Доки поблизу далекого Іваново Олексій та його побратими святкували нагородження своїх командирів, коли вечірні сутінки опустилися на аеродром стратегічної авіації поблизу Василькова, на летовище прибув чорний автомобіль у супроводі двох вантажівок з автоматниками. З нього вийшла людина в сірому плащі.
– Пане президент, екіпажі бомбардувальників Пластун-8 до виконання завдання готові, – доповів йому стрункий генерал в льотній формі.
Вони удвох попрямували до двох незвичайних літаків. Це були плоскі чотиримоторні машини, без фюзеляжу та стабілізаторів хвостового оперення. У польоті машиною керували за допомогою системи закрилків. Політ стабілізував новітній бортовий комп’ютер. Ця конструкція носила назву «літаюче крило». Обшивка та конструкції літака виготовлені з надміцних неметалевих матеріалів. Літаки були вкриті спеціальним покриттям, яке гасило радіохвилі. Це були секретні літаки непомітні для радіолокаторів. Вони були здатні піднятися з бомбовим вантажем на висоту понад 16 кілометрів, недосяжні для винищувачів німецької ППО та зенітної артилерії. Обидві машини були пофарбовані в світло-сірий матовий колір. Біля кожного літака виструнчилися по 8 чоловік екіпажу. Командири по черзі доповіли.
– Пане президент, екіпаж до польоту готовий, командир майор Яненко.
– Пане президент, екіпаж до польоту готовий, командир майор Новак.
Володимир Бутко скомандував:
– Вільно! Підійдіть до мене.
Пілоти оточили його. Президент дістав пачку фото.
– Об’єкт для удару ви вивчили?
– Звісно, знайдемо в темряві із заплющеними очима, – відповів майор Новак.
– Якщо будуть хмари скинемо бомбу з допомогою радару, – додав майор Яненко.
– Ось погляньте на фото. Тепер ви зрозумієте, чому вас так довго тренували, і чому після скидання бомби треба опинитися подалі від цілі в момент її вибуху. Це незвичайна бомба. Хоча вона важить не більше чотирьох тисяч кілограмів, сила її вибуху еквівалентна вибуху 15 тисяч тон тротилу. В її основі лежить реакція ядерного розпаду важкого хімічного елемента урану-235. Ціллю буде ракетний центр Пенемюнде. Там німці створюють ракети для обстрілу міст країн Коаліції. Я вам можу розкрити таємницю – ми вже першими створили таку зброю і застосуємо її раніше ніж німці створять свою. Ваш сьогоднішній політ вплине на подальший хід війни і можливо прискорить її закінчення.
– Завдання буде виконано! – одночасно відповіли пілоти.
– Тепер з Богом!
Пілоти зайняли свої місця в літаках. Заревли мотори. Бомбардувальники вирулили на смугу, розбіглися і злетівши попрямували на захід. Поступово на землю опустилася ніч. Проте з допомогою приладів «Сова» пілоти добре бачили один одного, землю та поодинокі хмари, які поступово танули з настанням ночі. Скоро вони одягнули кисневі маски на великій висоті. Ось нарешті висота 14 кілометрів. Крейсерська швидкість – 700 кілометрів на годину. До цілі якихось дві години польоту. Повне радіомовчання.
Дві години потому нарешті острів Узедом. Недосвідчене око не могло виокремити його з масиву суходолу, оскільки острів був відділений від нього вузькими звивистими протоками. Майор Новак спрямував свій літак вздовж берегової смуги. Саме його літак несе бомбу. Бомболюки іншого літака завантажені листівками. Ціль в північно-західній частині острова, треба шукати округлий півострів. Ось нарешті і ціль. Жодна хмара не заважає, люк відкрито. Літак точно ліг на курс. Майор Новак чекає доки штурман скине вантаж. Раптом літак ніби полегшав і в ту ж секунду штурман Сергій Кузьмін доповів:
– Готово, бомбу скинуто.
Обидві літаки, розвернувшись на 150 градусів вправо зі зниженням, набираючи швидкість помчали у бік відкритого моря. Екіпажі одягають світлофільтри. Бомба з коригованим падінням наведена точно на об’єкт падає вниз. Новак рахує секунди. Бомбу трохи сповільнює стабілізатор. Проходить трохи більше хвилини. Раптом сліпучий спалах, ніби на них навели велетенський прожектор. Незважаючи на світлофільтри, пілоти бачать як на землі розростається велетенська вогняна куля. Навколо неї палають суцільні пожежі. Потім починає підніматися вгору багряний стовп, який перетворюється на підсвічену багряним вогнем грибоподібну хмару. Потоки, які нагадують киплячу лаву розлилися по острову. Літаки сильно струсонуло, а потім вони ніби провалилися в невидиму яму – їх наздогнала ударна хвиля вибуху. Літаки знову звернули на суходіл щоб скинути листівки, в яких місцеве населення попереджали про небезпеку радіоактивного опромінення на місці вибуху. Тепер можна набирати висоту. Два бомбардувальники знову піднявшись на висоту 14 кілометрів взяли курс на південний схід.
Вранці українське радіо вже передавало новину, що першою в історії атомною бомбою знищено німецький ракетний центр Пенемюнде на острові Узедом. В цьому ж випуску було повідомлено про обстріл першими крилатими і балістичними ракетами кількох промислових та військових об’єктів на території Третього Рейху.
Кілька днів потому, до ставки Гітлера Вольфшанце підкотило малопомітне чорне авто. Його пропустили без затримок. З нього вийшов чоловік в мундирі групенфюрера СС і без затримок, навіть без обшуку його пропустили до фюрера.
– Хайль Гітлер! Мій фюрере, группенфюрер фон Арденне прибув за вашим наказом.
Господар кабінету ліниво кивнув і запропонував сісти. Фюрер за останній час змарнів. Погані новини з усіх фронтів, повітряні атаки на Німеччину, які щодня посилювались помітно підкосили його. А остання новина про знищення Пенемюнде фюрера просто ошелешила. Гість присів на канапку. На столі перед Гітлером були розкладені фотознімки. Гітлер вказавши на них спитав:
– Пенемюнде дійсно знищили атомною бомбою?
– Мій фюрере, я особисто побував на об’єкті, облітав його на літаку. Лише атомна бомба могла спричинити такі руйнування. Об’єкт відновленню не підлягає. Дуже постраждав і розташований поруч аеродром. Центр мішені просто випалений. Від ударної хвилі постраждало навіть селище Креслін по інший бік протоки. На щастя вітер дув із суходолу і радіоактивну хмару знесло в море. Але це ще не все. В Пенемюнде так і не оголосили повітряної тривоги, до останньої миті ніхто не підозрював про небезпеку. Локатори так і не засікли літаків, які скинули бомбу.
– А це точно був літак. Не могла бомбу доправити ракета? – спитав Гітлер.
– Ні, по Пенемюнде ракет не запускали. Цілили ракетами в заводи Круппа, авіазаводи, та й ракети було видно на локаторах. Тут були саме літаки, які не фіксуються ними. Перед вибухом, деякі мешканці прибережних поселень та солдати ППО, чули слабке гудіння літаків на великій висоті в темряві. Крім того, ми переглянули звіти ППО за останні місяці, час від часу, іноді навіть удень з’являлася на великій висоті пара незвичних літаків трикутної форми. Скидали на ціль одну-дві бомби і поверталися. Схоже на тренування. Їх не фіксували радари. Ні зенітна артилерія, ні винищувачі не могли їх дістати.
– Ми можемо, якщо об’єднаємо всі сили та ресурси створити бомбу за десять місяців? – спитав Гітлер.
– Мій фюрере, я ніколи не давав тобі обіцянок, які неможливо виконати. В цих умовах ми не створимо бомбу не лише за десять місяців, а навіть за 10 років. У нас немає необхідних ресурсів. Немає достатньої кількості електроенергії, урану, єдиний завод по виробництву важкої води компанії Норск Гідро в Норвегії зруйновано ще в лютому. Я вже не кажу про те, що нам доведеться урізати витрати на авіацію, танкові війська, артилерію, виробництво боєприпасів. Крім того слід враховувати той факт, що повітряні атаки на Німеччину тільки наростатимуть. До того ж у нас немає засобів доставки атомної бомби до цілі. Ми так і не змогли створити справжнього стратегічного бомбардувальника. Ракети доктора Вернера фон Брауна ще не готові, а після атаки на Пенемюнде невідомо, коли будуть готові.
– Ти песиміст, Арденне. Ви вчені всі песимісти. Німецький народ стримуватиме ворогів на Сході та Заході стільки знадобиться щоб переозброїтися, перегрупувати сили, вирівняти лінію фронту. Нова чудо-зброя зробить свою справу, змінивши хід війни на користь Німеччини. Ми розосередимо проект Пенемюнде по всій Європі, заховаємо його під землю так, що ніяка бомба його не виведе з ладу.
Під час цього монологу Гітлер виглядав аж ніяк не оптимістично.
Арденне швидким кроком покидав ставку фюрера. Тупий безнадійний фанатизм приреченого диктатора вразив Манфреда фон Арденне. Диктатора, якого ще зовсім нещодавно він обожнював. «Невже фюрер справді не розуміє що відбувається і не здатен адекватно оцінити реальність? Чи просто намагається обманути і себе і інших?».
Біля воріт ставки Гітлера стояло ще одне авто. Досить скромно одягнений генерал про щось сперечався з охороною.
– Та зрозумійте ж пане Галланд, фюрер зараз нікого не може прийняти.
Арденне упізнав командувача винищувальної авіації Люфтваффе Адольфа Галланда.
– Пане группенфюрер, скажіть, чому мене не пропускають до фюрера? – звернувся до нього відомий ас, генерал Галланд, який не лише командував авіацією, але й сам особисто сідав за штурвал винищувача.
– Пане генерал, фюрер зараз дійсно нікого не приймає. Запрошую до себе в авто, повір, від цього буде більше користі ніж безрезультатно стовбичити біля воріт.
Арденне особисто сів за кермо, що трохи здивувало Галланда. Він недолюблював типів з СС, але цей чомусь викликав у нього довіру. Галланд сів поряд з Арденне. Авто рушило. Арденне помітив, що авто Галланда рухається вслід за ними.
– Манфред фон Арденне, – представився він, – тебе представляти не треба, ти Адольф Галланд, Люфтваффе. Давай вгадаю, ти прибув до фюрера намагаючись добитися збільшення уваги до винищувальної авіації та ППО?
– Вірно, – зітхнув Галланд.
– Фюрер зараз дійсно не зможе допомогти, він зараз недієздатний, знаходиться в трансі після атаки на острів Узедом.
Галланд був шокований прямотою Арденне та його неприхованою зневагою до фюрера.
– Я чув про Узедом, був наліт, але відчуваю що щось від мене приховують.
– На острові Узедом знищено ракетний центр Пенемюнде. Знищено однією-єдиною бомбою небаченої руйнівної сили.
– Як це можливо? – після тривалої паузи спитав Галланд, – невже така зброя може існувати?
– На жаль така зброя існує і на жаль першими її створили наші вороги.
– Вони можуть знищувати такими бомбами німецькі міста?
– Можуть, і ми не здатні їм перешкодити.
Порушивши всі принципи секретності Арденне розповів Галланду про атомну бомбу, про проект Пенемюнде, а про ракетні удари по німецьких об’єктах Галланд вже знав.
– Як нам врятувати Німеччину? – розгублено запитав Галланд.
– Є лише один шлях.
– Я готовий вислухати, – промовив Галланд вже розуміючи куди хилить розмову Арденне.
***
Повітряні бої в районі Іваново вщухали. Авіація союзників повністю панувала в повітрі. Все частіше ходили чутки, що українські і американські пілоти скоро повернуться в Україну. Кільце навколо Москви поступово стискалося. Було поки-що не зрозуміло чи залишать німці Москву чи за наказом Гітлера будуть утримувати її до останнього. Також все більше було розмов, що генерала Савицького можуть призначити командувачем винищувальної авіації ВПС. До ВПС увійшли всі винищувальні полки, які літали на Трійках, Лавочкіних, Аерокобрах. До ВПС також входили бомбардувальні полки оснащені Бостонами та Петляковими. Яки та Іли залишалися у розпорядження армійського командування. І ось незабаром всі чутки почали підтверджуватися. Савицький був призначений наказом Василевського командувачем винищувальної авіації ВПС. Іванівський аеродром він вирішив тимчасово зробити головним летовищем та місцем розташування свого штабу. А згодом українці і американці попрощалися з росіянами і полетіли на південь. Ось після чотиримісячної перерви вони знову опинилися в рідній Чоколівці. Тут майже нічого не змінилося, лише поблизу штабу з’явився невеликий меморіал із написом «Їх залишило собі небо!». І фото п’яти загиблих за час війни пілотів третього авіакрила. Олексій зупинився у мовчанні скинувши шолом. Лейтенант Вячеслав Стирський. Загинув у запеклому бою над Брест-Литовським плацдармом. Віталій Лушкін, був збитий у бою поблизу Брянська. Віце-лейтенант Голубєв, віце-лейтенант Гудима, та віце-лейтенант Кошкін загинули над Сталінградом.
Олексія було призначено заступником командира авіакрила з бойової підготовки, ескадрилью прийняв Арсеній Ворожейкін, який тим часом також отримав медаль Золотий Сокіл. Скоро вони попрощалися з Томом Мітчеллом. Завдяки зусиллям полковника Сміта, Томові пробачили його втечу. Він перейшов до авіагрупи Девіда Сміта і отримав призначення командиром авіаланки. Тепер Мітчелл був найбільш результативним американським пілотом, про що свідчили п’ять Срібних Соколів. Багато американських пілотів авіагрупи Сміта носили українські нагороди, а сам Девід мав три Срібних Соколи.
Тут же Олексієві повідомили вражаючу новину, що в боях над Унечею Іван Кожедуб, який на той час пересів на Гайдамак-9, протягом одного дня збив 29 німецьких літаків. Це був неперевершений результат.
11 ескадра відпочивала після чотирьох місяців безперервних боїв. В цей час Войцех Пісоцький, Вальтер Майер та Олексій Данилюк отримали урядове запрошення прибути до Арсенального центру. Центр розташовувався поблизу села Княжичі. Це був великий об’єкт де в ангарах та під відкритим небом демонструвалася військова техніка та озброєння. Там їх зустрів колишній командир 11 ескадри генерал Войтенко. Поряд з ним була непримітна людина у камуфляжі але без погон та знаків розрізнення.
– Антон Жабченко, інструктор Секретаріату Президента, – представився він.
Олексій відчував, що це фальшива назва посади Жабченка, щоб приховати її справжню сутність. Він провів їх на огороджену високим бетонним парканом територію, яка перебувала під посиленою охороною. І вводив їх у курс справ.
– Це президентський об’єкт. Зараз сюди прибули особливо важливі та поважні особи з ряду країн-союзників, в основному авіатори, але не тільки. Американський генерал Карл Спаатс, російський генерал Євгеній Савицький, британський генерал Чарльз Портал, і це не повний список.
Скоро до них приєдналися командир 23 ескадри Максим Свириденко та Іван Кожедуб. І ось на їх шляху група росіян на чолі з генералом Савицьким. Для початку Жабченко організував для них екскурсію. Першим на їх шляху був павільйон, де демонструвалося озброєння та оснащення піхоти. Тут були військова форма, бронежилети, шоломи та зброя: штурмові гвинтівки, кулемети, гранатомети, вогнемети.
– Що це? – спитав Савицький, звернувши увагу на бронежилети.
– Бронежилети, вони здатні надійно захистити солдата від куль пістолета, пістолетів-кулеметів. Від випущених здалеку куль гвинтівки, карабіна чи кулемета, осколків. У комплекті йдуть броне шолом з броньованим склом, тактичні окуляри з бронескла, – відповів Жабченко.
– Були б у нас такі, скільки б людей зараз би були живими, – зітхнув Савицький.
Тут же стояли транспортні засоби піхотинців, розвідників, десантників. Бронетранспортери, бронеавтомобілі різних типів для перевезення піхотинців. Машини мали серйозне озброєння: кулемети калібру 12, 16 міліметрів, гармати 20, 30, 37 і 45 міліметрів.
Далі на їх шляху був павільйон з танками. Танків було всього три типи. Вони були виготовлені з надміцних сплавів заліза зі вмістом титану, вольфраму, мали активну динамічну броню. Жабченко відвів їх до найменшого танка.
– Легкий танк «Кайман». Має броню з надміцного сплаву і активну броню. Пробити її навіть з 88-міліметрової гармати Тигра для німців проблема. Озброєний кулеметом 12 міліметрів, гарматою 50 міліметрів. Автоматична подача снарядів, гіростабілізатор. Є бронебійні снаряди здатні прошити ніби папір броню навіть німецького танка «Тигр». Технологія виготовлення снаряда засекречена. Екіпаж – двоє людей. Перископи забезпечують круговий огляд. Це дозволяє екіпажу не покидати захист броні для огляду місцевості. Таких танків у нас кілька тисяч.
Потім Жабченко підвів їх до більшого танка.
– Середній танк «Алігатор». Броня із такого ж сплаву як і у Каймана, активна броня. Гармата 75 міліметрів, два кулемети 12 міліметрів. Автоматична подача боєкомплекту. Екіпаж – троє людей. На озброєнні кілька сотень таких машин.
Нарешті на їх шляху найбільший танк.
– Важкий танк «Крокодил». Потужна броня з надміцного сплаву, активна броня, гармата 90 міліметрів. Два кулемети. Екіпаж – четверо людей. На озброєнні кілька десятків екземплярів, скажу по секрету – майже сотня.
Потім на їхньому шляху були самохідні гармати, артилерія різних калібрів та систем. Далі Жабченко затримався у павільйоні з реактивною артилерією, встановленою на всюдиходах. Підійшов до першого реактивного міномета і продовжив пояснювати.
– Реактивний міномет «Ніж». Шістдесят чотири некерованих снаряди. Кожен несе по два з половиною кілограми вибухової речовини, яку ми називаємо селеніт. Дальність до 10 кілометрів. Як і решта реактивних систем, може встановлюватися на штурмових літаках та гелікоптерах. Останні ми застосували під Унечею. А ось реактивний міномет «Кинджал». Тридцять два керованих снаряди, які несуть по п’ять кілограмів селеніту. Дальність до 20 кілометрів. Далі ми бачимо реактивний міномет «Шпага». 16 керованих снарядів по 10 кілограмів селеніту і дальність до 40 кілометрів. Потім ми бачимо реактивну систему «Рапіра». 8 керованих снарядів начинених двадцятьма кілограмами селеніту кожна. Дальність – до 60 кілометрів. Система «Меч». Чотири керованих снаряди, дальність – до 80 кілометрів начинених сорока кілограмами селеніту кожен.
Нарешті настала черга літаків. Майже всі Олексію були відомі. А його увагу привернув великий чотиримоторний бомбардувальник «Пластун-6» зовні дуже схожий на американський бомбардувальник Б-29. Навколо нього було багато людей. Тут же про щось сперечалися двоє відомих американських генералів – Карл Спаатс та Кертіс Лемей. У кожного під командою були величезні армади бомбардувальників. Олексій дослухався до їхньої розмови.
– Кертіс, досить що ти вже загріб усю серію Б-29 на Тихоокенський театр бойових дій, нам нічого не залишив. Саме тому всю серію цих машин замовимо ми. Українська стратегічна авіація має лише 12 таких машин і більше не планують їх постачати. А нам до кінця року буде передано кілька десятків.
– Карл, ти добре знаєш, що відправити всі Б-29 на Тихий океан це рішення уряду, а не моє.
– Мені пояснювали, що Б-29 на Тихому океані необхідніший, територія Японії і досі недосяжна для нас, незважаючи на рейд групи Дулітла на Токіо, – відповів Спаатс.
– Доречі, куди подівся генерал Дулітл? – озираючись довкола спитав генерал Лемей.
Раптом Лемей показав у бік двомоторного бомбардувальника Пластун-4:
– Так он же він, невже він летіти зібрався?
Біля літака дійсно стояв генерал Джеймс Гарольд Дулітл власною персоною. Генерал відомий своїм нальотом на Токіо у квітні 1942 року. Дулітл був одягнений у льотну форму, з парашутом за плечима і шоломом на голові. Він отримував останні настанови від українських механіків. Перш ніж Лемей і Спаатс встигли підійти, Дулітл спритно забрався до кабіни. Один за одним загули мотори, трохи прогрівши та випробувавши їх Дулітл попрямував на злітно-посадочну смугу. Літак швидко набрав швидкість і злетів. Зробивши коло над ними літак набираючи швидкість полинув на висоту. Там він на очах у всіх виконав кілька фігур вищого пілотажу, потім на великій швидкості промайнув над летовищем.
– Джеймс випадково не сплутав бомбардувальник з винищувачем? – затурбувався Спаатс.
– Цей літак легкий у керуванні та дуже маневрений, не турбуйтесь, – відповів один з механіків.
Нарешті Дулітл посадив Пластун-4 на летовище. Коли він виліз з літака, то на його обличчі сяяла посмішка. Підійшовши до Спаатса та Лемея він промовив:
– Чудова машина, я б із задоволенням використав би цю машину як літаючий командний пункт. Керував би повітряними нальотами. Першим би прилітав на ціль і останнім покидав би її. Подайте заявку господарям, на цей літак.
Поки Олексій і Антон Жабченко затрималися поблизу бомбардувальників, в цей час в сусідньому павільйоні вже збиралися їхні колеги-винищувачі. Народу тут було не проштовхатися. За трьома довгими столами сиділи кращі пілоти-винищувачі країн антифашистської коаліції. Поряд з Кожедубом, Пісоцьким, Майером і Свириденком сиділи російські аси Покришкін та Фадєєв, американець Айра Річард Бонг, британський ас Джеймс Едгар Джонсон. Були тут багато інших знаменитих пілотів-винищувачів, яких Олексій не знав в обличчя. Коли Олексій зайшов до павільйону, Свириденко, Пісоцький і Кожедуб звернули на нього увагу всіх присутніх. На столах лежали таблиці, схеми, фото, макети німецьких, італійських, японських літаків та літаків авіації коаліції. Присутні з допомогою перекладачів почали ділитися своїм досвідом бойових дій, особливостями тактики. Часом сперечалися. Поділився своїм досвідом і Данилюк. Знання російської та англійської мови дозволяло йому більш вільно спілкуватися з присутніми. Найбільше питань було від Олександра Покришкіна. Коли Олексій завершив свій виступ, до нього підійшов Антон Жабченко. Вони удвох вислизнули з павільйону.
– Сьогодні тут пишеться історія. Насправді в Княжичах відбувається замаскована зустріч лідерів країн антифашистської коаліції. Ми зараз наближаємося до закритої лінії метрополітену. З хвилини на хвилину прибуде потяг з лідерами держав.
Вони підійшли до охайного павільйону, який посилено охоронявся. Жабченко поглядав на годинник.
– Президент Володимир Бутко попрохав мене щоб я тут все тобі показував. Я знаю що ти прибув з майбутнього з іншої лінії часу. Я також звідти. Я бачив як тебе тоді викинуло з хроносфери. Сімдесят три людини включаючи тебе у всьому світі пам’ятають обидві лінії часу. Решта знають лише одну версію історії. Ми вирвані з одного потоку часу і вкинуті в інший, нами ж створений.
– Мені здається, що ця лінія часу краща за попередню. Хоча, коли я побачив Сталінградську бійню я в цьому засумнівався.
– Так, нинішня версія сталінградської битви виявилась на жаль набагато кривавішою ніж та, що ми знали. Але вона фактично увібрала в себе відразу кілька відомих нам великих битв.
– Та й атомної зброї тоді не застосовували на європейському театрі бойових дій.
– Вірно. Ми атакували Пенемюнде вибравши час орієнтуючись на зведення погоди з іншої лінії часу. Нічний бриз відніс радіоактивну хмару в море. Якщо ми скинемо бомби на інші цілі, радіоактивні опади накриють населені пункти і постраждає цивільне населення. Тому більше атомних бомбувань не буде. Будемо блефувати погрожуючи Гітлеру новими атомними атаками.
Раптом двері відчинилися і звідти в супроводі охорони вийшли Володимир Бутко, Уїнстон Черчілль, маршал Василевський. Тут же на мініатюрному електрокарі везли президента США Франкліна Рузвельта. Жабченко звернув увагу Олексія на високого худорлявого чоловіка:
– Король Румунії Михай І. Сьогодні Румунія покидає фашистський блок, переходячи на бік коаліції. Антонеску заарештований. Також на наш бік переходить Болгарія. Наші війська, а також британська і американська армії заходять на їх територію. Наші зенітні батареї вже розгортаються навколо Бухареста, а наша авіація вже сіла на їхні аеродроми. До завтрашнього ранку Гітлер перебуватиме в щасливому невіданні. А потім для фюрера настане гірке похмілля. Тим більше що сьогодні росіяни замкнули кільце навколо Москви. Три німецькі армії опинилися в казані.
– Отже слідком за Італією від фашистського блоку відділяються ще дві країни.
– Так. Наші дипломати працюють щоб послабити ворога.
Жабченко звернув увагу Олексія на двох чоловіків в американській делегації. Полковника і генерала.
– Генерал Леслі Гровс і полковник Борис Паш.
– Генерал Гровс – керівник американського ядерного Манхеттенського проекту, – відреагував Олексій.
– А Борис Паш керує службою безпеки. Щойно вони дізналися, що ми дві доби тому, на півдні Індійського океану випробували нашу термоядерну бомбу. Також ми запросили їх на випробування чистої термоядерної бомби. В ній тригером служить не атомний заряд, а сфокусований лазерний імпульс.
– Не хотів би щоб в цій війні продовжили використовувати ядерну зброю.
– Я вірю що цього не станеться. І впевнений, що атомних бомбардувань Хіросіми і Нагасакі не буде. Війна закінчиться раніше ніж американці створять свою бомбу. Також холодна війна залишиться в іншій лінії часу.
– Було б добре.
– Ще по секрету скажу, що скоро вашу 11 ескадру почнуть переозброювати на новий реактивний винищувач Гайдамак-11. Першим «Одинадцятки» отримає ваше третє авіакрило.
