Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2691
Творів: 51264
Рецензій: 95870

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 49359, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.238.121.7')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Просто текст

Терра Полтавщина

© Dj. Djojz, 07-03-2021
Наше причілкове вікно виходить до лугу. Дві груші й шовковиця за вікном, очеретяна ліса, далі город, що плавно збігає вниз, левада із сінокосом та ряд верб. За вербами луг і безконечні до горизонту плавні. Аїр, осока, рогіз, очерети, топке болото, сухі острови, чисті плеса і верболози. Десь там удалині, на межі між землею й небом, тече Сула - глибока звивиста річка зі швидкою течією, кручами та чорториями. За Сулою - близька і водночас невидима - починається Полтавщина. Лиш увечері, коли стемніє, можна побачити рядок миготливих вогнів із того боку.

Ми теж були колись Полтавщиною, і за губернії, і за області. Була дорога через плавні, був дерев‘яний міст через Сулу. У війну міст спалили. Потім побудували ГЕС на Дніпрі, і вода у плавнях піднялася. Суша стала болотом, а горби стали островами.
Приблизно тоді ж укотре перекраяли землі й зробили нову область, Черкаську, з межею по Сулі, а нас від Полтавщини відрізали. Все це трапилося ще до мого народження, я чув цю історію від старших, і говорилося про те з якоюсь образою, як про несправедливість і недоречність. Про Полтавщину казали, що то гарний край, що там добре жилось, і «кому воно мішало», що Полтава - це «город ого-го!», а Черкаси - то «таке, велике село», та й сама Черкаська область - «хтозна що» і «приший-кобилі-хвіст».

У моїй дитячій  уяві Полтавщина малювалася загадковою країною, terra incognita, де все особливе, небуденне і чарівне, а те, що нас від цієї казкової країни відлучили, було безглуздим свавіллям, жорстоким вигнанням із раю.

Я подовгу стояв на кручі над плавнями і вдивлявся у горизонт, але не бачив нічого, крім зелених трав, дороги, очеретів та поодиноких дерев. Мені казали: оте дерево біля горизонту - воно прямо над Сулою, це груша-дичка. Дерево я бачив, але самої річки видно не було. Разів зо два  я все ж добирався й до Сули. То була довга дорога через луки й містки, але й тоді власне Полтавщину я не побачив. Бачив крутий вигин русла, глеїстий обрив і буксирний катер, що чмихаючи чорним чадом, натужно тягнув вгору по річці баржі, повні щебеню. Далі за річкою були тільки густі високі очерети та синє порожнє небо.

Часом у ясний і сонячний день я міг угледіти з нашої кручі якусь білу будівлю геть на горизонті. Повітря над плавнями струменіло, контури будівлі коливалися, роздивитися її як слід не вдавалось, однак я знав, я був упевнений, що то вдивовижу красивий палац із садом над Сулою. Вже пізніше один мій шкільний товариш роздобув десь бінокль. Тоді я побачив, що біла будівля всього лиш ферма, та й саду ніякого нема, і то було одне з моїх дитячих розчарувань.

Уві сні я намагався плавні перелетіти. Літав я тоді багато й по-різному. Ось сиджу скраю на печі, злегка відштовхуюся від приступка ногами, загрібаю руками, наче пливу брасом, і плавно лечу десь за метр від долівки через хатину до дверей. Пропливаю біля стола, бачу там тарілки, розрізану хлібину, крихти. Далі через хату в сіни й випливаю  надвір. Або просто біжу вздовж вулиці якимись немислимо велетенськими кроками. Тіло легке і невагоме, кожен крок - це політ. А то, буває, по небу в бік плавень летять якісь гігантські небачені апарати. Закручені труби, ажурні  конструкції, метал виблискує на сонці. Їх багато, летять вони тихо і швидко. Я підстрибую, хапаюся за підніжку, виважуюся і стаю на повні ноги, міцно тримаючись за арматуру руками. Внизу пливе наша левада, верби, канава з човном на ній, наше теля, прип’яте на цепу. Бачу батька з косою і сіткою, повною трави, за плечима. Він дивиться вгору на мене, долоня козирком біля очей, а я пропливаю над ним і лечу далі над плавнями. Лечу я довго, внизу миготять очерети і плеса, але ніколи до Полтавщини не долітаю.

В рік, коли я закінчив школу, батько вирішив поїхати в гості до тітки. Вона жила по той бік Сули в селі якраз навпроти нашого, але батько не бачив її щось років із тридцять. Ми посідали на велосипеди й рушили довгою дорогою в об‘їзд. То була, справді, неблизька дорога, не дивно, що батько так рідко бачився з тіткою. Ми їхали вгору по річці, проїздили села, статечно, як це належить поважним чоловікам, віталися «Доброго Здоров‘я!» з перехожими,  зупинялися  і про щось їх розпитували. Зрештою паром перевіз нас через Сулу, і ми поїхали вниз по річці вже з того боку.

Потім ми гостювали у тітки. Вона все дивувалася: «Ой, Мишко, як же ти змінився! А син - викапаний батько!», та поривалася мене теж називати Мишком.

Коли верталися, там же в селі натрапили на книгарню. Невелика будівля прямо над річкою, впритул до очеретів. Там я купив дефіцитні тоді «Марусю Чурай» і «Країну снігу» Ясунарі Кавабати.

Якийсь чоловік погодився перевезти за троячку на наш бік. Ми завантажили велосипеди у невеликий човен, всілися самі, старанно утримуючи хитку рівновагу, й попливли. На середині річки перевізник, видно вирішив нас налякати, повідомив:
-  Оце ось тут глибина 20 метрів.
Батько після гостей був трохи випивши. Він скривив губи у зневажливу джеймсбондівську посмішку:
-  Ти що, старого моряка надумав лякать? Та я всю Балтику пройшов!
І то була майже правда. Батько, дійсно, служив на Балтиці, хоча й на березі, і по морю ніколи не плавав. Ну, може один чи два рази. Однак перевізник відразу йому повірив, з повним розумінням і повагою закивав головою і більше нас не лякав.

Далі ми їхали через плавні додому, а я все думав, що насправді нічим та Полтавщина від нас не відрізняється. І хати ті самі, і люди так само  балакають, і наша круча з їхнього боку виглядає так само загадково, як їхня сторона з нашого. А значить, ми як були Полтавщиною, так нею і лишилися. От хіба що такої гарної книгарні в очеретах над річкою у нас нема. І ось це, дійсно, шкода.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

а я ж також колись літав

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© koka cherkaskij, 28-02-2023

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вікторія Т., 20-03-2021

Глобус

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Максим Т, 14-03-2021

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 13-03-2021

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Інра Урум, 08-03-2021

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Уляна Янко, 08-03-2021
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.96184706687927 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …