Поетичний світ, це світ мрій і надій. Там армія слів покладених струнко у ряди, а вони творять гармонію незбагнених ідей. Вони мов воїни за минуле і майбутнє. Їх присутність на сторінках життя, це Я кожного народу і держави. Без поетичного світу добитися слави неможливе. Співом поета, мов кулеметом можна і треба здобувати волю на полі любові до других людей. Якщо рядки стоять струнко і кожне слово знає, де йому стояти, такі слова, мов гармати, які будуть захищати рідне слово на своїй землі від ворожого язика. Вони будуть кусати вплетеними словами ворожі замисли. Всі небайдужі віднайдуть святість в рядках і між рядками. Там побачать присутні життєві драми, але і любов, і совість і гнів. І молитва до Бога промовить, як дитина до мами. То в поезії стають полками балади і акровірші. Кращі і гірші. В кожного своя сила і крила, і суть. Ті, якщо тільки в свої розуми візьмуть і розвинуть і почнуть влітати в мудрість читача, щоб заговорити своїм я. Сонети і тавтограми готові короткими рядками ставати на захист рідного слова, яке в небезпеці… А лірика і акровірші ведуть достойних людей в країну життя, де побачене я людини. Є ще й лімерики, що то стають чотою в п’ятьох рядках і наголошують словесне видіння маленького світу. Поетичний світ це мов разом стоячі дідусі і діти. Тому друзі нам любити усі поетичні світи і жити. І жити. Жити.
