Негода затяглася. Дощі поступово перейшли у снігопади, вдарили морози. Лише іноді, коли хмари піднімалися вище вони літали під Сталінград. Користувалися радарами. Свириденко заборонив літати під хмарами побоюючись, що будуть втрати від зенітного вогню. Олексій літав або як ведучий з Ворожейкіним або з Пісоцьким як ведений. За цей час Олексій збив мессера і три Юнкерси-88. Схоже це були розвідники погоди.
І раптом радіо повідомило про великий наступ російських і українських військ. Спочатку росіяни почали масований наступ з Саратовсько-Улянівського плацдарму і прорвавши оборону румунських та італійських військ звільнили місто Борисоглєбськ. Одночасно одна з українських армій перейшла в наступ їм назустріч, вийшовши з укріпленого району. Хорватська дивізія, яка займала позиції в цьому районі несподівано для німців перейшла на бік українських військ. В німецькій обороні утворилася велика діра, якою і скористалася українська армія. 23 листопада союзники з’єдналися на південний схід від Воронежа, замкнувши кільце оточення, в якому опинилося 5 німецьких армій. Гітлер спробував врятувати оточені війська групи армій Волга. Проте наступ трьох німецьких армій захлинувся. Прорвати кільце їм не вдалося. І тоді, щоб підтримати оточені війська Герінг організовує повітряний міст. Щодня, вдень і вночі, незважаючи на погану погоду десятки транспортних літаків Ю-52 без прикриття винищувачів намагалися пробитися до оточених, скинути їм продовольство, боєприпаси та вивезти поранених. Олексій відмічав неймовірну сміливість німецьких пілотів, які йшли на смертельний ризик. Цей період стає зоряним часом обладнаних радіолокаторами винищувачів Гайдамак-7, Гайдук-7 і Характерник-7. Хмари тепер не могли сховати ворожі літаки, швидше навпаки, вони ховали у нічній пітьмі, хмарах, тумані та імлі хижаків, які на них полювали. Але літали в основному найдосвідченіші пілоти, часто не парами а поодинці. Нерідко один мисливець за політ знищував по 5 – 6 транспортників Ю-52. Олексій довів свій рахунок збитих до 90 машин. У більшості випадків німці навіть не бачили винищувача, який їх атакував. Приблизно таку ж кількість збитих мали на своїх рахунках Свириденко, Пісоцький і Майер. Але на відміну від Олексія у них були збиті літаки за період П’ятимісячної війни, а у Пісоцького ще й за вересень 1939 року. Ворожейкін довів лік збитих до 50.
Перед Новим Роком небо трохи прояснилося. Нижня межа хмар піднялася на висоту метрів вісімсот. Німці літали все рідше, оскільки в них вже майже не було літаків. Один за одним пішли у політ Пісоцький, Майер, Татаренко, Ворожейкін і Данилюк. Олексій ходив довго, стежачи за невеличким екраном радара. Радар, компас, радіокомпас, гірокомпаси, авіагоризонт, висотомір дозволяли без проблем літати в будь-яку погоду без ризику заблукати або розбитися. Літаків ворога у повітрі не було. Наземні оператори радарів також довго мовчали нікого не виявивши цілей. Час патрулювання вичерпано. Олексій взяв курс додому. І в цей час станція наведення передала, що з півночі на південь рухається велика ціль. Олексій вискочив у великий просвіт між хмарами в якому сяяло сонце і побачив одинокого Ю-52. Зайшов йому у хвіст. Ворог був приречений. Олексій почав одну за одною прослуховувати частоти. Ось він наштовхнувся на частоту на якій працювало радіо Юнкерса. Німці панічно повідомляли про появу мисливця. Олексій вирішив спробувати привести ворожий літак на свій аеродром.
– Одинокий Юнкерс-52, негайно зміни курс точно на захід. Втекти тобі все-одно не вдасться. І не розраховуй, що хмари тебе сховають, вони лише замаскують мене від тебе. Даю хвилину на роздуми, – передав Олексій німецькою мовою.
Юнкерс слухняно повернув на захід. Німці усвідомлювали, що подітися їм нікуди. З хмар випірнули ще два Гайдамаки – Майер і Ворожейкін.
– Не розраховуйте, що вам хтось допоможе, наші радари зафіксують будь-який літак ще на зльоті, – додав по радіо Майер, який також вирахував довжину хвилі німецької радіостанції. Майер говорив німецькою мовою без найменшого акценту.
Транспортник слухняно летів на захід і через півгодини вони вже сідали на аеродром. Літаки Войцеха Пісоцького и Максима Свириденка вже були на своїх стоянках. Заруливши на свою стоянку, Олексій попрямував до Юнкерса. Розгублений екіпаж стояв тут же під крилом літака. Сюди вже підійшли Майер з Ворожейкіним і майже всі пілоти та технічний персонал третього авіакрила. Майер підійшов до екіпажу юнкерса у якого щойно забрали особисту зброю.
– Майор Майер, 11 ескадра ВПС України, – представився він німецькою мовою, – а тепер хто командир екіпажу? Представтесь.
– Обер-лейтенант Міллер, – озвався один з німців.
– Що везете на борту?
– Хліб, консерви, шоколад, шнапс, – відповів німець.
Скоро виявилось, що саме такий вантаж і був на борту Ю-52. І він не дістався замерзаючій в Приволзьких степах та голодній групі армій Волга.
Віце-полковник Свириденко наказав відвести полонених в штаб, і командирам ексадрилей, їхнім заступникам та командирам ланок також прибути туди.
– Лейтенанте Ворожейкін, ти також зайди до штабу, – додав віце-полковник.
Коли всі зайшли до штабу Свириденко наказав відвести в інше приміщення полонених, нагодувати, дати їм гарячого чаю чи кави на вибір. А потім коли всі зійшлися віце-полковник Свириденко оголосив:
– Найближчі дні наша ескадра у повному складі йде на відпочинок. В цьому році в боях ми більше участі брати не будемо. Приготуйтеся здати свої літаки. Скоро ми отримаємо нові – Дев’ятки. Вони кращі за Сімки. Я вас покидаю. Мене призначено командиром 23 ескадри. Підвищили у званні до полковника. Віце-полковника Куценка я забираю з собою. Командиром авіакрила призначено Войцеха Пісоцького з присвоєнням звання віце-полковник. Його заступником стане Вальтер Майер, наказ про присвоєння звання віце-полковника прикладається. Майор Татаренко – тепер ти заступник командира зі стрілецької підготовки, віце-майор Аблаєв відповідно призначений штурманом авіакрила. Майор Тимченко покидає авіакрило на посаду штурмана 23 ескадри. Командиром другої ескадрильї призначений капітан Гонта. Капітан Данилюк – тобі тепер командувати третьою ескадрильєю. Твоїм заступником буде віце-капітан Ворожейкін. Ознайомтеся з наказами.
Знову вже давно знайома їхня рідна база Чоколівка. Авіакрило продовжує обліт нових машин – винищувачів Гайдамак-9. Дев’ятка має трохи більшу вагу ніж Сімка, але горизонтальна маневреність завдяки більш ефективним та зміцненим закрилкам навіть краща ніж у Сімки і П’ятірки. Конструкції зі сталі замінені на більш легкі титанові. Завдяки потужнішому двигунові Дев’ятка розвиває швидкість понад вісімсот кілометрів на годину. Інженери кажуть, що Дев’ятка упритул підійшла до межі максимальної для поршневих двигунів швидкості. Приціл та бортовий комп’ютер покращилися порівняно з Сімкою, є більш компактний та ефективний радар і його немає потреби знімати в гарну погоду щоб зберегти швидкість. Озброєння – три точні та далекобійні гармати. Одна – 37-міліметрів, дві – 30-міліметрові. З них можна стріляти з відстані навіть близько кілометра.
Німецька група армій Волга – півтора мільйона солдатів та офіцерів повільно конала в Сталінградському котлі. І в кінці лютого її рештки почали масово здаватися в полон. Всього здалися півмільйона чоловік. Німці воліли потрапити в полон до українців а не до росіян і щоб здатися вони масово йшли з білими прапорами по кризі річки Дон. Так на українській території опинилося триста тисяч полонених. Решту захопили росіяни. Розгром групи армій Волга дозволив росіянам розпочати бої за звільнення своєї столиці – Москви. За вимогою Сталіна з далекої Алма-Ати, війська 4 української армії, які зайшли на територію Росії, щоб допомогти замкнути кільце під Сталінградом, відійшли за лінію кордону на укріплені райони. На величезній засніженій рівнині назавжди залишились кілька мільйонів загиблих людей з обох сторін. Саме місто Сталінград було практично зрівняне із землею.
***
Квітень 1943 року. 11 ескадра, яка пройшла перенавчання на нові винищувачі Гайдамак-9 відбувала на фронт, де вона замінить 23 ескадру. Аеродром на північ від Новгород-Сіверського. Над летовищем як завжди кружляє шістка Сімок – група прикриття. Олексій одним із останніх посадив свою Дев’ятку на летовище. Тут ще стояли Сімки другого авіакрила 23 ескадри. Ледь зіскочивши на землю Олексій опинився в обіймах командира 23 ескадри, колишнього їхнього командира полковника Свириденка. Тут вже були Войцех Пісоцький, Вальтер Майер, їхні заступники, командири ескадрилей та ланок.
– Ну розповідайте, що то за звір, Дев’ятка? – запитав полковник Свириденко, коли привітання закінчились.
– Чудова машина. Швидкість на сотню кілометрів більша ніж у Сімки. Горизонтальна маневреність така ж як у Сімки, зате вертикальний маневр значно кращий. Більш міцна конструкція. Замість сталі – титанова арматура. Обшивка – дюралюміній легований титаном. Бронекапсула – титанові та берилієві листи. Бронескло більш легке, прозоре та міцне, бронеспинка з легованого титану. Покращений приціл та більш досконалий бортовий комп’ютер Корона. Озброєння – далекобійні гармати. Можна стріляти з великої відстані під різними кутами. Влучання 37-міліметрового снаряда перетворює на тріски будь який літак, не подарунок і снаряди двох 30-міліметрових гармат. Дещо менший боєкомплект компенсується більшою точністю, дальністю і вбивчою силою. Напівстріловидне крило дозволяє пікірувати на великих швидкостях без ризику затягування в некероване піке. Ворог не може ні наздогнати ні втекти. На великих висотах перевершує на віражі навіть Сімку, – розповів Войцех Пісоцький.
Пілоти 23 ескадри з цікавістю розглядали Гайдамак-9. Їх відводили в тил і повинні були також переозброїти на Дев’ятки. Пілоти знайомились один з одним. Увагу Олексія привернув один з пілотів. На грудях він мав 7 медалей Срібний Сокіл. Щось знайоме промайнуло в рисах обличчя.
– Іван Кожедуб, – представився той.
– Олексій Данилюк.
Максим Свириденко підійшов до них.
– Командир першої ескадрильї Іван Кожедуб найкращий пілот другого авіакрила 23 ескадри. Менш ніж рік він на фронті, а вже збив 76 ворожих літаків. На рахунку Олексія Данилюка 92 перемоги за півтора року.
Олексій ніколи навіть не мріяв познайомитися зі славетним асом, чиї мемуари завжди займали почесне місце в його бібліотеці в іншій лінії часу. І ось вони з Іваном Кожедубом походжали стоянками розмовляючи, ділячись досвідом. Іван розпитував Олексія про шлях славної 11 ескадри, яка завжди виявляється була прикладом для інших. Олексій розпитував про події на фронті.
– Ганси рідко вступають у відкритий бій. Ворожі аси діють переважно парами, намагаються підкрастися із-за хмар, з боку сонця, з великої висоти вдаривши із засідки. Як правило проводять лише одну атаку, після чого намагаються зникнути. Для росіян кепсько. Там багато молодих пілотів, палять їх часто. Нерідко відловлюють прямо над аеродромом під час посадки прилаштовуючись у хвіст. Але для нас тут нічого особливого немає. Ми краще підготовлені, у нас радіолокатори і системи розпізнавання, які дозволяють визначати наші та ворожі літаки. На нашу територію залітають рідко, як правило на малій висоті, ховаючись від радарів. Але цим вони виказують себе нашим постам повітряного спостереження. Ми перелітаємо лінію фронту на великій висоті. Якщо хтось летить низько – це супротивник. Якщо не ми, то армійці їх перехоплюють. Іноді ескадра ППО, – розповідав Кожедуб.
– Під Сталінградом вони спочатку ще лізли у відкритий бій, але потім почали діяти із засідок. Намагалися сконцентруватися на росіянах чи американцях, яких вважали більш легкою ціллю, – згадував Олексій.
– Саме під Сталінградом я збив свій перший літак. Над Іловлею. В червні 1942 року.
– Знайомі місця, часто літав.
Розмовляли вони з Іваном Кожедубом до пізнього вечора. Наступного дня, на світанку 23 ескадра покинула Новгород-Сіверський.
За картою вони вже давно вивчили район бойових дій. Тепер треба було облітати місцевість. Вона була їм в принципі знайома, оскільки ще влітку 1941 року вони час від часу сюди залітали, і особливо в 1942, коли стояли в районі Середино-Буди. Йдуть вони вдвох з Мітчеллом. Висота 8000 метрів. Олексій вирішив пройти вздовж шосе Брянськ – Гомель. Вони пильно вдивляються в оточуючий простір та обриси землі. Ось уже показалося місто Брянськ. На схід і південь від нього стовпи диму – звична картина лінії фронту. Росіяни ведуть наступ на місто, німці обороняються. Раптом, нижче, на висоті 6000 метрів вони помітили четвірку Ме-109. Прямують на схід. Їх схоже ще не помітили. Хмар на небі майже немає і Олексій вирішує вийти на сонце, прикритись від німців його сліпучими променями. Ось нарешті вони прикриті сонцем. Треба атакувати.
– Томмі, прикрий, атакую.
Різко спікірувавши Олексій з Мітчеллом прилаштовуються німцям у хвіст. Вороги помічають їх і пірнають вниз. Олексій легко їх наздоганяє. Ось один у прицілі. Коротка черга і Ме-109 розлітається на шматки. Три вцілілі відчайдушно пікірують до землі. Від ще однієї черги Олексія інший мессер вибухає у повітрі. Пілоти двох вцілілих усвідомили, що зіткнулися ще з невідомим їм типом літаків. На це їм безсумнівно вказала небачена швидкість українських винищувачів. І вони запанікувавши заметушилися. Ще одна черга Олексія і третій мессер розпадаючись на палаючі шматки падає донизу. Четвертий відчайдушно маневрує.
– Томмі, атакуй, прикрию.
Том ловить ворога у приціл і дає чергу. Марно ворог виписує віражі. Новий бортовий комп’ютер інтегрований з прицілом точно вираховує упередження. Баки мессера вибухають від прямого влучання снарядів і на землю падають лише палаючі уламки. Почин зроблено. Олексій тягне пару на висоту. І вчасно – далеко під ними замайоріли розриви зенітних снарядів.
Підлітаючи додому він біля самого аеродрому наштовхнувся на пару Гайдамак-9. Одинадцятий номер був заброньований за командиром ескадри Тищенком. Під час посадки Олексій помітив, що на одній зі стоянок стоїть Мессершмітт-109 оточений натовпом. Жовтий ніс та хрести на сірому фюзеляжі виділяються серед світло-блакитних Гайдамаків. Заруливши на стоянку, вони поспішили до мессера. Зустріли полковника Тищенка та його веденого віце-полковника Брисенка. Після звичних вітань, полковник пояснив, що він був у повітрі на вільному полюванні, коли йому повідомили, що Ворожейкін і Марков посадили на свій аеродром мессера. Полювання в них також видалось на славу. Тищенко і Брисенко зустріли дев’ятку Ю-87, які йшли зовсім без прикриття. Збили всіх. Тищенко знищив п’ятьох. Решту – його напарник. Олексій повідомив про збиття четвірки мессерів.
– Нові гармати та приціли працюють мов годинник, тепер повоюємо, – підсумував полковник.
Біля мессера в оточенні пілотів та авіатехніків стоять Ворожейкін, Марков і розгублений молодий німецький пілот. Тут же присутні Пісоцький, Майер, командири ескадрилей.
– Щойно злетіли як бачимо – поблизу кордону невпевнено тиняється Мессершмітт. Нас не бачить. Підкралися зовсім близько, зайшов у хвіст – нас не помічає. Підхожу крило до крила. Пілот помітив нас і зовсім розгубився. Показую йому рукою летіти на наш аеродром. Він виконує команду і повертає на летовище, – розповідав Ворожейкін полковнику Тищенку.
– Йому лише 19 років, наліт всього 150 годин на всіх типах літаків враховуючи учбові, перший бойовий виліт. Досвідчений ас повів його показати лінію фронту. Тут їх накрив залп зеніток. Ведучого миттєво збили. Він залишившись один розгубився і втратив орієнтацію. Метався маневруючи від розривів зенітних снарядів. Залетів на нашу територію. Тут його підхопили Ворожейкін і Марков, – пояснив Майер, який разом з Пісоцьким встиг допитати полоненого.
– А що радіолокатори та пости спостереження, проґавили? – запитав полковник.
– Ні, не проґавили. Засікли і навели на нього відразу кілька груп авіації ППО та армійців. Не наткнулися б на нього Ворожейкін з Марковим, догоряв би зараз десь у лісі, – повідомив начальник штабу Сергій Іванюта.
– Як тебе звати? З якої ти ескадри? – перейшовши на німецьку мову запитав німця полковник Тищенко.
– Еріх Земан. Я з п’ятдесят другої, – відповів той.
– Я думав в п’ятдесят другій одні аси літають, – втрутився Олексій Данилюк.
– Люфтваффе зазнали великих втрат під Сталінградом, багатьох досвідчених пілотів збили. Підготовленого резерву пілотів катастрофічно не вистачає. От і відправляють на фронт молодих пілотів підготовлених за скороченою програмою.
Голос німецького пілота тремтів.
– Давайте підемо до штабу, вип’ємо кави, і поговоримо, а то у тебе руки тремтять, – запропонував полковник.
Тищенко, Пісоцький, Майер та Іванюта повели німця до штабу. А пілоти та техніки вже оточили мессера.
– Схоже літак справний. Навіть осколок снаряда не впіймав при такому обстрілі. Новачкам щастить, – оголосив Марченко.
– А що коли я пролечу на ньому навколо летовища? – запропонував Олексій.
– Лети, – погодився Іван Марченко.
Одягнувши парашут Олексій забрався в кабіну мессера. Мессершмітт-109Ф. Літак зовсім новенький. Очевидно новачків німці садять на більш легкого Фрідріха, а досвідчених пілотів на краще озброєного Густава. Літак розбігся і злетів. Олексій зробив коло навколо летовища, пішов на висоту і відпрацював комплекс фігур пілотажу. Над ним кружляли чотири Гайдамаки прикриття. Час іти на посадку. Мессершмітт м’яко торкнувся смуги. Коли Олексій заглушив двигун та виліз з кабіни хлопці зустріли його аплодисментами. Зі штабу вийшов полковник Тищенко у супроводі Пісоцького і Майера.
– Ваші машини заправлені і готові то польоту, боєкомплект споряджений, – доповів Марченко
Через кілька хвилин полковник і його ведений вже були у повітрі.
***
Черговий виліт на вільне полювання. Висота 9000 метрів. Дихальна маска закриває обличчя. Дещо більша висота пояснюється тим, що Олексій вирішив пополювати на асів 52 ескадри. Радаристи повідомили, що кілька пар асів піднялися з аеродрому поблизу Брянська і пішли на великій висоті на південний схід та схід. Олексій чекав, коли вони почнуть повертатися. Ось одна пара йде на висоті приблизно 6000 метрів. Німці також помітили пару Гайдамак. Німецькі аси відразу збагнули навіщо вони тут. Спочатку вони спробували обійти їх широкою дугою, сподіваючись, що українські пілоти їх не бачать. Але побачивши, що Олексій з Томом заходять на сонце, вони зрозуміли, що їхні сподівання не виправдались. Тоді вони зі зниженням повернули прямо до аеродрому. Було зрозуміло, що супротивник поспішає прикритися зенітками і швидше здійснити посадку. Єдине що вони не врахували, це те, що за ними полюють не Сімки, а Дев’ятки. 11 ескадра прибула лише три доби тому. Ті німці, що бачили Гайдамаки-9 не могли про це нікому розповісти. Олексій і Том опинилися у хвості німців раніше ніж ті долетіли до аеродрому. Їм залишилося лише одне – маневрувати і тягнути під зенітне прикриття. Нарешті Олексію на секунди вдалося зафіксувати світну точку на ведучому. Черга! Ме-109 спалахнув.
– Том бий, я прикрию, – кинув Олексій в ефір.
Німець ніби в’юн намагався вислизнути з прицілу. З другої черги Том таки збив його. Парашути у повітрі так і не з’явилися.
– Роби як я.
Зробивши різкий поворот Олексій повів пару на висоту у бік сонця. Запізнілі розриви зенітних снарядів замайоріли далеко позаду та внизу. Висота 7000 метрів. Цього досить. Німці вже й так знають про їхню присутність. Скоро повертатимуться інші мисливці. З аеродрому піднялася вісімка Мессершміттів. Зараз вони на сонці і у них тактична перевага. Але напевне це приманка. Німці зманюють їх з висоти під атаку асів які повертаються. Фактор несподіванки втрачено. Час іти додому. Та й станція наведення попереджає що ще шість літаків рухаються до них з півдня на великій висоті.
Наступного дня, це ж саме місце. Вони прилетіли сюди вже вчотирьох взявши Ворожейкіна з Марковим. Радари зафіксували зліт кількох пар мисливців, пішли на територію контрольовану росіянами. Скоро мають повернутися. Висота 10000 метрів. Ворожейкін з Марковим тримаються на дві тисячі метрів вище. Станція наведення мовчить. Якщо радари зафіксують повернення мисливців, їх попередять.
– Данило, зі сходу два об’єкти.
Трохи згодом:
– Ще два об’єкти з півдня. Висота приблизно шість тисяч.
Отже німці летять без кисневого обладнання. Було б це не так, вони летіли б вище. Прилетіли ще дві пари літаків. «Мустанги». Союзники тримаються на висоті приблизно 8 тисяч. З аеродрому злітає вісімка мессерів. Мустанги падають на них з висоти. Ворожейкін з Марковим атакують пару мессерів, Олексій з Томом – іншу. Ме-109 намагаються прийняти атаку в лоб. Іншого по суті їм не лишається. Олексій ловить ворога у приціл, твердо вирішивши з лобової не звертати. Нерви ведучого німця не витримують і від відвертає підставляючись під удар. Вслід за ним звертає і напарник. Черга прошиває фюзеляж і Ме-109 яскраво спалахує. Другий пірнає вниз ледь уникнувши атаки Тома, але при цьому підставляє хвіст Олексію. Ще одна черга і снаряди розносять мессера на шматки. Горять два мессери атаковані парою Ворожейкіна. Мустанги ведуть бій з вісімкою Ме-109, один з худих вже горить.
– Данило, з півдня ще два, – повідомляє станція наведення, звідки бачать ворогів на радарі.
– Арсен, допоможи союзникам, – кидає в ефір Данилюк.
А свою пару Олексій спрямовує назустріч мисливцям. Ті побачивши супротивника і перебуваючи набагато нижче пірнають униз, намагаючись зникнути. Та марно. Надто вже велика різниця у швидкості між Ме-109 та Гайдамаком-9. Мессери маневрують над землею, очевидно намагаючись підвести їх під вогонь своєї зенітної артилерії. Та не встигають. Після черги Олексія мессер спалахує і врізається в землю. Мітчелл збиває іншого. Розворот на сто вісімдесят, щоб не потрапити у приціл зеніток і швидкий набір висоти. Пара Ворожейкіна й американці вже збили ще чотирьох мессерів і тепер вшістьох клюють трійку вцілілих мессерів. Перш ніж Олексій з Томом до них долетіли, з літаками Люфтваффе було покінчено. Вдома, коли переглянули знімки, начальник штабу Сергій Іванюта оголосив, що Олексій Данилюк став першим пілотом який збив сотню ворожих літаків. Ворожейкіна привітали із трьома збитими за сьогодні. Сергій Іванюта повідомив, що враховуючи шість збитих на Халхин-Голі, Ворожейкін має на своєму рахунку рівно 70 перемог.
А ще через кілька днів Олексій Данилюк опинився в центрі уваги, коли було повідомлено про те, що він нагороджений першою в історії медаллю Золотий Сокіл.
Бої у повітрі на їхній ділянці фронту вщухають. Німці перекинули практично всю свою авіацію на північ, де росіяни намагаються звільнити Москву. Віддавши повітря українцям та американцям на півдні, Люфтваффе сконцентрували більшу частину своїх сил в районі Москви проти росіян. Розрахунок простий – маючи менш досконалі літаки ВПС Росії стануть більш вразливими для асів Люфтваффе. Над великим містом розгорілася жорстока повітряна битва. Гайдамаки і Гайдуки через малий радіус дії не могли літати на Москву. Але росіян підтримувала українська авіація далекої дії на винищувачах Характерник-9 та винищувачах-бомбардувальниках Пластун-9. На Москву також літали американські Мустанги та Лайтінги. На цей раз російські пілоти озброєні більш досконалими вітчизняними винищувачами Як-1, 7, 9, Ла-5, отриманими від США Р-39 Аерокобра, та українськими Гайдамак-3 і Гайдук-3 в маючи вже великий бойовий досвід вели з ними бої на рівних. Росіяни поступово відмовлялися від застарілої оборонної тактики, все частіше ведучи агресивні наступальні бої. В цей час Сталін з далекої Алма-Ати дозволив одній українському авіакрилу та одній американській авіагрупі перелетіти на летовище на схід від Москви. З допомогою американців та українського АГБ летовище було вкрите бетонними плитами і вже менше залежало від примх погоди. Летіти під Москву випало третьому авіакрилу 11 ескадри Войцеха Пісоцького. Так Олексій Данилюк і його товариші опинилися на території Росії під Іваново. Навколо летовища вже були обладнані позиції російських, американських та українських зенітників, мережа спостережних постів, діяли шість радарів, які контролювали повітряну обстановку – три українських та три американських. Летовище знаходилося майже в центрі величезного Ярославсько-Нижегородського плацдарму. Плацдарм утворився під кінець битви під Сталінградом, коли росіянам вдалося форсувати Волгу по кризі. Німці все ще стояли на схід від Володимира та Суздалі. Ескадрилья Данилюка першою здійснила посадку на новому летовищі в Іваново. Тут вже все було готово до їхнього прийому. На стоянках стояли винищувачі Гайдамак-3. Виявилось, що на них літав сам російський генерал Савицький, якому доручили опікуватися союзниками. Так Олексій познайомився з єдиним російським генералом-льотчиком, який на своїй Трійці брав участь у повітряних боях. Тут базувався російський полк і тут же розміщувався штаб Савицького. Данилюк пригадав, що у іншій лінії часу Савицький літав на Яках. Наступного дня сюди перелетіла американська авіагрупа на чолі з відомим йому Девідом Смітом. Сміт вже отримав звання полковника. Літали вони на полегшених модернізованих Мустангах з форсованими двигунами. Ці літаки несли дещо менше палива, радіус їхньої дії був меншим, хоча все-таки більшим ніж у звичайних фронтових винищувачів, зате у них зросла швидкість, висотність, покращився горизонтальний та вертикальний маневр, а також встановлені бортові комп’ютери «Пелюстка» та рефлекторні приціли. Полковник Сміт зрадів впізнавши Олексія. Виявилося, що полковник добре знає російські мову. Вводив у курс справ союзників сам генерал Євген Савицький.
– Німці використовують тактику масованих нальотів бомбардувальників, прикриваючи їх великою кількістю винищувачів. Попереду груп летять додаткові групи винищувачів, метою яких є очистка повітря від нашої авіації перед появою юнкерсів та хейнкелів. Одночасно діють німецькі мисливці, які підловлюють підбитих в бою, поодинокі літаки, які відірвалися від груп. Часто прилаштовуються у хвіст під час посадки груп. Тому у мене прохання до віце-полковника Пісоцького допомогти у боротьбі з ними. Через діяльність німецьких асів зазнаємо великих втрат. Полковнику Сміт, а до вас звертаємося за допомогою у прикритті бомбардувальників Пе-2 у глибокому німецькому тилу. Там ми не спроможні їх прикрити, але є гостра потреба завдавати ударів по залізничних станціях та мостах в тилу ворога. Українська авіація далекої дії та американські Лайтінги вже приєдналися до цієї операції. Вони мають гарний супровід. У нас на жаль таких можливостей немає.
