*Зупинка автобусу в райцентрі
Сидячи в районному Коропі на центральній автобусній зупинці, я малий вчитувався в саморобні таблички на смердючих паленим мастилом і бензином автобусах і дивувався колориту назв далеких незвіданих місць: Батурин, Бахмач, Борзна, Глухів, Нехаївка, Конотоп, Мена, Мезин, Ічня... Від бензинового смороду паморочилося в голові, пасажири пахли прілою соломою і перебували в стані перманентного стресу. Десна була десь поруч, але вперше я потрогав Десну руками після години їзди тим автобусом, на розбитих дорогах, без асфальту, у якихось родичів, що святкували щось і зарізали кабана.
*Кабан з бруду
Автобус трясло на дорозі зробленої з місцями калюж, місяцями засохлої багнюки. Якщо подивитися на геологічну мапу, то видно, що Коропщина врізається зубом чорнозему в поліські піски. Тому тут не лише неймовірний контраст ландшафтів, особливо влітку, але і особлива підступна багнюка.
Я чув, що родичі живуть в Нехаївці. Але від зупинки в центрі села до хати під шифером, де жили наши родичі, ми йшли не менше години. Нехаївка мені відразу не сподобалася, немає величезних верб як в Краснопіллі, немає ставків. А може й були, втім було холодно, стомлена дитина не любила це село вже з самого ранку, коли його одягли і потягнули на автобусну зупинку в селі його бабусі.
Але ось і хата родичів, і тітка в халаті з хустиною завязаною на лобі. Вона зустрічала нас поглядом стомленої доярки, до якої приїхали далекі родичі гуляти і пити. Ще й дитину привезли.
Тітка поралася біля вбитого зранку кабана. Кабан лежав вверх ногами посеред розкиданої соломи на власному подвіррі. По кутах були ще свіжі, пориті його теплим рилом ямки. Мені повезло, що ми не приїхали зранку, що не довелося бути свідком як кабана кололи.
Жінки відразу включилися в процес підготовки до застілля. Чоловіки, в якийсь свій спосіб, також. Зі сторони могло виглядати, що так і було задумано, всі зїхалися і зійшлися сюди, щоб продовжити якусь буденну гамірну спільну справу. Насправді, якщо пригледітися уважно, то можна було побачити різні характери, особливості поведінки. Ось жінка краєм ока споглядає за чоловіком, який закатав рукава нової сорочки, щоб наче б то рубати дрова, але занадто довго перевіряє сокиру і натякає іншому, що може б час і почарці. Ось молодий хлопець і його сяюча здоровям дівчина, яка, виглядає, не у всіх жінок викликає захоплення своєю красою.
*Десна надвечір
Ввечері добра мама вирвала сумну дитину з гулянки і повела до Десни. Велика річка (вона мені тоді здалася грандіозною) виявилося, була відразу через підперезане на межах болотяними кущами свійське поле. Мама і син йшли на великі верби. Високі, пишні сіверські хмари, час від часу пропускали червоне світло від вечірнього Сонця.
Десна в цьому місці була широка і як всюди по своєму довгому гирлу швидка. Ніхто не міг нарікати на погоду цього вечора, але у глибокої річки, виглядало, були якісь свої мотиви. Темні хвилі швидкими накатами розбивалися по порослі корінням старих верб глиноземні береги, прикриті зверху тонким шаром бурої землі і густої короткої зеленої трави. Вода була темною, а гребні невеликих швидких хвиль аж пінилися білим. Густі верби не пропускали низьке вечірнє сонце до води, але на самому березі промені вигравали, лоскочучи спину і шию зачарованих свідків пруткої річки своїм бажаним теплом.
Вгамувавши перше захоплення річкою, дитина цілком практично подумала, що ловити рибу на такому березі в такій швидкій воді незручно, навіть страшно. Втім, і риба тут має бути великою. Можна б половити, але чим? Та навіть аби було чим, самому страшно, а батьками не до того. Загублений вечір. Хлопець переключився поглядом на інший берег і став жбурляти у Десну камінці.
