Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2623
Творів: 47911
Рецензій: 92726

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Іонна

© Alex Pysarew, 18-05-2007
- Ну, шо, ше водочки?
- По сто гра не помішає.
- Я щас.
Хлопець встав з-за столу і пішов до барної стійки.
- І сока візьми, - крикнула йому вслід пишногруда брюнетка.
- Який?
- Любий.
За мить підійшла офіціантка. На підносі стояли чотири чарки і пакет Джаффи.
- Давай за нас, - не довго думаючи сказав короткострижений, що повернувся разом з офіціанткою.
- Ахуєнний тост. Главне оригінальний, - хмуро мовив його дружбан.
- Ми тости придумувать чи пить прийшли, - заступилась за „оратора” брюнетка. Чарки вдарились, частина „вогняної води” впала на стіл, решта потекла горлянками.
- Повторим?
- Сань, ти якийсь алкаш.
- Нель, не хоч – не пий.
Блондинка невдоволено фиркнула, та нічого не відповіла.    
- Інка, ти будеш?
Брюнетка похитала головою.
- Так може бутилку на двох візьмем?
- Давай.
Розносити цих двох по домівках не входило в плани Інни (так вона тут назвалась), а на власні ноги вони вже й зараз ледве піднімуться. Треба закінчувати пиятику.
- Сань, - прошепотіла вона на вухо, аби не чули інші, - а родаки твої в Москві?
- Ага, і ше пів года будуть.
- А фільми в тебе на компі якісь є?
- Весь вінт забитий.
- Комєдії є?  
- Є. А шо?
- Може підем до тебе, подивимось шось.
Хлопець поклав руку їй на коліно.
- Дєтский сад, - промовила вона і перетягнула долоню сантиметрів на двадцять вище.
„Нада було юпку надіть”, - подумала вона.
Хлопець розмірковував недовго.
- Ладно, Сєрий, Неля, давайте. Ми вже підем. В другий раз нажремся.
- А ви куда? – поцікавилась Неля.
- Підем фільм якийсь на компі повтикаєм.
В цей момент увагу всього залу привернули двоє чоловіків років тридцяти, що увійшли до бару. Обоє за метр-дев’яносто зросту, в шкіряних куртках і світло синіх джинсах, золоте волосся спадало на плечі, доповнювали картину блакитні очі. Схожі наче близнюки, лише обличчя дещо різнились.
Побачивши їх Інна зблідла яка крейда:
- Хай омине мене чаша сія, - прошепотіли тремтячі вуста.
Ніхто за столом не помітив її стану.
- Шо за клоуни? – риторично запитав Сєрий.
- Підари якісь, - голосно, так щоб вони почули, пояснив Саня.
Та новоприбулі й не думали ображатись. Вони сіли за столиком навпроти четвірки і безсоромно розглядали Інну.
- Ти куда дивися, урод! – не примусив довго чекати реакції Саня.
Не відводячи очей від дівчини блондин мовив:
- Пішли звідси. Розмова є.
- Ну ти, сука, попав! Пацани, - крикнув він компанії за столом в кутку зали, - до нас ці рокери доєбались, не поможите?
Шестеро чоловік переглянулись між собою.
- Харашо, Сань. Вийдем побазарим з цими.
Та раптом підвелась Інна. Брюнетка поклала руку на плече хлопцю і з вуст зірвалось ледь чутне: „Я сама”.
- Тоєсть? Ми щас цих уродів!..
- Забудь! – вона клацнула пальцями, і ні на неї, ні на „рокерів” уваги більше ніхто не звертав. Неля, Саня і Сєрий спокійно балакали, наче з ними нікого й не було.

Вийшовши на свіже повітря дівчина відчула прохолодний осінній вітер, поглянула на яскраві зорі й обернулась до нових супутників.
- Ми довго тебе шукали, Іонно.
- Знайшли. А тепер доженіть!
Повітря навпроти неї задрижало, вона стрибнула в нього і вмить щезла.
- Помітив куди втекла?
- Так, у Вогненну Пустелю.
- Вирішила битись у рідних землям? Чудово!

Тільки пісок. Куди не поглянь розпечений пісок і нічого більше. В цій пустелі вже давно ніхто не жив, ані люди, ані звірі. Не було тут жодної ящірки, комахи, чи вірусу. Нікого. Лише пісок і вогонь. Палало небо, неначе хтось полив його бензином.
Дев’ятнадцятирічна дівчина Інна перетворилась на Іонну. Вона зависла в повітрі з мечем в руці, а за спиною здіймались крила. Замість джинсів і светрика – корсет й грубі полотняні штани, замість високих підборів – чоботи середньовічного воїна.    
Незабаром з’явились тут і «рокери». З хрестами на щитах, залізних нагрудниках і з довгими мечами. За їхніми спинами також були крила, але не такі як в Іонни. В них вони були вкриті білим пір’ям, її ж нагадували крила доісторичного птеродактиля – кістки перетягнені шкірою.
- Готова померти?
- Двоє хлопчиків напали на беззахисну дівчинку. І не соромно? – вона сміялась, намагаючись приховати страх.
- Ти породження зла і сьогодні підеш у небуття!
- Я відправлю туди двох тупих ангелів!
На цьому словесна битва закінчилась, далі говорили мечі.
Пернаті пішли в атаку, намагаючись бити Іонну з різних сторін. Але в той момент коли їхні мечі мали пробити її з обох боків, вона стрімко полетіла вгору і ангели ледве не вдарили один одного.
«В них не лише однотипні обличчя, але й думки», - епізодична перемога надала їй впевненості.
Іонна летіла вгору, доки вогненне небо не почало обпалювати її шкіру. Чекати супротивників довелось не довго, вони знову наступали з різних сторін. Відбити одночасну атаку буде надто складно, а підніматись далі немає куди. Тому вона вирішила напасти перша, кинувшись коршуном на того, що летів з права. Він відбив мечем її перший випад і захистився щитом від другого. Інший ангел спробував вдарити в спину, та Іонна відхилилась вбік і залізне лезо розрізало повітря.
Надалі вона була обережнішою, стрілою літала в різні сторони, контратакуючи пернатих, коли вони розділялись, та другий весь час допомагав, і їй знову доводилось відступати. Іонна сподівалась, що нестерпна спека виснажить ангелів, але з часом її шкіра почервоніла, і річками стікав піт, нестерпно хотілось пити, а ось ангелам, схоже, байдуже. Довго їй тут не протриматись, треба спускатись.
Іонна склала крила і каменем полетіла вниз. Та падаючи вона озирнулась й помітила, що один з ангелів суттєво відстав від іншого. Найкраща можливість, аби зрівняти чисельність сторін! Вона розвернулась і перейшла в наступ. Схрестились мечі. Вони падали вниз і від ударів розлітались іскри. Нарешті, ставши на тверду поверхню, дівчина побачила, що блондин тримає  щит надто низько і, відбивши його випад, вдарила кулаком лівої руки в щелепу. Ангел на якусь мить втратив рівновагу, і секунди його розгубленості вистачило аби пробити мечем тіло наскрізь, не допоміг навіть нагрудник.
- Прощавай, - широко всміхаючись промовила дівчина.
Та радість вмить щезла, коли з рани не витекло жодної краплини крові.
- Невже татко не розповідав тобі, що ангела неможливо вбити? – спокійним голосом сказав «поранений».
І одразу важкий ефес вдарив її в голову. Бризнула кров й Іонна повалилась на розпечений пісок. Підлетів другий ангел і важким чоботом наступив їй на шию.
- Допоможи, - прохрипіла вона.
Струмком по обличчю стікала кров. Хотілось пити. Хотілось холодного душу, зоряного неба, ранкового сонця, першого снігу... Іонна хотіла жити.
- Допоможи, - ще раз ледь чутно мовила вона.
- Ти не потрапиш ні до раю, ні до пекла, ти не переродишся і не станеш привидом. Твоя чорна душа просто розчиниться у небутті, бо ти не людина і не ангел, а потворна суміш, - тримаючи меч над її грудьми говорив «поранений», ще не витягнувши залізо зі свого тіла.
В наступну мить сталь пробила її серце.
- Навіщо ти мене покинув? - зірвались з вуст останні слова.

Він йшов опустивши очі донизу в оточенні десятка ефрітів, створених ним смертних створінь, що в бою не поступались ангелам. Довгі пазурі, роги і вічно оголені мечі – ефріти завжди готові захищати свого хазяїна.
Він дивився на свої руки – червоні в шрамах і з чорними нігтями. Він давно не бачив свого обличчя, адже дзеркала розлітались на дрібні частки, не витримуючи його потворності. Доповнювали «красу» закручені баранячі роги і запах сірки, який завжди його супроводжував. Це зробили з ним ангели, за допомогою могутніх заклять, аби люди жахались його і він не міг з ними говорити.
А колись він був одним із них – блондин з довгим волоссям і благородним обличчям. Але подивившись на одноманітне існування людей він показав їм, що в світі є різні шляхи, і кожен може обрати свій. І не його вина в тому, що вони почали вбивати і грабувати, боятись і ненавидіти. Але його заслуга в тому, що вони навчились творити і любити.
Проте, після цього його зненавиділи ангели, звинувативши у людських стражданнях. Вбити його неможливо, але не воювати з ним вони не могли. І ось тепер зуміли вдарити в больову точку.
Його дочка, народжена від римської повії в сотому році нової ери, довго жила в палаці посеред цієї пустелі під надійною охороною ефрітів. Але обрала свій шлях і втекла до світу людей. Колись її мали знайти...  
Він присів біля її бездиханного тіла і зрозумів, що вже давно не ангел. Ангели не вміють плакати...                  


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

А про що був цей твір???

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Савур (а був колись Халва), 01-07-2007

Протонна і Нейтронна.

© Олександр, 22-05-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.60351204872131 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …