“Чому його витягують найчастіше? Що, він чимось кращий від нас? Йому значить можна, а нам “ніззя”? Він один хороший а ми всі погані?” В баночці з водою, з написом на лейкопластирі “Чисті термометри” пристрасті вирували. Від чого вода рідко бувала тут холодною.
Ніякий я не особливий, думав Градусник просто я ще з юності ніколи не підходив до своєї справи формально. Просто коли я міряю температуру тіла, то дуже хочу щоб дітки швиденько одужували. Я посміхаюся до них, і вони мені довіряють. Діляться своїми радощами і болем, таємницями і теплом. А потім, коли я показую 36,6 вони одужують.
І справді, лікарі-терапевти що давно працюють в дитячій лікарні помітили: якщо цим термометром визначати дітлахам температуру, вони одужують швидко. Але пояснення такому феномену ніхто не шукав. Одужують і добре.
Санітарка не бачила як Галинка не втримала Градусник і як він падав на підлогу. Проте звук розбитого скла, чудово чула. Рішуче і оперативно вона зібрала з лінолеуму друзки та ртуть те, що було колись точним приладом, і поспішили утилізувати це все, згідно інструкції. І де їй було чути як помираючий Градусник збираючи свої останні сили кричав: “Запишіть, що дівчинка одужала. Чуєте! Скажіть це, благаю, не забудьте сказати. Це важливо, розумієте, вона одужала!!!” І …помер.
Галинка ще довго пробула в лікарні, пізно пішла до школи, пропустила багато шкільного матеріалу. І вчилася досить посередньо.
Скоро забули про чудотворні одужування малечі.
“Діти мають дуже ослаблені організми” казали люди в білих халатах, з фонендоскопами на шиї. “Статистика показує…” і так далі.
Й справді, незадовільне харчування, погано опалювані квартири, Чорнобиль, різні економічні негаразди, могли цілком бути поясненням поганого здоров’я та поганого медичного обслуговування.
“А чому я? Я минулого разу ходив! Ти сам іди, якщо такий розумний! Мені що больше всєх нада? Я шо, особєнний?”
Вода в баночці з написом “Чисті термометри” знову залишалася теплою. Це був ще один з феноменів тієї лікарні, до якого звикли настільки, що перестали помічати.
