– Молодці, ми все чули по радіо.
– Дякуємо що врятували наших.
До них підбігає пілот Лагга. І вони обоє опиняються у нього в обіймах.
– Дорогі ви мої, дякую вам, я вже думав мені кінець.
Підійшли авіатехніки.
– В літаку командира пробоїн немає, зате в літаку його напарника їх три. Будемо латати. Так що вам доведеться затриматися до вечора.
Ось так випало півдня несподіваного відпочинку на чужому аеродромі. На летовищі постійно кипить напружена робота. Трійки то злітають, йдучи на завдання і прямують на захід, то повертаються. Деякі з ушкодженнями. Пілоти повідомляють про важкі бої. Пара Гайдамак постійно кружляє над летовищем прикриваючи посадку. Олексій знав, що ці пілоти пройшли вишкіл в українських тренувальних базах. У них немає ні радіолокатора, ні зенітних позицій по периметру для захисту летовища. Але спостережні пости обладнані телефонним зв’язком вони виставили. Ось із завдання повернулася чергова група.
– Командир полку Борис Єрьомін, представили його тут російські льотчики.
«Сім проти двадцяти п’яти», згадав Олексій стару замітку із історичної хронічки своєї лінії часу. Тоді сім яків на чолі з Борисом Єрьоміним вступили в запеклий бій проти 7 бомбардувальників прикритих 18-ма Мессершміттами. І перемогли. Не випадково саме цей полк потрапив у список тих, які переозброювали на Трійки за ініціативою української сторони. Єрьомін знімаючи шоломофон попрямував у їхній бік.
– Підполковник Борис Єрьомін, – представився він.
– Лейтенант Данилюк.
– Віце-лейтенант Ворожейкін.
– Знайоме прізвище, варто тобі назвати свій позивний Данило, як німці лемент здіймають в ефірі: «Увага! В повітрі Данилюк». Багато разів чули.
Єрьомін запросив їх на обід. «Чим багаті, тим і раді». За обідом Єрьомін розповідав про становище у них.
– Ідуть жорстокі бої. Робимо по п’ять-шість вильотів щодня. Втрати великі. Нам трохи легше ніж полкам, що літають на яках, мігах, лаггах, харикейнах, кітті-хауках. Ми вдячні вам за ту підготовку що пройшли у вас, як це стало в нагоді тут. Трійка перевершує мессера як на віражі на всіх висотах, а на вертикалі Трійка перевершує Ме-109 на всьому діапазоні висот крім середніх. Там вони рівні. Іншим полкам гірше, до того ж вони використовують переважно оборонну тактику і застарілі тактичні прийоми. І втрат зазнають більших. Але ми все-таки відчуваємо, що німець вже видихається. Вони також працюють з величезним навантаженням. Їхні сили вже не зростають незважаючи на те, що вони стягують сюди авіацію з усіх інших фронтів. Наші ж сили ростуть. Отримуємо все більше вітчизняних літаків, а також у вигляді допомоги із-за кордону. Є серед них нові – Спітфайри, Аерокобри, бомбардувальники Бостон. Ваші Трійки. Німці все частіше використовують тактику засад, несподівані удари експертів-мисливців, через яку через яку зазнаємо великих втрат.
– У нас мисливці з’являються нечасто, через велику кількість радіолокаторів, постів спостереження та налагоджену систему боротьби з ними.
Нарешті літаки готові до вильоту.
– Машини заправлені, паливо від Трійок вам підійде, ми його отримуємо від вас у якості допомоги, боєприпаси – 20-міліметрові гармати споряджені, на жаль 30-міліметрових снарядів немає.
– Якось обійдемося. У випадку чого захищатися є чим. Висотні бачки з метанолом та закисом азоту не використовувались. Можемо піднятися на висоту. Лише кисню в кисневих балонах в обріз.
Та все обійшлося. Ворожі літаки на них не нападали і йти на велику висоту не довелося.
Серпень 1942 року. На землі тимчасове затишшя. Німці перегруповують свої війська готуючись до останнього кидка на Сталінград. Бомбардувальна авіація Люфтваффе знизила активність накопичуючи сили. В один із таких днів Олексія повідомили, що він тепер став командиром ланки і підвищений у званні до віце-капітана. Ворожейкін ставши лейтенантом і старшим пілотом тепер водитиме власну пару. Його напарником став інший росіянин Віктор Марков. Марков літав на винищувачі Як-1. Був збитий у бою на початку війни влітку 1941, потрапив у полон. Деякий час німці разом з іншими полоненими тримали його на своєму аеродромі Дублін в Білорусі. Восени 1941 року на Дублін здійснила наліт українська авіація. Марков повідомив, що німці були шоковані точністю та спустошливістю бомбардування. Скориставшись тим, що ворогам було не до полонених, вони розбіглися по лісах та болотах. Більшість пішли на схід. Марков вирішив пробиватися на південь. Темної ночі, він спорудивши пліт відплив на ньому по Дніпру, де його перехопили українські солдати. Деякий час Марков добивався права вступити до українських ВПС. Його відправили спочатку до навчальної авіашколи. Переконавшись, що він володіє початковими навичками пілотування, його відправили до запасного авіакрила на південь від Києва. Там він освоїв політ на трійках, потім п’ятірках і врешті решт освоїв Гайдамак-7. Після трьохсот годин нальоту його відправили до 11 ескадри. Цікавим був й інший новачок. На здивування пілотів ним виявився кремезний темношкірий хлопець Том Мітчелл. Том був родом з Лос-Анджелеса США. Там він освоїв польоти на легкомоторних машинах. Дуже хотів стати пілотом-винищувачем. Проте в ті часи темношкірих американців командування тримало на другорядних допоміжних ролях. Хоча йому і вдалося неофіційно, з допомогою інших пілотів політати на винищувачі Curtiss P-40, але офіційно шлях у пілоти йому був закритий. Тоді Том зважується на відчайдушний крок – у березні 1942 році він перелітає стрільцем на бомбардувальнику Б-17 в Україну. І там просить, щоб його прийняли до українських ВПС. Хоча й виник певний скандал, українське командування дозволило йому вступити до українських ВПС, разом із Марковим його відправили до запасного авіакрила. І ось Свириденко представив Олексію його нового напарника. Ключовим моментом у цьому призначенні було вільне знання Олексієм англійської мови.
Олексій і Ворожейкін приступили до вводу новачків негайно і інтенсивно. Було невідомо, скільки передишки дасть їм ворог. Олексій переконався, що Том добре пілотує, тримається у строю. Важливо було відпрацювати до автоматизму рухи та передати досвід реального бою.
– Дуже важливо першим побачити противника. Якщо ти його бачиш, то завжди зможеш ухилитися від його атаки. Постійно оглядай простір і озирайся назад, вниз, німці дуже полюбляють атакувати із зони обмеженого огляду. Ворог намагається прикриватися променями сонця, хмарами, фоном землі. Намагайся завжди мати перевагу над ворогом у швидкості, висоті та свободі маневру. Використовуй різні хитрощі, вчись прикриватися хмарами, сонцем, фоном місцевості. Іноді краще ухилитися від тривалої та безрезультатної сутички, набрати висоту, вибрати зручну позицію щоб завдати несподіваного і разючого удару.
Саме так його у свій час навчав Войцех Пісоцький. Порадившись, для Мітчелла вони обрали позивний Томмі.
З фізичною підготовкою у Тома все було гаразд, він вже дуже давно займався бігом, піднімав вагу і в цьому елементі нічим не поступався Олексію. Нерідко вони проводили у повітрі до п’яти-шести годин на день. Зі стрільбою по конусу у Тома також все було гаразд. Необхідно було випробувати його вміння в реальній сутичці з ворогом. Олексій ретельно вивчав з Томом різні типи ворожих літаків, їх характеристики, бойові якості, сектори обстрілу стрільцями, методику атаки як одиночних літаків так і груп. Після того як Том Мітчелл навчився орієнтуватися на місцевості і завжди знаходити дорогу додому Олексій почав брати його на вільне полювання, спочатку за нескладними цілями. Двічі вони перехоплювали пари Мессершміттів і Олексій збив двох мессерів, довівши свій рахунок до 60.
В той день вони вилетіли на північний схід до ворожих аеродромів. Висота 7000 метрів. До аеродромів підходили з боку сонця. Поблизу одного з летовищ Олексій помітив у повітрі одинокого Фокке-Вульфа-190. Німецький літак кружляв на висоті приблизно 4000 метрів виписуючи у повітрі різні фігури пілотажу. Очевидно німець випробовував літак після ремонту.
– Данило, зліва, нижче на дев’ятій годині Фокке-Вульф, – передав по радіо Том.
– Томмі, атакуй, я прикрию.
Том переконавшись що вони для німця точно на диску сонця пішов в атаку. Відстань швидко скорочувалась.
– Не квапся стріляти, підійди ближче, – спокійно нагадав Олексій.
Том стрімко зблизився з ворогом. І метрів з двохсот відкрив вогонь. І вів стрільбу майже до зближення впритул. Фюзеляж ворожого літака вмить вкрився розривами. Від фоккера відлетіло крило. Він випустив смугу густого чорного диму, а через мить із нього вирвалося полум’я. Розмотуючи димну спіраль фоккер став падати. Вони знову йдуть на висоту. Падаючий Фокке-Вульф починає розвалюватися на частини. На землю падають лише палаючі уламки. Парашут у повітрі так і не з’явився.
На аеродромі начальник штабу Іванюта дістав з коробки значок Бронзовий Сокіл, нагородний лист і передав Тому.
– Це твоя перша нагорода, можеш носити її.
Знову під крилами Сталінград. Німці перегрупувавши сили прориваються вперед. Різко активізувалася і їхня авіація. Ідуть четвіркою: Данилюк – Мітчелл, Ворожейкін – Марков. Висота 8000 метрів. Маска для дихання закриває обличчя. Раптом на одній висоті з ними Олексій помічає два літаки. Ще кілька хвилин польоту і Олексій впізнає пару Мустангів. Очевидно американці також вирішили злітати на вільне полювання. Нижче, приблизно на 6000 Олексій помічає групу із 10 літаків. Ідуть на схід перелітаючи лінію фронту. Мессери. Олексій повів свою четвірку на сонце. Мустанги наблизилися до них, готуючись приєднатися до атаки. Ме-109 починають різко знижуватися націлюючись на три дев’ятки Пе-2 прикритих шісткою яків і заходячі їм у хвіст. Пара мессерів лишається вище, четвірка націлюється на яки, а решта на петлякови. Мустанги націлились на верхню пару мессерів. Те що треба.
– Арсен, візьміть на себе четвірку, що атакують яки.
Сам він стрімко падає з висоти на іншу четвірку мессерів. Мустанги почали відставати від більш швидких Гайдамаків. Олексій націлюється на ведучого групи мессерів. Світна крапка стала точно на його фюзеляж. Олексій натискає на гашетки. Вогники прошивають фюзеляж. Мессер спалахнув. Олексій стрімко зближується з іншим і також збиває його. Мітчелл збиває мессера який спробував атакувати Олексія. Горять два мессера збитих парою Ворожейкіна. Зверху падає Ме-109 збитий Мустангами.
– Увага, на нас йде нова група мессерів, – передав Мітчелл.
На горизонті стрімко наближаються два десятки темних крапок. Мессери. І тут вище він помітив ще два літаки, очевидно мисливці.
– Вище ще два фоккери, – повідомив Олексій.
Олексій тут же повідомляє про німців американців та росіян – їм нарешті дали частоти на яких працюють їхні радіостанції. Пара мисливців тривожить Олексія. Там напевне досвідчені пілоти. Четвірка набирає висоту. Олексій вирішує четвіркою зв’язати боєм мессерів, а американці займуться мисливцями.
– Янкі, займіться парою вище, будьте обережні, за штурвалами досвідчені пілоти, – передав англійською мовою Олексій.
Мустанги пішли на висоту. Зі сходу наближається ще одна група із шести літаків. Росіяни, на Гайдамаках-3. Олексій рішуче атакує мессерів маючи перевагу у висоті. Мессери пірнають униз, розділяючись на кілька груп. Четвірка залишається нагорі і йдуть їм в лоб. Відстань швидко зменшується. Спробувати збити мессера ударом в лоб. Світна крапка стає точно на кок гвинта. Черга! Мессер спалахує. Решта відвертають убік. Ще один падає збитий Ворожейкіним.
– Арсен, займись ними, – скомандував Олексій, оскільки вороги не вийшли з бою і залишалися на висоті.
Різкий розворот і стрімке падіння вниз із заходом у хвости другій вісімці мессерів. Іншу вісімку взяла на себе шістка Трійок. Мустанги на висоті ведуть запеклий бій з фоккерами. Задній мессер отримує чергу у хвіст і спалахує, Олексій стрімко заходить у хвіст іншому і також збиває його. Мітчелл розстріляв Ме-109, який намагався зайти у хвіст Олексію. Трійки зчепилися у запеклому бою з мессерами. Горять і падають згори мессери збиті Ворожейкіним і Марковим. Німці пікірують вниз і виходять з бою. Петлякови з ходу кидають вниз бомби і розвертаються на схід. Їм також можна йти додому. Підібравши пару Мустангів четвірка Олексія взяла курс на захід. Два фоккери йдуть на північ. Перелетівши через Дон вони пройшли над укріпленим районом і почали заходити на свій аеродром. Сюди ж сідають і Мустанги. На аеродромі вже знають про їхній успішний бій і зустрічають. З Мустангів вилазять і американці, і один з них вже знайомий Девід Сміт. Його обличчя мокре від поту. Він скидає льотну куртку – під нею мокра гімнастерка. Не краще виглядає й інший американець.
– Ну і бій, майстерні пілоти трапилися. Думав, що не витримаємо. Ледве встигав маневрувати ухиляючись від траси. А сам ніяк не можу випередження взяти. Маневрує, вивертається. Всі боєприпаси розстріляв.
– Ви зв’язали їх боєм, дали нам змогу зробити свою справу, дякуємо, – відповів Данилюк, потиснувши американцю руку.
***
Фокке-Вульф-190 з димом тягнеться на північний схід, намагаючись перетягнути через Дон. До укріпрайону вже недалеко. Олексій підходить до німця дуже близько. Так що добре бачить пілота. Вистачить короткої черги щоб добити його. Проте Олексій не стріляє. Його погляд зустрівся з поглядом німецького пілота. Олексій великим пальцем в рукавиці показує через борт вниз. Німець зрозумівши відкриває ліхтар, вибирається з кабіни і відштовхується від літака. Через кілька секунд в повітрі вже висить розкритий купол парашута.
Взяли курс на північний схід набираючи висоту. Вже звична висота 7000 метрів. Дві четвірки мессерів намагаються їх перехопити. Олексій і Том знову набирають висоту. 9000 метрів. Німці припиняють набирати висоту, знаючи що у розрідженому повітрі Гайдамак має незаперечну перевагу. Олексій намагається зайти так, щоб для німців вони були на фоні сонячного диска. Німці маневрують, намагаючись змінити позицію так, щоб він з Томом не були для них на одній лінії з сонцем. Але марно. Розділитися німці не наважуються. Олексій вже склав план атаки.
– Роби як я, – подав він команду Мітчеллу.
І вони стрімко атакують з висоти. Несподівано німці утворюють захисне коло. Вони знають що втекти від Гайдамака неможливо. Їх більше, але тактична перевага в українських пілотів. Дві четвірки – два кола. Олексій вирішує збити одного соколиним ударом згори. Німець у прицілі. Він маневрує намагаючись вислизнути. Коротка черга кресонула по фюзеляжу. Гайдамаки мов метеори пронеслися над мессерами і знову пішли вгору. Один Ме-109 вивалився з кола і залишаючи димний слід пішов униз. Над падаючим літаком розкрився купол парашута. Вцілілі мессери стрімко пікірують до землі. Але не в різні боки, а в напрямку однієї точки на землі. «Хочуть заманити нас під вогонь зенітних батарей», зрозумів Олексій. «Нічого у вас не вийде». І вони не спікірували вслід за німцями. Олексій став шукати іншу ціль. І знайшов.
– Томмі, нижче нас Фокке-Вульф-189, над ним чотири мессери, атакуй розвідника, я займуся мессерами.
І він стрімко спікірував униз. Черга. Верхній мессер загорівся і став завалюватися на крило. Три вцілілі тільки тепер помітили небезпеку і стрімко спікірували до землі. Горить Фокке-Вульф-189 збитий Мітчеллом. Справу зроблено, можна повертатися. Вони знову швидко набрали велику висоту. Раптом нижче він помітив літак, який ішов з півночі на південь. Побачивши їх, пілот відразу розвернувся назад. Розвідник Ю-88. Чи стачить боєкомплекту для нього? Том повідомив, що розстріляв боєкомплект. Юнкерс форсуючи мотори намагається втекти, але марно. Олексій ловить кабіну пілота у приціл. Стрілець ще здалеку відкрив вогонь по винищувачах. Двісті метрів. Сто. Можна стріляти. Гармати бризнули короткою чергою і змовкли. Траса кресонула по кабіні. Олексій і Мітчелл з ковзанням ідуть у бік. Юнкерс повільно втрачає висоту. Німці почали вистрибувати з літака. Розкрилися три парашути. Четвертий – пілот очевидно був убитий. Вони опинилися навіть між парашутистами. Німець промайнув зовсім близько. Олексій похитав крилами. Німець, зрозумівши, що по парашутах стріляти не будуть також помахав їм рукою.
В Сталінграді все ще киплять жорстокі бої. Але авіації в повітрі стало значно менше. Відтіснивши росіян до самого берега німці намагаються остаточно скинути їх у Волгу. Бомбардувальників обох сторін не видно, але працюють невеликими групами Іли прикриті парами і четвірками винищувачів. Із землі по них б’ють зенітки. Німці частину уваги переключили на північ, намагаючись ліквідувати Саратовсько-Ульянівський плацдарм. В травні Гітлер не приділив йому достатньої уваги, коли ще німці без проблем могли остаточно встановити лінію фронту по Волзі. Тепер ця смужка землі на правому березі Волги їх непокоїть. Але наступ силами в основному румунських, італійських армій посилених угорською армією та підрозділами формувань як російських колаборантів так із багатьох країн Європи пробуксовував. Та й вони ставали все більш ненадійними. У вересні, ціла ескадрилья Ме-109 керованих хорватськими пілотами приземлилася на українських аеродромах. Потім кілька румунських пілотів також перелетіли через лінію фронту і сіли на летовищах Східної України.
Олексій з Томом знову над приволзькими степами. Вони вже майже годину шукають німецьких мисливців вздовж лівого берега Волги. Паливо з одноразових фанерних баків використане. Можна їх скинути. Один натиск пальця і бак падає вниз. Кілька вогнищ внизу на горизонті привернули їхню увагу. Через хвилину виявилось, що два Ю-87 і два Ме-109 штурмують невелику російську колону на дорозі.
– Томмі, атакуємо спершу худих, потім юнкерси.
Ретельно оглянув простір навколо, особлива увага сонцю та хмарам. Більше ворожих літаків немає. Німці вже скинули бомби і носяться над дорогою поливаючи її вогнем з гармат і кулеметів. Внизу носяться фігурки кавалеристів, намагаючись врятуватися від вогню з неба. В голому степу ніде сховатися. Два гайдамаки падають з висоти. Мессер, виходячи з атаки нагору потрапляє у приціл Олексія. Черга і він перевернувшись загорівся і через мить вибухнув на землі. Том так само розправився з іншим Ме-109. Юнкерси припинивши штурмування понеслися над самою землею в напрямку Волги. За одним кинувся Том, за іншим Олексій. Том довгою чергою зрізав юнкерса і той шубовснув у Волгу. Олексій намагається збити свого юнкерса. Той спритно маневрував над самою землею ухиляючись від снарядів. Німець ніяк не хотів потрапляти у приціл вислизаючи ніби в’юн. Стрілець запекло відстрілювався. Через малу висоту зайти у хвіст або вдарити знизу було неможливо. Німець спритно маневрував над самою водою. Він змінив курс і летів по річці на північ. Нарешті, з великими труднощами Олексій на мить установив світну крапку на кабіні юнкерса. Коротка черга. Юнкерс продовжував летіти, але кулемет стрільця замовк. Олексій дав по ворогові кілька довгих черг з відстані метрів у п’ятсот. Ворожий літак задимів, його маневреність зменшилась. Остання вбивча черга, він спалахнув і врізався у воду.
Наступного дня начальник розвідки майор Єрін повідомив, що в Німеччині за наказом Гітлера оголосили день жалоби через загибель відомого аса Ганса Руделя. Називалося і місце загибелі Руделя – збитий винищувачем на північ від Сталінграда. Його юнкерс упав у річку. «Схоже я також змінюю деякі сторінки історії» – подумав Олексій.
Знову під крилами Сталінград. Висота 7000 метрів. Унизу над німецькими позиціями працюють Іли. Їх прикривають Яки і Трійки. Велика група Пе-2 з ходу скидає бомби на південну частину Сталінграда, де німці вже прорвалися до Волги замкнувши у півкільце плацдарм. Вибухи піднімають будинки які падають ніби сірникові коробки. Ледь відбомбилися Пешки і пішли Іли, із заходу насуваються три армади американських бомбардувальників. Їх прикривають винищувачі: Гайдамаки, Лайтінги та Мустанги. Б-17, Б-24 та Б-25 по черзі накривають зливою бомб зайняту німцями частину Сталінграда. Суцільним килимом вибухають бомби. Хоча звуків вибухів не чути, здається що до них долинає сам стогін землі. Цю операцію почали українські ВПС та армійська авіація, які запеклими атаками на німецькі війська винищувачів-бомбардувальників та винищувачів штурмовиків Гайдук-7 у відкритому степу примусили німців сховати значну частину військ серед кварталів великого міста. Тепер їх накрила стратегічна авіація. «А як там цивільне населення»? Німецької авіації не видно. Але що це? Два літаки знизу і ззаду підкрадаються до групи лайтінгів. Фокке-Вульфи-190. Мисливці. Олексій хитнув крилами, привертаючи увагу Тома.
– Два фоккери підкрадаються до лайтінгів знизу.
Американські пілоти не помічають ворогів. Позивних лайтінгів він не знає, як і частоти на якій працюють їхні радіостанції. Заходити на сонце, як Олексій зазвичай це робив не було часу. І він пішов напереріз фоккерам. Лайтінги помітили два Гайдамаки і не знаючи їхніх намірів, змінили курс вліво, уникаючи зіткнення. Фоккери пішли за ними слідом, підставляючи хвости. Вони явно бачать двох гайдамаків, проте лізуть наосліп. Вони готові пожертвувати собою, лиш би розстріляти лайтінг. «Треба встигнути». Ціль все ближче. Олексій ще здалеку впіймав фоккера у приціл. Том став заходити на іншого. «Фоккер уже стріляє». Один натиск гашеток пальцем і три струмені снарядів бризнули по крилах та фюзеляжу Фокке-Вульфа-190. Він спалахнув і пішов униз. Димить і розвертається на захід Лайтінг. Том розстрілює іншого фокке-вульфа. Оскільки їхній час у повітрі вже вичерпано, Данилюк і Мітчелл узялися супроводжувати підбитий лайтінг. До них приєдналися два мустанга. Лайтінг іде все повільніше. І все нижче. Кордон перелітали на висоті всього близько двох тисяч метрів.
– Увага, зламана стріла, звільніть смугу, – передав Данилюк на аеродром, розуміючи, що лайтінг буде сідати на їхнє летовище.
Американський пілот не став покидати машину і тягне на посадку. Ось нарешті він торкнувся смуги. Його повело трохи вбік, але пілот вирівняв машину. Вслід за ним сідають Данилюк з Мітчеллом та два мустанги. Олексій упізнав двадцятку Девіда Сміта і майстерно намальованого на борту його мустанга білого орла. Заруливши на стоянку він поспішив до натовпу, який прямував до лайтінга.
– Забирайтесь геть, він може вибухнути, – кричав хтось із авіатехніків.
Люди зупинилися. Крім пожежних. Струмені піни та вуглекислого газу накрили лайтінг. Дим зник. Пілот вже вибрався з машини. Він був неушкодженим. Люди оточили його, лікар веде його до санітарної машини. Девід Сміт підходить до пілота.
– Ти коли літаєш назад дивишся? Фокке-Вульфи на тебе хвилин десять заходили. Ніхто з вас їх не помітив. Та й по радіо забагато базікаєте на сторонні теми, весь ефір забили балаканиною. Кричу «Фокке-Вульфи позаду, та все марно, ніхто не чує», – розпікав пілота майор Сміт.
***
Осінь вступала в свої права. Бої за Сталінград не вщухають. Хоча їх інтенсивність суттєво зменшилась. В повітрі бої також тривають, проте небо поступово переходить під контроль коаліції. Сили Люфтваффе підірвані. Все частіше замість добре підготовлених пілотів, досвідчених експертів на завдання вилітають новачки. Сили їх супротивників зросли, а пілоти набралися досвіду. На боці коаліції також чисельна та технологічна перевага. Німецькі пілоти почали все частіше уникати сутичок з Гайдамаками, Гайдуками. Гітлер почав розуміти що ув’язався в повітряну битву, яку він виграти вже не зможе, а вийти з неї неможливо. Але фюрер сподівається, що перемога на землі полегшить становище й у повітрі.
Олексій Данилюк веде свою четвірку в район Сталінграда. Повсюди над ціллю працюють Іли та Петлякови. Час від часу до них приєднуються Гайдуки, які прасують степові дороги. Авіації ворога не видно. Проте Олексій знає, що німці можуть бути поряд. Вони, уникаючи відкритого протистояння все частіше використовують тактику засідок. Олексій прослуховує ефір росіян на різних частотах, сподіваючись виловити якийсь натяк на присутність німців.
– На південь від Камишина горять дві пєшки, їх атакували мисливці. Фрици йдуть на північний-захід, – раптом виловив він переговори російських пілотів.
Миттєво уявивши собі курс німців, ховаючись за хмарами і прикриваючись сонцем Олексій і Том взяли курс на перехоплення. Німці не дурні. Летіти під кромкою хмар не будуть. Їх треба шукати або у хмарах, або над землею, де вони будуть ховатися на її фоні. Їм пощастило. Внизу на фоні землі вони помітили два крихітні літаки. Мессери після успішної атаки на російські бомбардувальники поспішають додому. Олексій вирішує атакувати негайно. Німці помітили їх на відстані приблизно трьох кілометрів. Форсуючи мотори два Ме-109 намагаються втекти. Та марно. Швидкість Сімки на малій висоті майже на півтори сотні кілометрів перевищує швидкість Ме-109Г. Вороги у скрутному становищі. Маневреність Густава гірша ніж у йог попередника Фрідріха і тим паче гірша ніж у Гайдамака-7. Чому німці не пішли на висоту, де Густав розвивав більшу швидкість? Очевидно боялися наразитися на атаку з висоти Гайдамака чи Гайдука? Сподівалися на маскування. Німці розвернулися в лоб, чого вони як правило не любили робити. Очевидно сподіваються на потужніше озброєння – три 20-міліметрові гармати та два кулемети. Але рефлекторний приціл та бортовий комп’ютер Гайдамака зводив цю примарну перевагу нанівець, а 30-міліметрова гармата давала перевагу Сімці. «Ну що ж, в лоб так в лоб». Будь його напарником Ворожейкін, був гарний шанс збити ворогів одночасно обох на лобовій атаці. Треба спробувати зробити це і з Томом Мітчеллом.
– Томмі, лобова атака.
Олексій навів світну крапку в центрі світного кільця на кок правого мессера. Черга метрів з шестисот. Швидкість зближення величезна. Мессери метеорами пронеслися повз них. Різкий розворот. Олексій встигає помітити як обстріляний ним Ме-109Г на великій швидкості врізався в землю і вибухнув. Другий палаючи і залишаючи хвіст густого чорного диму намагається набрати висоту. Але перевертається на спину, звалюється у штопор і також вибухає на землі. Два вогнища чадять неподалік одне від одного. «Молодець Том». Із землі сипонули траси Ерліконів. Олексій і Том проносяться над самою землею уникаючи трас і швидко покидають зону обстрілу. Потім набравши висоту взяли курс на захід.
***
Лінія фронту у Сталінграді стабілізувалася. Німці, не зумівши скинути росіян у Волгу закріплювалися на позиціях. Закопувалися в землю і росіяни. Назрівали затяжні позиційні бої. Сірі осінні хмари, з яких часом лив холодний дощ затягнули небо. Активність авіації зменшилась. Рідко тепер літала і 11 ескадра. Одного разу, повернувшись в будиночок, де проживали пілоти їхньої ескадрильї, він почув розмову російською мовою. Говорив Арсеній Ворожейкін.
– Дякую, товаришу Малінін, мені від вас нічого не потрібно. Ви вже допомогли, коли безпідставно звинуватили мене у зраді, а дружину заслали в казахські степи, де вона ледь не померла з голоду і підхопила запалення легень. Лише коли її доправили літаком до Києва вона одужала. Так що я залишуся тут. Очолити полк пропозиція заманлива, але не для мене. Я обрав би за краще літати рядовим пілотом українських ВПС ніж бути командиром російського авіаполку.
Двері відчинилися, і з них вийшов чоловік у пальто з червоними петлицями і різко закривши двері пішов геть. Олексій і Том пройшли в середину. Там навколо стола зібралися пілоти їхньої ескадрильї. В центрі були Марков і Ворожейкін.
– Хто це був? – спитав Олексій.
– Посланець з Батьківщини, майор Малінін з НКВС. Пропонував нам з Марковим повернутися. Тепер остаточно зрозумів, які все-таки огидні створіння ці більшовики і чому їх у світі недолюблюють. Марков також відмовився.
– Мене в Росії вже ніщо не тримає, – озвався Марков.
– А сім’я? – спитав Аблаєв.
– Війна забрала у мене сім’ю, а родину дружини сталінський ГУЛАГ.
– Ти про себе ніколи не розповідав, оскільки польотів все одно не буде через погоду, розкажи щось про себе, – наполягав Аблаєв.
– Ну гаразд, – сказав Марков вмощуючись зручніше.
Олексій з Томом присіли на стільці, також готуючись вислухати історію.
– До початку війни у мене була родина: дружина, син, мати і батько. Батько також пілот, був командиром полку бомбардувальників. Дружина була сиротою, її батьків звинуватили в антирадянській діяльності і засудили до 10 років таборів. За брехливим доносом сусіда-п’яниці. Померли обоє в першу ж зиму. Коли ми з нею побралися, комісар та політруки тиснули на мене і на батька, щоб я покинув доньку ворога народу. Та нам вдалося зберегти родину. Батько став на мій бік. Незадовго до війни у нас народився син. 22 червня 1941 розпочалася війна. Фріци пруть. Я посадив матір, дружину і сина на потяг і відправив в тил. Та вони не доїхали. Не пройшло і години як прилетіли німецькі «лапотники» Ю-87, розбомбили поїзд. Вони всі загинули. Я про це дізнався лише через тиждень. Потім не повернувся з бою батько. Його бомбардувальник СБ збили мессери над окупованою територією. Ніхто з літака так і не вистрибнув. Наш полк був розбитий. В строю залишився лише один Як-1 – мій. Нас приєднали до сусіднього полку який літав на ішаках та чайках. Вони літають штурмувати німецькі війська, я їх прикриваю. Ось вилетіли ми в черговий раз. Ішачки та чайки клюють німецьку колону. Я бачу – летять два Ю-87. Без прикриття винищувачів. Промайнула думка: «А раптом один із них є вбивцею моєї родини». Така лють і ненависть охопила мене. Бачу: ішаки і чайки закінчили штурмування і потяглися на схід. Я вирішив атакувати юнкерси. Зайшов одному у хвіст і збив його. Другий скинув бомби куди попало і дає драла на захід. Наздоганяю і збиваю і його. Лечу на схід. А Юнкерси напевне встигли викликати винищувачі по радіо. Падають на мене з хмар два мессери. Я їх не помітив вчасно. Раптом почув вибухи снарядів та тріск від влучання куль. Літак загорівся. Вогонь сичить, підбирається до кабіни. Відкриваю ліхтар і вистрибую. Приземлився, звільняюсь від лямок парашута, і тут мені в голову уперся ствол карабіна. Дивлюся – два фрици. «Шнель, шнель» – показують у бік дороги. Вивели мене на дорогу, а там колона наших полонених. Мене в неї і штовхнули. Повели нас в табір біля міста Волковийськ. Годували погано. Ганяли ремонтувати дорогу, по якій фрици на схід ішли. Потім вже восени раптом погнали нас на південь до українського кордону. Селище Дублін. Наказали розчистити в лісі площадку. Дали інструмент – почали будувати бараки. Сказали тут буде аеродром. І справді згодом сюди перелетіли юнкерси. Пройшли чутки що німці готуються бомбити Київ. Нас примусили доглядати за аеродромом. Але годувати стали краще, дали хоча б якийсь одяг, наша форма вже зносилася.
Марков зробив паузу, випив чаю зі склянки і продовжив розповідь.
– День 9 жовтня я ніколи не забуду. Німці підняли тоді нас удосвіта. Погнали на аеродром і примусили нас тягати бомби зі складів до літаків. Пройшли чутки, що німці напали на Україну. Бомби повантажили. Всі пілоти тут, але чомусь не вилітають. Над нашими головами на південь чітким строєм пройшли хейнкелі. Через деякий час вони повернулися. Невеликими групами та поодинці. Схоже їх добряче поколошкали. Лише о восьмій годині одна дев’ятка юнкерсів отримала наказ на зліт. Решта очікують. Дев’ятка також пішла на південь. Не минуло і години, як фрици ґвалт зчинили. Дивимось – повертаються лише троє. Наші перемовляються між собою, деякі навіть німців піддражнюють: «Що, отримали по рогах?». А фрици скаженіють. Дехто з нас навіть отримав удар прикладом. Потім юнкерси почали злітати і також пішли на південь. Через годину повернулися вже не чітким строєм, а безладно. І в кожній дев’ятці обов’язково пара-трійка відсутніх. Німці казяться все більше. Потім нас знову погнали вантажити бомби. На аеродром сіла ескадрилья Мессершміттів-109. Заправляються пальним. Очевидно будуть супроводжувати. Раптом над головами, на великій швидкості вісімка літаків. Я таких винищувачів ще не бачив. Промайнули над головами, обстріляли стоянки. Мессерам найбільше дісталося. Зенітки не встигли і гавкнути. А літаки пішли на висоту і кружляють там. Я скориставшись панікою з товаришем-танкістом у кущі. Думаємо як пройти огорожу з колючого дроту. Почали бухкотіти зенітки. Та ніяк в літаки влучити не можуть. Раптом з боку сонця вісімка невеликих двомоторних літаків пікірують. Від них відділяються бомби. Ось вони розкриваються і на позиції зенітників ніби горох сипонули невеликі бомбочки. Почувся тріск ніби різко розірвали тканину – безліч дрібних вибухів на невеликій висоті над землею. Чую як на позиціях зенітників кричать солдати. Вогонь зеніток припинився. А літаки розвернулися в з малої висоти врізали чергами з гармат і кулеметів по позиціях зенітників ще раз. Я глянув угору – над нами на великій висоті армада літаків. А на наші голови опускається хмара бомб. Не падає, а саме опускається. Я такого ще не бачив, хоча не раз потрапляв під німецькі бомбування. Перша бомба розносить літак метрів за триста від мене. Інші, з такою ж неймовірною точністю вражають інші літаки. Серія бомб накрила склад з пальним. Цистерни вибухають розкидаючи полум’я. І раптом оглушливий вибух, який перекрив усі інші. Склад з якого ми тягали бомби перетворився на величезну піраміду вибуху. А на летовищі все горить і вибухає, чути крики фриців. Ми кинулись до лісу. Не пам’ятаю як і загорожу з колючого дроту подолали. Кілька днів ішли на схід лісами і болотами. Блукали, перепливаючи невеликі річки. Харчувалися ягодами горобини, грибами. Потім вийшли до Дніпра. Спорудили плоти і вночі спустили їх на воду. Всі попливли на той берег. Я пустив свій пліт за течією, відділившись від групи. Я тоді вже вирішив не йти на схід, а піти на південь, приєднатися до українців. Раптом на тому березі куди попливла решта затріщали постріли, почулися крики. Плив усю ніч на південь. Скоро побачив спалахи на небі, гуркіт пострілів та вибухи. Втомлений не з чувся як заснув. Збудили мене вже вранці українські солдати. Пліт прибило до берега між першою і другою лінією оборони. Довго добивався щоб мене відправили в якусь авіачастину. Врешті решт моє прохання задовольнили, відправили до навчальної частини. Далі ви все знаєте.
