Зліт у піднебесся.
Агентство «Порціон» було в творчому пошуку. Об’явлена Вадимом премія в п’ять тисяч зелених, за кращий слоган до зовнішньої реклами послуг «Земельного банку», змусила усіх співробітників перетворитися на шукачів золота посеред виру словоблуддя офісних віршотворців. Лише один Карл Броніславович здивовано розводив руками спостерігаючи за дивним, на його думку, ентузіазмом своїх українських друзів, сховати за облудними словами справжню суть рекламної акції.
– Умом вас важко зрозуміти – ви водночас хочете бути вільними людьми і заробляти гроші негідними вчинками, це добром не закінчиться, – відверто сказав він Жанні.
Сам же Вадим з полегшенням відходив від справ агентства, він, встрявши по самі вуха в рекламний бізнес відчував, що перейшов межу допустимого людського дворушництва – неможна одночасно молитися Богу і Мамоні, а тому лише музика надавала йому наснаги. В колі своїх друзів музикантів, навіть під час творчих суперечок, він відчував себе вільною людиною, він забував про остогидлі дурнуваті слогани, про білборди і вуличні розтяжки, бездушні сценарії рекламних телевізійних роликів – все те підґрунтя, що має породжувати людську уяву про обов’язкову необхідність придбати щось для себе, збуджувати манію погоні за птицею щастя. Взявши до рук гітару Вадим відразу ставав самим собою – рок-музикантом, а все інше тьмяніло в його уяві. Але, як часто буває у житті, минуле завжди нагадує про себе. Невидимий сторонньому оку його діловий зв'язок з тестем міцно тримав Вадима на гачку. «Доведеш справу по «Земельному банку» до логічного завершення, потім і вмивай руки», – суворо наказав Ілля Антонович. Тесть, немов злий ангел, сидів на його лівому плечі, підштовхуючи незримо Вадима до гріхопадіння в хвилини вагань.
Жанна, поки-що офіційно не вступила на посаду директора агентства, але вже не відчувала під собою ніг від щастя. Відзняті ролики вже монтувалися для показу в ефірі на ТВ каналах. Господи, чого там тільки не втілив у свій хитромудрий задум Карлуша – молоді звабливі дівиці-банкірші і танцюють, і співають на ганку перед будівлею «Земельного банку», підбадьорюючи землевласників до співпраці з банком словами гарно римованої каверзи на відомий хіт гурту «Сталеві крила». Все йшло по заздалегідь погодженому сценарію.
Художники-дізайнери майже закінчили графіку плаката для вуличної реклами, їм не вистачало слогана, щоб здати роботу на затвердження Людмилі. Жанна була в розпачі. Агентство знову спіткнулося на цьому злощасному девізі, що мав сфокусувати на собі своїм влучним висловом увагу тих, на кого спрямована реклама. Вадим гостро відчував за своєю спиною ту демонічну силу, яка наперекір його волі змушувала завершити виготовлення рекламного продукту феєрично-вбивчим салоганом, що немов короною мав вінчати задуману кимось акцію по втіленню в життя земельної реформи. В нього вже й вертілися на язиці скоромовка. Вадим довго вагався з нерішучістю зачепити гідність Жанни своєю пропозицією. – Заспокойся, – відчувши настороженість Жанни, сказав Вадим. – Від мене є пропозиція щодо слогана, необхідно з тобою дещо обговорити.
Вадим згадав колишні їх стосунки і лише зараз відчув полегшення, він, ніби віддячував їй своєю посадою за ті колишні миттєвості пристрасного кохання, які вона ніколи забути не могла. Вона його переслідувала поглядами, зачіпала спокусливими словами, вона готова була кожної миті вчепитися в горлянку своїй подрузі, аби він лише натякнув їй на взаємність. Але все марно.
«Свєтка міцно тримала свого бранця».
– Я хочу щоб від тебе вийшла ініціатива пропозиції слогана, якого б згодом затвердив замовник. Вадим без вагання передавав справу новому керівнику. – Саме цим ти маєш ствердити своє лідерство не лише, як керівника агентством і людини близької до власниці, а ще й як беззаперечно талановитого спеціаліста на теренах рекламного бізнесу. Спробуй від свого імені запропонувати ось такі слова слогана: «Земельний банк – це ваш захист і порада!» – все просто і зрозуміло. Маю надію – замовник буде задоволений.
Жанна відчула доброзичливість Вадима, але вагалася відразу сприйняти пропозицію як належне. Це б означало її подальшу залежність від нього, вона не хотіла втрачати свою гідність заради якогось слогана. Жанна сама з шкіри лізла вибудовуючи химеру гучних словосполучень, аби довести всім свою зверхність і не аби який лінгвістичний хист, та учувши мовлений Вадимом салоган, відразу відчула нікчемність своїх потуг. Вона почервоніла як школярка.
– Ну-у!.. облиш свою гординю для більш значущих звершень. Це все дрібниці. Я бажаю щоб ми залишалися добрими друзями. Вадим зробив крок вперед і поцілував Жанну в яскраво-рожеву щічку, чим зовсім згнітив її. Вона в цю мить була готова віддатися цьому чоловікові без вагань, але миттєве збудження раптово щезло, вони, кожний по своєму, відчули свою безпорадність і приреченість примхами долі.
– Чудові слова, я краще не придумаю, – нарешті згодилася вона. Ти дійсно назавжди кидаєш рекламний бізнес?
Вадим ухилився від прямої відповіді.
Жанна все ще не могла до кінця усвідомити, що її давнішня мрія, бути директрисою агентства (бізнес вумен), здійснилася.
– Я тут був для всіх вас випадковим попутником. Радий буду побачити тебе на концерті. Запрошую!
***
Музиканти, одягнені в сценічне вбрання і вже гримовані для дійства, перекидалися поміж собою недолугими жартами. Робітники на сцені розставляли гучномовці, тягали за собою жмуття дротів, лаялися – для них це було звичайне, перед концертне, сум’яття. Ведучий концертної програми, Аркаша, раз-по-раз визирав до залу слідкуючи як глядачі заповнюють вільні місця. – Вмерти і не жити! – гучно вигукував він ці нічого незначущі слова невідомо кому. Звукорежисер якось недолуге тарабанив пальцями по мікрофону вивіряючи рівень акустики залу; його ритмічне неодноразове повторення слова «раз, раз, раз» збуджувало публіку – в залі чулися поодинокі оплески, що з кожною хвилиною очікування посилювалися, переходячи на гучні овації. Публіка бажала нарешті побачити і почути оновлені «Сталеві крила» – енергетика залу підбадьорювала музикантів. Нарешті багатотисячний зал «Будинку спорту» був ущент заповнений. Раптом світло згасло. Почувся дівочий збуджений вереск. Коли софіти знову осяяли сцену, музиканти вже були на своїх місцях – зала гримнула дружніми оплесками. Вадим торкнувся медіатором до струн вже звичними рухами. Звук ожив через потужні підсилювачі, надавши йому впевненості, а залу відчути зворотний зв'язок з музикантами. «Янек!!! Янек!!!» – почув він своє сценічне ім’я. До мікрофону підійшов одягнений у фрак Аркаша. Він, на фоні музикантів-пришельців з космосу, був схожим на пінгвіна.
– Пані та панове! До вас знову повернулися «Сталеві крила»! Вітайте їх!!!
Гучна музика, що вмить заповнила простір, злилася з оплесками і овацією залу. Музиканти, відчувши прилив енергетики тисяч людських тіл поєднаних між собою єдиним почуттям насолоди, поступово входили в транс разом з публікою. Ритм хард-року в перемішку з новими аранжуваннями музикальних композицій Гарика в стилі фольк-рок, викликали ейфорію публіки. Соло-гітара в руках Вадима, перекликаючись з бас-гітарою, надавали відчуття легкості і космічної невагомості. Музиканти, разом з публікою, злетіли у піднебесся.
В цей час на сцену, ніби з космосу опустився вокаліст з яскраво-рудим ірокезом на голові і в чорно-червоній плащ-накидці Бетмена. Зал ахнув від несподіванки. Ведучий концерту, під несамовитий шквал оплесків у супроводі ритму рамштайну, зриваючись до хрипоти, оголосив у мікрофон:
– Зустрічайте! Співає для вас чарівний і незрівнянний, лауреат конкурсу «Босоногі хлопці» – Вальтер!
Ритм пісні «Впасти з небес» образно співпав з сценарієм дійства, а соліст, своїм ліричним баритоном, жестикуляцією рук і легкою підтанцьовкою в такт музики, ще й в туфлях на височенних підборах, підірвав зачаровану публіку до безшабашного танцю. В запалі ритміки, соліст несподівано зриває з себе плащ-накидку і жбурляє її на підлогу. Залишившись із оголеним торсом, як Фреді Меркьюрі, він доводить дівчат до божевілля.
Гарик ствердив себе, як талановитий сценарист. Дійство було нівроку.
Вадим бачив серед молоді Світлану, вона, підхоплена біснуванням натовпу, слала на сцену безкінечні повітряні поцілунки, але не йому, а солістові Вальтеру. Він же брав з гітари все, що могла надати електротехніка і талант музиканта, заради свого задоволення бути улюбленцем публіки.
– Вальтер!!! Вальтер!!! Вальтер!!! – скандував зал не даючи солісту й миті, щоб перевести дух .
