Коли кохаєш, ти не можеш ображатися на кохану людину, ти не можеш на неї злитися, ти не можеш їй зробити боляче. Щось усередині тобі заважає це зробити. Ти не хочеш це робити. Ти собі це ніколи не дозволиш. Тебе просить кохана людина – ти поступаєш. Ти залишаєш її у спокої, ідеш з її дороги, не заважаєш їй та не переслідуєш, коли знаєш, що кохана людина тебе не кохає та не хоче бути з тобою. Як би тобі не було важко, але ти тримаєш себе в руках та не турбуєш життя коханої людини, ти відходиш від життя коханої людини та живеш своїм, знаходячи порятунок не в іншій людині, а в собі, у своїй роботі та у своїх улюблених захопленнях. Ти живеш своїм життям, відпустив кохану людину. Може вона коли-небудь захоче до тебе прийти: я її завжди прийму. Я на нього буду чекати. Але я не буду на нього тиснути. Я не буду його примушувати. Так нічого не вийде. Нехай усе буде добровільно.
Я його кохаю.
Ти надихнув мене на багато які учинки.
Багато що я зробила уперше.
Ти – моє натхнення.
Я й чоловіку у коханні освідчилась уперше. Я задоволена, я рада, але я не можу знаходитися поряд з тобою. Я відчуваю біль. Я відчуваю те, що я тобі не потрібна, що я тобі заважаю.
А багато що може змінитися, якщо ти це захочеш. Ти ж знаєш, що я тебе кохаю. Усе ясно, без догадок, усе прямо та правдиво.
