А море, море- аморе... Так багато про нього мовиться, а я його вже готова була
зненавидіти разом із тими горами з усіх боків.
Поле, то зовсім інша справа. Тихо, спокійно, немає людей, нав′язливих очей,
зойків та оголених підсмажених тіл. Є він. Лише він панує у світі- величний
господар- Спокій... Він в усьому- у шелесті трав, у гомоні птахів, у шурхоті
звірят, у шипінні гадюк, у серця рівних ударах. Лиш тут воно може заспокоїтись,
забути про все. Дивись- ось дорога, по ній треба іти босоніж, бо це ж свята
земля. Відчуваєш? Відчуваєш, як вона дихає? Бачиш, як здіймається її соковите
тіло, як тепло, лагідно аж ніяк не пече, а гріє твої підошви?
Тут все починається, сюди й повертається, тут початок і кінець, тут є усе й нема
геть нічого, це Всесвіт і першопричина буття... Голова іде обертом не від
солодких слів, не від примарливих фантазій чи сновидінь, а од ароматних
всепоглинаючих хвиль. Ідеш, зриваєш і розтираєш у долонях квіти. Це- сріблястий полин: зверху- п′янкий терпкий трунок, схвильований й від того трохи незґрабний,
занурюючись, стає злегка солодко, але тягне все далі, вже нема змоги зупинитися,
а найглибше, там, де вже не буде місця, і повітря, балансуючи на кічику
найтоншої голки зі стогоном втіхи втратить рівновагу й полетить геть у прірву-
до болю довершено і неповторно...
І буде сонце, і піде дощ, і виросте стіна, і в мені зазеленіють духмяні трави.
Дощ настільки наполегливий і самовпевнений, що я підкорююся його чоловічій волі та до щенту в ньому розчиняюся. Він змушує мене робити вільні легкі вчинки та діяти за покликом душі. Ось і зараз дужими краплями він збуджує мої сонні, сховані відчуття. Взуття летить десь далеко в кущі, я жбурляю його подалі, бо хочу відчувати дощ всім тілом, навіть кінчиками пальців.
Іду по дорозі, земля тремтить і звивається під потоками води. Струмені заливаються мені під комір, стікають тисячами струмочків по шиї, спині, омивають усі мої вигини та впадини. Стікають по животі все нижче... Піднімаю голову догори і краплі торкаються моїх губ, моїх очей. Вологі вуста мої шепочуть уривчасті слова молитви-вдячності за насолоду буттям, втіху дощем...
