Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2641
Творів: 48599
Рецензій: 93361

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Ретро-детектив

Обличчя Полтави

© Олекса Доніч, 26-03-2021
Двійко приятелів роздивлялися навкруги, немов бачили все вперше. Іван Іванович, який мав надзвичайно гарну пам’ять щодо документів і міг пригадати будь-який циркуляр із точністю до літери, навіть почав цитувати статтю з якоїсь учорашньої газети щодо архітектурного обличчя Полтави:

— Жодне з провінційних міст не може дати нічого подібного до Круглої площі, від якої розбігаються довгі та рівні білі вулиці. Жодне не може показати настільки витриманої в архітектурному сенсі частини. Перебігаючи в думках вулицями Полтави, якось мимоволі згадуєш прекрасні слова Гоголя.
Ампірна Полтава стала вдесятеро кращою після того, як — “по нагромадженій, часто без пуття, праці людини пройде остаточним різцем своїм природа, полегшить важкі маси, знищить грубовідчутну правильність і злиденні дірки, крізь які прозирає неприхований, голий план, і дасть дивну теплоту всьому, що утворилось у холоді розміреної чистоти і охайності”.


— Може, і вдесятеро кращою, але я би ще пройшовся різцем, бо місто зі своєю малоросійською психікою, що ніколи не перелітає навіть через тин, незабаром буде радо празнувати двохсотріччя нашої ганьби, після якої Полтава не тільки дуже швидко забула попіл Батурина, але почала пишатися славою міста московської перемоги і смерті української незалежності.
У найвищих петербурзьких колах і досі вважається, що полтавська колона з орлом — це кіл у серці України, який забила Московія, посіявши український розбрат. Зокрема завдяки єзуїту у православній рясі Феофану Прокоповичу, зрадникам Кочубею і Носу, а також корисним дурням штибу Пушкаря та Іскри, ім’я їм усім — легіон, — не змовчав Іван Никифорович, додаючи ложку історичного дьогтю.

— Йой, що ви таке кажете, друже! По-перше, не всі вони з Полтави, та й батько Котляревський і безліч справжніх козаків відмолили колишні полтавські гріхи. А, по-друге, тепер такі часи, що може і трапиться випадок щось змінити. До того ж і ми з вами народилися не де-небудь, а на Полтавщині, — потай радіючи, що на вулиці немає перехожих, спробував заспокоїти приятеля Іван Іванович. Хоч і був прикро вражений занадто дошкульною критикою полтавців.

Рудий буркун презирливо пирхнув і проказав:

— Але ж багато й таких, що славних прадідів великих правнуки… ні теплі, ні студені, ні пес, ні видра, —  потім махнув правицею в безнадії і відвернувся.

Сірко піднявся з підлоги брички, поклав волохату голову на коліно Івана Івановича і з докором заглянув йому в очі, немовби промовляючи: “Ну чого ти причепився до товстуна зі своїм ампіром, невже не бачиш, що він не в гуморі зранку? Краще почухай мені за вушком”.

Після цього деякий час у бричці панувало ніякове мовчання, однак наприкінці Дворянської вулиці поміж будинків раптом проглянув краєвид на Хрестовоздвиженський монастир. Та так проглянув, що Іван Іванович ледь не зойкнув захоплено, адже доводилося йому бачити монастир із різних куточків Полтави у всяку погоду, але такого виду, як тепер, ніколи він ще не бачив. Навіть Хлопчик скосив праве око на це диво й зачудовано фиркнув, за що отримав від Максима декілька незлих, тихих слів навпіл із легеньким стьобанням віжками.

Легкий ранковий вітерець розігнав кілька хмар на сході, і звідти виринув сонячний промінь та осяяв золоті маківки семи бань барокового монастиря, які спалахнули від того наче справжнім вогнем… Ввижалося, що цей вогонь підсвітив хмари на заході та над Монастирською горою ніжним малиновим кольором так, буцімто схід і захід сонця відбувались одночасно.
Миттю пригадалось Івану Івановичу, що в цьому монастирі, прекрасному взірці козацького бароко, чистому і простому, на відміну від пишноти київських церков, тримав свою ставку Карл XII, а з ним був і гетьман Мазепа.

Промайнула думка, що все могло бути інакше в ті криваві тижні, а тоді й наступні двісті років були б зовсім інші. З цією думкою прийшла впевненість, що побачив він зараз не відблиск минулого, але відсвіт майбутнього країни, яка ще прийде на цю землю у своїй волі та великій славі. Довготелесий мрійник глянув скоса на товстуна, який настовбурчився мов горобець, і замислився...

=== Ретро-детектив "Залізне павутиння", уривок.
https://www.facebook.com/olexa.donich

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Dj. Djojz, 28-03-2021

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анатолій Азін , 27-03-2021
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.70968794822693 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …