Під Карпатами, на Хустщині є місця де зупинився час.
Там повітря чисте й прозоре, коли вдихаєш його, то ніби їси великою ложкою і не можеш наїстися, ніби, це все — що потрібно тобі для життя.
Там вода смачна і живильна, коли п’єш її то відчуваєш весь букет диких трав і силу землі на якій вони виросли. Відчуваєш, як вона змочує твої нутрощі, робить їх живими й здоровими.
Там краєвиди, настільки безмежні та гарні, що хочеться споглядати їх увесь день і навіть вночі. Сісти посеред них і читати вірші, або, пити терпкого вина зі старих келихів — тільки щоб бачити ту красу гір і річок.
Там люди прості й самобутні. Думають чесно і говорять відверто. Сприймають речі такими як вони є й поважають плин часу та його незворотність. Зустрічають з повагою, проводжають із шаною, але тільки тоді, коли ти цього заслуговуєш.
Там гриби перешіптуються поміж собою, берізки тягнуться до неба, а яблуні до землі, вкривають траву своїми плодами. Маленькі ящірки малюють хвостами на тверді запорошених доріг, а щасливі собаки бігають стежками, винюхують сліди поодиноких чужинців. Великі, рогаті кози, з малими козенятами, повільно пережовують свою не хитру їжу і врівноважено споглядають навкруги, з таким виразом, ніби розуміють всю чарівність цих місць, ніби це не їх прив’язали до патичка, що встромлений в землю, а вони, прив’язали людей до себе — молоком і сиром.
Там зупинився час, туди хочеш повертатися.
