Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2635
Творів: 48239
Рецензій: 92940

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Санчата

© Сергій Вікторович, 12-01-2021


Зима,   як на замовлення. Спочатку кілька днів поспіль йшов сніг, а потім виглянуло сонечко і пустився мороз. На річці, наче дорогоцінний камінь, заблищав лід. Дітлахи подоставали санки, збивалися в зграйки і з вереском та сміхом з’їжджали з усього, що мало хоч якийсь схил. Особливо людно та весело було на повороті річки. Там була найвища та найкрутіша гірка. До того ж  санки після крутого берега летіли по блискучому льоду вздовж русла. В інших місцях доводилося спускатися поперек  вузенької річки, санки швидко перелітали лід і ударялися в протилежний берег, що також було весело.
Весело було тим, у кого були санки. А у мене їх  не було.  Як же ж мені хотілося мати свої санчата, щоб також злетіти з крутосхилу і полетіти  вздовж річки по льоду.
Того дня батько прийшов на обід  раніше, швиденько поїв і скомандував:
- Збирайся, підемо по санчата.
На таке двічі запрошувати мене не треба. Батько завжди  підганяв, казав, що я дуже повільний, довго збираюся. А тут навіть підганяти не знадобилося. Крамниця, де я думав ми купимо санчата, була в центрі за річкою. Пішли не навпростець льодом, а центральною вулицею вбік мосту. Я спочатку подумав, що це батько навмисне так пішов, щоб усі побачили, як ми йдемо купувати санчата. Але коли повернули  вбік кузні, мене охопив страх, бо в моїй улюбленій казці про Івасика Телесика коваль допомагав зміям. Я ще спитав якось у бабусі, чому це так.
- Людина робить не на святій землі, а з пекельним полум’ям та залізом. Тож і доводиться знатися з усякою чортівньою.
Я боявся кузні та коваля. Думав, що в кузні є прохід до пекла, а коваля уявляв чорним чоловіком, який ховав ріжки в волоссі, як наш родич прикривав зачіскою лисину. Було страшно до дрижаків, але ж  поруч  батько, значить нічого прикрого не трапиться. До того ж, якщо хлопці дізнаються, що я побоявся зайти до кузні, то засміють. А хлопчачого глузування я боявся більше, ніж чорта.
Тремтячи від страху, заходжу до кузні, роздивляюся навкруги. Нічого незвичайного, окрім незнайомих пахощів. Відразу побачив, що проходу до пекла немає, а коваль - давній батьків приятель, якого я добре знаю. Посередині кузні ковадло, під стіною горнило. На цегляному підвищенні тонким шаром лежало розчервоніле вугілля, над яким мирно палахкотіли манюсінькі блакитні вогники. Нічого пекельного. Дві інші стіни займав верстат з розкладеним на ньому найрізноманітнішим інструментом та стелаж, захаращений залізяччям. Переконався, що для проходу до пекла місця немає, і заспокоївся.
- Та це цьому козаку треба санки?! – посміхнувся мені коваль. -  Щось ви довго збиралися, он який він у вас вимахав, – це вже до батька. - А ти чого сяєш, як нова копійка? – знову звернувся до мене коваль. -  Думаєш, санки самі зробляться? Ставай допомагати.
- А що мені робити?
- Будеш качати міхи.
Дядько взяв залізну полосу, сунув її в горнило і наказав качати. Я потягнув за дрючечок, але міхи не піддалися. Тоді я відштовхнувся від підлоги, підтягнувся, піджав ноги і повиснув на дрючку, як крапля роси на тонюсінькій гілці. Міхи повільно пішли вниз. Коли ноги торкнулися долівки, відпустив дрючечок, і міхи самі по собі повернулися назад вгору. Батько було кинувся допомагати мені, але коваль  зупинив його:
- Не треба, будеш молотобійцем.
Батько кивнув на знак згоди, зняв шапку, фуфайку і одягнув брезентовий фартух.  Я ще кілька разів покатався на міхах, поки коваль не скомандував «досить», і витягнув полосу щипцями з горнила. ЇЇ кінець  був розчервонілий, аж жовто-гарячий. Коваль з полосою розвернувся до верстата, і  що він там робив,  я не бачив, бо мій огляд затуляла широка спина коваля. За якусь мить  повернувся до вікна, роздивитись що ж воно вийшло, і я  побачив, що це вже не та полоса. Її  кінчик знову став чорним, але закручений неначе  вус крученого панича чи гороху. Коваль кинув цю полосу на край верстату і взяв іншу. Далі качав міхи сам. Легко однією рукою. А я стояв і з захватом спостерігав, як чаклували коваль з батьком.  Коваль розкладав на ковадлі розчервонілі залізяки, а   батько  гепав по них молотом.   Після кожного удару  у всі боки розліталися іскри. Це створювало картину чогось незвичайного, чарівного, а батько з молотом здавався казковим створінням.  Нарешті те, що накували, коваль  почистив терпугом,   виніс  на вулицю й  кинув  в сніг. Сніг незадоволено зашипів і швидко заспокоївся.
- Все! Катайся на здоров’я.
Я стояв збентежений, дивився на купу залізяччя і ніяк не міг збагнути, як на цьому можна кататися. З кузні вийшов батько, витягнув з кишені мотузку і прив’язав її за завитки.
- Ну, от і все! Тягни додому, а мені треба на роботу.
Я потяг  залізяччя додому. Душили сльози.  Якби не боявся, що хтось побачить, заревів би на всю вулицю. Притяг додому, кинув посеред двору і пішов у хату оплакувати свою долю.
Невдовзі прийшов дідусь:
- Хто це кинув санки посеред двору?!
- Діду, не знущайтесь. Які ще санки?
- Звичайні, тільки не дороблені. Зараз я переодягнуся, пообідаю, і ми з тобою їх доробимо.
Крапля надії зажевріла в моїй душі.  Як набридлива муха, крутився біля діда, поки він переодягався і обідав.
- Ну що, причепа, – нарешті посміхнувся у вуса дідусь, – пішли доробляти санчата.
Ми пішли до сарайчика, де у дідуся була майстерня. Хоч сарайчик не отоплювався, але там завжди було тепло й  затишно. Дідусь посадив мене в кутку на ослінчик:
- Сиди спокійно, дзиґа, не швендяй  по майстерні.
Дідусь поставив залізяччя на верстак і взяв з полиці складаний метр. Яка чудова цяцька цей складаний метр. У мене був такий,  залізний, почорнілий. З нього можна було зробити яку завгодно іграшку. Найчастіше я робив небезпечну бритву і «брився» так, як це робив батько. Кривив губи, підставляв язика під щоку. У дідуся метр був дерев’яний, світло-коричневий, аж жовтий, з великими чорними цифрами. Як мені хотілося погратися ще й цим метром, але його мені не давали. Дідусь обміряв залізяччя, щось записав олівцем на верстаті, сказав «ага» і пішов у куток, де під стіною стояло чимало дощечок. Став їх перебирати, міряти, розкладати на різні купки. По сарайчику поплила дивна суміш пахощів деревини та  пилюки. Приблизно так пахне влітку степ, сумішшю пахощів трави та полину.  Меншу купку переніс на верстак, одміряв довжину, обпиляв та простругав. Тепер в сарайчику запахло тільки деревиною. Я ще здивувався, що тирса та стружка з одної дошки, а пахнуть по-різному. Нарешті дідусь припасував дощечки до заліза і вийшли санки. Справжнісінькі санчата.
Хоча  вже почало сутеніти, я схопив мотузку і поцуприкував санчата  до річки. На горі було людно.  Видряпався наверх, гордо всівся на санчата і поїхав вниз. Санчата сковзнули вниз і зупинились, навіть не доїхавши до льоду. Це було найбільше розчарування за сьогоднішній день. Щоб ніхто не бачив моїх сліз, мовчки взявся за мотузку і потягнув санчата додому. Та які ж вони важкі. Кілька разів хотів їх кинути, але все ж таки дотягнув до двору.
- Що трапилося? – здивувався батько, коли я зарюмсаний зайшов до кімнати.
- Санки не їдуть!
- Звичайно не їдуть. Вони ж зовсім нові, ще не розковзалися. Не переймайся. За тиждень розковзаються, літати будуть.
Сниться мені, що я забрався на найвищу гору і намагаюся з’їхати. Але санки, замість того щоб пірнути вниз, злітають вгору, летять над річкою, над хатою, над селом і далі в степ в ту далечину, звідкіля в тихі-тихі ночі іноді долітають паровозні гудки. Не долетіли, сіли серед степу і м’яко поклали мене в пухнастий сніг. Звідкілясь взялися Зміївна та Зміючка з казки про Івасика Телесика і стали смикати мене за ноги і руки та перевертати з боку на бік. Мені страшно,  аж хочеться кричати, та не можу.
- Ото набігався, – чую мамин голос, –  заснув  одягнутим там, де був.
Мама поруч, і мені вже не страшно. Мама поруч, значить зникнуть всі біди та негаразди, можна спокійно спати, і я провалююсь в глибокий сон.



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Максим Т, 13-01-2021

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Dj. Djojz, 12-01-2021

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олександр Шепітко, 12-01-2021
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.75679492950439 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …