Спокуса.
В кімнату, обладнану під гримерку, музиканти заходили без посмішок, вони ледве пересували ноги від втоми, а Сашко – Вальтер – відразу впав на диван, його корчили судоми від незручного взуття в яке його нарядив Гарик заради сценічної феєрії.
– Мама мія! О-о-о! Мама мія! – стогнав знесилено бідолаха соліст. – І як вони на цих підборах все життя швендяють, мабуть в жінок закладений інший генетичний код. Вадим, всівшись на крісло, відразу заплющив очі, ніби відгородившись уявним муром від подальшої екзальтації свідомості. Ейфорія сцени все ще вирувала в його душі.
– Ура! Це перемога!!! – заволав не своїм голосом Гарик, увірвавшись в гримеру з купою ошаленілих прихильників. – Ми всім довели, що «Сталеві крила» рано списувати в утіль. Гарик по черзі цілував музикантів. Прихильники теж бажали чимось проявити свою відданість гурту. Вони наперебій сипали похвали, бажали хоча б пальцем доторкнутися до своїх кумирів. Одна за другою почали лущати відкорковані пляшки шампанського. Гримерка враз перетворилася на Содом. Світлана ліктями розштовхувала нахабних дівчат, прихильниць молодого соліста, які, немов навіжені, були готові розірвати Вальтера на шматки. Нарешті вона прорвалася до Вадима, саме в ту мить, коли одна із дівиць запропонувала йому випити на брудершафт келих шампанського. Вадим відмахувався руками, бризки шампанського стікало по його обличчю. Світлана своїм тілом затулила нещасного від неминучої спокуси.
– Відстань! Це мій чоловік! – викрикнула вона, рішуче відстоюючи свої права володарки першого поцілунку вдячності, а сама ревниво поглядала в бік Сашка, який вже лизькав шампанське і не цурався гарячих поцілунків. Вона добре знала чим закінчуються такі феєричні оргії.
Якийсь гладкий і дуже доброзичливий пан, що в обнімку стояв з Гариком, раптом оголосив:
– Запрошую музикантів і їх палких прихильників разом відсвяткувати цю щасливу подію відродження в ресторані «Стріла Амура». Таксомотори чекають біля входу.
Світлана ні на крок не відступала від Вадима, вона була його оберегом, аби він, не дай Господи, окрилений успіхом свого відродження як музиканта, не піддався на спокусу пристрасті, свого давнішнього ворога – зеленого змія, дух якого кружляв у повітрі банкетного залу, наповнюючи хлипкі душі музикантів і їх шанувальників знемогою п’янкої насолоди.
Гучні тости, викрики привітань, клятви в любові, здобрені хмільними напоями, розслабили публіку до звичайнісінької безшабашної пиятики. Світлана пильно слідкувала за келихом Вадима і, час-від-часу, наповнювала його мінералкою. Вона відчувала, що зараз діється в його душі, а тому відволікала його своїми розмовами. Не випускала вона зі свого поля зору і Сашка, що сидів напроти в обнімку з двома дівицями, вони нахабно, на видноті у всіх цілували його, захлинаючись дзвінким сміхом, ніби дратуючи її до ревнощів. Їх погляди з Сашком частенько перетиналися, Сашко лише знизував плечима, виказуючи жестами, що це лише забава і для нього нічого не означає.
Вадима застілля гнітило. Він гостро відчував, як внутрішнє бажання випити келих вина примушувало його волю до відчайдушного спротиву. Нерви були натягнуті, як гітарна струна. Ще мить і струна лусне, і життя перетвориться в прах. Бажання випити хоч ковток алкоголю було настільки нестерпним, що в нього навіть слина зварилася в роті, перетворившись у в’язку клеєподібну масу, яку він вже був неспроможний ні проковтнути, а ні сплюнути. Вадим сидів зціпивши зуби. Він лише зрідка ковтав остогидлу мінералку, аби якось промочити горло.
Зворотна сторона музикального життя мала свої примхи, вона, немов «чорна вдова», одвічно ловила в свої розставлені пастки зарозумілих музикантів-ласолюбів, що в променях слави губили почуття самозбереження, віддаючись на поталу жіночої легковажності, або ще гірше – шкідливим звичкам синтетичного задоволення.
Подих диявола-спокусника Вадим відчував за своєю спиною. Диявол, ніби граючи на струнах пристрасті нещасного, пригнічував волю, затьмарюючи свідомість.
Вадим почав піддаватися його злодійським чарам, його воля вже майже не чинила опору. Ось-ось мало щось статися непоправиме.
Танцювальна музика і фальшивий голос ресторанного лабуха з піснею «Ах, какая женщина» змусила Сашка звільнитися від настирної опіки молоденьких дівчат і підійти нарешті до Світлани.
– Дозвольте вашу дружину запросити на танець? – офіційним тоном запитав він Вадима.
– Вибач, але я не танцюю, – розгублено промовила вона. – Ми з Вадимом збираємося вже додому. Світлана поглянула нерішуче на чоловіка.
– Всього лиш на один танець, я благаю, – Сашко скорчив гримасу нещасного.
– На один танець дозволяю, – диявол-спокусник радісно заплескав у долоні за спиною у Вадима.
Світлана в запалі танцю не взріла як Вадим, з хуткістю крадія, налив собі склянку горілки і одним ковтком, щоб не відчути й запаху, піддався спокуснику.
Вогняний клубок миттєво скотився до шлунку і повільно, розчиняючись у потоках кровоносних судин, розносив по тілу нещасного насолоду хмільного божевілля.
Диявол злорадісно терзав його душу.
Вадим вже не тямив, що творив.
Дзвін розбитого посуду і ґвалт за банкетним столом, немов батогом стьобнув Світлану. Вона здригнулася в міцних обіймах Сашка, а побачивши Вадима з пляшкою горілки в руці, відразу зрозуміла причину ґвалту.
– Боже, що я накоїла, – простогнала вона у відчаї. – Він же хворий… Йому неможна пити. Це ти винен, що я залишила його наодинці зі своїми пристрастями. Ходімо швидше, заберемо його звідси, бо біду не оминути.
Сашко не відразу зрозумів у чому справа, але буйна поведінка Вадима не давала часу на роздуми.
Вадим не противився, він якось обм’як у міцних обіймах Сашка, довге волосся пасмами спадало на обличчя, погляд помутнів, тіло раз-по-раз здригалося неконтрольованим тремтінням зляканої людини. Навряд чи він володів собою.
Сашко разом зі Світланою вивели розслабленого Вадима з ресторану до замовленого таксі.
Бідолаху вже почали переслідувати фантоми пост-алкогольних жахіть.
– Що з ним коїться? – запитав Сашко міцно тримаючи Вадима під руку.
– Це довга історія, – ледь стримуючи себе відповіла Світлана, сідаючи поряд з Вадимом на заднє сидіння автомобіля, з іншого боку всівся Сашко. Коли таксі рушило, Вадим звичним рухом голови відкинув волосся за спину і гучно вилаявся. Алкогольні галюцинації, та клаустрофобія замкненого простору мабуть викликала в нього переляк. Вадим почав пручатися, потім не своїм голосом заволав так, що таксист з переляку різко загальмував і з острахом поглянув на неадекватних пасажирів.
– Все гаразд, – заспокоїв його Сашко, – товариш перебрав.
– Заберіть звідси цього клятого кота! – несподівано заволав Вадим, і почав дриґати ногами ніби намагаючись буцнути уявну тварину.
Світлана зрозуміла, що у Вадима почалася біла гарячка алкогольного синдрому.
– Я зараз викину кота, – вона хряпнула дверима автомобіля.
Сполоханий погляд божевільної людини зиркав через пасма спадаючого на очі волосся.
– Заспокойся, зараз приїдемо додому, я дам ліки і все буде гаразд, – лагідно говорила Світлана, обіймаючи Вадима за плечі. Його тіло тремтіло від внутрішнього напруження. Вадим лаявся, йому почали ввижатися якась бісовщина.
– Пропащий мужик, – з огидою промовив таксист, зупинивши машину біля вказаного під’їзду.
Сашко нарешті й сам зрозумів про великі проблеми у Вадима з алкоголем. «А як це позначиться на їх подальшій музичній кар’єрі? Для Гарика, це також мало бути неприємним сюрпризом», – думав він, допомагаючи нещасній жінці майже силоміць доставити буйного музиканта до дверей квартири.
– Дякую, – крізь сльози промовила Світлана. Тепер я впораюся сама. Але Вадим знову став пручатися, він не хотів заходити до квартири, йому там ввижалися собаки і коти. Він лаявся, як вуличний пройдоха, дриґав ногами, уявно розганяючи собачу зграю:
– Пішла геть! Пішла геть, Хамка! – викрикував не своїм голосом Вадим лякаючи сусідів. Всім було невтямки, кого він лаяв «хамкою». Сашку лячно було залишати Світлану одну з хворим чоловіком. Вони силоміць заштовхнули його у відчинені двері.
Квартира відразу перетворилася на божевільню. Вадим по кімнатах ганяв уявних собак: стільці, подушки, вази на підлозі – все полетіло шкереберть. Буйність набирала серйозних ознак. Світлана зрозуміла, що їм у двох не впоратися з проявом білої лихоманки, вона стала терміново набирати номер телефону їх лікаря-нарколога. Сашко, влучивши мить, накинувся на Вадима і спробував його силоміць вкласти на ліжко, але марно. Той, з нелюдською силою збив його з ніг і вискочив на лоджію. За мить в його руках вже була стара скалічена гітара, якою він став трощити все навкруги. Потім дзенькнуло розбите скло. А потім…
Що було потім ні Світлана, ні Сашко достеменно не зрозуміли – вмить настала тиша…
Першою кинулася на лоджію Світлана. У Сашка здибилося волосся від її несамовитого репету…
З висоти восьмого поверху, в тьмяному світлі вуличного ліхтаря, виднілося на асфальті розпластане тіло людини.
Світлана втратила свідомість.
Сашко в розпачі, по мобільному телефону, викликав швидку допомогу.
ЕПІЛОГ
Дивно було б тут, на облюбованому заможними людьми острові Мадейра, серед мешканців готелю «Reid’s Palace», не помітити закохану парочку, що кожного вечора, в ресторані, замовляли стіл напроти оркестру екстравагантних молодих музикантів. Вони слухали циганські запальні мелодії, смакували духмяне вино місцевих виноробів, перешіптувалися, пліткували, споглядаючи на витребеньки сп’янілих сивочолих ловеласів. Іноді вони танцювали улюблену португальцями самбу, під загальні оплески відпочиваючих. Молодий чоловік, по-літньому, бездоганно одягнений в костюм від «Ermenegildo Zegna», був дещо молодший від своєї партнерки – надзвичайно красивої шатенки, що вдавала із себе закохане до нестями дівчисько.
Жінка була одягнута в вечірню сукню кольору «морська хвиля». Локони волосся хвилями розсипалися по її оголеній спині, спадали на груди, сором’язливо хоронячи під собою діамантове кольє, що час-від-часу виринало на грудях красуні, аби спопелити своїм чарівним сяйвом похітливі чоловічі погляди.
Молодик, під час танцю, вправно підтримував жінку у відвертих рухах експресивного ритму, він був сильним і ловким партнером. Жінка – навпаки – не така запальна, вона швидко втомлювалася, іноді, навіть не встигала перебирати ногами. Тоді вона звисала на його руках, а він її цілував у губи, шию, оголені плечі, доводячи красуню майже до екстазу.
– Моя Серіта, – ласкаво шепотів він їй на вухо солов’їним переспівом. Наголос на останню букву цього дивакуватого імені, чи прізвиську, надавав особливого шарму і відвертої розкутості. – Як же я тебе кохаю!.. Любов моя!..
– Вальтере… облиш… – благала вона свого звабника грайливим голосом. Незнайома для сторонніх мова нікого не дивувала – тут панувала лише любов і пристрасть улюбленців долі.
Зазвичай сюди, для розваги, пристаркуваті багатії привозять молоденьких дівиць і це нікому не впадає в очі, але ця парочка була особлива – заможна жінка веселилася, як останній раз, а молодик їй потурав у всьому за її ж кошти.
