Пізно ввечері, як завжди по вівторках, повернувшись з репетиції додому Вадим, чи не вперше в їх спільному житті з Світланою, не кинувся стрімголов до неї в обійми: тепленької, пахучої і завжди такої бажаної. Він був зворушений репетицією, яка, здавалося, сьогодні була вирішальною в його кар’єрі музиканта.
– Я голодний як вовк, – тільки й промовив Вадим, спритно увернувшись від щедрот жіночої ласки, шмигнувши на кухню. Світлана здивовано поглянула йому вслід.
– Тебе яка муха вкусила?
– Ходи, розповім, – гукнув той хряпаючи дверцятами холодильника. Вадим був таким наелектризованим, що здавалося торкнувшись його – вдарить струмом.
– Не метушися, йди спершу вимий руки, а я зготую вечерю, – по-материнськи лагідно промовила Світлана зайшовши до кухні, вона обережно, руками, підштовхнула чоловіка в напрямку ванної кімнати.
– Сьогодні була генеральна репетиція. Ти собі не уявляєш, наш Сашко викидав такі кренделя, що навіть Гарик, якого важко розчулити, був у захваті.
– Добре, добре. Іди мий руки, потім розповіси, а я щось нашвидку зготую поїсти.
Світлана вже давно зрозуміла, що музика для Вадима є невід’ємною часткою його життя, а вона, будучи його дружиною, сама стала продовженням тієї музики, що вирувала в його душі. Їй не залишалося іншого вибору, як підтримувати чоловіка в його майже фанатичному бажанні знову покорити сцену. Так несамовито, до нестями, кохати чоловіка-музиканта може або схиблена жінка, або то її доля. Покохавши одного разу, той сценічний образ рок-музиканта, вона й зараз бачила Вадима, як беззаперечного кумира публіки, а тому й вірила в успіх оновлених «Сталевих крил». Вона гнала від себе думку, що його концертна діяльність змінить назавжди їх стиль життя, прирече її на довготривалі розлуки і безглузді ревнощі. Світлана іноді думала подорожувати разом з чоловіком, щоб бути його музою і повсякденною опорою в готельному побуті, а з поглядом на його проблеми з алкоголем – ще й захисником від злощасних спокус і пристрасних уподобань, які неминуче будуть його переслідувати все життя, але «Порціон» гирями висів на її тендітних руках. Так думала вона готуючи каву. Вже готову нарізку шинки Світлана виклала віялом на тарілку, потім додала декілька скибочок твердого сиру «Радомир», який так полюбляв Вадим.
– Ми сьогодні вперше на репетиції вдягли нове концертне вбрання, дизайн якого придумав сам Гарик, – сьорбаючи каву став розповідати Вадим. Від нього йшов легкий аромат туалетного мила з запахом троянди. – Уяви собі пришельців з космосу, таких собі гуманоїдів у чорних комбінезонах з сріблястими крильцями на плечах – гурт відтепер у повній мірі відповідає своїй назві, а вокаліста – Гарик одягнув у чорно-червону плащ накидку, як у «Бетмена». Під час виконання пісні «Впасти з небес» він зривав з себе накидку, залишаючись подалі з оголеним торсом, що мало зробити Сашка справжньою принадою для дівчат, а ще йому на голові, візажист Симон, створив яскраво-рудий ірокез, як загривок доісторичного чудовиська, що, по задумці автора, мало надавати глядачам уяву дійства неземного походження. Взув він нас у жіночі туфлі на височенних підборах, як хлопців з танцювального панк-гурту «Kazaky», щоб підкреслити нібито бісексуальність гурту, так поширену серед сучасної пересиченої золотої молоді. Ні-ні, це треба просто побачити своїми очима, бо розповідати – марна справа.
Вадим їв, запивав кавою і розповідав з таким натхненням, що Світлана вмить уявила собі інопланетян з незрозумілою сексуальною орієнтацією, що немов впали з небес на беззахисних глядачів, зачарувавши їх магією театральної вистави брейк-дансу і чарівного, неповторного вокалу Сашка в супроводі не менш виразного звучання музики. Її чомусь приємно збентежив концертний образ вокаліста, а уявлене його оголене тіло викликало бажання побачити дійство наяву. Світлана усміхнулася.
– Тепер і Сашко має своє сценічне ім’я придумане Гариком – Вальтер. Звучить, здається трохи мілітарно, але влучно. Його ім’я має бути у кожної дівчини на язиці, вражаючи наповал кращу половину людства, – говорив, і говорив Вадим, – зжовуючи слова шинкою. Він не помітив, як Світлана знітилася від цих слів. Вона й так іноді відчувала на собі похітливі погляди самовпевненого юнака не придаючи якогось особливого значення, бо вже звикла до чоловічої нестриманості у відвертих поглядах і почуттях, але зараз в неї тьохнуло серце. Кров бризнула в очі. Їй закортіло зглянутися на це дійство, придивитися до хлопця пильніше, щоб відчути себе частинкою того простору в якому живе зараз молодь.
– Ти так натхненно розповідаєш, що я вже мрію побачити і почути вас на сцені, хоча,.. – Світлана змовкла на мить, збираючись з думками, – відверто кажучи, – продовжила вона, – я розумію, що «Крила», вразі вдалого почину, одним-двома концертами не втішаться – удача вас вже не відпустить від себе, адже вона завжди міцно хапає в обійми кожного музиканта і так затискає, доки не вичавить весь запас міцності до останньої краплі. А в тобі міцності надовго вистачить? – Світлана питливе глянула Вадиму в очі.
Він зрозумів її відразу, поперхнувся, відкашлявся, але промовчав. Бажання ступити в одну й ту ж саму воду, було сильніше здорового глузду. Вадим допив каву, відсунув чашку і спокійно запитав, нібито не зрозумівши натяку.
– Ти що маєш на увазі?
– А все те, про що не слід забувати…
– Е…е… золотко, це й тебе не обходить. Ти привела до себе в дім не просто звичайного волоцюгу – а музиканта, що тимчасово потрапив у скрутне становище. Дякую, що прихистила. Я не знаю чи надовго в мене вистачить міцності, але я спробую, звичайно не без твоєї допомоги, стати саме тим кого ти хотіла бачити в мені багацько років назад. Адже ти й зараз кохаєш не мене, Вадима, зі свого рекламного агентства, а того Янека, рок-музиканта, з гурту «Сталеві крила», що припав колись молодій дурепі до душі.
В його словах була доля правди, і Світлана не перечила, сміливо надаючи чоловіку насолодитися відчуттям зверхності.
– Але я ніколи не буду схожим на твого кота Персика і не буду мурликаючи тертися біля твоїх ніг в очікуванні на порцію «Whiskas».
Ця алегорія вразила Світлану.
– Я музикант і ти маєш сприймати мене саме таким як я є, з усіма моїми недоліками та вадами.
Вадим хотів не лише словами, а й діями струснути з себе весь мотлох буденності, йому дійсно здавалося, що Світлана, і все пов’язане з її ставленням до нього, це лише та сходинка до його мрії – знову стати кумиром публіки. Він зараз відчував у собі силу і, здавалося, був готовим зламати навіть кам’яну стіну, що мала зашкодити йому в досягненні перемоги над самим собою.
Таким його Світлана ще не бачила. Вона не збиралася Вадиму чимось зашкодити, вона лише своєю жіночою інтуїцією відчувала лихо і хотіла цьому запобігти якомога раніше, щоб в майбутньому не винити себе в зраді коханому чоловіку. Але як цьому запобігти, де найти такі слова, щоб Вадим зрозумів її і повірив у її наміри зберегти їх сьогоднішнє щастя. Слова вирвалися з уст Світлани несподівано зловіще, але вона вже не могла нічим зарадити сказаному:
– А ти пам’ятаєш, як скінчив Персик?
Вадим враз ніби остовпів. Слова дружини його повернули в минуле і боляче стьобнули по його самолюбивості.
– Ну, знаєш! Хто старе споминає тому…
– О! Вибач! Я не хотіла тебе образити… Світлана, як навіжена, кинулася цілувати чоловіка в щоки, в губи, не даючи йому навіть продихнути. Халат поволі сповзав оголивши плечі, потім груди. Вона притиснула голову Вадима до свого тіла насолоджуючись лоскотом його брутальної тридобової щетини. Вона плакала ридма. Сльози капали Вадиму на чоло і стікали на перенісся, потім, змішавшись із феромонами жіночого тіла, попадали йому на язик. Від надлишку почуття пристрасті, Вадим, немов утопаючий, хапав ротом повітря, раз-по-раз натикаючись вологими солоними губами на солодкі, до нестями, її груди. Плач вмить змінився еротичним сміхом, від якого тіло Світлани почало здригатися немов у конвульсіях, це було прелюдією до їх любовної гри.
Ранком гучний сигнал мобільного телефону Вадима сповістив про надходження SMS. – Кому це так приспічило? – невдоволено буркнув з просоння Вадим, солодко, до хрусту в суглобах, потягнувшись в ліжку, оголивши з-під простирадла плечі Світлани. Він неохоче ввімкнув телефон.
– «Сер, вийдіть будь ласка на «Скайп» – Артур Фельдман» – висвітилося повідомлення з далекого Род-Тауна.
У Вадима миттєво пройняло спину холодом, він якось легковажно ставився до своїх малозрозумілих обов’язків власника клірингової компанії, а подорож до Британських Віргінських островів йому здавалася примарою нічного сновидіння, що забувається ледь кліпнувши очима. Але «примара» подала ознаку життя.
– Що там за повідомлення? Знову «Comfy» спозаранку кличе на розпродаж? Світлана потягла на себе простирадло.
– Артур Фельдман, з Род-Тауна, просить вийти на «Скайп». В них зараз вечір, – ніби оправдовуючи порушника спокою, промовив Вадим, подавлюючи хвилювання.
– Управляючий?
– Авжеж.
– То ввімкни ноутбук. Артур даремно дзвонити не буде.
– Хелло! Пане Білоцерківський, – з яскраво вираженим англійським акцентом промовило усміхнене, трохи спотворене системою комунікацій, обличчя Артура. Його лисина поблискувала на моніторі, а витрішкуваті очі випромінювали абсолютне задоволення життям.
– Здрастуй Артуре, – якось фамільярно привітався Вадим кутаючись в халат.
– Вибачте, що турбую зранку. Ця різниця в часових поясах…
Вадим налаштовувався на якусь каверзу.
– Я уважно слухаю, – трохи знервовано відповів Вадим.
– Маю задоволення, – офіційним тоном продовжував говорити Артур, – сповістити вас, пане Вадиме, що на ваш особистий рахунок переведений гонорар в сумі один мільйон вісімсот п’ятдесят тисяч доларів. При необхідності ви можете доручити мені виконати будь-яке ваше замовлення, від купівлі нерухомості, чи переведення коштів на ваш рахунок в якому завгодно банку світу. Я поздоровляю вас і вашу чарівну дружину з успішно проведеними трансферами.
Повідомлення, схоже на звіт, було настільки несподіваним, що примусило Вадима і Світлану ледь-ледь стримувати своє здивування, та Вадим вчасно отямився і, як зазвичай це робить в кіно заможне панство – не виказав емоцій, а ледь змахнув рукою в знак подяки за добру звістку.
– Добре, дуже добре, – стримано промовив Вадим. – При необхідності я повідомлю відносно своїх вимог. Дякую за плідну роботу! – злетіли з язика перші-ліпші слова, що прийшли на ум. Вадим розумів, що його сприймають як підставну особу, яка не володіє тонкощами фінансових оборудок, але в ділових кругах дотримання етикету у відносинах з номінальними власниками є показник солідності і доброго тону найманих управлінців. – Бувай здоров, Артуре! До наступного зв’язку!
– Гут бай, – помахав долонею Артур і вийшов з ефіру.
Світлана, куди й дівся ранковий сон, засміялася і жбурнула у Вадима подушку. Її роздирало почуття вільного падіння; серце то завмирало, то ледь не вислизало з грудей. Нестримне бажання пустощів повернуло її назад у дитинство, коли вона раділа татковим подарункам у день народження.
– Коханий, ти відтепер мільйонер!!! Мільйонер!!! – божевільний сміх роздирав її.
Вадима навпаки, звістка з Род-Тауна змушувала задуматися над новою в його житті ситуацією, йому було не до сміху, в голові вирував каламбур з обопільно виключних думок. Кинута подушка, влучила Вадиму в тулуб, ввімкнувши свідомість. З криком: – Ось так? – він кинувся на дружину, відгукнувшись на її любовні забави. Але Світлана вправно вислизнула з його обіймів і хутко вбігла до вбиральні, залишивши чоловіка одного усвідомлювати в собі мільйонера.
