" 12

© Natalka Myshkevych, 03-06-2021
VIII. Про мене. Gaudioso.
Коли я вступала до Сорбонни, за іронією долі оселилася у будинку поруч з модерною церквою під назвою «Нотр-Дам-де-Чайна». Хоча поряд були аж дві станції метро, перші дні я ніяк не наважувалась у них зайти. Коли ж потрапила туди, була вкрай здивована  архаїчністю підземки. Довгі, вузькі, заплутані коридори, неоковирні кахляні стіни з пишними золоченими багетами, що обрамлюють дисонуючу з обстановкою модерну рекламу, ручки на дверях вагонів – не натиснеш, не поїдеш. Вагони здалися мені вузькими та незручними, а колії незвично покрученими. Розгонисті поїзди хвацько вилітали з тунелів, здіймались на мости, круто завертали та мчали містом, змагаючись з не менш спритними автобусами.
Найцікавіше, що є в паризькому метро, – пасажири. Я довгий час розважалася, намагаючись визначити, з якої країни хто приїхав. Чорняві, схожі на римських легіонерів хлопці, подібні до пастухів старезні африканці, тібетські монахи з коричневими, порепаними, немов вирубаними зі скелі обличчями та анімешні японці. Великого клопоту завдавали мені квитки. Використані картки попервах я складала до кишені та потім не могла відрізнити від нових. Якщо я завмирала перед турнікетом, намагаючись відкрити його непридатним квитком, мені обов’язково допомагав хтось із пасажирів. Найбільш критичним для мене було потрапити у допоміжний вхід на станцію, в якому немає ані каси, ані автомата. Але й тут милосердні парижани не полишали мене в біді. Одного разу якийсь хлопець перескочив через турнікет і впустив мене зсередини. Іншим разом, пізньої ночі, допомоги, здавалося, чекати не було звідки: єдиними пасажирами була юна парочка, яка завзято цілувалася по той бік турнікету. Звичайно, я ніяк не могла відірвати їх від такої важливої справи. Однак хлопчина все ж помітив мене, хутко підбіг до турнікета, пропустив мене своєю карткою і знову кинувся в обійми подружки.
Звертатися на вулиці за допомогою до французів – суцільна втіха. Нерідко зустрічаються такі ґречні, стильно одягнені городяни, що  ніби  вийшли з романів про французьку аристократію. І то не біда, що розібрати їхню відповідь майже не можливо, бо половини звуків вони не вимовляють – адже можна ще раз у когось перепитати й примножити задоволення. Зовсім інша справа питатися у темношкірих французів. Вони, наче одесити, обов’язково відповідають запитанням: «А звідки ви приїхали?» Інколи, побачивши, що до них наближаються туристи, засмаглі торговці просто починають перераховувати країни. Я довго не розуміла, навіщо така цікавість? Можливо, так вони намагаються «розкрутити» клієнтів? Скоріш вони тренуються розпізнавати людей за зовнішністю. Бо досвідчені сенегальці, обвішані брелоками-башточками та велетенськими хустками із видами Парижа, побачивши туристку зі слов’янською зовнішністю, уже не питають, а впевнено вітаються: «Здрастуйте, мадам!».
До хорошого звикають швидко. Перший шок від капіталістичних крамниць за кілька місяців змінився почуттям підсвідомої вини перед своїми земляками. Особливо гостро я відчувала його, коли заходила у відділи, заставлені стосами сніжно-білого туалетного паперу і різних видів жіночих прокладок. Мені здавалося, що якби я перерахувала цей асортимент перед моїми подругами, в них би з’явилася до мене класова ненависть. Я згадувала, як мій респектабельний тато акуратно розривав на прямокутні клапті газету «Правда» і складав у спеціально склеєну коробочку в туалеті. Недоліком цієї газети була велика кількість фотографій Брежнєва, від яких на пальцях залишалися чорні масні плями.
Перші місяці я ходила у звичному для мене одязі православної парафіянки. Але потім мені здалося, що мене приймають за мусульманську фундаменталістку. І я вирішила, що маю вдягатися, як всі – у те, що подобається.
Під час лекцій я часто зустрічалася поглядом із Гарньє. Він був улюбленцем студентів, а студентки відверто залицялися до нього. Мені здавалось, що йому не дуже подобалась така настирливість. Але мене чомусь ці фіґлі дратували ще більше. Розповідали, що професор колись втратив ще зовсім молоду дружину та сам виростив сина. Переповідали також, що він успадкував від батька, відомого вченого, велику квартиру у кварталі Маре – поряд із площею Бастилії.
Нерідко ми подовгу розмовляли після занять, дискусії продовжувались у затишних кафешках Латинського кварталу. А потім по мосту ми переходили через Сену, і Ролан посвячував мене у таємниці невідомих для туристів вулиць і дворів.
Першi масовi iммiгранти — а це були євреї — з’явились у Парижi ще у V столiттi. Хоча «погроми» почали ще хрестоносцi, з ХIII столiття євреї грунтовно облаштувалися бiля Парижу на мiсцi болота, осушеного тамплiєрами. Згодом цей район опинився майже у серцi Парижу, але й досi називається Ле-Маре — «болото». Iз кiнця ХIХ сторiччя Ле-Маре залюднили єврейськi вихiдцi зi Схiдної Європи, в основному з Росiї та України, якi додали в паризьку культуру певного колориту. А iз середини ХХ сторiччя у палiтрi Ле-Маре з’явилися левантiйськi вiдтiнки — сюди переселилися бiженцi з Пiвнiчної Африки. Еклектичнiсть субкультури, що сформувалася внаслiдок цих мiграцiйних хвиль, доповнюється сусiдством китайського мiнi-кварталу та «гей-селища».
Центральна вулиця Розьє добре вiдома з фiльму «Пригоди рабина Якоба». У минулому це було мiсце проживання кравцiв, а нинi — цiлий парад крихiтних бутикiв, що чергуються з ятками з вигадливо прикрашеними вiтринами i по-одеському дотепними вивiсками. Чого вартi хоча б «Кошерна пiца» та «Кошернi сушi». Або ресторан «Sascha Finkelstain», який пропонує «vatroushkas» та «blinis». I всюди квiти: у горщиках, ящиках, на клумбочках — якщо не живi, то хоча б намальованi на керамiчних плитках або склi. Вузесенькими вуличками по-дiловому сновигають духовнi особи у хутряних шапках-колесах, пiдлiтки з пейсами i професорського вигляду панове.
Квартира колись великої родини Гарньє була на четвертому поверсі старовинного будинку, з такими знайомими з улюблених фільмів широкими білими сходами й прозорим повільним ліфтом із витонченими кованими ґратами та дзеркальною стіною. За високими поважними дверима квартири рафінованість і амбітність закінчувались: великі апартаменти безладом нагадували студентське житло. А я, розглядаючи старовинні побляклі фотографії та картини у темних рамках, стелажі з товстезними книжками й старозавітну настільну лампу, згадувала свій тимчасовий притулок на Бесарабці й нашу першу зустріч у задушному пильному залі бібліотеки.
Ролан закінчив музичну школу, і, хоча не став музикантом, продовжував грати у квартеті, що складався з його шкільних друзів. Раз на місяць квартет збирався на квартирі Гарн'є для репетицій, які закінчувалися таким улюбленим французами застіллям. Колись я вважала, що сумісні трапези з випивкою й піснями найбільше у світі полюбляють українці. Виявилося, що французи поважають такий спосіб спілкування не менше.
Час проминав швидко, а я все частіше затримувалась у квартирі Ролана і вже сміливо хазяйнувала на його просторій кухні. Музичне товариство схвалило мою присутність. Тож коли Ролан подарував мені класичну коробочку з перснем, я майже не здивувалась.
Рік потому у нас народилося маленьке диво з товстенькими пальчиками й білими кучериками на потилиці   ̶  Летиція.



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© Dj. Djojz, 05-06-2021

Усяка хранцузька всячина, та в нагороду - Летиція!

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Олександер, 03-06-2021
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.54093217849731 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …