Я йому усе висловила. Я все вимовила йому, розмовляючи з його другом у його присутності роздумами, не показуючи, що це про нього та саме йому, при цьому не видала його.
Якби роздумами ні про що конкретне, але насправді ці думки були для нього.
Я його не видала, але він зрозумів, що це про нього. Він навіть не витримав: встав, походив та відвернувся спиною до нас: до мене та його друга.
Ні! Я вже не хочу цього кохання.
Я висловилася. Я йому сказала усе – і зрозуміла (тільки після цього), що я не хочу цього кохання.
З'явилася порожність.
Від нього відчувається злість.
А від іншого хлопця – доброта, спокій. Я відчуваю спокій, мир у його компанії. І він мене кілька разів запрошував прийти туди, куди ходить він.
Так що краще? Відчувати злість та й те, що я повзаю у ніг, чи спокій та умиротворення?
Я в будь-якому випадку скажу правду. В будь-якому випадку кожному визначу свої помилки, кожному, з ким буду мати серйозні відношення.
Мені набридло принижуватися!
Я побіжу до іншого.
